Реферат: Конфлікт у системі державного управління
Актуальність теми. Система державного управління через повсякденну реалізацію політичних та адміністративних функцій спрямована на забезпечення ціленаправленого впливу публічної влади на суспільство, досягнення їх взаємодії при вирішенні суспільно значимих проблем та реалізації суспільних інтересів.
Дата добавления на сайт: 31 августа 2024
Скачать работу 'Конфлікт у системі державного управління':
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
.1 Теоретичні підходи до пояснення природи конфлікту
.2 Конфлікт у системі державного управління як різновид соціально-політичного конфлікту
РОЗДІЛ 2. КОНФЛІКТИ У СУЧАСНІЙ ПРАКТИЦІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
.1 Особливості конфліктів, що виникають при реалізації адміністративних функцій державної влади
.2 Особливості конфліктів, що виникають при реалізації політичних функцій державної влади
РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМИ УРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТІВ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
.1 Способи та форми розв’язання конфліктів у державному управлінні
.2 Удосконалення інституційних та юридичних процедур як інструмент урегулювання конфліктів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВТСУП
Актуальність теми. Система державного управління через повсякденну реалізацію політичних та адміністративних функцій спрямована на забезпечення ціленаправленого впливу публічної влади на суспільство, досягнення їх взаємодії при вирішенні суспільно значимих проблем та реалізації суспільних інтересів. Сучасні політико-управлінські процеси, що складають основу системи державного управління, завжди вирізняються підвищеним ступенем конфліктогенності, так як це, у першу чергу, складні комунікаційні взаємодії, які апріорі не можуть бути абсолютно безконфліктними. До того ж вітчизняні реалії характеризуються низьким ступенем легітимності інститутів публічної влади, поширенням негативної практики конституційних змін, домінуванням окремих приватних чи корпоративних інтересів над суспільними тощо демонструють високу ступінь політичної та соціальної напруги, яка в умовах економічної кризи набуває особливої гостроти Такий стан системи державного управління засвідчує, що проблема конфлікту потребує детального вивчення, а нові форми відносин, які з’являються у взаємодіях влади та суспільства, влади та громадянина, зайвий раз підтверджують потребу у вивченні механізмів управління конфліктами, у розробці сучасних та ефективних технологій його розв’язання.
Усі соціальні конфлікти, і конфлікти у системі державного управління не є виключенням, не можуть бути оцінені лише з негативного боку. Звичайно, що більшість конфліктів мають руйнівний характер, потребують швидкого вирішення ще на стадії конфліктної ситуації або, у разі їх виникнення, максимального унеможливлення негативних наслідків. Проте, з іншого - конфлікт - це одна із форм розвитку відносин, ознака їх активної динаміки. З цієї точки зору конфлікт відіграє роль певного індикатора рівня соціальної та політичної стабільності, задоволення політичним, економічним та соціальним курсом владних інституцій громадянами, суб’єктами соціально-економічних відносин. Оскільки, державне управління, як сукупність механізмів та засобів, не може задовольнити інтереси всіх верств, а лише поєднати їх таким чином, щоб віднайти найбільш оптимальний баланс цих інтересів, тобто досягти їх компромісу, то в цій ситуації саме поява конфліктів або підвищений рівень конфліктності може свідчити про хибність управлінських дій. Сама по собі державно-управлінська діяльність спрямована на врегулювання окремих сфер соціально-економічних відносин або встановлення певних меж чи гарантій їх реалізації. При цьому така діяльність має відбуватися з урахуванням та за умов постійного моніторингу соціальних настроїв в суспільстві не з метою їх усунення як таких, а з метою подолання протиріч, які їх визвали. Ось чому на сьогоднішній день проблема конфліктів в системі державного управління є настільки актуальною.
Ступінь дослідження проблеми. Проблемам уникнення або вирішення вже існуючих конфліктів в системі державного управління присвячені праці вітчизняних і зарубіжних учених: В.Д.Бакуменка, С.О. Телешуна, А.М.Бандурки, С.Л.Бочарової, Н.В.Грішиної, Л.М.Карамушки, В.М.Князєва, К.В.Ложкіна, В.І.Лугового, В.К.Майбороди, О.А.Машкова, І.Ф.Надольного, Н.Р.Нижника М.І.Пірен, А.М.Пойченка, В.А.Ребкала, Д.Г.Скотта, В.П.Троня, В.П.Шейнова та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами - робота виконана на кафедрі політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України.
Мета роботи. Метою даної роботи є дослідження найбільш поширених видів конфліктних ситуацій та конфліктів у системі державного управління, встановлення причин і факторів, що їх спричиняють та, відповідно, розробка пропозицій стосовно впровадження у практичну діяльність механізмів розв’язання конфліктів.
Виходячи з мети були поставлені наступні завдання:
визначити сутність та природу конфлікту, фактори що його спричиняють;
проаналізувати особливості конфлікту у системі державного управління;
визначити особливості конфліктів, що виникають при реалізації адміністративних функцій державної влади;
визначити особливості конфліктів, що виникають при реалізації політичних функцій державної влади;
запропонувати способи та форми розв’язання конфліктів у державному управлінні;
визначити напрямки удосконалення інституційних та юридичних процедур як інструментів урегулювання конфліктів.
Об’єктом дослідження є політико-управлінські відносини в системі державного управління.
Предметом дослідження є конфлікти, як форма прояву політико-управлінських відносин, механізми їх виникнення та управління.
Методи дослідження. У процесі магістерського дослідження використано цілісний комплекс взаємопов’язаних наукових методів, а саме:
загальнонаукові методи - дозволили розкрити динаміку конфлікту як різновиду політико-управлінських процесів, визначили місце та роль конфлікту у системі державного управління;
системно-аналітичний метод - надав можливість дослідити конфлікт як політичне й управлінське явище у сукупності зв’язків у цілісній системі державного управління;
структурно-функціональний метод - сприяв встановленню та дослідженню причинно-наслідкових зв’язків виникнення та розв’язання конфліктів у системі державного управління, з’ясуванню організаційно-правової та інституційної природи конфліктів їх змісту та характеру.
При дослідженні конфліктів дотримувались такі методологічні принципи:
принцип діалектичного розвитку;
принцип всезагального зв’язку;
принцип діалектичної єдності теорії та практики;
принцип системності;
принцип історизму;
принцип об’єктивності.
Практичне значення одержаних результатів Основні положення магістерської роботи та запропоновані висновки можуть бути використані як рекомендації для запобігання та, у разі виникнення, управління конфліктними ситуаціями та конфліктами у системі державного управління.
Структура та обсяг магістерської роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
1.1 Теоретичні підходи до пояснення природи конфлікту
Вивчення проблем, що мають місце у суспільно-економічному житті держави, набуло наукового обгрунтування й розвитку ще наприкінці XIX ст., а вагомі наукові концепції сформувалися протягом XX ст.
Дослідження природи конфлікту, здійснюється у межах багатьох суспільних дисциплін - соціології, психології, соціальної філософії, культурології, теорії міжнародних відносин, політології. Не втрачає своєї актуальності аналіз такого явища як конфлікт і в державному управлінні.
Слід зазначити, що термін «конфлікт» походить від латинського слова «conflictus», що у точному перекладі означає «зіткнення», а в довільному - «протидія», «протиборство». У сучасній науці не існує уніфікованого визначення даного поняття. У науковій, навчальній і довідковій літературі існує близько 70 різних визначень конфлікту. Усі вони мають право на існування, бо кожне з них акцентує увагу на якійсь одній чи кількох рисах цього надзвичайно багатогранного, багатовимірного і мінливого феномену.
Німецький вчений Р. Дарендорф розглядав конфлікт як ситуацію, в якій має місце невідповідність між правами соціальних груп на доступ до соціальних, у тому числі матеріальних, благ і можливостями реалізувати ці права, тобто наявністю реального доступу до цих благ. Він зазначав: «Я використовую термін «конфлікт» як для визначення суперництва, конкуренції, суперечок і намірів, так і для відкритих зіткнень» [6, с. 102].
Французький соціальний психолог Х. Таузард зазначав, що соціальний конфлікт не може бути повністю описаний за допомогою психологічних категорій; ворожість, агресія не завжди присутні у соціальному конфлікті, тому він не може бути приведений до власних афективних і імпульсивних аспектів. Сам конфлікт визначається автором як «ситуація, в якій дійові особи (індивіди, групи, організації, нації) або переслідують несумісні цілі та цінності, або одночасно в конкурентній манері прагнуть досягнути одну й ту саму мету» [10, с. 120].
Американські дослідники Р. Макк і Р. Снайдер вважали, що конфлікт - це ситуація, яка виникає за наявності щонайменше двох сторін, відносини між якими складаються на базі якогось дефіциту і побудовані таким чином, що сторони прагнуть отримати вигоду за рахунок одна одної, і їхні дії спрямовано на досягнення несумісних цілей, що виключають одна одну [5, с. 51].
Англійський вчений Л. Козер розглядав конфлікт як «боротьбу за цінності і право на певний статус, володіння могутністю і ресурсами, в якій мета опонентів - нейтралізація завданої шкоди або усунення суперника» [13, с. 170].
У довідковій літературі термін «конфлікт» зустрічається ще у ХVІІІ ст. Словник Брокгауза і Ефрона дає надзвичайно коротке тлумачення - конфлікт є зіткненням, переважно у політичній сфері [61].
У психології конфлікт визначається як відсутність згоди між двома або більше сторонами - особами або групами. Існує також поняття «юридичний конфлікт» - це ситуація, у якій дві або більше сторони протистоять один одному, сперечаються із приводу юридичних прав, обов'язків. Юридичний конфлікт може виникнути із приводу визнання, відновлення, порушення юридичних прав, невиконання юридичних обов'язків [10].
Що ж стосується соціології, то в рамках цієї науки конфлікт виступає привілейованим предметом аналізу. При цьому: супротивники виступають відкрито, у той час як при нормальному плині життя ідентифікувати їх було б неможливо; альянси розкривають спільність інтересів, менталітету й ідеології; набувають експліцитні форми тобто стають очевидними інструменти й методи ведення боротьби [41]. Звичайно, що основним конфліктом, який знаходиться у полі уваги соціологів є міжособистісний конфлікт, що характеризується виникненням часткових суперечностей між двома індивідами чи групою й індивідом. Він може характеризуватися навіть антагонізмом позицій, що породжується наявністю у партнерів по спілкуванню цінностей і цілей, що виключають одна одну. Крім того слід зауважити, що розрізняють конфлікти конструктивні і деструктивні. Конструктивні конфлікти є «революційним» засобом розв'язання суперечностей, тобто якщо в стосунках людей виникають якісь проблеми, то часто необхідно їх виявити й усунути (навіть якщо це буде болісно), щоб уникнути подальших непорозумінь. Тому конструктивні конфлікти сприяють подальшому розвитку стосунків. Деструктивні конфлікти заводять у глухий кут, призводять до посилення вихідної суперечності або породження нових, глибших. Значну роль у переході конфлікту з конструктивного в деструктивний відіграє поведінка сторін, що спілкуються в ситуації конфлікту. Неадекватна поведінка (розбіжності між словами та мімікою, некоректне вживання деяких слів, невдале інтонування), навіть якщо людина цього не хоче, може поглиблювати непорозуміння [41].
У Політичному енциклопедичному словнику конфлікт визначається як крайнє загострення суперечностей сторін, пов’язане з відмінностями їхнього становища у суспільстві й пов’язаної з цим реальної чи надуманої суперечності інтересів, цілей і цінностей, зіткнення та протиборство (протидія) певних систем [14, с. 173].
У найзагальнішому вигляді політичні конфлікти є формою взаємовідносин між окремими особистостями, партіями, політичними групами, класами, державами. Політичний конфлікт виникає з приводу відносин влади і реалізується через взаємодію політичних інтересів. Інакше кажучи, політичний конфлікт, як форма політичних відносин, характеризується відкритим зіставленням політичних інтересів та зіткненням протиборчих соціально-політичних сил, дії яких спрямовані на досягнення несумісних цілей, насамперед у сфері влади і власності [9, с. 75-87]. До групи цих конфліктів також можна віднести будь-який конфлікт за участю політичних акторів. Тобто, політичний конфлікт - це зіткнення, протиборство політичних суб’єктів, зумовлене протилежністю їхніх політичних інтересів, цінностей, цілей та поглядів [8, с. 112]. Ці конфлікти, як й інші соціальні конфлікти, це особливий різновид суспільних відносин, здійснюваних стосовно політичної влади та її функціонування [8, с. 112].
В узагальненому вигляді, під конфліктом розуміється дія протилежних, несумісних у даній ситуації тенденцій, мотивів, інтересів, типів поведінки [3, с. 40]. Цим поняттям описується будь-яка конкурентна взаємодія двох чи більше сторін у процесі обстоювання власних інтересів, прав чи повноважень. За всієї різноманітності тлумачень суті конфліктів загальним для них є визнання того, що в основі соціально-політичного конфлікту лежить суперечність, зіткнення інтересів.
Звичайно, за такого підходу постає питання, чи вважати конфліктом усі явища антагоністичного характеру, що мають місце як у свідомості індивідів та груп, так і в їхній поведінці на всіх рівнях суспільства, чи лише відкрите протиборство, зіткнення сторін? Логічно припустити, що протиріччя далеко не завжди спричиняють конфлікти. Для перетворення протиріч у конфлікти необхідним є усвідомлення протилежності інтересів і відповідна поведінка [13, с. 169]. З цього погляду конфлікт виступає, насамперед, як усвідомлене, осмислене протиріччя протилежних або конфронтуючих інтересів сторін, готових вдатися або таких, що вже вдалися, до певного протистояння.
Сьогодні правомірно говорити про утвердження підходу, що сама зовнішня ситуація не може автоматично зумовлювати розвиток конфлікту, обов’язковою умовою конфлікту є суб’єктивна невирішуваність ситуації, яка не може бути нічим іншим як інтерпретацією, оцінюванням та сприйняттям її з боку суб’єктів. Конфлікт обов’язково передбачає усвідомлення протиріччя і суб’єктивну реакцію на нього [11, с. 102].
На думку Л. М. Ємельяненко, В. М Петюх та ін. конфлікт - це стосунки між суб’єктами соціальної взаємодії, які характеризуються протиборством за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т. п.). Для з’ясування суті конфлікту важливо виділити його основні ознаки, сформулювати умови його виникнення. Конфлікт завжди виникає на основі протилежно спрямованих мотивів і суджень, які можна вважати необхідною умовою виникнення конфлікту. Для конфлікту завжди характерно протиборство суб’єктів соціальної взаємодії, що виявляється через нанесення взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного, психологічного і т. п.). Необхідними й достатніми умовами виникнення конфлікту є наявність у суб’єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих мотивів і суджень, а також стан протиборства між ними [35, c. 25].
Соціологічна теорія конфлікту вивчає закономірності і природу виникнення та протікання конфлікту як суспільного явища, типологію конфліктів, а також принципи і методи запобігання та розв´язання соціальних конфліктів, технологічні засади управління ними.
Об´єктом соціологічної теорії конфлікту є різноманітні конфлікти між соціальними суб´єктами (індивідами, соціальними групами, класами, націями, державами тощо), що розглядаються як чинники розвитку соціальних систем. Предметом цієї соціологічної теорії, у свою чергу, є закономірності та процеси виникнення, протікання і розв´язання соціальних конфліктів, їх соціальні ознаки, а також різноманітні конфліктні відносини, що виникають між людьми і групами людей у процесі їхньої взаємодії та суспільної життєдіяльності.
Під конфліктом розуміється-зіткнення протилежних інтересів, цілей, позицій або поглядів суб´єктів соціальної взаємодії (індивідів, соціальних груп, суспільств тощо). Соціальний конфлікт завжди пов´язаний з усвідомленням людьми протиріч своїх інтересів як членів тих чи інших соціальних груп з інтересами інших суб´єктів. Загострення цих протиріч часто породжують соціальні конфлікти, які протікають у відкритій або закритій формі.
Дослідження проблеми соціального конфлікту беруть свій початок із глибокої давнини. Ще китайські філософи у VII-VI ст. до н. є. бачили джерело розвитку природи і суспільства у боротьбі протилежностей. Мислителі Стародавньої Греції створили вчення про протилежності та їх роль у виникненні речей. Велику увагу дослідженню конфліктів приділив відомий італійський учений Н. Макіавеллі, який у своїх працях, присвячених римській історії, розглядає конфлікти різного рівня і відзначає їх позитивну роль у суспільному розвитку.
Однак більш грунтовно конфлікт розглянув А. Сміт. У 1776 р. вийшла його праця "Дослідження про природу і причини багатства народів", у якій він писав, що в основі конфлікту лежать поділ суспільства на класи та економічне суперництво між ними. Останнє він розглядав як рушійну силу розвитку суспільства. Великий внесок в осмислення соціальних конфліктів зробив і Г. Гегель, який однією з їх причин вважав соціальну поляризацію між "нагромадженням багатства" і "прив´язаним до праці класом" [59, с.147-149].
Марксистська традиція розглядає соціальний конфлікт як явище, причини якого криються в самому суспільстві, насамперед у протистоянні класів та їх ідеологій. Як наслідок, уся історія в працях марксистськи орієнтованих соціологів з´являється як історія боротьби гнобителів і пригноблених.
Представники немарксистської традиції (Р. Дарендорф, Л. Козер) розглядають конфлікт як частину життя суспільства, яким необхідно вміти керувати, як соціальний процес, що не завжди веде до зміни соціальної структури суспільства. Хоча, звичайно, і такий результат теж можливий, особливо тоді, коли конфлікт піддався консервації і не був вчасно розв´язаний.
Водночас існують також інші пояснення природи і сутності соціальних конфліктів. Так, німецький соціолог Г. Зіммель визначав конфлікт не тільки як одну із форм розбіжностей, але й як соціалізуючу силу, здатну об´єднати протиборчі взаємозалежні сторони. З цього приводу він писав, що "конфлікт очищає повітря".
Важливим джерелом конфліктів є також соціальна нерівність. Фахівці в галузі соціології конфлікту відзначають, що соціальні позиції і характер домагань людей залежать від їхнього підходу до розподілу суспільних цінностей (доходів, знань, інформації, елементів культури тощо). Прагнення до загальної рівності, як показала історія, вже не може розглядатися як загальне благо, тому що призводить...