Курсовая работа: Гендерні особливості виходу із стресової ситуації
Є цілий ряд даних про психофізіологічні відмінності чоловіків і жінок. Серед психофізіологічних характеристик особливу роль грають властивості нервової системи. В останній час з’являється все більше інформації, яка свідчить про те, що емоційні стани, а саме їх переживання, проявляються не однаково у представників різних статей, у чоловіків та жінок. Інтенсивний, напружений ритм життя, характерний сучасного життя, зумовлює підвищення кількості щоденних стресів.
Дата добавления на сайт: 27 августа 2024
Скачать работу 'Гендерні особливості виходу із стресової ситуації':
Курсова робота
Гендерні особливості виходу із стресової ситуації
Вступ
Є цілий ряд даних про психофізіологічні відмінності чоловіків і жінок. Серед психофізіологічних характеристик особливу роль грають властивості нервової системи. В останній час з’являється все більше інформації, яка свідчить про те, що емоційні стани, а саме їх переживання, проявляються не однаково у представників різних статей, у чоловіків та жінок. Інтенсивний, напружений ритм життя, характерний сучасного життя, зумовлює підвищення кількості щоденних стресів. Без стресів, які напружують, виснажують, дивують і шокують, неможливо уявити собі життя. Новина, яка різко змінює плани, роздратоване зауваження з боку керівництва, непорозуміння в сім’ї, вранішній поспіх, ДТП на дорозі, очікування екзамену, ремонт з його обтяжливими несподіванками - все це зазвичай дістає одну коротку назву - стрес. Хоча насправді подібні життєві ситуації не є стресами. Стресом стає емоційний відгук, відповідь людини на них.
Гендерні особливості прояву стресу вивчали дуже багато вчених та дослідників, як вітчизняних так і зарубіжних: Д. А. Жуков, М. С. Пономарьова, В. П. Плотников, О. І. Захаров, П. О. Ковальов, Л. В. Куликов, Б. Г. Ананьєв, Н. Айзенберг, К. Ізард, С. Арчер, Е. Маккобі, К. Джеклін, Є. Варбан, К. Хорні та багато інших.
Та і досі питання про особливості поведінки чоловіків і жінок у різних стресових ситуаціях не є остаточно вирішеним, і відомості щодо ефективності реагування чоловіків і жінок у таких ситуаціях неоднозначні. В багатьох дослідженнях виявлена чітка різниця в емоційній сфері представників чоловічої та жіночої статі. К. Хорні пише, що згідно з розподілом соціальних ролей сформувався деякий погляд на жінок як на інфантильних істот, які живуть емоціями. Л. В. Куликов відмічає, що у жінок емоційна сфера більше диференційована, ніж у чоловіків. Вважається, що, долаючи стрес, чоловіки і жінки використовують різні копінг-стратегії: жінки більше фокусуються на емоційних і міжособистісних аспектах ситуації, а чоловіки - на концепціях вирішення проблем. При цьому жінки використовують більш широкий діапазон стратегій, частіше вдаються до соціальної та емоційної підтримки, ніж чоловіки.
З цього можна зробити висновок, що дана проблема є актуальною, як в соціальній, так і в науковій сфері.
Об’єктом дослідження є емоційно-вольова сфера особистості.
Предмет дослідження - особливості переживання та подолання стресових станів у жінок та чоловіків.
Метою дослідження є теоретичний аналіз та емпіричне дослідження особливостей переживання та подалання стресових ситуацій у жінок та чоловіків.
Відповідно до поставленої мети, сформульовано такі завдання:
проаналізувати психолого-педагогічну літературу з обраної проблеми;
визначити природу стресів, їх види;
проаналізувати вплив стресу на організм людини;
за результатами теоретичного аналізу визначити особливості переживання емоційних станів представниками різних статей;
розглянути особливості подолання стресу у чоловіків та жінок;
визначити дієві прийоми в подоланні стресового напруження.
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПЕРЕЖИВАННЯ СТРЕСІВ
1.1Поняття та види стресу
Стресором, тобто чинником, що викликає стрес, вважають подразник, який діє на людину або надто інтенсивно, або дуже довго, і ця дія сприймається як неприємна, шкідлива, інколи навіть руйнівна. Стресори можуть впливати як ззовні, так і зсередини організму. Розрізняють стресори фізіологічні (шум, біль, екстремальний температурний режим) і психологічні (інформаційне перевантаження, загроза статусу, проблеми із значущим оточенням).
Стрес, якщо він не надмірний, не дуже тяжкий і не тривалий, підвищує психологічний імунітет людини. А коли стресу забагато, життя втрачає свою привабливість, людина стає непродуктивною, дратівливою і пригніченою. З нею дедалі важче спілкуватися, співпрацювати, знаходити спільну мову. Зростає також імовірність виникнення в неї і загострення психосоматичних захворювань.[8]
Саме слово “стрес”, яке має чимало значень (з англ. - тиск, натиск, навантаження, напруження), використовує сьогодні чи не кожен. Це наукове поняття ввів в обіг спочатку американський психофізіолог Уолтер Кеннон, коли описував дві класичні реакції на загрозу ззовні: 1) намагання боротися, 2) тікати. До речі, він є також автором поняття “гомеостаз”. Пізніше славетний канадський фізіолог, лауреат Нобелівської премії Ганс Сельє почав докладно досліджувати стрес і визначив його як неспецифічну відповідь організму на будь-які вимоги до нього. Сельє порівнює стани бізнесмена, на якого постійно тиснуть клієнти, диспетчера аеропорту, котрий знає, до яких наслідків може призвести хоча б миттєве послаблення уваги, спортсмена, який будь-що прагне перемоги, чоловіка, що безпорадно спостерігає, як його дружина повільно помирає від раку. Їхні проблеми абсолютно різні, але організми реагують на них стереотипно. Кожен із них переживає стрес. Незалежно від того, що саме на нас вплинуло, ми маємо до цього пристосуватися і повернутися до нормального стану. Сутність стресу якраз і полягає в активізації потреби посилити власні пристосувальні, адаптивні функції.
Для більшості стрес - це просто модне слово, яким виправдовують поганий настрій, напад агресії, пияцтво, зниження працездатності, невдалі рішення, помилкові вибори. Але що ж таке стрес насправді? Це насамперед загальний спосіб реагування на щось нове, несподіване, неприємне. Це стан емоційного і фізичного збудження, напруження, що виникає в умовах ризику, необхідності швидко і самостійно приймати рішення, миттєво реагувати на загрози і сюрпризи. Крім того, стрес - це спосіб інтерпретації власної поведінки у складній ситуації, а інколи і виправдання нездатності пристосуватися до не зовсім типових, нестандартних обставин життя.
Чи може бути так, щоб людина не відчувала жодного стресу? Може. Це відбувається у випадках, коли вона не переживає ані позитивних, ані негативних емоцій, коли її суціль переповнюють апатія і повна байдужість. Загалом стрес є природним станом підвищеної уваги, мобілізації, збудження, що виникає внаслідок взаємодії, діалогу людини зі світом. Оскільки цей діалог ніколи не припиняється, поки людина жива, великі й маленькі стреси супроводжують її, надаючи існуванню певного сенсу. Кожний життєвий епізод, який людина вважає подією, набуває цього статусу завдяки своїй стресогенності. Якщо ми залишаємось байдужими до певного інциденту, то не згадуватимемо його як подію. А якщо якийсь випадок нас зачіпає, виводить із рівноваги, примушує страждати, думати над його причинами і наслідками, то стає подією в нашому житті, джерелом нового досвіду, початком нової історії.[21]
Головною психофізіологічною ознакою стресу є його неспецифічність. Навколишнє середовище завжди чогось очікує від нас, чогось вимагає, і кожна із цих вимог є своєрідною, специфічною. У спеку людина пітніє і завдяки цьому охолоджується, а на морозі починає тремтіти, аби виділити більше тепла й зігрітися. Обидві ситуації однаково вимагають підвищення адаптивності до складнощів, що виникають. Ось ця вимога невідкладного пристосування до проблем і є неспецифічною.
Стрес традиційно поділяють на фізіологічний, що виникає під впливом болю, холоду, голоду, надто високої чи низької температури, та психологічний, який ми розглянемо докладніше. Психологічний, або емоційний, стрес, за Р. Лазарусом, відрізняється від фізіологічного насамперед тим, що у разі його виникнення вплив негативних стрес-факторів є не безпосереднім, а опосередкованим. Опосередковування відбувається через ставлення людини до ситуації, в яку вона потрапила. Якщо фізіологічний стрес діє у будь-якому випадку і на всіх, хто опинився в полі його дії, то психологічний може справляти на одних людей пошкоджувальний вплив, а на інших - ні. Отже, у разі психологічного стресу все визначається способом інтерпретації того, що відбувається. Залежно від міри включення людиною очікуваної небезпеки в історію свого життя, розтлумачення нею змісту і наслідків можливих ризиків, прогнозування власного майбутнього в нових умовах залежать і сила, і тривалість дії стресора, і наслідки стресу.[15]
Більшість стресових реакцій, на думку Дж. Еверлі і Р. Розенфельда, створюється самими людьми і триває стільки, скільки їм дозволять. У тому, як зовнішні і внутрішні подразники перетворюються на стресори, провідну роль відіграє оцінка людиною цих стимулів. Якщо подразник не інтерпретується як загрозливий, то стресова реакція взагалі не виникає. А коли людина не переживає напруження, тривоги, страху, не прогнозує катастрофічного розвитку подій, її адаптаційні механізми, спрямовані на пошук виходу із ситуації, не активізуються.
І хоча поділ стресів на фізіологічні і психологічні є загальноприйнятим, все ж кордон між цими двома видами стресу є умовним. Емоційний стрес незмінно викликає стрес фізіологічний з його стрибками артеріального тиску, тахікардією, викидом гормонів, зниженням імунітету. Фізіологічний стрес також може стати джерелом емоційного стресу, змінюючи психічний стан людини, підвищуючи рівень її тривоги. Є чимало видів психологічного стресу. За типами стресорів розрізняють стреси інформаційні, професійні (робочі), фінансові, екологічні тощо.[8]
Можна говорити також про міжособистісний і внутрішньоособистісний стреси. Перший є результатом непорозумінь з оточенням, складних стосунків з коханою людиною, особистої конфліктності, позиції жертви чи агресора у партнерських взаєминах. До другого може призводити нерозділене кохання, тривала самотність, давня мрія про сім’ю і дітей, нереалізована потреба у професійній самореалізації, надія досягти душевного спокою, миру із собою, яка не справджується.
Деякі автори вирізняють стрес груповий і індивідуальний. Груповий стрес одночасно переживає певна кількість людей у відповідь на загальну для всіх дію шкідливого чинника, наприклад, під час війни, голоду, терористичного акту, урагану, повені, посухи. Дія групового стресу може посилюватися через емоційне зараження, коли руйнівні переживання тих, хто постраждав більше, стають спільними для багатьох. Індивідуальний стрес переживає кожна людина окремо у відповідь на певний подразник, який інші можуть зовсім не сприймати.[19]
Позитивні переживання, викликані, наприклад, професійним успіхом, освідченням у коханні, звісткою про народження дитини, виграним чемпіонатом, вдалою покупкою,зумовлюють особливий вид стресу, який називають евстресом. Зазвичай цей корисний стрес надихає, дає нові сили, мобілізує на штурм вершин, вселяє впевненість у собі, надає життю нових барв, підвищуючи рівень суб’єктивного благополуччя. Евстреси потрібні для того, аби наше повсякденне життя ставало різнобарвнішим, цікавішим, динамічнішим.
Стрес, пов’язаний із негативними переживаннями, які надовго вибивають людину із звичного плину життя, має назву дистрес. Спочатку Г. Сельє виокремив саме цей негативний стрес і досліджував його причини й наслідки, а про позитивний став писати пізніше. Дистрес супроводжується підвищеною дратівливістю, постійною втомою, погіршенням працездатності, безсонням. У такому стані людину ніщо не радує, вона ніби тимчасово втрачає будь-які бажання. Дистрес знижує стійкість людини до несприятливих чинників, виснажує імунну систему, згубно впливає на стан здоров’я. І все ж він не є однозначно шкідливим, оскільки додає людині сил для подолання важкої ситуації.[13]
1.2Особливості перебігу стресових переживань
Загальний адаптаційний синдром, що розгортається під впливом будь-якого стресу, має певні стадії. Перша стадія стресу - стадія тривоги, мобілізації, alarm-реакції - триває від двох годин до кількох діб.Коли ми стикаємося з небезпекою, на фізіологічному рівні вмикається дуже давній пристосувальний механізм реагування, необхідний для того, щоб вижити, перемогти ворога або втекти від нього. Аби вистачило сил, організм аварійно реагує вибухом енергії. У кров викидаються відповідні гормони, м’язи рук і ніг готуються до активних дій, кількість цукру в крові підвищується, забезпечуючи м’язи енергією, загострюються зір і слух, зростає швидкість психічних процесів.[24]
Психологічний стрес на цій стадії теж розгортається миттєво. Емоції змінюють одна одну: настороженість, переляк, паніка, злість, лють, рішучість, пильність. Збудження стрімко зростає. Вся увага концентрується на стресорі. Особистісний контроль і ситуації, і власного стану підвищується. Так протікає фаза шоку - фаза загального розбалансування функцій організму внаслідок фізичного ушкодження чи психічного потрясіння.
Шок може стати загрозою для життєдіяльності людини, якщо його дія затягнеться. Адже всі ресурси організму витрачаються вкрай неекономно, і за достатньої сили стресора у цій фазі можлива навіть загибель людини у перші години чи дні. Якщо її адаптаційні можливості здатні протистояти стресору, фаза шоку змінюється фазою протишоку. Захисні механізми сприяють суб’єктивному зниженню впливу стресу на особистість. Людині вдається знизити загальну напруженість, вона краще почувається, бо поступово мириться з тим, що відбувається. Зазвичай більшість стресів закінчуються на першій стадії. Захисні особистісні механізми екстрено активізуються - і людині вдається адаптуватися до складнощів, що виникли. Тривога і хвилювання заспокоюються, дихання, тиск, пульс нормалізуються. Надмірний контроль над тим, що відбувається навколо, знімається. Якщо стрес не вдається подолати на першій стадії і людина досить тривалий час перебуває у стані тривоги через надто сильний стресор, настає друга стадія, яку називають стадією резистентності, усталеності чи спротиву. Це стан пристосування до нових емоційних і фізичних навантажень. На стадії резистентності адаптаційні ресурси вже не витрачаються так неекономно, як на попередній. Людина пристосовується до умов життя, що кардинально змінилися. Її існування підтримується більш збалансовано, оскільки формується підвищена стійкість до стресогенного впливу. Здатність звикати до будь-яких умов, виявляти гнучкість, пластичність, активізувати нові й нові механізми захисту стає величезною.[17]
Доведено, що на стадії резистентності опірність організму стає неспецифічною, тобто людина адаптується не до одного негативного стрес-чинника, а паралельно й до інших, наприклад, до надмірних навантажень у спорті. Однак, попереджав Г. Сельє, підвищення резистентності досягається ціною величезних енергетичних витрат і пошкоджень. Головним чинником подолання стресу на цьому етапі залишається свідоме, усталене ставлення людини до того, що відбувається.
А якщо віра у власні сили падає, дія різноманітних адаптивних механізмів - компенсаторних, захисних, відновлювальних - стає неефективною, і швидко відбувається перехід до наступної стадії - стадії виснаження (зношування). Якщо всі психофізіологічні особистісні зміни на цій стадії загального адаптаційного синдрому все ж є оборотними і припинення дії стресора повертає людину до нормального функціонування, то наступна стадія, на жаль, може стати катастрофічною.На стадії виснаження вся енергія вичерпана, психологічні захисти виявляються неефективними і в людини більше немає ніяких сил для спротиву. Тут сподіватися на власні ресурси небезпечно. Допомога має прийти ззовні або у вигляді підтримки з боку оточення чи у вигляді усунення стресора.[20]
Стадія виснаження не є обов’язковою при розгортанні адаптаційного синдрому. Здебільшого стрес вдається подолати і розвинути власну адаптивність на попередніх стадіях. Так формується підвищена стійкість до надзвичайного стресора, який діяв тривалий час.
Та коли стадія виснаження все ж настає, процеси, що лежать в її основі, можуть зумовити розвиток тяжких захворювань і навіть смерть людини. Особливо небезпечним є повторення дії інтенсивного стресора через певний відрізок часу, коли людина ще не встигла відновитися, або додаткова дія іншого шкідливого агента на кшталт надмірного фізичного навантаження, гіпоксії, холоду тощо.[18]
Багаторазове розгортання адаптаційного синдрому призводить до зношування життєво важливих систем, що забезпечують пристосування до нових умов життя. Так виникають довготривалі дезадаптивні стани, які позначаються як хвороби адаптації, наприклад, гіпертонічна, виразкова, імунопатологічна та ін. Хвороба стає платою організму за боротьбу із стрес-факторами. Особливо небезпечне досягнення третьої стадії для людей похилого віку та осіб з тяжкими хронічними захворюваннями, оскільки їхні енергетичні і пластичні можливості значно знижені.
1.3Відмінності в переживанні стресу між чоловіками і жінками
Відмінності в переживанні стресу між чоловіками і жінками, безумовно, існують. Насамперед зауважимо, що жіночий організм більш життєстійкий від початку. І тому певні види фізіологічного стресу на кшталт голодування, нестачі кисню, хронічного недосипання жінки долають легше. Імунна система, що протидіє захворюванням, у жінок розвинена краще. Та й кращий рівень здоров’я у всіх вікових групах допомагає жінці виявляти більшу стресостійкість.
Велике значення має і ставлення жінок до стресових ситуацій. Вони сприймають здоров’я як власний капітал, що допомагає їм розв’язати безліч складних проблем, вистояти і досягти успіху. Доведено, що цінність здоров’я жінки ставлять на перше місце серед інших цінностей, тоді як чоловіки - лише на четверте. Жінки більше прислуховуються до себе, частіше звертаються до лікарів і психологів з профілактичною метою, стають учасницями спеціальних тренінгів, що пропагують здоровий спосіб життя. А хороше здоров’я, безумовно, сприяє кращій адаптації до життєвих несподіванок.[24]
У робочих ситуаціях чоловіки схильні приймати більш ризиковані рішення, що зумовлено їхньою більшою агресивністю, незалежністю, прагненням самостверджуватися. Тому професійні стреси стають для них більш складними і деструктивними, ніж для обережніших, розважливіших жінок.
Не варто ігнорувати й те, що більшості жінок доводиться конкурувати з чоловіками за престижну роботу, високу зарплатню, за ставлення до себе як до професіоналів, тому хронічний професійний стрес стає для них звичним тривалий час. Крім того, на одружену жінку лягає подвійне навантаження - робоче й сімейне, тому симптоми стресу в неї виявляються інтенсивніше, ніж у чоловіка. Водночас жінки більше переживають з приводу стосунків з коханою людиною, конфліктів з дітьми, родичами, змін у власній зовнішності. У них фіксується набагато більша тривалість реагування на стресову ситуацію, ніж у чоловіків. Жінки зазвичай обирають емоційні форми реагування на стрес, тоді як чоловіки швидше беруть себе в руки і реагують інструментально, починають діяти.
Існують суто чоловічі й суто жіночі стресори. Так, чоловіки набагато гірше переживають соціальну ізоляцію і хронічні захворювання. А в жінок різко підскакує рівень гормону стресу кортизолу, коли їхні чоловіки лежать на дивані перед телевізором. Найнижчим стресовий фон у жінок стає тоді, коли чоловіки активно виконують домашню роботу разом з ними. До речі, у таких випадках жінки починають працювати вдвічі швидше. У чоловіків же найнижчий рівень стресу фіксується у стані...