Реферат: Психологічні особливості розвитку особистісної безпорадності у сучасних старшокласників

Зміст

Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз особливостей особистісної безпорадності в психологічній науці
1.1 Психологічні функції особистісної безпорадності
1.2 Вроджені передумови і зовнішні чинники формування особистісної безпорадності
.3 Феномен особистісної безпорадності в учнів старших класів
.4 Основні підходи до профілактики та корекції безпорадності
Розділ 2. Емпіричне дослідження особистісної безпорадності учнів старших класів
.1 Характеристика вибірки та організація методів дослідження
.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

Дата добавления на сайт: 29 июля 2024

Скачать работу 'Психологічні особливості розвитку особистісної безпорадності у сучасних старшокласників':

Психологічні особливості розвитку особистісної безпорадності у сучасних старшокласників
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз особливостей особистісної безпорадності в психологічній науці
1.1Психологічні функції особистісної безпорадності
1.2Вроджені передумови і зовнішні чинники формування особистісної безпорадності
.3Феномен особистісної безпорадності в учнів старших класів
.4Основні підходи до профілактики та корекції безпорадності
Розділ 2. Емпіричне дослідження особистісної безпорадності учнів старших класів
.1 Характеристика вибірки та організація методів дослідження
.2 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Тема нашої роботи є дуже актуальною, адже достатньо поширеним явищем, з яким стикається сучасна людина, є її безпорадність перед викликами життя. Проблема безпорадності торкається різноманітних сфер життєдіяльності особистості: навчання, політики, спорту, професійної діяльності, стосунків у сім’ї тощо, й часто стає причиною різних форм дезадаптивної поведінки (алкоголізм, наркоманія, суїцид).
У наш час існує досить велика кількість людей, що мають такі особистісні особливості, які зумовлюють виникнення безпорадності при будь-яких складних ситуаціях. Вивчення цієї групи людей і цих особливостей представляється необхідним не тільки в наукових інтересах, але і в практичних. Досі залишаються невивченими детермінанти особистісної безпорадності, тоді як розуміння причин і механізмів формування особистісної безпорадності дасть можливість вживати профілактичних заходів, розробляти і впроваджувати корекційні програми, вести просвітницьку роботу серед батьків і вчителів, запобігаючи ряд проблем ще на етапі дошкільного та молодшого шкільного віку.
Зазначимо, що дуже мало вивчені особистісні особливості, пов'язані з безпорадністю, недостатньо досліджень, присвячених ролі сім'ї у формуванні безпорадності. Не розроблено уявлення про безпорадність як стійкої характеристики особистості (яка позначена нами терміном «Особистісна безпорадність»), безпорадність розглядається переважно як стан, що виникає в якості реакції на непідконтрольні для людини події. Залишаються недостатньо вивченими прояви безпорадності в реальній діяльності та поведінці людини.
Таким чином, недостатня наукова вивченість, актуальність та соціальна значущість проблеми обумовили вибір даної теми дослідження.
Об’єкт дослідження - безпорадність як психологічний феномен.
Предмет дослідження курсової роботи - психологічні особливості розвитку особистісної безпорадності в учнів старших класів.
Мета курсової роботи полягає у всебічному дослідженні психологічних проявів особистісної безпорадності в старшокласників.
Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:
охарактеризувати психологічний зміст, структуру, особливості особистісної безпорадності;
розглянути психологічні функції особистісної безпорадності;
виявити рівень вираження особистісної безпорадності старшокласників;
розглянути основні підходи до профілактики та корекції безпорадності;
проаналізувати результати емпіричного дослідження, розробити й апробувати комплексну програму подолання особистісної безпорадності у навчальній діяльності старшокласників.
Теоретико-методологічна основа. Для розгляду теми курсової роботи були відібрані підходи у вивченні особистості (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, В. Знаков, А. Осницький, З. Карпенко, Г. Ложкін, С. Рубінштейн, В. Татенко, Т. Титаренко); положення про особистість як активного суб’єкта діяльності (Л. Анциферова, М. Боришевський, Л. Виготський, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Б. Ломов, С. Максименко та ін), про розвиток психіки в онтогенезі та особливості провідної діяльності у період зрілої юності (Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, С. Максименко, Д. Фельдштейн та ін.);
Методи дослідження: Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи дослідження: теоретичні (аналіз, систематизація та узагальнення теоретичних та експериментальних досліджень феномену безпорадності); емпіричні (спостереження, експертне оцінювання, тестування - методики);
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
Розділ 1. Теоретичний аналіз особливостей особистісної безпорадності в психологічній науці
1.1Психологічні функції особистісної безпорадності
Сучасна психологічна наука, подолавши фрагментарність вивчення особистості, придбала нову методологічну основу по дослідженню людини. Таким цілісним підходом стала психологія суб'єкта (Б.Г. Ананьєв, К.А. Абульханова, А.В. Брушлинский, А.Л. Журавльов, В.В. Знаків, Е.А. Сергієнко та ін.), котра дозволяє звернутися до цілісного вивчення людини, інтегрувати різні аспекти її зцілення, а також відкриває можливість розглядати поведінку людини як опосередковане її внутрішнім світом. Конкретизація положень психології суб'єкта знайшла своє відображення в системно-суб'єктному підході, що розвивається Е.А. Сергієнко (2006, 2007), Є.В. Куфтяк (2011), згідно з яким людина прагне зберегти свою цілісність, роблячи те, що відповідає її життєвим сенсам і відповідно до власної суб'єктності, тобто у відповідності зі своєю інтегративною унікальністю, яка представлена єдиною системою, що включає всю історію розвитку суб'єкта [14, с. 67-83].
В якості інтегративної характеристики, визначаючій суб'єктність, може виступати самостійність або особистісна безпорадність, що визначають різні ступені активності і автономності. Концепція особистісної безпорадності описує її структуру, природу, передумови формування, прояв в діяльності та поведінці суб'єкта, а також індивідуальні особливості осіб з особистісної безпорадністю. Крім того, автором концепції емпірично встановлено, що особистісна безпорадність сполучена з низьким рівнем суб'єктності, тоді як самостійність - з високим. Концепція особистісної безпорадності пропонує теоретичне трактування впливу особистісних особливостей, складових самостійності і особистісної безпорадності, на діяльність і поведінку людини.
Концепція особистісної безпорадності знайшла своє відображення і верифікації в ряді дисертаційних досліджень (Е.В. Вєдєнєєва, 2009; Е.В. Забєліна, 2009; Д.А. Цирінг, 2010; Ю.В. Яковлева, 2011), монографії (Д.А. Цирінг, 2010).
Згідно з концепцією особистісна безпорадність є системною характеристикою суб'єкта, що представляє собою єдність певних особистісних особливостей, що виникають у результаті взаємодії внутрішніх умов із зовнішніми (системою взаємовідносин, досвідом неконтрольованих травмуючих подій), яка визначає низький рівень суб'єктності, тобто низьку здатність людини перетворювати дійсність, управляти подіями власного життя, ставити цілі і досягати їх, долаючи різного роду труднощі [7].
Особистісна безпорадність проявляється в життєдіяльності суб'єкта пасивністю поведінки, нездатністю використовувати наявні можливості бажаного перетворення ситуації, труднощами у взаєминах з оточуючими.
Таким чином, особистісна безпорадність, будучи системною якістю, регулює поведінку індивіда, сприйняття, ставлення до дійсності, діяльності, обумовлюючи зниження її успішності [18].
Характеристики даного феномена такі, що, на перший погляд, свідчать виключно про негативний його зміст. Однак відомо, що в психіці немає випадкових елементів, феномен несе в собі функціональність. Це підкреслює і системний підхід, звертаючи увагу на не випадковість психічних явищ. Сучасні уявлення про системність психіки переконують нас, що особистісна безпорадність не є однозначно негативним феноменом. Це підтверджує думку М. Селігмана, родоначальника теорії вивченої безпорадності, який зазначає, що «помірний песимізм може принести обмежену користь» [15].
Тут мова йде про песимістичний атрибутивний стиль як чинник формування вивченої безпорадності, в той же час вхідному і в симптомокомплексі особистісної безпорадності.
Розгляд особистісної безпорадності з позицій теорії функціональних систем П.К. Анохіна дає підставу говорити про особистісну безпорадності як характеристику умовно вигідну для суб'єкта. Розуміння суб'єкта як функціональної системи, а особистісної безпорадності - як характеристики, що задає особливості цієї системи, існування якої підпорядковане отриманню певного корисного результату (П.К. Анохін, 1970; К.В. Судаков, 2010), значно розширить поле дослідження даного феномена, дозволить описати його функціональне значення для індивіда [2, с. 6].
Відповідно до теорії функціональних систем П.К. Анохіна, цілісний організм «представляє злагоджену інтеграцію безлічі функціональних систем, одні з яких своєю само-регуляторною діяльністю визначають стійкість різних показників внутрішнього середовища - гомеостаз, інші - адаптацію живих організмів до середовища проживання. Одні функціональні системи генетично детерміновані, інші складаються з індивідуального життя у процесі взаємодії організму з зовнішнім середовищем. Основною ознакою функціональної системи є те, що існування будь-якої функціональної системи неодмінно пов'язане з отриманням будь-яких чітко окресленого пристосувального ефекту (П.К. Анохін, 1973) [3].
У концепції особистісної безпорадності ясно демонструється, що феномен особистісної безпорадності, по суті, є системною характеристикою суб'єкта, виступає фактором, що визначає центральну якісну характеристику суб'єкта як системи - рівень суб'єктності. Особистісна безпорадність, визначаючи низький рівень суб'єктності, в той же час являє собою підсистему, що відрізняється структурною організацією компонентів (мотиваційний, вольовий, когнітивний, емоційний), особливостями їх взаємодії. Однак з позицій теорії функціональних систем одне лише «взаємодія компонентів не може бути основою системного процесу, необхідний системо-утворюючий чинник, спрямовує взаємодію компонентів в системі [3].
Таким імперативним фактором, за П.К. Анохину, виступає певний корисний результат, який використовує всі можливості системи. Отже, ми бачимо, що формування системи підпорядковане отриманню певного корисного результату, а недостатній результат може цілком реорганізувати систему. На основі даних висновків П.К. Анохін визначає систему як комплекс вибірково залучених компонентів, у яких взаємодія та взаємовідносини приймають характер взаємодії компонентів, спрямованого на отримання фокусованого корисного результату [2, с.7-8].
Таким чином, теоретична рефлексія привела нас до висновку, що повнота дослідження феномену особистісної безпорадності досягається, якщо розглядати її як функціональну систему, яка має свою структуру, компоненти якої формуються в індивідуальному житті під впливом зовнішніх факторів.
На основі теоретичного аналізу нами були виділені три функції особистісної безпорадності, які є корисними для індивіда: захисна, адаптивна і маніпулятивна. В основу диференціації функцій особистісної безпорадності лягли фактори її формування, а саме середовищні фактори. Розуміння пристосувального ефекту, який дає особистісна безпорадність, також дозволяє позначити і її основні функції. Для цього звернемося до аналізу основних середовищних факторів формування особистісної безпорадності, найбільш істотним фактором виступає порушення взаємин у сім'ї [20, с. 22-23].
На основі емпіричних досліджень, проведених авторами маси статей, були визначені чотири категорії батьків, що реалізують такий стиль виховання, при якому з більшою ймовірністю формується безпорадність. Даними дисгармонійними стилями виховання з'явилися домінуюча гіперпротекція, підвищена моральна відповідальність, жорстокість батьків і непослідовність у вихованні. Розглядаючи сім'ю як систему і грунтуючись на висновках М. Сельвіні-Палаццолі, Л. Боськоло, Д. Чеккіні, Д. Прата М. Боуена, С. Мінухін, Г. Бейтсон, Д. Хейлі, Є.Г. Ейдеміллер, В.В. Юстицкис та інших, які також розглядали сім'ю з позиції системного підходу, будь-який психологічний феномен в сімейній системі несе функціональний результат [7].
Ми вважаємо, що особистісна безпорадність, що сформувалася при різних дисгармонійних стилях виховання, виконує різні функції, які забезпечують досягнення більш цілісних відносин індивіда з середовищем. Спочатку функції особистісної безпорадності, що зародилися в сім'ї, реалізовуються саме там, так як вони необхідні дитині для підтримки нормальної життєдіяльності, компенсації власної нездатності впливати на дійсність, але, ймовірно, надалі, в процесі онтогенезу, поширяться на інші сфери її життєдіяльності.
Отже, на нашу думку, особистісна безпорадність, що сформувалася в процесі реалізації стилів виховання тієї чи іншої категорією батьків, зберігаючи свою психологічну природу, виконує різні за своїм змістом функції, спрямовані на корисний результат.
В результаті теоретичного аналізу особливостей порушень сімейних взаємин і специфіки реалізації того чи іншого стилю виховання ми зробили наступне гіпотетичне припущення: при домінуючій гіперпротекції особистісна безпорадність у дитини виконує маніпулятивну функцію, тоді як при підвищеній моральній відповідальності і жорстокості батьків - адаптивну, а суперечливий стиль виховання актуалізує захисну функцію особистісної безпорадності у дитини.
Повертаючись до чотирьох типів батьків, стилі виховання яких сприяють формуванню особистісної безпорадності у дитини, що реалізує відповідну функцію, зробимо спробу теоретично обгрунтувати висунуте раніше припущення. Сімейне виховання, що характеризується домінуючою гіперпротекцією, проявляється в постійному прагненні батьків до максимального й некритичного задоволення будь-яких потреб дитини, в такій сім'ї вихованню дитини віддають багато сил і часу, але в той же час позбавляють його самостійності, у дитини немає можливості проявити ініціативу, автономність, активність. Заохочення з боку батьків несамостійності дитини є достатньою умовою для формування особистісної безпорадності. Надалі при виникненні ситуацій, що вимагають самостійності від дитини, наприклад, поза сім'єю, сформована в процесі такого виховання особистісна безпорадність буде виконувати швидше маніпулятивну функцію для підтримки звичної життєдіяльності суб'єкта. Говорячи про маніпулятивну поведінку, слід зазначити, що в психологічній літературі воно визначається як вид психологічного впливу, що використовується для досягнення одностороннього виграшу за допомогою прихованого спонукання іншого до вчинення певних дій (Е.Л. Доценко, 2000). Дослідження, що трактується останніми як загрозливе її благополуччю, і навколишні реагують на них у вигідному для даного суб'єкта напрямку. Така маніпуляція оточуючими дозволяє суб'єкту з особистісної безпорадністю уникнути зайвої напруги, дискомфорту і в той же час досягти певних цілей для забезпечення звичної життєдіяльності.
Підвищена моральна відповідальність і жорстокість батьків актуалізують адаптивну функцію особистісної безпорадності. Це обумовлено виникненням ситуації, що представляє собою серйозні випробування і вимагає відновлення адаптації. Т.Я. Сафонова та Є.І. Цимбал відзначають, що наслідками жорстокого поводження з дітьми можуть бути порушення психологічного, емоційного, когнітивного і соціального функціонування дитини, викликані діями батьків або осіб, які їх замінюють [21].
Дані автори, говорячи про динаміку розвитку психологічних наслідків жорстокого поводження з дітьми, зазначають процес адаптації, в ході якого у дитини виробляються навички, що допомагають йому справитися з тим, що відбувається. Вибір прийомів і форм поведінки суб'єктивний. Адаптивна функція особистісної безпорадності в ситуації психологічного напруження працює за принципом швидкого зменшення напруги за допомогою переконання особистості нездатності вплинути на ситуацію, зниження мотивації і, відповідно, зменшення спроб активного втручання в ситуацію з метою зміни стану речей на краще. Така бездіяльність і пасивність забезпечують умовну психологічну безпеку, призводять до усунення психологічного дискомфорту, але не до реального вирішення ситуації.
Суперечливий стиль виховання батьків формує у дитини особистісну безпорадність з функцією захисту. Наявність у вихованні явних протиріч, непослідовності в покарання і заохочення створює ситуації, що загрожують гомеостазу дитини, її психічної стабільності. Діти таких батьків твердо вірять в те, що події непідконтрольні їм, оскільки мають досвід не спряженості їх вчинків і реакцій батьків-вихователів, і тому не роблять ніяких спроб, що не актуалізують можливі ресурси, тим самим зберігаючи психологічний комфорт. Така захисна функція особистісної безпорадності дозволяє надалі, вже в дорослому житті, зберігати стабільність самооцінки, так як індивіду з особистісної безпорадністю вдається уникнути ситуації прийняття рішень, знімати з себе відповідальність за події за рахунок переконання в не підконтрольність подій, що також зберігає самооцінку, образ Я, цілісність особистості.
Таким чином, очевидно, що особистісна безпорадність, сформована в сім'ї з дисгармонійним вихованням, реалізує різні функції. На наш погляд, принциповим є те, що сформована особистісна безпорадність може реалізовувати всі три перераховані нами функції, але у відповідності зі стилем виховання, детермінуючим цю безпорадність, одна з функцій є домінуючою. Та чи інша домінуюча функція, реалізована особистісною безпорадністю, може з'явитися, на нашу думку, необхідним критерієм для диференціації типів особистісної безпорадності. Відповідно до функцій, описаними вище, з'явилася можливість виділити три типи особистісної безпорадності, назвавши їх адаптивною, маніпулятивною і захисною особистісною безпорадністю. Дані теоретичні висновки є передумовами емпіричного дослідження кожного виділеного нами типу особистісної безпорадності, що дозволить більш детально описати їх і припустити відповідні методи профілактики та корекції.
1.2Вроджені передумови і зовнішні чинники формування особистісної безпорадності
Природа особистісної безпорадності - вкрай важливе питання, яке має безпосереднє практичне значення. Розуміння того, як і під впливом яких чинників виникає особистісна безпорадність, дозволить визначити можливості її корекції, і що може бути ще більш важливо, профілактики. Природа особистісної безпорадності, на наш погляд, носить переважно соціально обумовлений характер. Очевидно, існують деякі вроджені, а також генетично обумовлені передумови особистісної безпорадності, які виступають у ролі факторів ризику, збільшуючи ймовірність формування безпорадності при наявності середовищних факторів (наприклад, тип темпераменту). Однак формування особистісної безпорадності не визначено вродженими особливостями людини.
Таким чином, зовнішній вплив, опосередкований вродженими передумовами, збільшує ризик формування особистісної безпорадності. Середовищні чинники мають різну вагу в цьому процесі, граючи вирішальну чи другорядну роль. Найбільш важливим середовищним фактором, на наш погляд, є дисгармонійний батьківський стиль виховання. Вроджені передумови...

Похожие материалы:

Реферат: Психологічні особливості розвитку емоційної сфери молодших школярів

Дипломная работа: Соціально-психологічні особливості розвитку емоційної культури студентів-психологів

Реферат: Психологічні особливості підлітків

Реферат: Психолого-педагогічні особливості розвитку довільної уваги у молодшому шкільному віці

Дипломная работа: Психологічні особливості креативності працівників банку