Реферат: Дослідження сексуальних взаємовідносин у ранній юності

Актуальність дослідження. Виховання сучасних юнаків та дівчат, формування поглядів відбувається у непростих умовах: те й політичні зміни, які у країні, та матеріальні труднощі, і, найголовніше, девальвація моральних ідеалів. Розчарування старшого покоління у колишніх і відсутність нових, привабливих більшість ідей, негативно впливають виховання дитини. Батьки та їхні вчителі уникають розмови з юнаками про "розумному, про добре та вічному", вважаючи себе "обманутими життям".

Дата добавления на сайт: 28 августа 2024

Скачать работу 'Дослідження сексуальних взаємовідносин у ранній юності':

Зміст
юнацький сексуальний поведінка підліток
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи сексуальних взаємовідносин у ранній юності
.1 Психолого-педагогічна характеристика юнацького віку
.2 Психосексуальний розвиток у ранньому юнацькому віці
.3 Аналіз сексуальних взаємовідносин у ранній юності
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Емпіричне дослідження сексуальних взаємовідносин у ранній юності
.1 Обґрунтування методик дослідження
.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження
.3 Практичні рекомендації щодо оптимізації формування сексуальної поведінки у ранній юності
Висновки до розділу 2
Висновки
Список використаної літератури
Додаток
Вступ
Актуальність дослідження. Виховання сучасних юнаків та дівчат, формування поглядів відбувається у непростих умовах: те й політичні зміни, які у країні, та матеріальні труднощі, і, найголовніше, девальвація моральних ідеалів. Розчарування старшого покоління у колишніх і відсутність нових, привабливих більшість ідей, негативно впливають виховання дитини. Батьки та їхні вчителі уникають розмови з юнаками про "розумному, про добре та вічному", вважаючи себе "обманутими життям". У зв'язку з цим індивідуальна система сексуальних цінностей юнаків більшою мірою схильна до впливу доступною еротичної літератури, невисокої масової культури, теле- і видеоштампів: "зниження нижньої межі віку в сексуальні стосунки не так пов'язані з прискоренням фізичного розвитку сучасних юнаків та дівчат, як із незавершеністю еротичного дозрівання, тобто несформованістю душевного ладу особистості.
Юність, кордони якої зв'язуються з віком обов'язкової участі людини в суспільному житті. Людина повинна прийняти на себе відповідальність за пристрій життя в тій мірі, в якій це можливо в конкретних соціальних умовах. З цієї точки зору юність - вік участі психосексуального розвитку власного Я, і можливо, розвивати цим же способом своє коло спілкування. Значить юнак готовий і до цілісного, правдивого, реалістичного відношення до факту свого статевого дозрівання не тільки на фізичному, але і на психологічному рівні. Явища психосексуальної поведінки особливо залежить від початкового виховання юнаків раніше - в підлітковому віці.
У водночас дослідники відзначають, що у певних юнацьких групах існує тиранія сексуальних цінностей. Однолітки очікують від юнаків придбання сексуального досвіду в максимально ранньому віці й вважають тих, кого ніхто не влаштовує таку вимогу, несучасними, людьми другого сорти.
Некритичне сприйняття літератури, присвяченій питанням статі, у суспільстві створює спрощене уявлення про сексуальність людини, що передусім віддзеркалюється в молоді. Негативні наслідки лібералізації статевої моралі насамперед відстежують лікарі, фіксуючи зростання абортів та венеричних захворювань в юнаків та вродливих дівчат, серед молодих подружніх пар, збільшення кількості безплідних шлюбів. На ринок ринув потік не кращої літератури, який відкрив нові теми: безпечний секс, СНІД, проституція. А інформація про соціологічних і моральних сторони сексуальності оновлюється так само екстенсивно, як й у застійні роки.
Зважаючи на це тема сексуальної взаємодії людей у ранньому юнацькому віці представляється актуальною у наш час.
Об’єкт дослідження - юнацькій вік та його надбання.
Предмет дослідження - аналіз сексуальних взаємовідносин у ранній юності.
Мета - розкрити сутність проблеми психосексуального розвитку особистості у ранньому юнацькому віці.
Завдання дослідження:
. Надати психолого-педагогічну характеристику юнацького віку;
. Розкрити особливості психосексуального розвитку особистості у ранній юності;
. Проаналізувати сексуальні взаємовідносини у ранньому юнацькому віці;
. Провести експериментальне дослідження сексуальних взаємовідносин у ранній юності.
Розділ 1. Теоретичні основи сексуальних взаємовідносин у ранній юності
.1 Психолого-педагогічна характеристика юнацького віку
Верхня межа періоду юності ще більш розмита, оскільки історично і соціально зумовлена та індивідуально мінлива. Молодший юнацький вік - 15-18 років, вік учнів професійно-технічних закладів освіти. Старший юнацький, або студентський вік - 18-25 років. Сам термін "дорослість" багатозначний. Біологічна дорослість визначається досягненням статевої зрілості, здатністю до дітонародження; соціальна - економічною незалежністю, прийняттям ролей дорослої людини, поняття психологічної дорослості пов'язують зі зрілою особистісною ідентичністю. Критерієм досягнення дорослості в людському суспільстві стає оволодіння культурою, системою знань, цінностей, норм, соціальних традицій, підготовленість до здійснення різних видів праці [3, c. 144].
Трактування юності як періоду онтогенетичного розвитку залежить від принципових установок авторів того чи іншого підходу. Представники біогенетичної теорії вважають, що саме біологічні процеси росту детермінують всі інші сторони розвитку, і розглядають юність перш за все як етап розвитку організму, що характеризується значним ростом різних здібностей і функцій та досягненнями найвищого рівня.
Психологічні теорії надають важливого значення суб'єктивній стороні, характерним рисам внутрішнього світу і самосвідомості юнака, його внеску як активного творця власного дорослішання.
В російській та вітчизняній психології юність розглядається як психологічний вік переходу до самостійності, період самовизначення, набуття психічної, ідейної і громадянської зрілості, формування світогляду, моральної свідомості і самосвідомості. Найчастіше дослідники виокремлюють ранню юність (від 15 до 18 років) і пізню юність (від 18 до 23 років). У психологічних періодизаціях О.М. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна при аналізі юнацького віку акцент робиться на зміні провідного типу діяльності, якою стає навчально-професійна діяльність. Л.І. Божович визначає старший шкільний вік відповідно до розвитку мотиваційної сфери: юнацтво вона пов'язує з визначенням свого місця в житті і внутрішньої позиції, формуванням світогляду, моральної свідомості і самосвідомості.
Ще К.Д. Ушинський вважав період від 16 до 22-23 років "найрішучим", вказуючи на те, що у цьому віці визначається спрямованість у способі мислення людини і в її характері.
Соціолог В. Шубкін називає вік від 17 до 25 років доленосним періодом у житті людини. Інтенсивні пошуки поклику, вибір пріоритету, перехід від книжних романтичних уявлень до зіткнення з реальними інститутами, професійне самовизначення, працевлаштування, любов, становлення сім'ї. Все це пов'язане з такою гостротою емоційних переживань, з такою кількістю рішень, які необхідно прийняти в найкоротший період і які величезною мірою визначають долю людини, тому [18, c. 77]:
. Це період найбільш інтенсивного дозрівання особистості; саме на нього припадає досягнення стабільності більшості психічних функцій;
. Це вік переоцінки цінностей і мотивації поведінки, посилення свідомих мотивів поведінки; проте спеціалісти в галузі вікової психології і фізіології відзначають, що здатність до свідомої саморегуляції своєї поведінки розвинена у студентів не повною мірою (невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви);
. Водночас - це вік безкорисливих жертв і самовіддачі;
. Це центральний період формування якостей характеру та інтелекту; саме на нього припадає досягнення стабільності та піку більшості психічних функцій (пік розвитку уваги 22, 24 років, в подальшому в 27, 29 років - спад; пік розвитку пам'яті 23, 24, 29 років; пік розвитку мислення від 20-22 років до 25).
У ранньому юнацькому віці відбуваються якісні зміни всіх сторін психічної діяльності, які є основою становлення особистості, зокрема пізнавальної сфери на основі становлення і розвитку вищих психічних функцій.
Характерний рівень когнітивного розвитку в юнацькому віці - формально-логічне, формально-операціональне мислення. Це абстрактне, теоретичне, гіпотетико-дедуктивне мислення, не пов'язане з ситуативно- конкретними умовами зовнішнього середовища.
Навчання у старших класах школи пов'язано зі значними змінами і ускладненням структури і змісту учбового матеріалу, збільшенням його об'єму, що підвищує рівень вимог до учнів. Від них очікують гнучкості, універсальності, продуктивності пізнавальної діяльності, чіткості, самостійності при вирішенні когнітивних задач.
Спрямованість у майбутнє, постановка завдань професійного й особистісного самовизначення відображається на всьому процесі психічного розвитку, включаючи й розвиток пізнавальних процесів.
Інтерес до школи й учіння у старшокласників, порівняно з підлітками, помітно підвищується, оскільки учіння набуває безпосереднього життєвого змісту, пов'язаного з майбутнім. Також виникає виражений інтерес до різних джерел інформації (книги, ЗМІ, Інтернет тощо). Підсилюється потреба в самостійному набутті знань. Пізнавальні інтереси набувають широкого, стійкого і дійового характеру, на вищому рівні розвитку - широкої пізнавальної потреби на базі розвитку такого новоутворення, як теоретичне ставлення до знань. Індивідуальна спрямованість й вибірковість інтересів пов'язана з життєвими планами. Зростає свідоме ставлення до праці й учіння.
Значно складніших рівнів свого розвитку в ранній юності досягає процес сприймання, що стає складним інтелектуальним процесом. Це виявляється у довільних його формах, в перцептивних діях планомірного спостереження за певними об'єктами, самоспостереження за своїми діями, актами поведінки, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя.
Складний навчальний матеріал вимагає від старшокласників досконалішої репродуктивної уяви, і, водночас, у них розвивається продуктивна уява, що виявляється у різноманітних видах творчої діяльності. Немає старшокласника, який би не мріяв про своє майбутнє. У старшокласників, порівняно з підлітками, спостерігається набагато критичніше ставлення до витворів своєї уяви. Вони співвідносять образи уяви з реальною дійсністю, зі своїми можливостями [18, c. 190].
Відбувається в ці роки й удосконалення пам'яті старших школярів. Це відноситься не тільки до того, що збільшується об'єм пам'яті, а й до того, що значною мірою змінюються способи запам'ятовування. Поряд з мимовільним запам'ятовуванням у старших школярів спостерігається широке застосування раціональних прийомів довільного запам'ятовування матеріалу. Вони набувають метакогнітивних умінь (такі як поетапний контроль і саморегуляція), які, в свою чергу, впливають на ефективність їх пізнавальних стратегій. Тобто, пам'ять старшокласників характеризується подальшим зростанням довільності та продуктивності логічного запам'ятовування. Відбувається спеціалізація пам'яті, пов'язана з провідними інтересами старшокласників та їх намірами щодо вибору майбутньої професії. Помітно зростає і продуктивність пам'яті стосовно абстрактного матеріалу. Старшокласники переконуються, що запам'ятовування не зводиться до розуміння, що потрібні спеціальні прийоми запам'ятовування, збереження та відтворення. Вони прагнуть оволодіти своєю пам'яттю, керувати нею, збільшувати її продуктивність.
У ранньому юнацькому віці розвивається здатність тривало зосереджуватись на пізнавальних об'єктах, переборювати дію сильних відволікаючих подразників, розподіляти й переключати увагу. Зростає роль післядовільної уваги, яка виявляється за умови, що учіння спонукається спеціальними інтересами. Для юнаків і дівчат, у яких склались такі інтереси, все, що є об'єктом їхніх інтересів, стає й об'єктом їхньої уваги.
У старшому шкільному віці свідомо і цілеспрямовано формуються такі якості характеру, як сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль, осмисленість, критичність тощо. Проте продуктивність зусиль юнаків залежить часто від настрою: декому важко переходити від неробочого стану до праці, дехто часто лінується, відволікається. Захоплення "надзвичайними пригодами" призводить до ігнорування повсякденних обов'язків, внаслідок чого виникають міжособистісні конфлікти з дорослими - батьками та учителями. Незадоволення світом дорослих та бунт проти нього - це результат нової здатності оперувати ідеальним. Пристосовуючись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій, максималізму. Вони критично ставляться до засвоюваних ними знань, до висловлювань дорослих, схильні до постановки проблем, до диспутів і філософствування.
На думку відомого українського психолога Г.С. Костюка, важливим аспектом психічного розвитку людини в юнацькому періоді є інтенсивне інтелектуальне дозрівання.
Аналіз даного напрямку розвитку старших школярів показує, що всі їхні психічні функції переважно сформовані, йде період стабілізації особистості. В цей період триває розвиток розумових здібностей, і, як наслідок, розширення свідомості буття, границь уяви, діапазону суджень і проникливості. Ці зростаючі можливості пізнання сприяють швидкому накопиченню знань, що відкривають перед юнаками ряд питань і проблем, які можуть як ускладнити, так і збагатити життя. Варто відмітити, що в старших класах школи розвиток пізнавальних процесів досягає такого рівня, що старшокласники стають здатними виконувати всі види розумової роботи дорослої людини. Активно розвивається теоретичне мислення, що дає можливість старшокласникам на основі загальних посилок будувати гіпотези, перевіряти їх, що свідчить про пріоритетний розвиток логічного мислення. Пізнавальні процеси учнів здобувають такі якості, які роблять їх більш досконалими і гнучкими, причому розвиток засобів пізнання дуже часто випереджає особистісний розвиток старшокласників. Якщо говорити більш конкретно, то когнітивний розвиток у цьому віковому періоді характеризується розвитком абстрактного мислення й використанням метакогнітивних навичок - ці два фактори впливають як на широту й зміст думок юнаків, так і на їх здатність до моральних міркувань.
Юнацький вік характеризується посиленням індивідуальних відмінностей як в інтелектуальній, так і особистісній сфері. Значна частин старшокласників характеризується відсутністю пізнавального інтерес до пізнавальної діяльності, тобто у них не сформовано таке новоутворення юнацького віку, як широка пізнавальна потреба. Інша частин учнів виявляє справжній пізнавальний інтерес до навчання, розглядаючи його як творчий процес. Становлення інтелекту на даному етап якраз і передбачає не просте засвоєння інформації, а розвиток творчих здібностей, шляхом прояву інтелектуальної ініціативи й спрямованістю на створення чогось Нового. Це потребує активного розвитку дивергентного мислення [14, c. 26].
Однак творчий потенціал особистості не зводиться лише до якостей її інтелекту. Експериментальні дослідження ряду психологів свідчать, що на відміну від простої доцільної діяльності, творчість має цілеполагаючий характер. Причому інтелектуальна творчість, швидше за все, є частиною більш загальної властивості - активності суб'єкта, включаючи його готовність і здатність до самозміни. Ця властивість проявляється в будь-якій діяльності - соціальній, художній, моральній тощо. В цілому розвиток пізнавальних процесів і, зокрема, інтелекту в юнацькому віці має кількісну і якісну сторону, що забезпечує інтенсивний когнітивний і особистісний розвиток, формування і розвиток індивідуальності.
Видатний швейцарський психолог Ж. Піаже здійснив суттєвий вплив на становлення й розвиток вікової психології, зокрема у вирішенні питань розвитку мислення та інтелекту в ранньому юнацькому віці.
За даними Ж. Піаже, основна особливість розвитку логічного мислення (у віці від 17 до 20 років) полягає в новому орієнтуванні суб'єкта на співвідношення гіпотетичного і можливого, реально існуючого й потенційно можливого. Це дає можливість фундаментально переорієнтуватися суб'єктові в його ставленні до пізнавальних завдань. Учень прагне розкрити реальне в можливому через сукупність гіпотез, які вимагають перевірки або доведення. Гіпотези, які не підтверджуються фактами, відкидаються; гіпотези, які підтверджуються, набувають статусу наукового відкриття чи наукової теорії.
Поява формального мислення означає виникнення у суб'єкта пізнання здатності до широких узагальнень, новий підхід до розв'язання задач, який полягає у спрямованості на групування та структурування фактів (комбінаторний аналіз), на виділення й контроль змінних величин, формування гіпотез та їх логічне обґрунтування й доведення. У зв'язку з цим, у старших школярів удосконалюється процес володіння складними інтелектуальними операціями аналізу й синтезу, теоретичного узагальнення й абстрагування, аргументування і доведення.
Для юнаків і дівчат стає притаманним встановлення причинно-наслідкових зв'язків, систематичність, стійкість і критичність мислення, самостійна творча діяльність. Виникає тенденція до узагальненого розуміння світу, до цілісності й абсолютизації в оцінках тих чи інших явищ дійсності. Так, Ж. Піаже констатував, що логіка юнацького періоду - це складна когерентна система, відмінна від логіки дитини; вона складає сутність логіки дорослих людей і основу елементарних форм наукового мислення [11, c. 89].
Протягом усього цього вікового періоду найменше змінюється образна пам'ять, яка зберігає попередній рівень розвитку. Найбільших змін набуває короткотривала, вербальна пам'ять. У цьому віці посилюється роль практичного мислення.
Існує ще одна особливість розвитку учнів та студентів: якщо в середній школі дуже часто навчання в виховання випереджували розвиток, то в студентському віці найчастіше розвиток випереджує навчання і виховання.
Коло інтересів учнів професійного навчального закладу та студентів не обмежується тільки навчальним матеріалом, а поширюється також на мистецтво, спорт, суспільну діяльність, організацію особистого життя.
На цей вік припадає процес активного формування соціальної зрілості. Соціальна зрілість передбачає здатність кожної молодої особи оволодіти необхідною для суспільства сукупністю соціальних ролей (спеціаліста, батька, матері, громадського діяча).
Проблему соціальної зрілості особистості вивчають різні науки. До них відносяться педагогіка, психологія, соціологія, акмеологія. Проблема зрілості може розглядатися на рівні індивіда, особистості, суб’єкта діяльності і індивідуальності. Особистісна соціальна зрілість включає такі компоненти: відповідальність, толерантність, саморозвиток, позитивне ставлення до світу (цей компонент присутній у всіх попередніх).
У учнів та студентів підвищується інтерес до моральних проблем (мета, образ життя, обов’язки, любов, вірність тощо). Посилюється цілеспрямованість, рішучість, настирливість, самостійність, індивідуальність, ініціативність у процесі діяльності та спілкування, вміння володіти собою.
Відомо, що в юнацькому віці бажання і прагнення розвивається раніше, ніж воля і характер. В силу недостатності життєвого досвіду студентська молодь плутає ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою.
Юність - пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального "Я" з реальним. Проте, разом з тим ідеальне "Я" може бути...

Похожие материалы:

Курсовая работа: Емпіричне дослідження механізмів міжособистісного сприйняття

Курсовая работа: Дослідження страхів у дошкільному віці

Курсовая работа: Дослідження та аналіз вольової саморегуляції

Курсовая работа: Емпіричне дослідження соціальної тривожності підлітків

Курсовая работа: Експериментальне дослідження виявлення рівня гуманного ставлення до оточуючих людей у дітей старшого дошкільного віку