Курсовая работа: Вольові порушення у дитячому віці скачать бесплатно

Главная страница >> Курсовая работа >> Психиатрия >> Вольові порушення у дитячому віці

Курсовая работа: Вольові порушення у дитячому віці

ЗМІСТ

ВСТУП
Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження вольових порушень у дитячому віці
.1 Теоретичний аналіз поняття волі
.2 Аналіз вольових порушень у дитячому віці
Розділ 2. Емпіричне дослідження вольових порушень у дитячому віці
.1 Методика та організація дослідження
.2 Аналіз та інтерпретація результатів
ВИСНОВКИ
ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Дата добавления на сайт: 27 августа 2024

Скачать работу 'Вольові порушення у дитячому віці':

ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження вольових порушень у дитячому віці
.1 Теоретичний аналіз поняття волі
.2 Аналіз вольових порушень у дитячому віці
Розділ 2. Емпіричне дослідження вольових порушень у дитячому віці
.1 Методика та організація дослідження
.2 Аналіз та інтерпретація результатів
ВИСНОВКИ
ДОДАТКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП
Актуальність дослідження полягає у тому, що на сьогоднішньому етапі розвитку психології воля та вольові порушення займають вагоме місце. Особливу увагу приділяють також і дитячому віці.
Серед дослідників волі можна виділити таких: В. Іванніков, Є. Ільїн, В. Калін, В. Котирло, С. Рубінштейн, В. Селіванов, А. Леонтьєв та ін - вони виявили критерії прояву волі, ступені розвитку й умови на яких вона виявляється.
В радянській психології найбільш повний огляд і аналіз робіт з проблеми волі є у роботах В. Селіванова, Ярошевського [53, 54], у підручниках С. Рубінштейна [35, 36].
Вольові якості у роботах дослідників найчастіше розглядаються як відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її володіння собою. Існує велика кількість різних класифікацій вольових якостей. Найпоширенішою класифікацію є класифікація В. Каліна. Також існують інші. Наприклад класифікації вольових якостей М. Добриніна, Є. Ільїна, С. Петухова, С. Поліщук, А. Пуні, П. Рудіка, В. Селіванова, Т. Шульги, Р. Ассаджіолі та ін.
Місце волі в онтогенезі дитячої особистості аналізується у роботах М. Денисова, В. Котирло, О. Лурії, Д. Ніколенко, Н. Рогава, В. Селіванова, О. Смірнова, Н. Фігуріна, Ш. Чхартішвілі та ін. Вчені-психологи відмічають наявність початкових форм вольових проявів у ранньому дитинстві та розглядають цей період лише як передумову для формування волі (І. Бех А. Давидова, М. Денисова, Є. Ільїн, М. Ланге, О. Лурія, С. Рубінштейн, І. Сікорський, Н. Фігурін, М. Щелованов).
У дослідженнях М. Догонадзе, Р. Кварцхава повністю заперечується наявність волі не лише у ранньому віці, а й у молодшому дошкільному.
Аналіз наукових досліджень показав, що у дошкільному віці довільність якісно змінюється і стає важливою умовою майбутнього шкільного навчання. Її розглядають Б. Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, Н. Гуткіна, О. Запорожець, В. Котирло, Л. Кожаріна, В. Мануйленко, В. Селіванов, О. Тихомиров, Д. Ельконін, С. Яковлєва та ін.
Об'єктом дослідження є вольові порушення.
Предметом є дослідження вольових опрушень у дитячому віці.
Мета: Теоретично та емпірично дослідити проблему вольових порушень дитячого віку.
Завдання:
1.Здійснити теоретичний аналіз поняття вольових порушень дитячого віку в науковій літературі.
2.Визначити особливості порушень волі у дітей.
.Дослідити вольові порушення у дітей 3-го класу.
Теоретико-методологічна основа складається із робіт дослідників психології волі: Є. Ільїна, О. Лурії, С. Рубінштейна, Л. Виготського, В. Селіванова, В. Іваннікова та ін. А також включає в себе роботи таких видатних психологів, що вивчали особливості психічних процесів у дітей, і їх різноманітні порушення: Л. Божович, Б. Зейгарнік, В. Селіванов, Ш. Чхартішвілі, Є. Ігнатьєв та багато інших.
База дослідження: спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №5, м. Луцьк, Волинська область. У дослідженні прийняли участь 39 молодших школяра із двох 3-х класів. Їх вік становить 8-9 років, з них 16 хлопчиків і 23 дівчинки.
Наукова новизна полягає у дослідженні особливостей вольових порушень дитячого віку на прикладі учнів 3-х класів.
Практична значущість полягає у тому, що отримані результати можна буде застосувати для роботи у школах та інших дитячих закладах.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження вольових порушень у дитячому віці
1.1Теоретичний аналіз поняття волі, структура вольового акту
Дослідження поняття волі почалося ще за часів античності і зустрічається у працях Аристотеля [1].
Р. Декарт також досліджував поняття волі і він, на відміну від Аристотеля, вводить поняття волі як здатність душі формувати бажання і визначати прагнення до будь-якої дії людини, яку не можна пояснити на основі рефлекторного принципу.
Сьогодні ж багато дослідників визначають поняття волі так.
В. Іванніков дає визначення волі як довільній формі мотивації зі створенням додаткового спонукання (чи гальмування) до суспільно-необхідної чи соціально-контрольованої дії [16].
Воля - це свідоме регулювання людиною своєї поведінки і діяльності, виражене в умінні долати внутрішні та зовнішні труднощі при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків [25, с. 508].
І. Сєченов відзначав, що "воля - це не якийсь безликий агент, що керує лише диханням, а діяльна сторона розуму і морального почуття, яка керує диханням в ім'я того чи іншого і часто наперекір навіть почуттю самозбереження" [46, с. 255-256].
Звідси видно, що найчастіше воля розуміється як певне свідоме прагнення людини діяти тим чи іншим чином і певних ситуаціях, навіть всупереч певним зовнішнім чи внутрішнім чинникам.
Воля у власному розумінні виникає тоді, коли людина виявляється здатною до рефлексії своїх потягів, може так чи інакше співставитися з ними. Для цього індивід повинен вміти піднятися над своїми потягами і, відволікаючись від них, усвідомити самого себе як «я», як суб'єкта, у якого можуть бути ті чи інші потяги, але який сам не вичерпується жодним з них, ні їх сумою, а, підносячись над ними, в змозі провести вибір між ними. У результаті його дії визначаються вже не безпосередньо потягами як природними силами, а ними самими. Виникнення волі, таким чином, нерозривно пов'язано - як сторона або компонент - зі становленням індивіда як суб'єкта, який сам вільно - довільно - визначає свою поведінку і відповідає за неї. Таким суб'єктом, здатним до самосвідомості та самовизначення, людина стає через усвідомлення своїх відносин з іншими людьми.
Воля в специфічному сенсі цього слова, що піднімається над рівнем одних лише природних органічних потягів, припускає існування суспільного життя, в якій поведінка людей регламентується моральністю і правом. У суспільстві, заснованому на поділі праці, людина може задовольнити свої потреби, лише направляючи свою діяльність на виробництво предметів, які, як правило, безпосередньо не служать для задоволення особистих потреб індивіда і не визначаються тому безпосередньо його потягами. У процесі цієї діяльності цілі людських дій відокремлюються від його потягів як безпосереднього вираження чисто особистісної потреби і перестають бути їх прямою, безпосередньою проекцією. У процесі суспільного життя виділяються суспільні блага і цінності, які виступають для індивіда як не залежні від його потягів об'єктивовані цінності. У міру того як в процесі суспільного життя, в результаті виховання і т.д. суспільно значуще стає разом з тим і особистісно значущим, ці об'єктивовані в процесі суспільного життя блага і цінності стають цілями діяльності індивіда [35, с. 622-623].
Насамперед вольовим актом по справедливості можна називати тільки дії або процеси цілепідпорядкування. Значить, вольові процеси протиставляються і відрізняються від усіх тих процесів, які не мають ознаки цілепідпорядкування. Під метою розуміється певний передбачуваний свідомий результат, до якого має привести дія. І таким чином процеси як би розділилися на дві групи: мимовільні (до них відносяться автоматичні, інстинктивні, імпульсивні дії, тобто дії за прямим спонуканням, дії під впливом афекту, пристрасті) і навмисні, довільні, тобто цілепідпорядкування. Цілком очевидно, що коли ми говоримо про волю, то вже інтуїтивно завжди відносимо ці процеси до групи довільних.
Але однієї вказівки на цілепідпорядкування вольових дій недостатньо, тому що існує дуже багато дій, які ціленаправлені і в цьому високому сенсі довільні [24, c. 4].
Також окрім поняття цілепідпорядкування до волі він включав наявність вибору. “Воля є там і тільки там, де цілепідпорядкуванна дія відбувається в умовах вибору між двома або багатьма можливими діями.”
Отже, вольова дія - це дія, здійснювана за вибором. Вибір є ознака вольової дії. Де немає вибору, там немає вольової дії. Якщо ж ми говоримо про вибір, то природно ввести ще одне поняття - прийняття рішення. Вольовий акт є дія в умовах вибору, що заснована на прийнятті рішення. Вольовий акт є дія в умовах вибору, що заснована на прийнятті рішення [24, c. 5].
Наступним компонентом, які виділяє Леонтьєв є подолання перешкод на шляху досягнення поставленої мети. При цьому наскільки важливим фактором є наявність перешкод для її досягнення? Чи є їх наявність обов'язковою складовою вольової дії? Наприклад, якщо підніматися в атаку ненасправді, а не в бойовій обстановці (взяв і піднявся, лежав, а тепер стою або біжу), ніхто не визнає цю дію вольовою. Вона довільна, цілепідкорена, може бути навіть альтернативною (наприклад, в умовах військової гри), але тільки не вольовою у вузькому сенсі, коли кажуть: «людина вольова», або «потрібна велика сила волі», або «це по-справжньому вольова дія». Отже, третя характеристика - подолання перешкод, тобто наявність перешкод. Якщо дія відбувається безперешкодно, воно не може бути вольовою, навіть якщо вона з вибором і з прийняттям рішення [24, с 6].
При цьому необхідно враховувати не лише зовнішні перешкоди, але і внутрішні. Зовнішня перешкода нам нічого не дає. Відомо, що важкі наркомани здатні подолати будь-які перешкоди, щоб отримати наркотик, але цей вираження не волі, а безвілля. Відоме правило психіатричних клінік, які займаються важкими наркоманами, - не зводити з них очей, вони завжди знайдуть можливість роздобути наркотик і розвинуть для цієї мети колосальну енергію. Значить, зовнішня перешкода відпадає.
Тут виникає ще інше ускладнення. Вольові явища не завжди бувають діями. Ще середньовічні письменники описували три роди вольових явищ. Перше - це фацер, тобто дія; друге - це нон-фацер, бездіяльність - дуже важко, виявляється, утримуватися від дії. Наприклад, я тримаю підрозділ під артилерійським обстрілом; дуже важко не бігти; і мені важко, та підрозділу важко, але доводиться.
І нарешті, третє - найтонше, найвище - вати, що найпростіше перекласти як «терпіння», але не можна сказати, що це найточніше [24, с 6].
Наступною характеристикою волі можна виділити наявність мотиву. При чому виділяють позитивний і негативний мотив. Якщо за метою стоїть позитивний мотив, то людина діє енергетично (тобто по витраченому часу, силі, обсягом роботи, який треба провести) знаходиться у відомому співвідношенні з силою мотивації, точніше - мотиву. Дія йде і не потрапляє в категорію вольових. Можна уявити собі зворотну картину: за метою лежить негативний мотив - бездіяльність, і тоді дія просто не йде. Проста альтернатива: позитивний мотив - дія йде, негативний мотив - дія не йде. Простіше бути не може.
Проте специфіка волі полягає у тому, що вона завжди полімотивована. Коли я здійснюю будь-яку дію, то я вступаю у відносини не тільки до одного, а до кількох предметів, які самі по собі можуть виступати як мотиви. Візьмемо банальний випадок - обидва мотиву позитивні. Дія йде. Розглянемо другий випадок - обидва мотиви негативні. Дія не піде. Навіщо їй йти? А тепер розглянемо такий варіант: один мотив позитивний, а інший - негативний. Виникає ситуація вчинку. Це вже не просто дія. Це вольова дію. При цьому абсолютно все одно, чи усвідомлюються обидва мотиви, чи усвідомлюється тільки один або обоє не усвідомлюються. Важливо, щоб ці мотиви були [24, с 7].
Отже, ми прийшли до деякої схеми будь-якої дії, яка може бути названою вольовою. Ще раз ця схема: дія реалізує об'єктивно дві різні відносини, тобто здійснює дві різні діяльності, отже, підпорядковується двом різним мотивам. У разі, коли один з цих мотивів є негативно емоційно забарвленим, а інший, навпаки, позитивно, то виникає ситуація, типова для вольової дії [24, с 8].
Інша характеристика волі, яку можна додати до вже названих - потреба, як одна з основних і вихідних спонук людини до дії. Потреба, тобто відчуття людиною нестачі у будь-чому, - це стан пасивно-активний: пасивний, оскільки в ньому виражається залежність людини від того, в чому вона відчуває потребує, і активний, оскільки воно включає прагнення до його задоволення і того, що може його задовільнити.
Але одна справа - відчувати прагнення, а інше - усвідомлювати його. Залежно від ступеня усвідомлення прагнення виражається у вигляді потягу, бажання або хотіння [35, с. 619].
Згідно з поглядами В. Селіванова [40], під волею слід розуміти активність особистості, передусім активність регуляції в умовах подолання труднощів. Ця активність має два аспекти: змістовий та аспект форми виявлення процесу. Загалом форми активності особистості поділяють на:
• імпульсивну (миттєву психічну реактивність особистості на внутрішні чи зовнішні впливи - без роздумів, оцінки наслідків);
• звичну, де дії є здебільшого стереотипними, а вольовий контроль відбувається за звичкою;
• вольову, як вищу форму активності, за якої особливості ситуації -напруження між мотивацією і перешкодою чинять найбільший опір особистості та вимагають зусиль свідомої саморегуляції поведінки [6, с. 603-604].
На думку В. Вундта [12] і Т. Рібо [34] воля є різновидом афекту і, отже, може бути вивчена через характеристики емоційних явищ. Відповідно до поглядів У. Джемса [14] воля - автономне явище, є наслідком розвитку психічної регуляції поведінки. Звертаючи увагу на автономність волі, Джемс все ж вдається при її описі до таких психічних реальностей, як увага, активна напруга, мотиви.
Воля - це свідомо спрямована активність особистості. Вона є внутрішньою активністю психіки, пов’язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Зв’язок волі з активністю має важливу характеристику - умисність, свідому цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.
Свідомість і воля є самостійними, хоча й поєднаними та перехрещуваними гранями психічного. Виконуючи свою роль у психічному процесі, свідомість не стає волею, але все ж таки є її важливою ознакою. Свідомість і у вольовому процесі залишається свідомістю. Вона забезпечує виконання волею її функцій [6, с. 604].
У концепції В. Селіванова [39; 41] воля розуміється як психологічний інструмент, що дозволяє особистості справлятися з імпульсивністю і немпіддаватися рутині. Воля визначається як свідомий рівень регуляції людиною своєї поведінки і діяльності, виражений в умінні долати внутрішні та зовнішні перешкоди при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків. Вольова регуляція розглядається В. Селівановим як вища форма активності (свідомо спрямована активність) особистості, в якій проявляється здатність людини панувати над собою, боротися за досягнення поставленої мети. Така регуляція відбувається за допомогою вольових зусиль [45], конкретизуючись у вольових процесах, станах, властивостях, діях. На думку В. Селіванова вольова регуляція не може вважатися завершеною, якщо вона не виразилася через виконання.
У концепції А. Пуні воля визначається як "діяльнісна сторона розуму і моральних почуттів, що дозволяє людині управляти собою, особливо в умовах подолання перешкод різного ступеня труднощів" [32, с. 29]. На думку А. Пуні, перешкоди - необхідна умова актуалізації та розвитку волі. Вони виникають внаслідок невідповідності можливостей людини (його уявлень, думок, почуттів, дій) об'єктивним умовам і особливостям діяльності і діляться на зовнішні і внутрішні. Під зовнішніми перешкодами розумілися будь-які об'єктивні умови та особливості зовнішнього середовища і діяльності, які стають перешкодою в досягненні мети, у вирішенні особистих завдань; під внутрішніми перешкодами - ті, які виникають під впливом зовнішніх умов життя і діяльності людини.
У концепції Є. Ільїна [18, с. 41] воля розуміється як різновид довільного управління, яке реалізовується у вигляді вольових дій, істотною ознакою яких є наявність вольового зусилля. Оголошуючи головною сутністю волі самість, автор визначає її як самодетермінацію і свідоме навмисне планування людиною своїх дій, включаючи самокоманду, самостимуляцією, самоконтроль за своїми діями і станами. Власне воля, на думку Є. Ільїна, є самоврядуванням поведінки з допомогою свідомості, що припускає самостійність людини в прийнятті рішення, ініціації, здійсненні та контролі власних дій.
У мотиваційно-діяльнісній теорії В. Іваннікова воля визначається як "здатність людини до свідомої навмисної активності або до самодетермінації через роботу у внутрішньому плані, що забезпечує додаткове спонукання (гальмування) до дії на основі довільної форми мотивації" [16, с. 93]. Додаткові спонукання, найчастіше, виявляються особистісними, етичними, естетичними мотивами, тобто не пов'язаними зі специфічною діяльністю з предметним результатом. У цьому плані Іванніков розглядає волю як "останню стадію в оволодінні людиною власними процесами, а саме як оволодіння власним мотиваційним процесом" [15, с. 26].
На основі результатів аналізу дослідів К. Левіна Виготський [10, с. 282] виділяє у вольовій дії дві самостійні частини:
Заключну частину вольового процесу або момент вирішення людиною поводитися певним чином залежно від випадіння жереба; ця частина будується за механізмом звички, як "штучно створений умовний рефлекс";
Виконавчу частину або виконання вольової дії (після метання жереба); ця частина функціонує як готовий умовний рефлекс, як дія за інструкцією.
Виділення двох частин вольової дії дозволило Виготському акцентувати увагу на парадоксі волі, що полягає у створенні при її допомозі мимоволі діючого механізму [10, с. 283].
Вольовий вибір розуміється Виготським як складний, вільний вибір, якому притаманні такі характеристики.
По-перше, вольовий вибір і є "дія замикаючого механізму, тобто замикання зв'язку між даними стимулом і реакцією [10, с. 285]; далі все відбувається як при ззовні заданому виборі.
По-друге, "при вольовому виборі борються не стимули, а реактивні утворення, цілі системи установок" [10, с. 284], мотиви [10, с. 285].
По-третє, боротьба мотивів зсувається в часі і здійснюється задовго до актуальної ситуації, в якій людині треба діяти [10].
По-четверте, мотиви борються не за виконання, а за заключну частину дії [10].
По-п'яте, при вольовому виборі має місце ілюзія (у випробуваного і у психологів), що вольова дія спрямована по лінії найбільшого опору [10, с. 286], а на насправді має місце свобода людини як відома необхідність.
В-шосте, при вольовому виборі людина сама створює інструкцію для виконавських механізмів [10, с. 288].
У теорії регуляційно-вольових процесів Л. Веккера [8] воля розглядається як вище специфічне довільне регулювання людиною поведінки і діяльності.
Веккер підкреслює, що вибір конкретного варіанту дії характерний тільки для психічної організації; в той же час на кожному з рівнів психічної регуляції - мимовільному, довільному і вольовому - вибір має свої специфічні особливості. Так на психічному мимовільному рівні рухи контролюються сенсорно-перцептивними образами, але без всякого попереднього наміру.
Мимовільний вибір того...

Учебные метериалы

Прочие разделы

Курсовая работа: Вольові порушення у дитячому віці

Скачать работу 'Вольові порушення у дитячому віці':

Похожие материалы: