Курсовая работа: Прояви акцентуацій характеру в поведінці молоді

Актуальність теми дослідження. Студенти з акцентуаціями характеру як правило педагогами зараховуються до розряду «важких».
У результаті можна назвати три істотні ознаки складових змісту поняття особистість з акцентуаціями характеру: досить часто характеризуються відхиленням від норми поведінки, порушення поведінки таких осіб важко піддаються виправленню, ця молодь особливо потребують індивідуального підходу з боку як педагогів так і психологів та уваги однолітків.

Дата добавления на сайт: 14 сентября 2024

Скачать работу 'Прояви акцентуацій характеру в поведінці молоді':

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ
.1 Сутність та класифікація акцентуацій характеру
.2 Типи акцентуацій характеру та їх вплив на поведінку
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ МОЛОДІ
.1 Організація та методика дослідження
.2 Результати дослідження та їх аналіз
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТОК
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Студенти з акцентуаціями характеру як правило педагогами зараховуються до розряду «важких».
У результаті можна назвати три істотні ознаки складових змісту поняття особистість з акцентуаціями характеру: досить часто характеризуються відхиленням від норми поведінки, порушення поведінки таких осіб важко піддаються виправленню, ця молодь особливо потребують індивідуального підходу з боку як педагогів так і психологів та уваги однолітків.
Акцентуація в основному проявляється у формі різного роду конфліктів особистості з його найближчим оточенням. Перші прояви спостерігаються у небажанні коритися педагогічному впливу, в емоційній неврівноваженості, відсутності витримки, грубості, афективних сплесках немотивованого гніву, що потім може трансформуватися за несприятливих умов у правопорушеннях. Водночас доводиться спостерігати, що особа з акцентуаціями характеру володіє підвищеною активністю, творчою енергією та іншими позитивними якостями, які через крайні варіанти норми не знаходять соціально корисної реалізації [1].
Таким чином, зовнішньо особистість з акцентуаціями характеру характеризується неповноцінним і викривленим ставленням до дійсності.
Акцентуації, будучи крайніми варіантами норми, стали предметом дослідження багатьох науковців (В. М. Бехтерев, П. Б. Ганнушкін, О. В. Кербіков, Е. Кречмер, К. Леонгард, А. Е. Лічко, Р. К. Ушаков,) і водночас латентним явищем для оточуючих, в тому числі для батьків, педагогів, психологів, соціальних працівників. Доведено, що загострені риси характеру виступають детермінуючим фактором багатьох поведінкових актів суб’єкта, в тому числі й агресії (Г. В. Ложкін, Н. І. Пов’якель).
Об‘єкт дослідження - характер особистості.
Предмет дослідження - акцентуації характеру.
Мета дослідження - проаналізувати сутність та прояви акцентуацій характеру в поведінці молоді.
Предмет дослідження - акцентуації характеру.
Завдання дослідження:
. проаналізувати феномен акцентуацій характеру у структурі особистості в різноманітних психологічних теоріях;
. показати, які акцентуації характеру впливають на поведінку;
. провести емпіричне дослідження акцентуацій характеру серед молоді.
Вибірка дослідження - молодь, яка навчається у вищому навчальному закладі у кількості 30 осіб.
Методи дослідження:
аналіз літературних джерел по обраній проблемі,
опитування.
Використана методика. В дослідженні ми використали характерологічний опитувальник К. Леонгарда.
Структура курсової роботи. Робота структурно складається зі вступу, двох розділів та підрозділів, загальних висновків, списку використаної літератури.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ
.1 Сутність та класифікація акцентуацій характеру
Людей відрізняють один від одного не тільки природжені індивідуальні риси, але також і відмінності в розвитку, пов'язані з перебігом їх життя.
Поведінка людини залежить від того, в якій сім'ї вона виросла, в якій школі вчилася, хто вона за професією, в якому колі обертається. Дві людини схожі за рисами характеру у дитинстві можуть згодом мати дуже мало загального між собою, а, з другого боку, схожість життєвих обставин може виробити схожі риси і реакції у людей, відмінних між собою.
Так звані життєві типи, наприклад тип службовця, офіцера, комерсанта, вченого, вчителя, офіціанта, формуються завдяки тому, що певне положення або посада накладають відбиток на спосіб життя. Звичайно, цьому часто сприяє той факт, що закладена в людині природою тенденція взаємодіє з вибраною професією, більш того людина і певну професію часто обирає саме тому, що вона відповідає її індивідуальним уподобанням. Відбиток, про який йде мова, у дорослої людини не може серйозно відобразитися на діагностиці особистості, адже зовнішні форми поведінки в набагато більшому ступені визначаються сприятливими звичками, ніж проявом внутрішньої спрямованості. Так, наприклад, у вчителя відомі впевненість в собі, самовпевненість є природними, оскільки він звик грати важливу роль в дитячому колективі. Зовсім інше враження справляє людина, самовпевненість якої не обумовлена її професією [8, с. 95].
Цілком можливо, що враження дитячого віку наклали певний відбиток на особливості прояву цих рис у дорослого. Проте безперечне одне: і схильності, і спрямованість інтересів людини походять ззовні. В яку сторону направлені честолюбні помисли людини, залежить виключно від зовнішніх стимулів. Двоє однаково честолюбних людей можуть бути злими ворогами внаслідок того, що ставлять собі прямо протилежні цілі. По-різному може бути спрямоване і почуття обов'язку. Який саме напрям обирається людиною, багато в чому залежить від суспільства, в якому вона живе.
Люди відрізняються один від одного незалежно від того, яким чином така відмінність виникає. Точно так, як і по зовнішності одна людина завжди відрізняється від іншої, так і психіка кожної людини відмінна від психіки інших людей.
Риси, що визначають індивідуальність людини, можуть бути віднесені до різних психічних сфер.
Назвемо перш за все сферу, яку найправильніше було б позначити як сферу спрямованості інтересів і схильностей. Деякі інтереси і схильності носять характер егоїстичних, інші, навпаки, альтруїстичних. Так, одна людина може все підпорядковувати бажанню наживи або мати непомірну пихатість, інша - чуйна, добра, у неї високо розвинене відчуття суспільної відповідальності. До цієї ж сфери відносяться і відчуття справедливості, боязнь або ненависть до людини. Якщо одна з цих властивостей психіки дуже яскраво виражена або, навпаки, мало розвинена, то цю яскраву вираженість описуваних індивідуальних рис ще не можна вважати основною причиною акцентуації осіб, які незмінно чимось виділяються на фоні людей середнього рівня [2].
Легко встановити, що відхилення в ту або іншу сторону у осіб неакцентуйованих завжди знаходяться в межах загальнолюдських норм. Ці риси, закладені в людині від природи, саме унаслідок своєї загальнолюдської значущості складають настільки міцний остов, що особливого індивідуального «різнобою» звичайно не спостерігається. Таким чином, на фоні варіацій у сфері спрямованості інтересів і схильностей, виникають різні індивідуальності, але їх ще не можна віднести до акцентуйованих осіб.
Другу сферу можна позначити як сферу відчуттів і волі. Характер внутрішньої переробки явищ також визначає значні індивідуальні відмінності. В результаті виникають модифікації індивідуальності і характеру. Йдеться про самий процес протікання емоцій, про швидкість, з якою вони опановують людиною і потім слабшають, про глибину відчуття.
Сюди ж входять і види вольових реакцій, до яких ми відносимо не тільки слабкість або силу волі, але також і внутрішню вольову збудливість в плані холеричного або флегматичного темпераменту. Властивості цієї емоційно-вольової сфери також в тій чи іншій мірі обумовлюють різні варіації поведінки, наділяючи людей специфічними індивідуальними рисами. Проте і вони не визначають самі по собі особистість, яка виразно виділялася б на середньому фоні.
Третя сфера пов'язана з інтелектом, який звичайно не включають в поняття особистості. Існує, проте, область асоціативних відчуттів, в яких закладено початок таких рис особистості, як зацікавленість, прагнення до впорядкованості. Дана сфера може бути названа асоціативно-інтелектуальною, але вона також зовсім не повинна пов’язуватися з рисами акцентуації особистості.
Щоб зрозуміти сутність людини, необхідно пильно придивитися до властивих їй різних рис названих вище психічних сфер.
Акцентуація характеру - це надзвичайне підсилення окремих рис характеру, за якого наявні відхилення в психології і поведінці людини, що не виходять за межі нормативної поведінки, але межують з патологією.
Акцентованість рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.
Акцентованість рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом інтересів, специфіки контактів у колективі, проте, як свідчать дослідження, засадами стосовно них є своєрідні вроджені індивідуальні особливості, що й створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов [7, с. 38].
Таким чином , акцентуація характеру - це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру гіпертрофовані і виявляються у формі «слабких місць» в психіці індивіда - виборчої її уразливості відносно деяких впливів при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших впливів.
Типи акцентуйованих осіб ще не визначені остаточно. Вони описані К. Леонгардом і А. Личко [6, с. 19]. Проте ці автори дають різну і дуже детальну класифікацію акцентуацій. Загалом виділяють лише чотири типи акцентуацій особистості: збудливий, афектний, нестійкий, тривожний.
Окремі акцентуйовані риси вдачі звичайно бувають достатньо компенсовані. Проте у важких ситуаціях у людини з акцентуйованим характером може виникнути порушення поведінки. Акцентуація характеру, його «слабкі місця» можуть бути явними і прихованими, виявляються в екстремальних ситуаціях.
Люди з особистісними акцентуаціями більш піддатливі гострим впливам середовища, більш схильні до психічних травм. І якщо несприятлива подія чи ситуація завдає удару по «слабкому місцю», та вся поведінка таких осіб різко видозмінюється - починають домінувати особливості акцентуації.
Проте на відміну від психопатій акцентуації характеру не викликають загальної соціальної дезадаптації особистості.
Інтенсивно виявляючись в підлітковому віці, акцентуація характеру з часом може компенсуватися, а за несприятливих умов - розвинутися і перетворитися в «краєві» психопатії. Акцентуація межує з різними видами психопатій, тому при її характеристиці, типологізації використовують психопатологічнісхеми і терміни.
Фахівці стверджують, що на зорі вчення про психопатії виникла проблема обмеження їх від крайніх варіантів норми, що особливо яскраво виявляються в підлітковому віці. В.М. Бехтєрєв (1886) писав про «перехідні стани між психопатією і нормальним станом». Відомий психіатр П.Б. Ганнушкін (1933) називав подібні стани як «латентну психопатію», О.В. Кербіков (1961) як передпсихопатію, Г.К. Ушаков (1973) як «крайні варіанти нормального характеру».
П.Б. Ганнушкін, наприклад, сформулював загальні, основні ознаки психопатій: подібні особливості характеру заважають пристосуванню людину до життя; визначають весь психічний склад її особистості; не піддаються різким змінам впродовж всього життя [8, с. 63].
Відмінності між акцентуацією характеру і психопатіями ґрунтуються на діагностичних критеріях П.Б. Ганнушкіна і О.В. Кербікова (1966). При акцентуації характеру може не бути жодної з цих ознак: ні відносної стабільності характеру впродовж життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідки тяжкості аномалії характеру. Фахівці вважають, що ніколи не буває відповідності всім цим ознакам психопатії відразу.
Акцентуація звичайно розвивається в період становлення характеру і згладжується з дорослішанням. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, у певній обстановці, і майже не виявляються в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутні, або буває нетривалою [4, 38].
Личко А.Є. доводить, що при психопатіях декомпенсації, гострі афектні і психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, а саме: лише тоді, коли вони адресуються до місця найменшого опору, до «слабкої ланки» даного типу характеру. Інші труднощі і потрясіння, що не зачіпають цього місця, не приводять до порушень і переносяться стійко. При кожному типі акцентуації, вважає Личко А.Є., є властиві йому, відмінні від інших типів «слабкі місця». На підставі викладеного дослідник підліткової акцентуації А.Є. Личко дає її визначення: «Акцентуація характеру - це крайні варіанти, при яких окремі риси вдачі надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших» [2].
Існують дві класифікації типів акцентуації характеру. Перша запропонована Карлом Леонгардом (1968) і друга - А.Є. Личко (1977). Наведемо зіставлення цих класифікацій, зроблене В. Юстицьким (1977).
Таблиця 1.1
Тип акцентуйованої особистості, за К. Леонгардом Тип акцентуації характеру, за А.Є. Личко
Лабільний Лабільний циклоїд
Надрухомий Емотивний Лабільний
Демонстративний Істероїдний
Надпунктуальний Психастеничний
Ригідно-афектний Некерований Епілептоїдний
Інтравертний Шизоїдний
Боязливий Сенситивний
Неконцентрований або неврастенічний Астено-невротичний
Екстравертний Конформний
Слабовільний Нестійкий
- Гіпертимний
- Циклоїдний
Таким чином, акцентуації характеру є крайнім проявом норми. Це значить, що у кожної людини є певний набір рис, які за певних умов можуть акцентуватися (виділятися) і тим самим впливати на поведінку людини.
Особливо гостро акцентуації характеру проявляються у підлітковому та юнацькому віці через нестабільність і вразливість нервової системи, становлення їх характеру і переоцінці та становленню власних поглядів на життя, вибірковості та чутливості у стосунках з оточуючими, батьками, друзями, знайомими. Тому питання щодо корекції акцентуйованих рис характеру стає актуальним саме у підлітковому та юнацькому періоді.
1.2 Типи акцентуацій характеру та їх вплив на поведінку
Розрізняють явну і приховану акцентуацію характеру (Личко А.Є., Александров А.А., 1973).
Явна акцентуація. Цей ступінь акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних рис певного типу характеру. Ретельно зібраний анамнез, відомості від близьких, нетривале спостереження, особливо в середовищі однолітків, а також результати експериментально-патохарактерологічної оцінки за допомогою діагностичного опитувальника (Личко А.Є., Іванов Н.Я., 1977) дозволяють розпізнати цей тип. Проте вираженість рис певного типу не перешкоджає можливості задовільної соціальної адаптації. Займане положення звичайно відповідає здібностям і можливостям. У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних чинників, що адресуються до «місця найменшого опору», можуть наступати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При дорослішанні особливості характеру стають достатньо вираженими, але компенсуються і звичайно не заважають адаптації.
Прихована акцентуація. Цей ступінь мабуть повинен бути віднесений не до крайніх, а до звичайних норм. У буденних, звичайних умовах, риси певного типу характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певний тип характеру.
Проте риси цього типу можуть яскраво, часом несподівано, виявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, які пред'являють підвищені вимоги до «місця найменшого опору». Психогенні чинники іншого роду, навіть важкі, не тільки не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типу характеру. Якщо ж такі риси і виявляються, це, як правило, не приводить до помітної соціальної дезадаптації [4, с. 46].
Часто говорять, що виховання необхідно індивідуалізувати. А як це зробити конкретно? Вивчення акцентуації дозволило підказати, які форми виховання для яких дітей неприйнятні. Підлітки з явною акцентуацією хоч і пристосовуються до оточуючого середовища, але в звичайних ситуаціях звертають на себе увагу жорсткостями, нерівностями характеру. Хто не бачив галасливих, товариських, пустотливих, невгомонних людей? Вони люблять командувати, не бояться перед незнайомими людьми, але їм явно бракує відчуття міри, такту в спілкуванні із старшими. Жвавий розум і хороші здібності дозволяють їм добре вчитися. Але вчаться вони нерівно. А все із-за тієї ж невгамовності, непосидючості і, як наслідок, недисциплінованості.
У них переважає піднесений настрій, вони енергійні, але, зустрівши перешкоду, можуть дати спалах дратівливості, а то і гніву. Таку акцентуацію називають гіпертимною (у цьому термінові підкреслюється піднесений настрій і підвищена активність). Такі особистості прагнуть до лідерства, легко змінюють захоплення, люблять хвастнути, переоцінюють свої можливості і здібності. Схоплюють все на льоту, але не завжди цього достатньо для успішного життя.
Гіпертимні особистості бурхливо реагують на дріб'язковий контроль і жорстку дисципліну, тому легко дають реакції емансипації. Вони тяготяться самотністю, монотонною діяльністю, ненадійні там, де потрібна копітка, ретельна робота, не відрізняються акуратністю в обіцянках. Легковажно відносяться до правил і заборон, непомітно для себе можуть переступити грань допустимого, нерозбірливі в знайомствах і можуть опинитися в сумнівній компанії. У пошуках нових відчуттів схильні до ранньої алкоголізації і вживання токсичних речовин.
Є у них і достоїнства. У важких випадках вони не розгублюються, здатні проявити винахідливість. Але достоїнства ці можуть обернутися недоліками: вони легко починають хитрувати і вивертатися. Не виправдовують себе авторитарний стиль взаємостосунків з ними. Але якщо з повагою відноситися до їх думки, заохочувати корисну діяльність, доручати організацію серйозних справ, то можна направити їх енергію на соціально прийнятні вчинки. Можна спиратися на прагнення до лідерства. Із-за суперництва у таких осіб можливі конфлікти з товаришами та колегами. Залишати їх без нагляду не можна, але при цьому необхідно підкреслювати поважну увагу до них, а не дріб'язковий контроль і недовір'я. До порушень їх поведінки можуть привести як бездоглядність, так і неприкрито жорсткий контроль.
Потуральна гіперпротекція їм приємна, але може прищепити їм істеричні риси вдачі, прагнення бути в центрі уваги, викликати захоплення, а ради цього вони будуть готові здійснювати сумнівні вчинки [4, с. 50].
Циклоїдний тип акцентуації виявляється чергуванням підвищеного і пониженого настрою, що виникають без зовнішніх причин. На тлі підвищеного настрою такі люди нічим не відрізняються від гіпертимної акцентуації. Тривале пониження настрою вперше виникає в пубертатному періоді на тлі рівного або піднесеного настрою.
Людина нерідко скаржиться на млявість, занепад сил. Те, що раніше давалося легко, тепер вимагає неймовірних зусиль, все валиться з рук. Обтяжує товариство, і раніше жваві стають смутними домосідами. Знижується апетит, улюблена їжа не приносить задоволення. Порушується сон (безсоння або сонливість), порушене засипання,...

Похожие материалы:

Курсовая работа: Психологічні особливості видів пам'яті та їх прояви в процесі діяльності та поведінці

Реферат: Акцентуація рис характеру. Класифікація типології особистості

Курсовая работа: Акцентуації характеру в підлітковому віці

Курсовая работа: Воля та прояви вольових та емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці