Курсовая работа: Особливості самооцінки в юнацькому віці

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується соціальними змінами, кризовим станом і, таким чином, активно впливає на все життя особистості. Юність - період життя людини між дитинством і зрілістю. Наступ юності пов'язано з вираженими змінами в будові тіла і фізіології, мисленні і емоціях, моралі і соціального життя, а тому даний період дуже складний і має особливу значимість. Цей час істотних змін і для юнаків та їхніх батьків.

Дата добавления на сайт: 10 сентября 2024

Скачать работу 'Особливості самооцінки в юнацькому віці':

Зміст
Вступ
Розділ 1. Проблема самооцінки та її розвитку у психології
.1 Психологічний аспект вивчення самооцінки як наукового феномену
1.2 Функції та структура самооцінки
1.3 Особливості розвитку самооцінки в юнацькому віці
Висновки до 1 розділу
Розділ 2. Дослідження особливостей структури самооцінки в учнів старшого шкільного віку
.1 Організація та методики дослідження
.2 Дослідження часткової самооцінки у курсантів-студентів
.3 Дослідження особливостей адекватності самооцінки у курсантів-студентів
Висновки до розділу 2
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку суспільства характеризується соціальними змінами, кризовим станом і, таким чином, активно впливає на все життя особистості. Юність - період життя людини між дитинством і зрілістю. Наступ юності пов'язано з вираженими змінами в будові тіла і фізіології, мисленні і емоціях, моралі і соціального життя, а тому даний період дуже складний і має особливу значимість. Цей час істотних змін і для юнаків та їхніх батьків.
На цьому етапі розвитку людини необхідно актуалізується потреба в активному ставленні ставленні до себе, в самостійній побудові шикуванні власної оцінки своїх досягнень в поведінці, діяльності, перш за все передусім учбовій, і в прагненні діяти на основі цієї оцінки. На процес формування самооцінки юнаків впливають результати власної діяльності, оцінка з боку значущих дорослих (батьків, викладачів) та ровесників. Враховуючи чутливість юнаків до впливів сучасного соціуму, виникає необхідність у дослідженні психологічних особливостей структури самооцінки у осіб юнацького віку.
У вітчизняній психологічній літературі, велика увага приділена проблемам самооцінки дитини, підлітка, молодої людини та дорослої людини. Проблема розвитку самооцінки, структури, функцій, обговорюються в роботах С.Л. Рубінштейна, Р.Д. Азімової, В.В. Століна, Р.Х. Шакурова та інших вчених- психологів. Незважаючи на велику кількість досліджень, що стосується проблеми психологічних особливостей структури самооцінки у юнацькому віці, ця проблема і зараз є однією з актуальних проблем в психології.
Актуальність цієї проблеми обумовлена постійною зміною соціальних умов розвитку юнаків. Життя сучасних юнаків значною мірою відрізняється від життя їх однолітків у минулому. Крім того, в сучасній психології до теперішнього часу є актуальним дослідження самооцінки та її місця в структурі самосвідомості.
Усе сказане і зумовило вибір теми дослідження «Особливості самооцінки в юнацькому віці».
Об'єктом дослідження є вивчення особистісної самооцінки людини юнацького віку на прикладі курсантів-студентів НУЦЗУ.
Предметом роботи є особливості визначення рівня самооцінки на прикладі курсантів-студентів першого курсу НУЦЗУ.
Мета роботи визначити рівень самооцінки людини юнацького віку на прикладі курсантів-студентів першого курсу НУЦЗУ.
Зазначена мета передбачає вирішення наступних конкретних завдань:
. Розглянути поняття про я-концепцію та її психологічну структуру.
. Проаналізувати особливості самооцінки в юнацькому віці.
.Визначити відмінності я-концепції у курсантів-студентів НУЦЗУ.
У нашому дослідженні використовувався метод теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури а далі а контент аналіз поняття самооцінка а методики самооцінки а статичні методи.
Структура курсової роботи. Робота складається з таких частин: вступ, основна частина (складається з двох розділів), висновки, список літератури (19 джерел). 1 малюнок, 2 діаграми, 3 таблиці.
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається предмет дослідження, його об'єкт, мета і завдання. Вказується методологічна основа роботи.
Перший розділ висвітлює теоретичний матеріал досліджень самооцінки курсанта-студента.
Друга розділ складається з теоретичної методики дослідження та практичної її реалізації.
РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА САМООЦІНКИ ТА ЇЇ РОЗВИТКУ У ПСИХОЛОГІЇ
.1 Психологічний аспект вивчення самооцінки як наукового феномену
Починаючи з епохи Відродження ставлення до проблеми самопізнання і самооцінки розвивалося та змінювалося, як и сама психологічна наука. Леонардо да Вінчі говорив про те, що “людина є моделлю світу”. Самопізнання він розглядав як компонент самовизначення.
У європейській філософії XVII - XVIII ст. самооцінка є складовою більш широкого питання про те, в чому полягає особистість. Вона цікавила філософів переважно у двох аспектах: як цінність особистості та засіб її самореалізації. Виходячи з проведеного аналізу, можна сказати, що у Декарта самооцінка - абстрактний суб’єкт пізнання; у Локка - внутрішнє почуття; у Юма - сукупність змінюючих один одного самовідчуттів; у Фіхте - загальний суб’єкт діяльності; Кант зв’язував самооцінку з моральним ідеалом; Гегель розглядав самооцінку як підвищення від одиничного до загального; Фейєрбах відновлював у правах почуттєво-тілесну природу “Я”, підкреслюючи одночасно його діалогічність; Маркс ставив індивідуальне “Я” у зв’язок з конкретним процесом життєдіяльності індивіда, а через нього - з усією сукупністю суспільних відносин, продуктом та суб’єктом яких є індивід. “Я” ставало вузловою точкою перетворення соціального в індивідуального та навпаки [14].
Самооцінка є одна з істотних умов, завдяки чому індивід стає особистістю. Вона формує в індивіда потребу відповідати не тільки рівнем, оточуючих, але й рівнем власних особистісних оцінок. Правильно сформована самооцінка виступає не просто як знання самого себе, не як сума окремих характеристик, а як певне ставлення до себе, передбачає усвідомлення особистості як деякого стійкого об'єкта.
Самооцінка є центральною ланкою довільної саморегуляції, визначає напрямок і рівень активності людини, її ставлення до світу, до людей, до самого себе. Являє собою складний по психологічній природі феномен. Вона включена в безліч зв'язків і відносин з усіма психічними якостями особистості і виступає в якості важливої детермінанти всіх форм і видів її діяльності та спілкування. Витоки вміння оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвиток і вдосконалення відбувається протягом усього життя людини.
Самооцінка дозволяє зберегти стійкість особистості незалежно від мінливих ситуацій, забезпечуючи можливість залишатися самим собою. В даний час очевидним є вплив самооцінки юнацького віку на їхню поведінку та міжособистісні контакти [10, c. 2].
Проблематика самооцінки широко вивчається сучасною психологічною наукою і практикою: розроблено визначення даного поняття, підходи до її теоретичного вивчення, є певні відомості по видах і рівнях розвитку самооцінки, створені діагностичні методики, спрямовані на її дослідження. Згідно психологічного словника, самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Належачи до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємовідносини людини з оточуючими, його критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів та невдачам. Самооцінка впливає на ефективність діяльності людини і подальший її розвиток [18].
В сучасній психології існує ряд теоретичних підходів, пов’язаних з проблемою самооцінки, з природою її формування та розвитку.
Вітчизняна наука в контексті фундаментальних положень теорії Л.С. Виготського розглядає самооцінку, як компонент самосвідомості особистості в концепції діяльності і спілкування: «Всі процеси самосвідомості носять опосередкований характер оскільки вони розвиваються в діяльності людини і її спілкування з іншими людьми» [4, c. 174]. В роботах дослідників радянського періоду (С.Л. Рубінштейна, В.В. Століна, Р.Д. Азімової Р.Х. Шакурова) в загальнотеоретичному і методологічному аспектах питання про становлення самосвідомості і самооцінки проаналізоване в контексті розвитку самооцінки особистості. Дані автори розуміють самооцінку, як складний і багатогранний компонент самосвідомості (складний довготривалий процес опосередкованого пізнання себе, пов'язаний з рухом від одиничних, ситуативних образів через інтеграцію схожих ситуативних образів в цілісне утворення - розуміння особистого), що є прямим вираженням оцінки інших осіб, що беруть участь у розвитку особистості [1, 2, 8].
Таблиця 1.1
Визначення поняття самооцінки вченими-психологами
Автор Поняття самооцінки
В.В. Столін Самооцінка - це усвідомлення власної ідентичності незалежно від мінливих умов [11].
С.Л. Рубінштейн Самооцінка - це поняття, яке виражає фундаментальні властивості особистості та разом з іншими факторами відображає її направленість та активність [11].
Р.Д. Азімова Самооцінка - це постійно діюча система, що визначає позитивну і негативну сторону намірів і вчинків особистості. Вища форма саморегулювання на основі самооцінки полягає в своєрідному творчому відношенні до власної особистості - в прагненні змінити, поліпшити себе і в реалізації цього прагнення [17].
Р. Х. Шакуров Самооцінка - це основа прояву таких властивостей особистості як самолюбство, гордість, самоповага, совість та пихатість [17].
Б.Г. Ананьєв Самооцінка - це центральна ланка довільної саморегуляції, яка визначає напрямок і рівень активності людини, її відношення до світу, до людей, до самого себе [9].
М.І. Лісіна Самооцінка - це породження двох різних за природою психологічних утворень: загальної самооцінки і конкретної самооцінки. Конкретна самооцінка у своєму походженні пов'язана з розвитком конкретних видів діяльності, в той час як загальна самооцінка виникає в перші місяці життя в процесі спілкування дитини з дорослими [7].
Отже, аналізуючи праці вітчизняних психологів (Б.Г. Ананьєв, М.І., С.Л. Рубінштейн, В.В.Століна, Р.Д. Азімова, М.І. Лісіна, Р. Х. Шакуров та ін.), можна сказати, що самооцінка - це оцінка себе людиною за окремою властивостью або власних можливостей спроможностей в цілому. Самооцінка в значній мірі зумовлює соціальну адаптацію особистості, є регулятором поведінки та діяльності, акумулює весь життєвий досвід людини.
Крім того, у роботах вітчизняних психологів показано вплив самооцінки на пізнавальну діяльність людини (сприйняття, уява, рішення інтелектуальних задач) і місце самооцінки в системі міжособистісних відносин, визначені
прийоми формування адекватної самооцінки, а в випадку її деформації - її перетворень шляхом виховних впливів на особистість [18].
У сучасній психології вивчення самооцінки вводиться в рамки більш широкої конструкції, іменованої Я-концепцією. Описову складову Я-концепції часто називають образом Я або картиною Я. Складову, пов'язану з відношенням до себе або до окремим своїм якостям, називають самооцінкою чи прийняттям себе».
Описуючи самих себе, ми в словах намагаємося висловити основні характеристики нашого звичного самосприйняття. До них відносяться будь-які атрибутивні, рольові, статусні, психологічні характеристики індивіда, опис його майна, життєвих цілей і т. п. Всі вони входять в образ Я з різною питомою вагою - одні представляються індивіду більш значущими, інші - менш. Такого роду самоопис - це спосіб охарактеризувати неповторність кожної особистості через поєднання її окремих рис. Автор фіксує в Я-концепції не тільки її когнітивну складову, але і емоційно-оцінну та потенційну поведінкову [15, c. 12].
Таким чином, самооцінка має комплексний характер, оскільки розповсюджується на різні появи особистості - інтелект, зовнішні дані, успішність у спілкуванні тощо. Вона також є динамічною, так як може змінюватись впродовж життя.
1.2Функції та структура самооцінки
У реальному житті людини самооцінка функціонує як на свідомому, так і несвідомому рівнях. Становлення самооцінки психологи пов’язують з проявом у людини таких почуттів як компетентність, власна гідність, впевненість у собі, з розвитком потреби у знаннях. Психологи розглядають самооцінку як психічну систему, яка функціонує на різних рівнях. Людина виступає для самого себе як особливий об’єкт пізнання. Пізнання себе включено в ще більш широкий процес пізнання зовнішнього світу і здійснюється у неперервному взаємовідношенні людини зі світом. Як складне психологічне явище самооцінка не може бути ізольованою від всіх інших проявів психічного життя людини: вона пов’язана з його мисленням, пам’яттю. Одним із завдань нашого дослідження є визначення структури самооцінки та її функцій у розвитку особистості юнака. Можна виділити такі функції самооцінки: мотиваційну, орієнтаційну, регулятивну і рефлексивну. Мотиваційна функція самооцінки виявляється у вигляді мотивів, цілей, ідеалів, які виражають причини діяльності особистості. Орієнтаційна функція - успішна орієнтація юнаків системі самооцінки, яка неможлива без знання норм і еталонів самооцінки. Регулятивна функція самооцінки полягає у мобілізації людиною своїх сил, реалізації прихованих можливостей, творчого потенціалу. Рефлексивна функція самооцінки виявляється не тільки в знанні і розумінні суб’єктом самого себе, але й в з’ясуванні того, як інші розуміють “рефлексуючого”, його особистісні якості. Аналіз літератури показує, що в науковій літературі не існує єдиних позицій щодо розгляду структури самооцінки. Спільним для окремих авторів є виділення когнітивного та емоційно-ціннісного компонентів. Взаємодія когнітивного та емоційного компонентів можлива у таких варіантах: високий рівень розвитку когнітивного компоненту може виявлятися як і в адекватно високому задоволенні собою, так і неадекватно низькому. Але при цьому зберігається рефлексивно критичне ставлення особистості до себе [14].
Рис.1.1 Компоненти структури самооцінки [16]
О. Федоренко виділяє наступні шляхи оцінювання себе індивідом:
Оцінка зіставленням рівня домагань з об’єктивними результатами своєї діяльності.
Оцінка через порівняння себе з іншими. Оцінюючи себе, індивід свідомо або мимоволі порівнює себе з іншими з огляду не тільки на власні досягнення, але й на соціальну ситуацію в цілому; оцінка шляхом інтеріоризації чужих оцінок.
Уявлення людини про себе багато в чому залежить від того, як оцінюють її інші. Під впливом позитивної думки самооцінка підвищується, негативної - знижується; оцінка через порівняння себе із самим собою; оцінка себе через порівняння образів «Я-реального» і «Я-ідеального» [13].
Можна також запропонувати структуру, яка включає такі компоненти: когнітивний, мотиваційно-ціннісний, практично-діяльнісний. В основу когнітивного компоненту покладено знання людини про себе, вони можуть бути ситуативними і стійкими, позитивними і негативними. Мотиваційно-ціннісний компонент характеризується позитивним ставленням до процесу самооцінювання, потребою пізнання власного “Я”, його позитивних і негативних характеристик, прагненням досягати успіху в спільній діяльності Таким чином самооцінка являє собою складний за своєю психологічною природою феномен. Вона пов’язана численними зв’язками і відношеннями з усіма психічними утвореннями [14].
Виділяються два умовні рівні самопізнання. На першому рівні самопізнання здійснюється у межах відношення, “Я - інша людина”. Якраз основну інформацію про себе людина одержує шляхом співвіднесення, порівняння самого себе з іншими людьми. На цьому рівні самопізнання виникають різноманітні образи себе і власної поведінки (у безпосередньому зв’язку із конкретною ситуацією). Відповідно на цьому рівні самопізнання знання про себе мають ситуативний характер. Найважливіші внутрішні прийоми самопізнання, що використовуються особистістю на даному рівні, самосприйняття та самоспостереження.
На другому рівні самопізнання відбувається у межах відношення Я - Я. Тут особистість в основному оперує готовими знаннями про себе, що були одержані у різний час і у різних ситуаціях. Це знання про себе узагальнюється й залежно від індивідуальних особливостей та індивідуалізованого перебігу самопізнання можна розрізняти більш чи менш глибокий, інтенсивний, розгорнутий процес пізнання самого себе. Найважливіший механізм даного рівня - самоосмислення та самоаналіз, що ґрунтується на самоприйнятті та самоспостереженні.
Самооцінка може бути адекватною, завищеною і заниженою. При сильних відхиленнях від адекватної самооцінки особистість може відчувати психологічний дискомфорт і внутрішні конфлікти. Сумніше за все те, що людина часто не усвідомлює дійсних причин цих явищ і шукає причини поза себе.
При завищеній самооцінці людина має таке уявлення про себе як особистість:
набуває комплекс вищості («я самий правильний»), або комплекс («я краще всіх»);
має ідеалізоване уявлення: про себе, про свої здібності і можливості, про своє значення для справи і для оточуючих людей (прагнучи жити відповідно до цього ідеального «Я», часто породжує нічим не виправдані претензії очікування домагання з іншими людьми; адже, як говорив Ф. Ларошфуко, нема кращого способу потрапити в халепу, ніж вважати себе кращим за інших);
При явно заниженою самооцінці людина:
як правило, не упевнена в собі, сором'язлива, нерішуча, надмірно обережна;
більш гостро потребує підтримки і схвалення оточуючих, залежить від них;
конформна, легко піддається впливу інших людей, необдумано йде у них на поводу;
страждаючи комплексом неповноцінності, прагне самоствердитися, (іноді - будь-якою ціною, що приводить його до нерозбірливості у засобах досягнення своїх цілей), гарячково надолужити згаяне, довести всім (і насамперед самому собі свою значимість, що він чогось вартий);
ставить перед собою більш низькі цілі, ніж може досягти;
нерідко йде в свої неприємності і невдачі, перебільшуючи їх роль у своєму житті;
дуже вимогливий до себе і оточуючих, надмірно самокритичний, що нерідко призводить до замкнутості, заздрості, підозрілості, мстивості і навіть жорстокості;
стає часто занудою, доводить оточуючих дрібницями, викликаючи конфлікти як у сім'ї, так і на роботі;
має характерний зовнішній вигляд: голова трохи втягнута в плечі, хода нерішуча, як би вкрадлива, при розмові часто очі відводить убік.
Адекватність самооцінки визначається співвідношенням двох протилежних психічних процесів в людині:
пізнавального, сприяє адекватності;
захисного, що діє в напрямку, зворотному дійсності [12].
Таким чином, залежно від об’єкту оцінювання або за ступенем узагальненості, самооцінка існує в загальній та часткових формах. При загальній самооцінці об’єктом самооцінювання є особистість в цілому, а часткові самооцінки спрямовані на оцінку особистістю конкретний власних якостей, рис, властивостей, психічних станів, здібностей у певному виді діяльності. Загальна самооцінка в юнацькому, включаючи в себе когнітивний та емоційний компоненти, повинна бути пов’язаною з частковими самооцінками тих рис, які виявляються в спілкуванні, провідному виді діяльності та у ставленні до себе та інших.
1.3 Особливості розвитку самооцінки в юнацькому віці
Юність - важливий етап розвитку людини, який лежить між дитинством і дорослістю. Перехід від дитинства до дорослості зазвичай підрозділяється на два етапи: підлітковий вік та юність (юність відповідно поділяється на ранню і...

Похожие материалы:

Статья: Особливості прояву адиктивної поведінки у юнацькому віці

Курсовая работа: Соціально - психологічні особливості тривожності в юнацькому віці

Статья: Соціально-психологічні особливості конфліктності у молодіжному віці

Реферат: ОСОБЛИВОСТІ СХИЛЬНОСТІ ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ ДО ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ ЗАЛЕЖНО ВІД МАЙБУТНЬОЇ ПРОФЕСІЇ

Курсовая работа: Соціальні страхи в юнацькому віці