Реферат: Психологічне благополуччя особистості: наукові підходи до обґрунтування

Постановка проблеми. Ціллю будь-якої розвинутої держави є піклування про підвищення якості життя своїх громадян, прагнення до того, щоб вони позитивно оцінювали умови і характер свого життя. Така оцінка є досить складним показником, адже зумовлюється упевненістю людини в майбутньому, вирішенням суперечностей та проблем її минулого, реалізованістю в сучасному житті, його стабільністю й визначається різноманітними чинниками, зокрема, соціальними, економічними, політичними, фізичними, психологічними.

Дата добавления на сайт: 27 сентября 2024

Скачать работу 'Психологічне благополуччя особистості: наукові підходи до обґрунтування':

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка
доктор психологічних наук, доцент
Психологічне благополуччя особистості: наукові підходи до обґрунтування
Коваленко О.Г.,
Анотація: Стаття присвячена аналізу різних підходів в обґрунтуванні явища психологічного благополуччя особистості, його складових і рівнів прояву. Виявлено зв’язок такого благополуччя з іншими близькими психологічними феноменами. Психологічне благополуччя трактується як досить складне явище і процес, що відображає когнітивно-емоційну оцінку людиною якості свого життя і виявляється в задоволеності ним загалом і окремими його сферами, у переживанні позитивних емоцій і почуттів, у відчутті реалізації власного потенціалу.
Ключові слова: психологічне благополуччя, суб’єктивне благополуччя, складові благополуччя, рівні благополуччя, типи благополуччя.
Постановка проблеми. Ціллю будь-якої розвинутої держави є піклування про підвищення якості життя своїх громадян, прагнення до того, щоб вони позитивно оцінювали умови і характер свого життя. Така оцінка є досить складним показником, адже зумовлюється упевненістю людини в майбутньому, вирішенням суперечностей та проблем її минулого, реалізованістю в сучасному житті, його стабільністю й визначається різноманітними чинниками, зокрема, соціальними, економічними, політичними, фізичними, психологічними. Складовою і показником якості життя людини є її психологічне благополуччя, стан і процес задоволеності своїм життям, усвідомленості реалізації своїх можливостей. Проблеми психологічного благополуччя людини стають об’єктом уваги сучасних науковців, і зараз існують різні, інколи суперечливі традиції у його трактуванні. Тому метою нашого дослідження стало проаналізувати різні підходи в обґрунтуванні явища психологічного благополуччя особистості, його складові і рівні прояву, виявити зв’язок такого благополуччя з іншими близькими психологічними феноменами.
Виклад основного матеріалу дослідження. У психології склалися два різні підходи (напрямки) у розумінні психологічного благополуччя особистості, які йдуть своїми коренями в античність, у розуміння феномену щастя [4, 7, 15; 19]. Засновником першого, гедоністичного напрямку вважають давньогрецького філософа Арістіпа з Кірени (5-4 ст. до н. е.), який щастя трактував як миттєве задоволення, чуттєву радість. Таке задоволення є як мотивом, так і метою життєдіяльності людини, яка спрямована на отримання максимального (фізичного) задоволення (позитивних емоцій) і уникнення болі. Аналогічних поглядів на джерела щастя дотримувалися й інші філософи, зокрема Т. Гоббс, І. Бентам. У межах цього напрямку свої дослідження психологічного благополуччя здійснювали Д. Канеман, Н. Бредберн, Е. Дінер, які описували це явище в термінах задоволеності-незадоволеності; їхні дослідження перш за все були спрямовані на пошук шляхів отримання задоволення (досягнення щастя).
Джерела другого, евдемоністичного підходу в розумінні щастя і психологічного благополуччя знаходяться в поглядах Арістотеля (4 ст. до. н. е.), який гедоністичне щастя уважав вульгарним ідеалом, що робить людей рабськими послідовниками своїх бажань, у той час як дійсне щастя втілюється у прагненні до повного, стійкого і цілісного блага, у позитивному функціонуванні у особистісному зростанні (мотиві й меті життя). Це цілісне поняття, що характеризує все життя людини у всіх його буттєвих і духовних аспектах, тобто про щастя людини доцільно робити висновок у контексті цілісного життя, а не окремої його миті (етапу). У межах евдемоністичного напрямку психологічне благополуччя А. Уотерман, К. Ріфф, Б. Сінгер, А. Макгрегор, М. Селігман обґрунтовували позитивним психологічним функціонуванням і розвитком людського потенціалу [23]. Головним аспектом такого благополуччя вони вважали особистісне зростання; наголошували на включеності такого благополуччя в екзистенціальні життєві цілі особистості. Якщо розглядати це в контексті теорії Е. Еріксона, то умовою благополуччя є досягнення его-інтеграції, мудрості.
У сучасній науці з’являються публікації, де автори намагаються об’єднати вищезгадані два напрямки, наголошуючи, що справжнє благополуччя людини є багатовимірним конструктом, що включає і задоволення, позитивний афект (результат, кінцевий стан), і переживання життя як повноцінного та значимого (процес реалізації індивідом свого потенціалу) (Р.М. Райан, Е. Десі, К.С. Берідж, В. Хута, Дж. Майклсон) [3; 19].
Збільшення досліджень психологічного благополуччя у світі спостерігається у другій половині ХХ століття і пов’язане з актуалізацією проблем психічного і психологічного здоров’я особистості. У науковому психологічному використанні поняття психологічного благополуччя з’являється у Н. Бредберна (у монографії "Структура психологічного благополуччя" 1969 р.), який його розглядав як суб’єктивне відчуття щастя і загальної задоволеності життям; відмінність (баланс) між позитивними і негативними емоціями, котрі накопичуються у вигляді відповідного (позитивного або негативного) афекту. Позитивний афект пов’язаний з життєвими подіями, що дають індивіду радість і щастя, а негативний викликають розчарування, засмучення, інші негативні емоції. Дослідження Н. Бредберна продовжував Е. Дінер, який уважав, що для психологічного (суб’єктивного) благополуччя також важливою є суб’єктивна задоволеність життям [19].
Аналізуючи різні трактування поняття психологічного благополуччя, варто відзначити, що науковці в цьому феномені найчастіше акцентують увагу на певному оціночному компоненті або розглядають його як сукупність якостей та / або станів. Також учені психологічне благополуччя трактують як процес формування цих оцінок, станів, якостей або як результат такого процесу.
Щодо близькості понять "психологічне благополуччя" і "суб’єктивне благополуччя" думки науковців різняться. Так, Н.М. Голубєва, Е. Дінер, К. Ріфф, С.Ю. Семенов, А.Є. Созонтов та інші суб’єктивне благополуччя уважають частиною (або чинником) психологічного благополуччя, Н.К. Бахарєва, О.Є. Бочарова, Л.В. Куліков, М.К. Соколова, Р.М. Шаміонов розглядають психологічне благополуччя як елемент суб’єктивного, а в роботах Н. Бредберна, О.М. Паніної ці два поняття ототожнюються [7; 15; 19].
К. Ріфф психологічне благополуччя обґрунтовує як сприйняття і оцінку свого внутрішнього функціонування з точки зору вершини людських потенційних можливостей [24]. Динамічна когнітивно-емоційна оцінка людиною якості власного життя загалом та окремих його сфер, яка формується на основі об’єктивних чинників, сприйнятих і засвоєних особистістю із урахуванням її індивідуально-типологічних особливостей є суб’єктивним благополуччям з точки зору І.С. Горбаль. Конкретним його утілення є психологічне благополуччя. Останнє, крім аспектів оцінки свого життя, які лежать у її основі, містить і ті, що є її результатами (відчуття сенсовності існування, утілення свого потенціалу тощо) [8]. Оцінку і результат у визначенні психологічного благополуччя поєднує В.М. Духневич, трактуючи його як результат переживання особистістю успіхів чи досягнень у професійній самореалізації, гармонії в особистому житті. Така оцінка втілюється у когнітивних (задоволеність життям, сімейне благополуччя) і в емоційних вимірах. Останні виявляються як позитивні та негативні емоції та почуття (щастя, радість або депресія, розпач, сум) [9]. Про аналогічні (когнітивні і емоційні) виміри психологічного (суб’єктивного) благополуччя особистості згадує і І.Ф. Аршава, вважаючи таке благополуччя позитивним когнітивно-оцінювальним ставленням людини до світу в цілому, до себе як суб’єкта життєдіяльності та до інших як партнерів по спілкуванню і взаємодії і переживання на цій підставі почуття задоволення собою [1].
На оціночному компоненті у визначенні психологічного благополуччя наголошує Н.М. Голубєва, уважаючи його цілісним переживанням, вираженим у суб’єктивному відчутті щастя, задоволеності собою і власним життям. Воно пов’язане із базовими людськими цінностями і потребами, оцінка втілюваності яких перевіряється соціумом [7]. Також із щастям, переживанням позитивних емоцій, низьким рівнем неприємних емоцій і високим рівнем задоволеності життям психологічне (суб’єктивне) благополуччя пов’язує Е. Дінер [3; 22]. Він серед ознак психологічного (суб’єктивного) благополуччя виділяє суб’єктивність (адже суб’єктивне благополуччя існує в середині індивідуального досвіду), позитивність вимірювання (для такого благополуччя обов’язковою є наявність позитивних показників), глобальність вимірювання (суб’єктивне благополуччя включає глобальну оцінку всіх аспектів життя особистості в період від кількох тижнів до десятків років) [7].
Стан динамічної рівноваги, котрий досягається різноспрямованими переживаннями задоволеності в різних сферах життєдіяльності є психологічним (суб’єктивним) благополуччям на думку Р.М. Шаміонова [7; 20]. У переживанні внутрішньої рівноваги та цілісності, у злагодженості психічних процесів та функцій психологічне благополуччя вбачає Л.В. Куліков [11].
Ю.М. Олександров психологічне благополуччя розглядає як результат, системну єдність оптимальних психологічних якостей і станів людини, а саме - особистісної зрілості, самоактуалізації, психологічного благополуччя особистості, гармонії особистості, суб'єктивного благополуччя [14].
Як інтегральний феномен, що характеризує позитивне функціонування людини і виражається у суб’єктивному відчутті задоволеності життям, реалізації власного потенціалу, високою інтегрованістю і опосередкованою системою стосунків особистості, психологічне благополуччя обґрунтовує Я.І. Павлоцька [16]. Психологічно благополучна людина, на її думку, здатна до самоприйняття, позитивно ставиться до себе та інших осіб, має оптимістичний погляд на своє майбутнє.
Психологічне благополуччя найбільше пов’язане, на думку Е.Г. Трошихіної, із позитивним сприйняттям майбутнього і теперішнього і значно менше - із позитивним сприйняттям минулого [18]. Тому людина має бути активною, цілеспрямованою, спрямованою в майбутнє. Ми вважаємо недоцільним недооцінювати роль ставлення до минулого, особливо на пізніх етапах життя людини. Залежно від ставлення до свого минулого В. Є. Купченко розмежовує різні життєві стратегії як індивідуальні способи життя, пов’язані із психологічним благополуччям: конформістський тип (песимістичне, негативне ставлення до минулого), тип особи, яка самореалізується (задоволені минулим) і фаталістичний тип (неоднозначне ставлення до минулого) [12].
Наявність у людини похилого віку (зокрема, у російськомовних емігрантів у Німеччині), концепції майбутнього, уявлення певних майбутніх подій визначає її психологічне благополуччя (задоволеність життям) [2]. Для психологічного благополуччя в пізньому віці (щасливою старості) важливою є єдність минулого, майбутнього і сучасного (М.Л. Смульсон). Минуле є продовженням майбутнього, бо людина, маючи очікування, які породжуються у процесі інтерпретації минулого, йде в безпосереднє, близьке, віддалене майбутнє. Останнє продовжується очкуваннями людини (її активністю та домаганням). Поведінка людини в її сучасному житті залежить від минулого і майбутнього в їхніх суб’єктивно значущих моментах [17].
Д.О. Леонтьєв розмежовує психологічне і суб’єктивне благополуччя в контексті об’єктивного і суб’єктивного аспектів проблеми благополуччя загалом. У межах вивчення психологічного благополуччя науковці приділяють увагу особливостям особистості, що допомагають людині наблизитися до ідеального життя, а в межах суб’єктивного благополуччя - оцінюють, наскільки життя людини близьке до ідеалу, який вона сама для себе встановила [13].
Аналізуючи співвідношення суб’єктивного і психологічного благополуччя, О. Є. Бочарова останнє поряд із фізичним (тілесним) і соціальним благополуччям, розглядає як елемент (варіант) першого [6; 7].
Близькими поняттями до психологічного (суб’єктивного) благополуччя є поняття норми, психічного здоров’я, позитивного стилю життя, якості життя, настрою, емоційного комфорту, внутрішньої картини здоров’я, повноцінно функціонуючої особистості, щастя. У контексті них окремі науковці обґрунтовують особливості психологічного благополуччя особистості. Так, В.М. Духневич, Н.М. Голубєва вважають таке благополуччя елементом психічного здоров’я особистості, критерієм розрізнення понять "норма" і "ненорма". Наслідком неблагополуччя особистості є її вигорання (зокрема професійне), дисгармонія в особистому житті [7; 9]. Серед наслідків психологічного благополуччя особистості розглядають підвищення якості її життя, зменшення страху старості. Психологічно благополучна людина - само - реалізована людина, та, потреби якої є задоволеними.
Аналізуючи особливості благополуччя людини, його сприймання самою людиною та сторонніми людьми, науковці обґрунтовують парадокс суб’єктивного благополуччя (У. Штаудінгер), який полягає в тому, що люди схильні оцінювати своє життя значно вище, ніж це можна було б очікувати, дивлячись зі сторони. Але, напевне, цей парадокс таким чином виявляться, коли сторонні спостерігачі себе уважають благополучнішими за людину та помічають у неї значимі, на їхню думку, ознаки неблагополуччя. Коли ж сторонні спостерігачі не впевнені у власному благополуччі, недостатньо задоволені своїм життям, помічають ознаки благополуччя (окремі успіхи) людини, вони можуть переоцінювати рівень її благополуччя, уважають, що їй занадто щастить. Д.О. Леонтьєв перший варіант вияву цього парадоксу пояснює тим, що, по-перше, людина, оцінюючи власне благополуччя порівняно з іншими, може використовувати для цього різні критерії і системи відліку, по-друге, її благополуччя зумовлюється як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками [13]. Але відчути значення цих чинників для людини сторонні особи можуть не завжди.
Як складне інтегративне утворення психологічне благополуччя має низку складових. Їх науковці розглядають у контексті внутрішніх елементів та сфер прояву і найчастіше виділяють афективний (емоційний) і когнітивний компоненти (блоки) у психологічному (суб’єктивному) благополуччі. Такої думки, зокрема, дотримуються І.С. Горбаль, Е. Дінер, Л.В. Кулідов, Г.Д. Орлова. Афективний компонент психологічного благополуччя виявляється в емоційному балансі, в інтенсивності позитивних і негативних емоцій, у настрої. Проявами когнітивного компоненту психологічного благополуччя є уявлення людини про своє життя та окремі його сфери як такі, що відповідають ідеалові існування (що у свою чергу, втілюється в задоволеності життям загалом та конкретними сферами життєдіяльності) і формують відкриту, динамічну, однак сталу систему образів себе та свого життя [8; 15; 19; 22].О. О. Шадрін у структурі психологічного (суб’єктивного) благополуччя також виділяв і конативний компонент, який виявляється в поведінці людини, у її ставленнях до себе, до оточуючих, до різних сфер життя [19].
Когнітивні, емоційні, конативні компоненти можна відмітити і в структурі складових психологічного благополуччя, запропонованих О.С. Ширяєвою: вона виділяє афективну, метапотребову, світоглядну, інтрарефлексивну, інтерреклексивну складові [21]. Перша характеризується балансом позитивних і негативних афективних переживань, друга - особистісним зростанням, можливістю реалізації базових потреб, третя - наявністю цілей, занять, переконань, що надають життю смисл, четверта - самоприйняттям, позитивною оцінкою себе і життя, п’ята - компетентністю і гармонійністю в стосунках зі світом та оточуючим середовищем.
Вищезгадані компоненти психологічного благополуччя можна простежити і в структурі складових цього утворення, запропонованій К. Ріфф, яка виділяє самоприйняття, позитивні стосунки з оточенням, автономію, управління середовищем, цілі в житті, особистісне зростання [24]. Самоприйняття і цілі в житті є провідними компонентами в структурі психологічного благополуччя (Є.Г. Тро - шихіна) [18].
Самоприйняття характеризує позитивне ставлення до себе, прийняття і позитивних, і негативних сторін своєї особистості, позитивну оцінку свого минулого життя. Позитивні стосунки з оточенням, на думку К. Ріфф, свідчать про наявність близьких, довірливих міжособистісних стосунків з оточуючими людьми, про стурбованість благополуччям інших, про здатність до вияву емпатії, прихильності і близькості, про вміння знаходити компроміси у взаєминах. Автономія означає незалежність, здатність протидіяти соціальному тиску в думках і вчинках, можливість регулювати власну поведінку і оцінювати себе, зважаючи перш за все на власні стандарти. Управління середовищем характеризує відчуття упевненості та компетентності в управлінні повсякденними справами, здатність ефективно використовувати різні життєві обставини, уміння самому створювати умови, що задовольняють особистісні потреби і цінності. Цілі в житті свідчать про наявність цілей і відчуття спрямованості в житті, про відчуття, що сьогодення і минуле осмислені, про наявність переконань, що додають життю цілей. Особистісне зростання свідчить про наявність відчуття постійного саморозвитку, про відкритість новому досвіду, про прагнення реалізувати свій потенціал, про наявність відчуття самовдосконалення з плином часу.
На когнітивних аспектах психологічного (суб’єктивного) благополуччя в його структурі зосереджує увагу Р.М. Шаміонов і уважає складовими такого благополуччя задоволеність людини собою, життям, шлюбом, професією, умовами праці тощо [20]. Актуальність кожного варіанту задоволеності людини може змінюватися упродовж життя. Позитивний гармонійний розвиток особистості досягається за рахунок того, що вона спрямовує свою активність у ті сфери, де відчуває задоволення, у той час, як інші сфери, де є незадоволеність, нею недооцінюються [19]. Зокрема, маючи проблеми у професійному житті (як наслідок - незадоволеність ним), людина може всю себе віддавати родині, особистим стосунках. Така ситуація розглядається як варіант позитивного розвитку людини в старості, особливо для жінок (І.С. Кон) [10].
Ресурсний, процесуальний, результативний, структурний, оціночний компоненти психологічного благополуччя аналізує Ю.М. Олександров [14]. Ресурсний компонент психологічного благополуччя виявляється в особистісній зрілості. Його показниками є соціальна компетентність, емоційний інтелект, творча позиція в житті, особистісний потенціал, мудрість, духовність, відповідальність, активність тощо. Процесуальний компонент психологічного благополуччя виявляється в самоактуалізації. Його показниками є процес реалізації власних цінностей, докладання для цього зусиль, особистісна експресивність. Результативний компонент психологічного благополуччя виявляється в психологічному благополуччі особистості.
Його показниками є відповіді на загальні для усіх людей екзистенціальні виклики - досягнення у найбільш важливих для людей сферах - самоприйняття, розвинена сфера спілкування, кероване та задовільне середовище, автономна позиція в житті, наявність життєвих смислів, розвинена особистість тощо. Структурний компонент психологічного благополуччя виявляється в гармонії особистості, як внутрішній, так і в гармонії з оточенням. Його показниками є гармонійне співвідношення різних сфер життя...

Похожие материалы:

Реферат: НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЙ В СПОРТИВНО-ТУРИСТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Реферат: ПІДХОДИ ДО КЛАСИФІКАЦІЇ ФОРМ ТА ВИДІВ ДЕФОРМАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Реферат: ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОСОБИСТОСТЕЙ, СХИЛЬНИХ ТА НЕ СХИЛЬНИХ ДО ЗАЗДРОЩІВ

Курсовая работа: Психологічні причини суїцидальної поведінки у підлітків

Реферат: Психологічні аспекти вольової підготовки юнаків-боксерів