Курсовая работа: Генетичний та соціально-психологічний аспекти особистості

Актуальність теми. Цілеспрямоване формування здібностей у контексті органічно пов’язаних проблем формування знань, умінь та навичок як основних складових, що визначають готовність людини до діяльності й усвідомленої поведінки, є найбільш складною і суперечливою, хоча постійно посідає за актуальністю одне з провідних місць у вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній теорії та практиці.

Дата добавления на сайт: 27 сентября 2024

Скачать работу 'Генетичний та соціально-психологічний аспекти особистості':

Генетичний та соціально-психологічний аспекти особистості
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження поняття «здібності» та «характер»
.1 Здібності в структурі особистості
.2 Характер як соціально-психологічний компонент структури особистості
Розділ 2. Здібності і розвиток людини
.1 Типологія здібностей в психологічній науці
.2 Природа творчих здібностей особистості та їх розвиток
.3 Обдарованість, талант, геніальність як рівні розвитку здібностей
Розділ 3.Залежність характеру від темпераментальних особливостей особистості
.1 Вчинок як одиниця аналізу характеру особистості
.2 Соціальні типи характеру
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми. Цілеспрямоване формування здібностей у контексті органічно пов’язаних проблем формування знань, умінь та навичок як основних складових, що визначають готовність людини до діяльності й усвідомленої поведінки, є найбільш складною і суперечливою, хоча постійно посідає за актуальністю одне з провідних місць у вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній теорії та практиці. Прагнення розв’язати цю проблему зумовлено постійно зростаючою потребою суспільства вдосконалювати умови підготовки людини до трудової діяльності та спілкування як провідних форм її взаємодії із соціальним і природним середовищем.
Методологічною основою курсової роботи є праці відомих українських вчених.
Питання розвитку творчих та інтелектуальних здібностей висвітлювали Ш. О. Амонашвілі, О.О. Борисова, Д.М. Джола, Б.Б. Нікітін, В.О. Сухомлинський, В.Ф. Шаталов (основні умови формування творчих здібностей); Л. Г. Дмитрієва, І. М. Таран; В. Є. Борилкевич, А.С. Дорошенко, Л. Л. Джикія, Д.М. Джола, А.Б. Щербо та ін.
Дослідженням даного питання займалось багато зарубіжних (Ф. Баррон, А. Біне, Д. Гілфорд, А. Маслоу, К. Роджерс, Ч. Спірмен, Д. Томсон та ін.) вчених.
Дослідниками вивчалися різні аспекти проблеми здібностей: їх природа, компоненти, критерії та показники розвитку, методи і прийоми формування.
Більшість з цих питань все ж залишається дискусійними, що свідчить про складність та багатозначність досліджуваної проблеми.
Актуальність проблеми та її недостатня розробленість зумовили вибір теми дослідження: Генетичний та соціально-психологічний аспекти особистості.
Об’єкт дослідження: соціально-психологічні аспекти особистості.
Предмет дослідження: здібності та характер як соціально-психологічні компоненти структури особистості
Мета дослідження: розкрити сутність понять «здібності», «характер» та визначити їхній вплив на розвиток особистості.
Окреслена мета зумовила такі завдання дослідження:
.Висвітлити поняття «здібності» та «характер».
2.Проаналізувати характер як соціально-психологічний компонент структури особистості.
.Розглянути типологію, природу та рівні творчих здібностей.
.Дослідити вчинок як одиниця аналізу характеру особистості.
.Розкрити соціальні типи характеру.
Поставлені завдання зумовили вибір теоретичних методів дослідження: аналіз, синтез, систематизація і порівняння науково - теоретичного матеріалу.
Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (21 найменування). Обсяг основного тексту роботи становить 34 сторінки.
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження поняття «здібності» та «характер»
.1 Здібності в структурі особистості
здібності характер темперамент
Проблема здібностей є складною та багатогранною. Її комплексне дослідження проводиться на психофізіологічному, психологічному і соціально-психологічному рівнях. Однак сьогодні ми ще не можемо сказати, що вона у психології є повністю розв'язаною. У вітчизняних і зарубіжних психологів існують значні розбіжності при тлумаченні самого поняття «здібності», продовжуються дискусії про роль біологічного і соціального в структурі здібностей, залишається нерозв'язаним питання діагностики і вимірювання здібностей, продовжуються наполегливі пошуки ефективних стратегій формування і розвитку здібностей до конкретних видів діяльності [7, с. 26].
Кожен з авторів (Б.М. Теплов, К.К. Платонов, О.Г. Ковальов та ін.) дає своє визначення поняття «здібності», яке, в принципі, є вірним і разом з тим неповним.
Так, О. Г. Ковальов розуміє під здібностями синтез властивостей людської особистості, що відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній.
Дещо іншої точки зору дотримується Б.М. Теплов , який зазначає, що здібності - це такі індивідуально-психологічні особливості, які мають ставлення до успішності виконання однієї чи декількох діяльностей. Вони не зводяться до наявних навичок, умінь і знань, але можуть пояснити легкість і швидкість набуття цих навичок і знань [19, с. 156].
Схожу позицію займають Г.С. Костюк і А.В. Петровський . Г.С. Костюк розуміє під здібностями такі істотні психологічні властивості людської особистості, які виявляються в її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх [9, с. 512].
Отже, визначаючи поняття здібності, всі автори сходяться в тому, що здібності - це не одна якась психологічна властивість особистості, а цілий її комплекс, що проявляється в активній діяльності людини.
Найповніше здібності виявляються в тому, як особистість засвоює людські надбання, збагачує їх, виступаючи творцем матеріальних і духовних цінностей, чим значніший і важливіший цей внесок, тим вищими будуть її здібності (Г.С. Костюк) [9, с. 515].
Деякі автори (А.В. Крутецький, К.К. Платонов та ін.) вважають, що істотною особливістю здібностей є їх зв'язок з конкретним видом діяльності: саме завдяки відмінностям у відповідній діяльності особистості та проводячи порівняльний аналіз діяльності людей, яких вважають здібними у відповідній галузі, та людей, котрі явно не здатні до даної діяльності, можна визначити їх здібності.
К.К. Платонов, визнаючи доцільність діяльнісного підходу до проблеми здібностей, наголошує на зв'язку здібностей із структурою особистості, яка включає досвід, функціональні особливості психічних процесів, біологічно обумовлені якості і спрямованість. Він вважає, що властивості особистості в певній системі пов'язані між собою і взаємодіють: одні з них, виходячи на перший план, стають провідними, інші - опорними, а деякі мають допоміжне значення [15, с. 342].
Проаналізувавши різні підходи до визначення поняття «здібності», під здібностями розумітимемо таку структуру досить стійких індивідуально-психологічних особливостей особистості, яка, актуалізуючись в конкретній діяльності, визначає якість виконання певної діяльності та її результативність.
Розглядаючи проблему здібностей, більшість авторів вводять поняття «здатність до діяльності» і «задатки».
Так, В.А. Крутецький і С.Л. Рубінштейн вважають, що здатність до діяльності може бути обумовлена лише всім комплексом необхідних властивостей особистості, які стосуються інтелектуальної, емоційної і вольової сфер [10, с. 211].
Під задатками більшість авторів розуміють певні природні передумови здібностей. Так, С.Л. Рубінштейн, О.Г. Ковальов, Г.С. Костюк, В.М. Мясищев, Н.С. Лейтес, К.К. Платонов стверджують, що не відповідають дійсності як ті теорії, які стверджують про вродженість здібностей і зводять їх до задатків (теорія успадкованих здібностей), так і теорії, які повністю ігнорують природні передумови здібностей, вважаючи їх залежними лише від середовища і виховання (теорія набутих здібностей) [18, с. 231].
У першому випадку детермінація здібностей зводиться лише до внутрішніх, а в другому - лише до зовнішніх умов. Вказані автори наполягають на тому, що при формуванні здібностей зовнішні умови діють опосередковано - через внутрішні природні фактори.
Отже, у питанні про співставлення вродженого і набутого в здібностях вітчизняні психологи дотримуються думки про вирішальну роль у розвитку здібностей соціального досвіду людини, умов її життя і діяльності, не відкидаючи при цьому значення індивідуально-природних передумов психічного розвитку, найбільш вивченими з яких є властивості типу вищої нервової діяльності. Б.М. Теплов, вивчаючи це питання, довів, що вони є природними передумовами здібностей, отже, є так званими задатками. Саме задатки - вроджені, а здібності є наслідком їх розвитку [19, с. 342].
Аналізуючи проблему взаємозв'язку вродженого і набутого, О.М. Леонтьєв стверджує про необхідність розрізняти в людині два види здібностей: природні (біологічні) і здібності специфічно людські (суспільно-історичного походження). Розвиток, формування психічних функцій, специфічно людських, відбувається в онтогенезі, у формі процесу активного присвоєння індивідом досвіду попередніх поколінь [11, с. 8].
Людина наділена від природи лише однією здатністю - здатністю до формування специфічно людських здібностей. Задатки відіграють значнішу роль у процесі формування таких здібностей, як музичні, математичні, лінгвістичні. Не без підстав автор вважає, що чим вищий рівень досягнень, тим більшу роль у цьому процесі відіграють задатки.
Думка про задатки як необхідні внутрішні передумови, від яких залежить розвиток здібностей, висловлена в багатьох роботах провідних психологів (О.Р. Лурія, Г.С. Костюк, С.Л. Рубінштейн) [18, с. 321].
До них відносять, крім типологічних властивостей нервової системи, функціональну асиметрію півкуль головного мозку, природні властивості аналізаторів, індивідуальні варіанти будови кори мозку, ступінь функціональної зрілості її окремих ділянок. Г.С. Костюк, О.Г. Ковальов, В.М. Мясищев вважають, що під задатками слід вважати не стільки анатомо-фізіологічні властивості мозку, скільки психофізіологічні, в першу чергу ті, які виявляються на найбільш ранніх стадіях розвитку дитини. Здібності пов'язані також з вродженими анатомічними особливостями структури мозку, в першу чергу з особливостями його мікроструктури [9, с. 456].
Дослідження Н.С. Преображенської і С.А. Саркісова показали, що існують суттєві індивідуальні відмінності в розміщенні клітинних полів у корі великих півкуль головного мозку людини, що, певне, важливе для функціонування мозку і, зокрема, функціонування здібностей.
Значним є внесок вітчизняних психологів у розвитку іншого напрямку проблеми здібностей, а саме дослідження структури і умов їх формування. Зокрема, Б.М. Теплов вважав, що кожна діяльність вимагає від людини різних якостей: вона не просто шліфує якусь єдину якість, але об'єднує різні психічні якості, які в сукупності й забезпечують успішне виконання даної діяльності [19, с. 278].
Здібності були вище охарактеризовані як індивідуально-типологічні особливості, тобто такі якості, якими відрізняється одна людина від іншої. Вони можуть бути якісними і кількісними.
Зі сторони якісних особливостей здібності виступають як складний комплекс психологічних особливостей людини, які забезпечують успіх діяльності, як набір «змінних величин», дозволяючи йти до мети різними шляхами.
Таким чином, в основі однакових або в чомусь схожих досягнень при виконанні певної діяльності можуть лежати поєднання досить різних здібностей, що відкриває перед нами важливу сторону здібностей особистості - широкі можливості компенсації одних якостей іншими, які людина розвиває в собі, наполегливо і вперто працюючи.
Загалом, властивість компенсації одних здібностей за допомогою розвитку інших відкриває величезні можливості перед кожною людиною, оскільки дає змогу розширити межі вибору професії та удосконалення в ній. Про це свідчить ряд фактів.
Так, вітчизняний психолог Б.М.Теплов показав, що відсутність такої важливої музичної здібності, як музичний слух, не може виступати перешкодою на шляху розвитку професійних музичних здібностей. Він працював з групою дітей, що не володіли абсолютним музичним слухом. За певною методикою вдалося виробити комплекс якостей, який включав в себе тембровий слух, пам'ять на музичні інтервали і т. д. Цей комплекс якостей брав на себе функції звуковисотного розрізнення, тобто такі, які виконує у інших людей абсолютний слух. Аналогічно можна досягти успіху й у інших галузях діяльності [19, с. 234].
Отже, якісна характеристика здібностей дозволяє відповісти на запитання, в якій сфері людської діяльності людині легше знайти себе, виявити великі успіхи і досягнення. Наприклад, встановивши, що учень володіє такими індивідуальними особливостями, як: здатність до формалізованого сприймання матеріалу, до узагальнення, здатність мислити математичними символами, гнучкість мислительних процесів, прагнення до раціональності в розв'язанні задач, математична пам'ять, математична спрямованість розуму, ми можемо вважати, що в нього достатньо здібностей для математичної діяльності
1.2 Характер як соціально-психологічний компонент структури особистості
Взаємозалежним зі здібностями є такий психологічний термін як характер. Зв'язок характеру і здібностей виражається у тому, що формування таких рис характеру, як працьовитість, ініціативність, рішучість, організованість, наполегливість, відбувається в тій же діяльності дитини, у якій формуються і його здібності [16, с. 321].
«Характер» - термін грецького походження, він означає «риса», «ознака», «відбиток». Введений він для визначення властивостей людини колегою Арістотеля Теофрастом.
У своїй роботі «Характеристики» він описав з погляду мораліста 31 тип людських характерів - людей хвалькуватих, балакучих, нещирих, нудних, улесливих тощо.
Пізніше філософи і психологи, пояснюючи і класифікуючи людські характери, головними чинниками їх формування вважали особливості будови тіла, функції людського організму, моральні засади людських стосунків або їх розумові здібності і досвід [16, с. 344].
Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, притаманні істотні особливості, які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших - ліниві, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи.
Ці й подібні риси виявляються настільки яскраво і постійно, що визначають собою типовий різновид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки.
Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Ці риси характеризують і мету, до якої прагне людина, і способи досягнення мети. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить [17, с. 156].
Сукупність постійних рис становить характер особистості.
Характер - це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе [8, с. 167].
Характер найбільш тісно пов'язаний з темпераментом, що, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму вираження сутності людини.
Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.
Про характер людини робимо висновок і по тому, як вона мислить і поводиться за різних обставин, якої думки вона про інших людей і про саму себе, в який спосіб здебільшого поводиться.
Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина буде себе поводити за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення [12, с. 23].
Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, тоді як особи з негативними рисами характеру або зі слабким характером призводили до його занепаду.
Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське «Я» як єдність. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому деяких ланцюгів з метою глибшого пізнання його сутності [14, с. 154].
І. П. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, обстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів.
Якщо ви аналізуєте людину, - писав він, - ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Отже, без визначення окремих рис нічого не розбереш. Але якщо окремі риси уявити відокремлено, не розглядаючи їх у взаємозв'язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна.
Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси вирізняються передусім, а які ледве виявляються, вуалюються.
Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому головні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.
У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються [12, с. 26].
Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, в яких перебуває людина, і від властивостей її характеру, особливо від темпераменту.
У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти: спрямованість, переконання, розумові риси, емоції, волю, темперамент, повноту, цілісність, визначеність, силу.
Спрямованість є головною складовою структури характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні особистості до вчинків і діяльності людей і до самої себе.
Переконання - це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності, правдивості, вимогливості до себе [8, с. 146].
Людина з непохитними переконаннями спроможна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Непринциповим людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві.
Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах [17, с. 215].
Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, «товстошкірість», нечутливість до страждань інших, нездатність співчувати [1, 102].
Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки наявності в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтованості, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.
Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непохитність. Отже, воля, як вважають, являє собою стрижневий компонент сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, людина з таким характером здатна досягати бажаної мети [3, с. 357].
Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер - це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний компонент характеру - спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент - має певною мірою інтегративний вияв у кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не...

Похожие материалы:

Реферат: Психологічний тренінг формування професійно важливих якостей особистості майбутніх соціальних працівників

Курсовая работа: Трансактний аналіз як теорія особистості, теорія соціальної взаємодії та аналітичного консультування

Реферат: Психологічний супровід як засіб реабілітації та адаптації депривованої особистості юнацького віку

Статья: Соціально-психологічні аспекти адаптаційної здатності майбутніх медичних працівників

Реферат: Соціально-психологічні особливості суїцидальних намірів у студентів