Курсовая работа: Початковий етап формування самосвідомості особистості (від 1 до 3 років)

Самосвідомість, як важливий структурний компонент особистості, є тим внутрішнім механізмом, завдяки якому людина здатна не тільки свідомо сприймати дію навколишнього середовища, але й самостійно, усвідомлюючи свої можливості, визначати міру та характер особистої активності.

Дата добавления на сайт: 11 сентября 2024

Скачать работу 'Початковий етап формування самосвідомості особистості (від 1 до 3 років)':

Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні підходи до дослідження психології раннього дитинства
Розділ 2. Особливості становлення психологічних засад самосвідомості у дітей 1-3 років
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність дослідження.
Самосвідомість, як важливий структурний компонент особистості, є тим внутрішнім механізмом, завдяки якому людина здатна не тільки свідомо сприймати дію навколишнього середовища, але й самостійно, усвідомлюючи свої можливості, визначати міру та характер особистої активності. В результаті людина не тільки може відображати зовнішній світ, але, виділивши себе в ньому, пізнавати і свій внутрішній світ, переживати його і певним чином ставитися до себе. Самосвідомість, з одного боку, як би фіксує підсумок психічного розвитку особистості на певних етапах її існування, а з іншого боку, в якості внутрішнього усвідомленого регулятора поведінки самосвідомість впливає на подальший розвиток особистості. Вона є однією з істотних умов безперервності розвитку особистості, рівноваги, яка встановлюється між зовнішніми впливами, внутрішнім станом особистості і формами її поведінки. Дослідження самосвідомості вже стали класикою сучасної психологічної науки і, проте, їх роль при вирішенні завдань вивчення особливостей психічного функціонування людини невпинно зростає.
Ранній вік (від 1-го до 3-х років) є одним із ключових у житті дитини. За цей час дитина оволодіває прямою ходьбою, предметна діяльність стає провідною у психічному розвитку, а мовлення - засобом спілкування, зароджуються ігрова та зображувальна діяльність, розвиваються різні форми спілкування з дорослими та однолітками, інтенсивно формуються новоутворення у пізнавальній та особистісній сфері малюка. Цей період в житті дитини є особливо важливим, адже в ранньому дитинстві в дитини формуються самосвідомість і починають складатися перші уявлення про самого себе, виникають стійкі форми соціальної взаємодії, засвоюються моральні і соціальні норми своєї культури. Ранній вік - своєрідний і неповторний етап у житті людини. "Те, чого дитина не набула в ранньому дитинстві, надовго залишається прогалиною в наступні періоди, а подекуди й на все життя", - писав один із фундаторів теоретичних досліджень раннього дитинства М. Шелованов. У ранньому дитинстві закладаються основи всього подальшого розвитку людини. Усвідомлення малюком власного існування того, що він окремий, незалежний від інших людей і предметів. - велике відкриття. "Я" - найважливіше новоутворення раннього віку, що змінює і підносить на новий рівень психічне життя дитини, є передумовою розвитку особистості. У подальшому їй не вдасться вже стільки досягнути та набути у своєму психічному розвитку, як за ці роки. Феномен самосвідомості був і залишається одним з найцікавіших у психології. Його вивченню присвячена велика кількість робіт вітчизняних вчених таких як Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, М.Й. Боришевський, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, В.В. Столін, П.Р. Чамат, І.І. Чеснокова, К.В. Шорохова. Серед іноземних психологів найбільший внесок у розвиток цієї проблематики зробили Р. Бернс, У. Джемс, Ч. Кулі, А. Маслоу, Дж. Мід, Г. Олпорт, К. Роджерс, В. Франкл, З. Фрейд, К. Хорні, Е. Еріксон, К.Г. Юнг та багато інших видатних вчених.
Саме тому актуальність даної проблеми, важливість цього періоду як початково у формуванні самосвідомості особистості та її психічних новоутворень, які визначатимуть її подальший розвиток і ставлення до інших та самої себе зумовили вибір теми дослідження "Початковий етап формування самосвідомості особистості" (від 1 до 3 років)".
Об’єкт дослідження - психологія раннього дитинства
Предмет дослідження - формування "Я-концепції" у дитини 1-3 років у структурі самосвідомості дитини раннього віку
Мета - визначити основні прояви самосвідомості в дітей від 1 до 3 років
Завдання дослідження:
) Опрацювати праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблеми формування самосвідомості особистості від 1 до 3 років
) Узагальнити основні теоретичні підходи до тлумачення феномену самосвідомості у ранньому дитинстві
) Підібрати методи підвищення педагогічної культури батьків з питань розвитку самосвідомості
Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, висновків до роботи, списку використаної літератури;
Зміст видрукувано на 2 сторінці.
Список використаної літератури включає в себе 32 найменувань.
Повний обсяг курсової роботи 42 сторінок машинописного тексту.
самосвідомість ранній вік дитина
Розділ 1. Теоретичні підходи до дослідження психології раннього дитинства
1.1 Криза - це необхідний і закономірний етап у житті дитини, коли накопичуються зміни в поведінці і розвитку та відбувається перехід на якісно новий етап. Кожна криза супроводжується появою впертості, неслухняності, капризів, які дитина надзвичайно яскраво проявляє. Обійти кризу неможливо, через це проходять практично всі діти. Але для одних цей перехід відбувається простіше, для інших - супроводжується серйознішими, значними поведінковими проявами.
Криза виникає тому, що у дітей з'являються нові потреби, а старі форми їх задоволення вже не підходять, іноді навіть заважають, стримують, і тому не можуть виконувати свої функції [9].
Будь-яка криза в дитячому розвитку зумовлена суперечністю між новоутвореннями, які виробляються до кінця певного вікового періоду і певною соціальною ситуацією розвитку. На 1-му році життя виникають суперечності між прагненням дитини до самостійності і її залежністю від дорослого (практичної допомоги, оцінки).
Криза першого року життя - криза, спричинена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим, яка проявляється у плаксивості, похмурості, інколи у порушенні сну [10].
Наприклад, для дитини, яка вже опанувала ходьбу, вимовила перше слово, попередні рамки єдності з матір'ю стають надто вузькими. Отже, становлення ходьби є першим моментом у змісті цієї кризи. Так як дитина робить перший свій крок, вона може самостійно подорожувати по квартирі, знаходити багато цікавих речей, які вимагають вивчення і експериментування з ними. Дитяча допитливість, бажання знайомитися зі всім, що зустрічається навколо, - це природна потреба цього віку. І заборони, яких малюк не розуміє, викликають у нього протест, що виявляється у плачі, впертості, незадоволенні.
Так воля дитини вперше зустрічається з волею дорослого. Дитина хоче діяти сама, її більше не влаштовує положення ляльки, яку годують, пеленають, дають іграшки, коли хочуть розмовляють, коли не хочуть - не розмовляють. Вона прагне бути самостійною, спілкуватися за власним бажанням. І тут ще один парадокс - прагнення до спілкування є, а слів, щоб висловити все це, ще немає [9].
Тому наступний її момент стосується мовлення. У цей період дитина ще не є повноцінним мовцем, становлення її мовлення, як правило, відбувається латентно, триваючи так приблизно три місяці.
Тому головний здобуток перехідного періоду - своєрідна дитяча мова, яку Л.С. Виготський називав автономною. Вона значно відрізняється від дорослої мови за звучанням і за смислом. Ці слова за звучанням іноді нагадують дорослі, хоча суттєво відрізняються від них. Дитина вкладає в ці слова зовсім інший смисл, ніж доросла людина, оскільки у неї ще не склалася доросла система понять. Вона ще не може узагальнювати предмети і її слова стають багатозначними та ситуативними. Багатозначність слів полягає в тому, що дитина відносить їх до різних з точки зору дорослого предметів і явищ. Багатозначність значення слів пов'язана з умовами їх виникнення - з ситуативністю. Взагалі автономна мова виникає тільки за умови яскравого афективного забарвлення ситуації, що сприймається, і активності самої дитини, яка цю ситуацію переживає чи діє в ній. Тому утворення багатозначності слів має емоційно - дійовий характер.
Ще одна особливість автономної мови своєрідність зв'язків між словами. Мова дитина не відповідає законам граматики. Слова не об'єднуються в речення, а переходять одне в одне, нагадуючи низку незв'язаних окликів.
Автономна мова дитини зрозуміла лише тим дорослим, які знаходяться постійно з нею. Спілкування з іншими дорослими за допомогою такої мови неможливе, хоча немовні засоби - жести, виразна міміка, що супроводжують незрозумілі слова, певною мірою допомагають розумінню. Поява і зникнення автономного мовлення знаменує початок і закінчення кризи 1-го року життя [9].
Кризу 1-го року життя характеризують особливості прояву ефектів і волі. У зв'язку з нею в дитини виникають перші акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим. За неправильного виховання такі реакції можуть проявлятися особливо інтенсивно. У дитини, якій у чомусь відмовлено або яку не зрозуміли, різко проявляється афект (вона падає на підлогу, б'є ногами об неї, починає кричати, відмовляється ходити). Ця реакція спрямована проти заборон, відмов, вдаючись до неї, дитина ніби повертається до більш раннього періоду життя, але використовує це інакше.
Проте, криза 1-го року не характеризується гостротою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності, терпіння і витримка дорослих пом'якшують ЇЇ перебіг.
Найважливішим набутком 1-го року життя є здатність діяти не лише під впливом безпосередньо сприйнятих об'єктів, а й афективно заряджених образів і уявлень, що виникають у пам'яті, тобто "мотивуючих уявлень" [15], які є центральними новоутвореннями цього періоду життя. На цій основі виникають власні, незалежні від дорослого, бажання дитини. Якщо раніше все, що потрібно було малюку, виходило від дорослого і визначалось ним, то з цього часу він може хотіти те, що зовсім не пов'язане з дорослим. Якщо раніше навколишні предмети ставали значущими і привабливими переважно в руках дорослого, то тепер вони приваблюють малюка незалежно від нього. Виникнення цього новоутворення зумовлене новими можливостями дитини (свободою пересування) і першими заборонами дорослого.
У цей період розривається первинний зв'язок з дорослим і виникає автономність дитини від дорослого, яка різко підвищує її власну активність. Однак ця автономність досить відносна. Малюк ще нічого не вміє робити сам, постійно потребує допомоги і підтримки дорослого, навіть ходити самому йому ще важко. Дорослий ще потрібний йому, але уже по-іншому. Малюк потребує не лише хорошого ставлення до себе взагалі, а й до його дій і їх реалізації. Без оцінки і підтримки дорослого він не може відчувати своєї самостійності й активності. Цим зумовлена підвищена чутливість немовлят до похвали і ганьби, їх образливість, вимагання уваги до своїх дій. Орієнтація на оцінку дорослого є важливим якісним перетворенням, яке відбувається в період кризи першого року життя.
У дитини зароджуються і поступово формуються перші елементарні уявлення про себе, з'являється самосвідомість.
Самосвідомість - відносно стійка, більш або менш усвідомлена система уявлень про себе. Вона створює в людини відчуття власної постійної визначеності, самототожності; на її основі індивід будує свою взаємодію з іншим людьми [29].
Основною умовою розвитку особистості дитини є її спілкування. Тільки в цій сфері вона може виявити себе як людина, висловити своє ставлення до іншої людини. Предмети викликають її інтерес, якщо вони включені в контекст спілкування з дорослим. Дитину приваблює насамперед те, чим захоплено діє дорослий.
Вона ще не розуміє звернених до неї слів, змісту оцінки, яку дає дорослий, але чутлива до його ставлення. Отже, дорослий виокремлює малюка з навколишнього світу, як щось особливо цінне, важливе, значуще для себе. Підтримуючи ініціативу дитини, дозволяє їй впливати на себе, авансом наділяє її особистісною своєрідністю, неповторністю та унікальністю. Таке ставлення до дитини формує у неї позитивне ставлення до людей і позитивне самопочуття, переживання своєї значущості для близьких. Це переживання створює основу для активного прояву дитиною себе.
Після 6-ти місяців немовля співвідносить свої реальні дії з діями, які відображаються у дзеркалі: ворушить пальчиками, розмахує руками, простежуючи поглядом відображення цих дій. А вже у 11-12 місяців малята довго грають зі своїм відображенням, адже у них формується більш або менш усвідомлене уявлення про себе.
Нормальне подолання кризи першого року життя спричинює роз'єднання предметної і соціальної складових безпосереднього оточення дитини, розпад пра-Ми, становлення першої форми Я як основи для розвитку предметної маніпуляції, в результаті якої пізніше виникає Я-діюче.
Загалом, головними надбаннями віку є пізнавальний розвиток, взаємодія з неживими предметами і людьми, які його оточують, ходьба, поява мовлення. Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток дитини. На цьому етапі відбуваються перехід від біологічного до соціального типу розвитку, оволодіння "діалогом" із дорослим, значні зрушення у пізнавальному розвитку (розпізнавання інформації на основі оперативних одиниць сприймання і сенсорних еталонів, розвиток упізнавання та оперативної пам'яті), формування мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми, розширення соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою, проявляються перші афективні реакції [12].
Поступово, до раннього віку дитина приходить до усвідомлення того факту, що її матір та інші люди являють собою щось окреме від нього. Це допомагає здатності дитини маніпулювати та вивчати об’єкти, оволодівати ними фізично і пізнавати розумово. Поступово, за рахунок рухів і органів чуття дитина освоює оточуючий його світ речей та людей, відділяє себе від нього через діяльність, спілкування і зустрічну активність аналогічного типу, яка здійснюється разом з нею і по відношенню до неї дорослими людьми.
По мірі розвитку дитини, вслід за тим, як руйнуються її первинні фізіологічні та соціально-психологічні зв’язки з матір’ю, з іншими заміняючими та доповнюючими її в дитинстві людьми, у дитини розвивається прагнення до особистої незалежності та персональної свободи. Послідовні кроки реалізації цього життєво важливого прагнення такі: фізична незалежність (відділення дитини від організму матері); фізіологічна незалежність (поява здатності самостійно задовольняти свої органічні потреби); психологічна незалежність - свобода, яка розуміється як здатність самостійно думати і діяти цілком самостійно, згідно внутрішньо прийнятим принципам власної автономної моралі [25].
Ранній дитячий вік охоплює період від 1 до 3 років. У ранньому віці дитина вже не безпомічна істота, вона надзвичайно активна в своїх діях і в прагненні до спілкування з дорослими. На першому році життя у немовляти сформувалися початкові форми психічних дій, властивих людині. Передісторія психічного розвитку тепер поступилася місцем його справжній історії. Наступні два роки - період раннього дитинства - приносять дитині нові принципові досягнення.
Якісні перетворення, яким підлягає дитина за перші три роки, настільки значні, що деякі психологи (зокрема, Р. Заззо), розмірковуючи над тим, де ж середина шляху психічного розвитку людини від моменту народження до зрілого віку, відносять її до трьох років. Численні дослідження показали, що трирічна дитина психологічно входить у світ постійних речей, використовує численні предмети обігу і відчуває ціннісне ставлення до предметного світу. Вона здатна до самообслуговування, вміє вступати у взаємостосунки з оточуючими людьми. Вона спілкується з дорослими і дітьми за допомогою мови, дотримується елементарних правил поведінки. У стосунках з дорослими дитина проявляє виразну наслідуваність, що є найпростішою формою ідентифікації.
Ідентифікація у стосунках дитини з дорослим і дорослого з дитиною готує дитину до емоційної причетності до людей. На тлі ідентифікації у дитини виявляється так зване почуття довіри до людей (почуття базової довіри, Е. Еріксон), а також так звана готовність до засвоєння матеріальної, психічної і духовної культури [9].
Цей період характеризується цілою низкою особливостей. Насамперед це - інтенсивний темп як фізичного, так і нервово-психічного розвитку. Наприкінці третього року життя малюк оволодіває всіма основними рухами (ходьбою, бігом, повзанням, киданням у ціль), рухами кисті та пальців, мовленням, навчається діяти з предметами, набуває певної самостійності та намагається її відстоювати. Проте через вікову морфологічну та функціональну незрілість організму розвиток відбувається на несприятливому тлі.
Наступна особливість - надзвичайна вразливість організму, нервової системи, психіки малюка. Тому швидкий темп розвитку можливий лише за великої пластичності всього організму й насамперед вищої нервової та психічної діяльності. Вища нервова діяльність дітей раннього віку характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів: процеси збудження превалюють над гальмуванням. Маленьким дітям легше щось зробити, аніж утриматися від дії, вони не здатні очікувати. Не можна також вимагати від малят і швидкого припинення дій, миттєвого реагування на заборони чи накази, оскільки вони не спроможні на це через слабку рухливість нервових процесів. Тож, налаштовуючи дитину на якісь дії, слід урахувати відстроченість у реакціях.
У перші роки життя значущою є єдність і взаємозалежність фізичного та психічного розвитку. Наприклад, навчившись самостійно ходити, дитина здобуває фізичну незалежність від дорослого, перед нею розширюється простір, який вона тепер пізнає за допомогою рук, що вивільнилися із повзання. Якщо виникають якісь негаразди зі здоров’ям дитини, це позначається на ставленні до навколишнього; знижується її сприятливість. Діти, які довго хворіють втрачають набуті вміння, мовленнєві й рухові навички. У цей період від настрою дитини залежать її фізичний та психічний розвиток. Отже, завдання близьких дорослих - зберігати бадьорий стан дитини.
Емоційність та імпульсивність поведінки. Усі реакції, дії малюка, стійкість його уваги, працездатність залежать від того, чи подобається йому це, чи цікаво, чи отримує він задоволення. Він засвоює те, що його зацікавило, емоційно привабило, відповідає його бажанням та потребам. Емоційний стан однаково важливий і для 2-3-місячного немовляти, і для 3-річної дитини. Крім того, характерною є емоційна залежність від настрою дорослих та інших дітей, легка змінюваність емоційного стану. Навіть незначний (з погляду дорослого) привід може спричинити зміну веселого настрою на плач і навпаки. Імпульсивність поведінки проявляється в миттєвому напруженому бажанні отримати певний предмет, виконати якусь дію саме в цей момент.
Діти легко переймаються переживаннями інших людей, їх легко привабити, зацікавити і також легко відвернути. Оволодіння мовою і уявлення значно ускладнюють емоційне життя дитини. Емоції характеризуються різноманітністю та напругою, що пов’язано зі складністю цього періоду: діти широко оволодівають простором, предметним світом, поширюються контакти з дорослими, з ровесниками, збагатилися їх потреби, які зрозуміти важко, бо висловлюватись про них вони ще не можуть. Діти можуть мати амбівалентні потреби - в автономії і в залежності. Важливо своєчасно ввести в мовленнєве спілкування назви...

Похожие материалы:

Курсовая работа: Індивідуально-психологічний стиль педагогічної діяльності. Прийоми його формування

Курсовая работа: Розвиток мовлення у дітей віком від одного до трьох років

Дипломная работа: Теоретико–методологічні засади вивчення особистості, її формування та розвиток