Курсовая работа: Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах науково-технічного прогресу
Дедалі гострішою стає проблема фізичного і духовного здоров'я людини. Зокрема, набула актуальності тенденція зростання патогенних явищ психіки людини, яка на ранніх етапах свого розвитку самоутверджувалась за рахунок грубої фізичної сили і таких грубих властивостей нервової системи, як сміливість, жорстокість, впертість.
Дата добавления на сайт: 31 июля 2024
Скачать работу 'Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах науково-технічного прогресу':
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
Кафедра «Психології»
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: Загальна психологія
на тему: Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах науково-технічного прогресу
Луганськ - 2014
Реферат
Курсова робота складається з сторінок, 1 рисунки, 44 джерел.
Дедалі гострішою стає проблема фізичного і духовного здоров'я людини. Зокрема, набула актуальності тенденція зростання патогенних явищ психіки людини, яка на ранніх етапах свого розвитку самоутверджувалась за рахунок грубої фізичної сили і таких грубих властивостей нервової системи, як сміливість, жорстокість, впертість. В останні ж два-три століття життєздатність людини залежить майже повністю від найтонших механізмів нервової системи, які є найбільш вразливими для зовнішніх впливів. Для сучасної людини взагалі характерна підвищена невротизація, що виражається в емоціональній нестійкості, зайвій рефлекторності, тривожності, "затиснутості", зниженій здатності до самореалізації, утраті безпосередньості і швидкості емоційного відгуку, свіжості сприйняття і ставлення до свого психічного здоров'я.
Ключьові поняття: людина, науково-технічний прогрес, почуття, емоції, нервова система, чутєвий стан, відчутя, техніка.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення розвитку чуттєвої сфери людини
1.1 Аналіз літератури за проблемою дослідження
.2 Психологічна характеристика чуттєвої сфери людини
.3 Стилі чуттєвої сфери людини
Розділ 2. Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах НТП
.1 Властивості і закономірності відчуттів
.2 Особливості сприйняття людини
.3 Особливості сприйняття людини в сучасних умовах
Розділ 3. Експериментально-психологічні методики дослідження розвитку сфери людини в сучасних умовах НТП
.1 Методика вимірювання частоти пульсу за даними ЕКГ та шкірно-гальванічної реакції
.2 Методика розпізнавання емоцій по виразу обличчя
.3 Методика самооцінювання емоційної експресії
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
психологічний емоція самоцінювання
Обрана мною тема даної курсової роботи, є вкрай важливою. Оскільки розвиток емоційної сфери людини не встигає за темпами розвитку науково-технічного прогресу.
Актуальність дослідження. Дедалі гострішою стає проблема фізичного і духовного здоров'я людини. Зокрема, набула актуальності тенденція зростання патогенних явищ психіки людини, яка на ранніх етапах свого розвитку самоутверджувалась за рахунок грубої фізичної сили і таких грубих властивостей нервової системи, як сміливість, жорстокість, впертість. В останні ж два-три століття життєздатність людини залежить майже повністю від найтонших механізмів нервової системи, які є найбільш вразливими для зовнішніх впливів. Для сучасної людини взагалі характерна підвищена невротизація, що виражається в емоціональній нестійкості, зайвій рефлекторності, тривожності, "затиснутості", зниженій здатності до самореалізації, утраті безпосередньості і швидкості емоційного відгуку, свіжості сприйняття і ставлення до свого психічного здоров'я.
Об’єкт дослідження - чуттєва сфера людини.
Предмет дослідження - розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах НТП.
Мета дослідження - мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному дослідженні емоційного стану людини, який викликаний науково-технічним прогресом.
Завдання дослідження - треба проаналізувати вплив науково-технічного прогресу на стан сучасної людини, з’ясувати до цього це приводить та запропонувати напрямки поліпшення чуттевого стану людини.
Методи (методики) дослідження - теоретичний аналіз наукової літератури, спостереження, існуючі методик з проблеми дослідження.
В останні роки нам доводиться стикатися з самими різними точками зору на природу і значення емоцій. Одні дослідники вважають, що в рамках науки про поведінку можна взагалі обійтися без поняття . Так, Даффі (Duffy, 1962), як, втім, і багато інших дослідників (напр., Lindsley, 1957), вважає, що поведінкові проблеми простіше пояснювати за допомогою понять або (arousal), які не настільки аморфні, як терміни, що відносяться до емоційної сфери. Інші ж (Tornkins, 1962, 1963; lzard, 1971, 1972) стверджують, що емоції утворюють первинну мотиваційну систему людини. Деякі дослідники розглядають емоції як короткочасні, минущі стани, тоді як інші переконані в тому, що люди постійно перебувають під впливом тієї чи іншої емоції, що поведінка і афект - нерозривні (Schachtel, 1959). Деякі вчені вважають, що емоції руйнують і дезорганізують поведінку людини, що вони є основним джерелом психосоматичних захворювань (Arnold, 1960а, б; Lazarus, 1968; Young, 1961). Інші ж автори, навпаки, вважають, що емоції відіграють позитивну роль в організації, мотивації і підкріпленні поведінки (lzard, 1971, 1972; Leeper, 1948; Mowrer, 1960; Rapaport, 1942; Schachtel, 1959; Tornkins, 1962, 1963).
Деякі дослідники зводять емоції до вісцеральним функцій, до прояву діяльності структур, іннервіруємих вегетативною нервовою системою (Wen - ger, 1950). Проведений у 1974 році в Баку XXVI Міжнародний фізіологічний конгрес був цілком присвячений емоціям і вісцеральним функцій (Гасанов, 1974). Інші дослідники підкреслюють важливість зовнішніх, у тому числі мімічних, проявів емоцій, акцентують увагу на ролі соматичної нервової системи, тобто тієї частини нервової системи, яка піддається довільному контролю (Gellhorn, 1964, 1970; Tornkins, 1962, 1963; Ekman, Friesen, Ellsworth, 1972; lzard, 1971,1972) [1, стр. 491].
Більшість психіатрів і психологів - клініцистів розглядають різні види психопатології і порушення адаптації як (Dunbar, 1954). З іншої сторони, Маурер (Mowrer, 1960, 1961), наприклад, стверджує, що психопатологія і дезадаптація викликаються не емоційними розладами, а порушеннями мислення, установок і поведінки. Деякі вчені виходять з того, що емоції мають бути підпорядковані когнітивним процесам (і розуму), вони розглядають порушення цієї субординації як ознака неблагополуччя. Інші, навпаки, вважають, що емоції виступають у ролі пускових механізмів когнітивних процесів, що вони породжують і направляють їх (тобто управляють розумом) і що головне, чим повинні займатися дослідники, це питання про якість та інтенсивності цих емоцій.
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення розвитку чуттєвої сфери людини
.1 Аналіз літератури за проблемою дослідження
Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприйняття, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди розпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.
Поняття про відчуття. Людина одержує відомості про предмети і явища зовнішнього світу через органи чуття. Кожний з них передає інформацію про різні властивості об'єктів: зір - про колір і форму, слух - про звуки, нюх - про запахи і т. п [2, стр. 172].
Психічний процес, що полягає у віддзеркаленні окремих властивостей предметів і явищ, що діють в даний момент на органи чуття, називається відчуттям. Наприклад, відчуття, що отримані від яблука, такі: кругле, червоне (жовте), запашне, тверде, прохолодне, солодке, хрустке на зубах.
Відчуття - це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин.
Сприйняття - це відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Коли людина перебуває в оточенні звичайних речей, у неї формуються цілісні образи навколишніх предметів. Вона бачить речі, чує їхнє звучання, торкається їх.
Відображаючи предмети та їхні властивості, сприйняття і відчуття являють собою різні за повнотою, глибиною й адекватністю ступені чуттєвого пізнання невичерпного багатства світу.
Роль відчуття та сприйняття в нашому житті настільки значна, що існує потреба у підтриманні інформаційного балансу з середовищем, порушення якого веде до дезорганізації особистості та розладів у функціонуванні організму. Про це свідчать дослідження із штучним створенням інформаційного голоду через обмеження зорових, слухових, дотикових, рухових та інших стимулів, які завжди слугують звичним фоном життєдіяльності людини. У стані інформаційного голоду в досліджуваних людей з' являлися галюцинації, вони відчували сильний неспокій і просили припинити експеримент.
Анатомо-фізіологічною структурою, в якій відбувається виникнення відчуття, є аналізатор. Він являє собою складний нервовий механізм, що здійснює тонкий аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища, виділяючи з нього окремі стимули, що відображаються людиною як властивості предметів і явищ.
В організмі функціонує система аналізаторів, кожен з яких забезпечує формування відчуттів певної якості - зорових, слухових, температурних, больових, м'язових тощо. Будь-який аналізатор складається з периферійної частини - рецепторів, провідникових нервових шляхів - та центральної частини в корі та підкірці головного мозку. В рецепторах відбувається перетворення енергії фізичних і хімічних подразників, що діють на організм, у нервове збудження. Провідникові шляхи складаються з нейронів, розміщених на різних рівнях нервової системи, які поєднують рецепторну периферію з мозковим центром. У центральній частині аналізатора здійснюється основна обробка нервових імпульсів, що надходять з периферії.
У багатьох аналізаторів є специфічні допоміжні структури, які оптимізують дію подразників на рецептори. Це рогівка, зіниця та кришталик ока, барабанна перетинка та слухові кісточки вуха тощо. Разом із рецепторами вони складають орган чуття. В органах чуття відбуваються фільтрація і перетворення того чи іншого виду енергії. З безлічі фізичних та хімічних факторів середовища органи чуття виділяють такі, для сприйняття яких у їхній рецепторній частині є відповідні механізми. Наприклад, око та його рецепторна частина - сітківка - тонко реагує на електромагнітне випромінювання у видимій частині спектра, вухо з рецепторним апаратом кортієвого органа сприймає механічні коливання повітря певної амплітуди й частоти, температурні рецептори шкіри реагують на теплову енергію тощо. З усього діапазону можливих впливів енергії орган чуття виділяє дуже незначну частину стимулів, які мають життєво важливе значення. Так, електромагнітні хвилі, що можуть викликати зорове відчуття, становлять лише одну десятиквадрильйонну частину всього спектра електромагнітного випромінювання. Хвилі, що знаходяться всередині цього невеликого діапазону і розрізняються за своєю довжиною, породжують відчуття різного кольору. Слухові рецептори реагують на коливання повітря лише в межах від 15 до 20 тис. герц [3, стр. 184].
Формування образу забезпечується злагодженою роботою багатьох рецептивних полів, які у свою чергу об'єднані в клітинні ансамблі. Але процесів прийняття та переробки навіть найскладніших сигналів для формування образу недостатньо. На вищих рівнях нервової системи функціонують елементи, які порівнюють периферійну інформацію з еталонами, що зберігаються в пам'яті. Це свідчить про використання індивідуального досвіду в процесі сприйняття. Так, людина не зможе адекватно сприйняти комп'ютер, якщо вперше його побачила, незважаючи на наявність інформації, що надходить від органів чуття. Тому сприйняття треба розглядати як інтелектуальний процес, пов'язаний з накопиченням досвіду взаємодії з різними предметами та явищами навколишнього світу.
.2 Психологічна характеристика чуттєвої сфери людини
Відчуття як елементарне відображення матеріального світу закономірно відбиває основні характеристики предметів і явищ - якісні, кількісні та просторово-часові.
Головною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфічність, зумовлена фізично-хімічними властивостями адекватних для відповідного аналізатора подразників, є їхня якість. Неповними є уявлення про наявність у людини лише п'яти органів чуття - зору, слуху, смаку, нюху та дотику. Насправді відчуттів та їхніх аналізаторних апаратів у людини значно більше. Самостійним різновидом є температурні відчуття, що відіграють важливу роль у процесах теплообміну між організмом і середовищем.
Інтенсивність дії подразників на аналізатори відбивається в інтенсивності відчуттів. Кількісна залежність між подразником та відчуттям досить складна. Інтенсивність відчуття визначається не тільки силою (енергією) діючого подразника, а й функціональним станом органу чуття, який у свою чергу залежить від стану організму, значущості подразника, просторово-часових умов сприйняття.
Для виникнення відчуття необхідна певна енергія подразника. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижчим абсолютним порогом чутливості даного аналізатора. Для кожного виду відчуттів існують свої абсолютні пороги. Чутливість основних аналізаторів до дії фізичних та хімічних подразників є досить значною.
Окрім нижчого, існує верхній абсолютний поріг чутливості. Це максимальна сила подразника [4, стр. 49], що викликає адекватне йому відчуття. Подальше зростання сили подразника викликає больову реакцію.
Не кожна відмінність між діючими подразниками помічається людиною. Щоб ця відмінність стала відчутною, вона має досягти певної величини. Мінімальна відмінність у силі двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність відчуттів, називається порогом розрізнення. Для окремих відчуттів ставлення порога розрізнення до величини первинного подразника залишається більш або менш незмінним. Це ставлення називається диференційним порогом чутливості. Щоб, наприклад, помітити різницю у вазі, треба до початкової ваги додати 1/30 її частку, для слухових відчуттів диференційний поріг становить 1/10, а для зорових - 1/100 вихідної величини подразника [5, стр. 92].
Просторові характеристики подразників відображаються у просторових властивостях відчуттів. Таке відображення виявляється в локалізації відчуттів там, де знаходиться подразник. Наприклад, у хірурга, який обмацує зондом кулю в рані, дотикові відчуття локалізовані не на кінчиках пальців, а на межі зонда й кулі, тобто на поверхні предмета, що його обстежує хірург. Відчуваючи світло, ми відносимо його до відповідного джерела, яке займає певне місце у просторі. Сприймаючи звук, установлюємо напрямок і відстань до предмета, що його породжує. При дотику ми напевне знаємо, із якою частиною нашого тіла зіткнувся подразник.
Здатність до аналізу просторових характеристик подразників може змінюватися. Наприклад, гострота зору в різних людей чи однієї й тієї ж людини в різний час має велику варіативність залежно від особливостей професійної діяльності, мотивації, стану організму тощо.
Тривалість дії подразників на органи чуття відображується в часових характеристиках відчуттів. Як і інші властивості відчуттів, тривалість відчуття містить у собі суб'єктивний компонент. Він виявляється в тому, що відчуття виникає дещо пізніше від початку дії подразника й не зникає одразу після закінчення його дії. Інерція відчуттів має назву післядії. Завдяки післядії в зоровому аналізаторі окремі кінокадри за певної швидкості проекції сприймаються як безперервне зображення.
Отже, характер відчуття зумовлений властивостями подразників (якісними, кількісними, просторово-часовими), але водночас він залежить від особливостей нервово-психічної організації та стану суб'єкта відображення, властивостей та закономірностей сприйняття. Якби пізнання світу закінчувалося відчуттям, людина відображала б не предмети, події та явища, а какофонію звуків, запахів, мигтіння світла тощо.
Сприйняття, ґрунтуючись на відчуттях, не вичерпується ними. Воно має такі специфічні властивості, які зумовлюють відображення предметів у сукупності їх об'єктивних характеристик, а не так, як про них сигналізують окремі органи чуття. Такими властивостями сприйняття вважаються предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомленість. Завдяки цим властивостям сприйняття з потоку відчуттів, що йдуть ззовні, виділяє ті чи інші предмети, відокремлює їх із середовища, розкриває їхні значення й функції.
Предметність сприйняття полягає в тому, що різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета як до окремої речі, що має певне призначення. Предметне сприйняття зумовлює зовсім інше, ніж у відчуттях, відображення дійсності. Відомо, наприклад, що поведінка багатьох тварин ініціюється окремими відчуттями від предметів. Нічні комахи летять на будь-яке світло і часто гинуть. Чайка насиджує усякий предмет, аби він був певної форми чи розміру. Органи чуттів таких тварин сигналізують лише про деякі ознаки предметів, ключові для організації поведінки, все інше в мозок не передається.
Іншими суттєвими рисами сприйняття є його цілісність та структурність. Відчуття від предмета можуть відрізнятися своїми характеристиками, властивості предметів можуть відображатися більш або менш точно, послідовно чи одночасно, але попри це предмет сприймається як єдине ціле. Суть у тому, цю сприйняття являє собою не просто конгломерат відчуттів, у ньому відображуються взаємозв'язки різних властивостей, тобто структура предмета [6, стр.88].
Сприйняття цілого впливає на сприйняття окремих його частин та властивостей і водночас само по собі зумовлюється ними. Це підтверджує, наприклад, сприйняття подвійних зображень. Залежно від того, що сприймається - два профілі чи ваза, стара чи молода жінка - певним чином тлумачаться одні й ті самі подразники.
З предметністю і цілісністю сприйняття тісно пов'язана така його важлива риса, як константність. Вона виявляється в тому, що в образі сприйняття предмети і явища відбиваються такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження. Константність наче усуває умови сприйняття об'єкта, зберігаючи його об'єктивні характеристики. Так, добре відомо, що зображення предмета на сітківці збільшується, якщо відстань до нього зменшується, і навпаки. Однак хоча за зміни дистанції спостереження зображення об'єкта на сітківці змінюється, його сприйнятий розмір залишається практично незмінним - він відповідає розмірові сприйманого об'єкта. Подивіться на свої долоні, одна з яких знаходиться на відстані витягнутої руки, а друга - вдвічі ближче.
Долоні здаються одного розміру, хоча зображення тієї, що знаходиться далі, становить лише половину зображення ближчої.
Основа константності сприйняття - багаторазова поява одних і тих самих об'єктів за різних обставин спостереження і виділення їх стійких, незмінних рис.
Усвідомленість людського сприйняття виявляється в тому, що воно має узагальнений характер, а кожен сприйманий предмет позначається словом-поняттям і відноситься до певного класу. На цій підставі в предметі відшукуються ознаки, властиві всім предметам цього класу.
Залежність сприйняття від змісту психічного життя людини має...