Курсовая работа: Особливості вивчення та психологічної діагностики інтелектуальної сфери особистості

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ
.1 Поняття «інтелект» та підходи до його визначення
.2 Загальна характеристика інтелектуальних здібностей
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ
.1 План та структура дослідження
.2 Результати дослідження
ЗАКЛЮЧЕННЯ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

Дата добавления на сайт: 19 сентября 2024

Скачать работу 'Особливості вивчення та психологічної діагностики інтелектуальної сфери особистості':

«Особливості вивчення та психологічної діагностики інтелектуальної сфери особистості»
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ
.1 Поняття «інтелект» та підходи до його визначення
.2 Загальна характеристика інтелектуальних здібностей
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ
.1 План та структура дослідження
.2 Результати дослідження
ЗАКЛЮЧЕННЯ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність даної проблеми. Проблема особливостей вивчення та психологічної діагностики інтелектуальної сфери особистості займає одне з першим місць у сучасній науці. В наш час немає єдиного загальноприйнятого визначення поняття «інтелект» та його структури, існують різні точки зору, щодо даних понять. Цікаво визначити, які чинники впливають на розвиток інтелектуальних здібностей особистості. Високий рівень інтелекту пов’язаний з розвиненими творчими здібностями особистості. Досягнення в учбовій та професійній діяльності особистості також пов’язані з рівнем її інтелекту.
Предмет дослідження - інтелектуальна сфера особистості.
Об’єкт дослідження - розвиток інтелектуальної сфери особистості.
Мета дослідження - виявити особливості інтелектуальної сфери особистості.
Завдання дослідження:
1. провести теоретичний аналіз з проблеми особливостей вивчення та психологічної діагностики інтелектуальної сфери особистості;
. визначити стиль мислення особистості;
. виявити рівень логічного мислення особистості;
. виявати невербальний рівень інтелекту особистості;
. визначити рівень креативного мислення особистості.
Проблему особливостей розвитку інтелектуальної сфери, досліджували наступні вітчизняні вчені: О.М. Леонтьєв, Н.С. Лейтес, К.М. Гуревич, Б.М.Теплов, М.О. Холодна та ін. та зарубіжні вчені: Г.Ю. Айзенк, А. Біне, Ф. Гальтон, Г. Гарднер, Р. Кеттел, Ж. Піаже, Ч. Спірмен, Р. Стернберг, Л. Терстоун, Р. Торндайк, Р. Фрімен, В. Штерн та ін.
Дослідження проводилося серед студентів 1-го курсу, у дослідженні брало учать всього 20 чоловік з них 17 дівчат та 3 юнака у віці 17-18 років.
У дослідженні були використані наступні методики:
. Тест «Індивідуальні стилі мислення» (А.А. Алекєєва, Л.А. Громова) (див. Додаток 1);
. Тест «Закономірність числового ряду» (див. Додаток 2);
. Методика «Прогресивні матриці (Дж. Равена) (див. Додаток 3);
. Тест «Завершення малюнків» (П. Торенса).
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, заключення, списку використаних джерел та додатків. Список використаних джерел містить - 16 найменувань, таблиць - 4, додатків - 7. Повний обсяг курсової роботи - 41 сторінка.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ СФЕРИ ОСОБИСТОСТІ
.1 Поняття «інтелект» та підходи до його визначення
«Інтелект» в перекладі з англійської означає розуміння, пізнання. Поняття «інтелект» як об'єкт наукового дослідження було введено в психологію антропологом Ф. Гальтон в кінці ХІХ ст. Перебуваючи під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна, він вирішував вирішальною причиною виникнення будь-яких індивідуальних відмінностей, як тілесних, так і психічних є фактор спадковості. Якщо раніше спадковістю пояснювали тільки розумову відсталість, то Ф. Гальтон розповсюдив вплив цього фактора на всі рівні розвитку інтелекту - як самі вищі (талановитість, геніальність), так і середні.
Згідно Ф. Гальтону, весь спектр інтелектуальних здібностей спадково детермінований. Творці перших тестів інтелекту А. Біне, Р. Кеттел та ін., зазначали, що тести інтелекту вимірюють здатність, незалежну від умов розвитку.
Починаючи з робіт Ф. Гальтона проблема інтелекту набула особливого значення, якого раніше не мала. Протягом XX в. були піддані перевірці та аналізу наступні підходи до розуміння сутності інтелекту: як здатності навчатися (А. Біне, Ч. Спірмена, С. Колвін, Г. Вудроу тощо), як здатності оперувати абстракціями (Л. Термен, Е. Торндайк, Дж. Петерсон), як здатності адаптуватися до нових умов (В. Штерн, Л. Терстоун, Ж. Піаже).
У дослідженнях Б. Скінера, Е. Торндайка, А. Бітермана було виявлено, що криві навчання багатьох видів хребетних має однакову форму, що дозволило припустити у них подібні здібності до навчання і, отже, однакових рівнів інтелекту.
Розуміння інтелекту як здібності до навчання розділяли і деякі відомі психологи початку ХХ ст. Так в ранніх дослідженнях А. Біне і Ч. Спірмена фактично ототожнювалися інтелект і здатність до навчання. В. Хенмол вважав, що інтелект вимірюється здатністю до оволодіння знаннями і тими знаннями, якими володіє людина. В. Діаборн називав інтелектом здатність навчатися або здобувати досвід, а кращим тестом на інтелект - це вимірювання реально прогресу в навчанні.
Інтелект дорослої людини проявляється насамперед в успішності вирішення інших (не навчальних) проблем - професійних, життєвих та ін. Успішність вирішення цих проблем не завжди пов'язана з успішністю навчальної діяльності [7].
Інше відоме розуміння інтелекту як здатності оперувати абстрактними відносинами і символами поділяли Л. Термен, один з творців шкал Стенфорд - Біне, Дж. Петерсон та інші відомі психологи початку XX століття. Так, Р. Торндайк уявляв, що інтелект залежить від абстрактного мислення і проявляється в умінні спиратися на абстрактні ознаки при вирішенні проблем.
Протягом довгого часу досить поширеними було розуміння інтелекту як здатності адаптувати до нових умов. В. Штерн визначив інтелект як здатність використовувати способи мислення стосовно мети пристосовувати їх до нових відповідей.
Іншої точки зору дотримувався Р. Фрімен, з його точки зору інтелект -це адаптація інтелектуальних цілей і засобів для їх досягнення, а також збалансована реакція на цілісний світ речей, ідей особистостей.
Подібних поглядів дотримувалися Р. Пінтнер, Л. Терстоун, Е. Клапаред, Ж. Піаже та інші. У більш пізніх дослідженнях, які розглядають психологічну діяльність з точки зору її інформаційного характеру, по суті, знову підкреслюється адаптивна функція інтелекту. Такі його визначення як загальної стратегії процесу отримання інформації, здібності до використання різних видів інформації [15].
У 70-і рр. XX століття з'явилися уявлення про інтелект як про комп'ютерну програму. Головне завдання дослідники бачили в тому, щоб знайти аналогію між ходом людської думки з розрахунками комп'ютера, вирішального завдання. Видатними прихильниками такого підходу до розуміння інтелекту є А. Дженсен, Е. Кант, Р. Стернберг, Г. Саймон.
Р. Стернберг вивчав перебіг інформаційних процесів при виконанні людиною складних розумових завдань, таких, як аналогії, завершенні серії і силогізми. Основну він бачив у тому, щоб знайти ті характеристики, які роблять їх більш ефективними обробниками інформації в порівнянні з іншими. Згідно триархічної теорії Р. Стернберга інтелект можна визначити як вид розумової саморегуляції (самоврядування) - розумове управління своїм життям конструктивним, цілеспрямованим способом.
Не один з показників розумового розвитку не є вичерпним, повністю відображає особливості когнітивної сфери індивідів на окремих етапах розвитку. Навряд чи можливо знайти універсальну характеристику розумового розвитку, яку з однаковою ефективністю можна було б вимірювати у індивідів різного віку незалежно від їх освіти, досвіду основної діяльності та умов життя.
Р. Стернберг виділив 3 форми інтелектуальної поведінки:
. вербальний інтелект (ерудиція, вміння розуміти прочитане);
. здатність вирішувати проблеми;
. практичний інтелект (вміння домагатися поставленої мети та ін.).
На початку XX століття інтелект розглядався як ступінь сформованості пізнавальних функцій, як рівень засвоєння знань, умінь і навичок. В даний час, у сучасній психології прийнята диспозиційне трактування інтелекту як психічної властивості (здібності): схильності раціонально діяти в новій ситуації [5].
Прийнято виділяти кілька наукових підходів до вивчення інтелекту і його розвитку:
. структурно-генетичних підхід базується на ідеях Ж. Піаже, який розглядав інтелект як вищий універсальний спосіб урівноваження суб'єкта з середовищем. Він виділив 4 типи взаємодії суб'єкт-середу: 1) форми нижчого типу, утворені інстинктом, які безпосередньо випливають з анатомо-фізіологічної структури організму, 2) цілісні форми, утворені навиком і сприйняттям; 3) цілісні незворотні форми оперування, утворені образним (інтуїтивним) доопераційним мисленням, 4) мобільні, оборотні форми, здатні групуватися в різні складні комплекси, утворені «операційним» інтелектом;
. когнітивний підхід заснований на розумінні інтелекту як когнітивної структури, специфіка якої визначається досвідом індивіда (Дж. Брунер, О.К. Тихомиров та ін.). Прихильники цього напрямку проводять аналіз основних компонентів виконання традиційних тестів, щоб виявити роль цих компонентів в детермінації тестових результатів;
. факторно-аналітичний підхід, який в сучасній психології набув найбільшого поширення. Його основоположником є Ч. Спірмен. Він висунув концепцію «генерального фактора» - G розглядаючи інтелект як загальну «розумову енергію», рівень якої визначає успішність виконання будь-яких тестів. Найбільший вплив цей фактор робить при виконанні тестів на пошук абстрактних відносин. Л. Терстоун розробив мультифакторну модель інтелекту, згідно з якою існує 7 відносно незалежних первинних інтелектуальних здібностей;
. ієрархічні моделі інтелекту також отримали популярність. До числа найбільш поширених моделей належить концепція Р. Кеттела про два види інтелекту, відповідних двох виділених їм факторам: текучому та кристалізованому. З точки зору Р. Кеттел, «текучій» інтелект виступає в завданнях, вирішення яких вимагає пристосування до нових ситуацій; він залежить від дії фактора аспадковості. А «кристалізований» інтелект виступає при вирішенні завдань, які явно вимагають звернення до минулого досвіду (знань, умінь, навичок), у великій мірі запозиченого з культурного середовища;
. модель інтелекту Дж. Гілфорда, який виділи три «вимірювання інтелекту»:
розумові операції;
особливості матеріалу, який використовується в текстах;
отриманий інтелектуальний продукт [5].
Сформоване в сучасній вітчизняній психодіагностиці розуміння розумового розвитку відображає уявлення ряду провідних психологів (О.М. Леонтьєва, Н.С. Лейтеса, К.М. Гуревича та ін.). Воно розглядається як функція накопичення фонду знань, а також розумових операцій, які забезпечують придбання та використання цих знань. По суті, дана характеристика відображає форми, способи і зміст мислення людини. Саме це і діагностують тести інтелекту.
Інтерес до питань психологічної діагностики інтелектуального розвитку у вітчизняній практиці різко виріс в 60 - 70 і рр. XX ст. Були потрібні надійні об'єктивні методи, якими вітчизняна наука в той час не мала.
У російській психології XX століття дослідження інтелекту розвивалося в кількох напрямках: вивчення психофізіологічних задатків загальних розумових здібностей (Б.М.Теплов, В.Д. Небиліцин, Е.А. Голубева, В.М. Русалов), емоційної та мотиваційної регуляції інтелектуальної діяльності (О.К. Тихомиров), когнітивних стилів (М.О. Холодна), як здатності діяти в умі (Я.А. Пономарьов).
Показники розумового розвитку, які розглядалися вітчизняними вченими, залежать від змісту теоретичних концепцій розумового розвитку, яких вони дотримувалися. Серед них виділяються наступні:
особливості психічних процесів (переважно мислення і пам'яті);
характеристики навчальної діяльності;
показники творчого мислення [15].
З точки зору О.М. Леонтьєва інтелект виникає вперше там, де поведінковий акт ділиться на дві фази: фазу підготовки можливості здійснення тієї або іншої дії і фазу його реалізація. Тобто суть інтелекту зароджується в філогенезі психічної спроможності і полягає в тому, що орієнтування в ситуації переміщається з рівня розгорнутих рухових проб у внутрішній план - виникає уповільнення, яке у тварин є поведінковим проявом інтелектуальної активності [8].
У повсякденному спілкуванні часто поняття «здатність» і «інтелект» вживаються як синоніми. Доцільно розглянути інтелект в межах проблеми здібностей. Інтелект відноситься до найбільш складних розумових здібностей особистості. У проблемі інтелекту не встановлена чітка межа між поняттями «інтелект», «розум» і «мислення», які розглядають різні але взаємопов'язані сторони особистості.
Інтелект можна розглядати як здатність до мислення. При цьому інтелект не пов'язують з моральністю, емпатією, людинолюбством, професією і навіть з елітною освітою. Мислення являє собою процес, через який інтелект проявляється, реалізується. Розум - узагальнена характеристика пізнавальних можливостей людини, процесу мислення. Розум - це цілий комплекс якостей, так тісно пов'язаних, що, взяті і окремо, вони проявляють себе по-іншому.
Г.Ю. Айзенк у структурі інтелекту виділяє кілька складових:
Загальний інтелект (фактор G, від англ. General - загальний) - сукупність психічних властивостей особистості, які зумовлюють успіх будь-якої діяльності, адаптацію до навколишнього середовища і високий темп переробки інформації. Загальний інтелект забезпечується загальними здібностями.
Спеціальний інтелект (фактор S, від англ. Spesial -спеціальний) - сукупність психічних властивостей, які необхідні для вирішення вузьких задач в тому чи іншому виді діяльності. Цей вид інтелекту забезпечується спеціальними здібностями людини.
Потенційний інтелект - обумовлює здатність людини до мислення, абстрагування і міркування.
Кристалічний інтелект - «викристалізовуються» у людини в процесі накопичення їм знань, навичок і вмінь при адаптації до середовища і засвоєнні цінностей суспільства.
Інтелект А - вроджена частина інтелекту.
Інтелект В - результат взаємодії інтелекту А з навколишнім середовищем людини в процесі її життя [1].
Таким чином, протягом довгого часу досить поширеними було розуміння інтелекту як здатності адаптуватися до нових умов. Інтелект розглядали з одного боку як здатність використовувати способи мислення стосовно мети пристосовувати їх до нових відповідей, з другого - адаптацію інтелектуальних цілей і засобів для їх досягнення, а також збалансована реакція на цілісний світ речей, ідей особистості, з третього - як вимірювання реального прогресу в навчанні та ін.
.2 Загальна характеристика інтелектуальних здібностей
Здібності, вважав Б.М. Теплов, не можуть існувати інакше як в постійному процесі розвитку. Успішність виконання будь-якої діяльності залежить не від будь-якої однієї, а від поєднання різних здібностей, причому це поєднання, що дає один і той же результат, може бути забезпечено різними способами. Існує багато здібностей у більшості цих класифікацій розрізняють в першу чергу природні здібності (в основі своїй біологічно обумовлені) і специфічно людські здібності, які мають суспільно-історичне походження.
Під природними здібностями розуміють ті, які є загальними для людини і тварин, особливо вищих. Дані здібності безпосередньо пов'язані з вродженими задатками.
Специфічно людські здібності прийнято розділяти на загальні та спеціальні вищі інтелектуальні здібності. У свою чергу, вони можуть підрозділятися на теоретичні і практичні, навчальні та творчі, предметні і міжособистісні та ін.
До загальних здібностей прийнято відносити ті, які визначають успіхи людини в самих різних видах діяльності. До цієї категорії входять розумові здібності, тонкість і точність ручних рухів, пам'ять, мова і ряд інших.
Під спеціальними здібностями розуміють ті, які визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. До таких здібностей можна віднести музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, художньо-творчі, спортивні та ін. [13].
М.О. Холодна дає наступне визначення поняття «інтелект» - це форма організації індивідуального досвіду розумової діяльності людини.
Накопичений розумовий досвід дає можливість людині виконувати певні інтелектуальні функції (виділяти головну думку, порівнювати об'єкти, контролювати потреби та ін.).
Інтелектуальні здібності - це індивідуально-психологічні властивості людини, які є умовою успішності виконання різних видів інтелектуальної діяльності. Від того, наскільки багатий розумовий досвід людини, наскільки різноманітні інтелектуальні функції, які людина може виконувати, залежить рівень розвитку її інтелектуальних здібностей.
Розумові здібності - це можливість особистості використовувати весь раніше накопичений досвід своєї інтелектуальної діяльності. Розвиток інтелектуальних здібностей здійснюється в міру збагачення розумового досвіду, при збільшенні кількості та якості інтелектуальних функцій, які людина може виконати. Збільшення якості інтелектуальних функцій свідчить про розвиток наявних інтелектуальних здібностей, а збільшення кількості інтелектуальних функцій - про появу нових.
Розумові здібності включають два компонента: продуктивний (здатність виявляти зв'язки і співвідношення, приходити до висновків, безпосередньо не представленим в заданій ситуації) і репродуктивний (здатність використовувати минулий досвід і засвоєну інформацію).
М.О. Холодна всі інтелектуальні здібності поділяє на три групи: конвергентні, дивергентні здібності та здатність до навчання.
М.О. Холодна конвергентні здібності визначає як успішність розумової діяльності в конкретних ситуаціях з точки зору ефективності переробки інформації, в першу чергу, в показниках правильності й швидкості знаходження єдиної можливої (нормативної) відповіді в регламентованих умовах діяльності. Автор пов'язує ці здібності з психічними пізнавальними процесами, головним чином зі сприйняттям, пам'яттю, увагою, конвергентним мисленням. Через здібності людини реалізуються її психічні процеси. Увага реалізується через аттенційні здібності, сприйняття - через перцептивні здібності, пам'ять - через мнемічні [16].
М.О. Холодна до дивергентних здібностей відносить здатність до пошуку множини в рівній мірі правильних рішень - це властивості функціональних систем мозку, які регулюють такі функції дивергентного мислення як виявлення і постановка проблем; генерування різноманітних ідей; нестандартна реакція на подразники; удосконалення об'єкта, які мають індивідуальну міру виразності, яка проявляється в успішності виконання діяльності. Здатність продукувати нові образи - це властивості функціональних систем мозку, які регулюють такі функції уяви як уявлення відсутнього або реально не існуючого об'єкта, уявне маніпулювання ним, мають індивідуальну міру виразності, яка проявляється в успішності виконання діяльності. Автор також відносить креативність, яка визначається у вузькому сенсі слова, як здатність породжувати безліч різноманітних оригінальних ідей у нерегламентованих умовах діяльності. У широкому сенсі слова, креативність визначається як здатність до творчості (лат. creativity - творчість,...

Похожие материалы:

Курсовая работа: Психологічні особливості діагностики важковиховуваності

Курсовая работа: Психологічні особливості видів пам'яті та їх прояви в процесі діяльності та поведінці

Реферат: ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ ТА ЇХ УРАХУВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ

Дипломная работа: Теоретико–методологічні засади вивчення особистості, її формування та розвиток

Курсовая работа: Особливості проявів агресії у дітей шкільного віку та підлітків