Реферат: Самоактуалізація як процес соціалізації

План

Вступ
. Поняття самоактуалізації
. Самоактуалізація та основні чинники її розвитку
. Поняття соціалізація особистості
. Етапи соціалізації особістості
. Позитивний та негативний вплив соціалізації на самоактуалізацію особістості
. Висновок

Дата добавления на сайт: 31 июля 2024

Скачать работу 'Самоактуалізація як процес соціалізації':

Самоактуалізація як процес соціалізації

План
Вступ
.Поняття самоактуалізації
.Самоактуалізація та основні чинники її розвитку
.Поняття соціалізація особистості
.Етапи соціалізації особістості
.Позитивний та негативний вплив соціалізації на самоактуалізацію особістості
.Висновок

Вступ
При активному розвитку сучасного суспільства що виникло в наслідок вдосконалення технічних, інформаційних, культурних сфер діяльності людини. Котрі впливають на політику, економіку, освіту та низку інших сфер діяльності людини виникає питання розвитку окремого індивіда у новому соціальному середовищі.
При великій кількості варіантів проживання власного життя, людина вимушена усвідомлювати та аналізувати свій життєвий досвід і шукати власний шлях розвитку. В таких умовах становлення особистості актуальними категоріями людського життя є осмислення буття, індивідуальне самовираження, креативність, автентичність, розвинення своїх можливостей та само актуалізація.
Теорія самоактуалізації є основним ключовим системоутворюючим елементом гуманістичного напрямку в психології.
Гуманістична психологія виникла з положення про те, що прагнення до осягнення цінностей буття та їх здійснення в практичній діяльності є необхідним фактором повноцінного розвитку людини.
Вона вважає головним напрямом перетворення суспільства і його соціальних інститутів такими, які дозволять кожному входить в світ дитині протягом життя максимально розвинути свої задатки і реалізувати їх на благо суспільства і на користь собі. В центрі її уваги знаходиться проблема виховання та розвитку гармонійної і компетентної особистості, максимально реалізує свій потенціал в інтересах особистісного й суспільного зростання. Вона пропонує теорію самоактуалізації як метод вирішення цієї проблеми.
Самоактуалізації (етимологічно від слова «актуалізація») означає перехід зі стану можливості в стан дійсності, тому зміст самоактуалізації як процесу саморозвитку особистості найбільш точно виражає слово «прояв». Проявити себе - виявити свої можливості, здібності. Через активний прояв особистості пояснюють процес самоактуалізації провідні представники екзистенційно-гуманістичного спрямування (К. Гольдштейн, Е. Деси, А. Маслоу, Р. Мей, Г. Олпорт, Р. Райн, К. Роджерс, В. Франкл).
Важливою умовою успішної інтеграції людини в суспільство є розвиток внутрішньо та зовнішньо узгодженої системи соціально-психологічних засобів організації власного життя, тобто стилю життя. Одним з механізмів перебудови індивідуальних якостей на інтегровану систему саморегуляції особистості є процес її самоактуалізації
Оскільки самоактуалізація є найвищим рівнем розвитку людини, то на шляху до її досягнення необхідно пройти велику кількість перешкод у формуванні особистості, як фізичних так і психологічних.
При цьому на даний процес пливає велика кількість зовнішніх та внутрішніх факторів.
Соціум, як важлива ланка життя людини має дуже важливий вплив на розвиток особистості та її самоактуалізацію. В залежності від індивіда зовнішнє середовище може спонукати особистість до реалізації свого потенціалу та повного розкриття своїх можливостей, або зовнішні фактори та контакт з громадською думкою, соціальними нормами можуть блокувати процес сам актуалізації особистості.
Проте, оскільки людина є соціальною істотою то взаємодія її з іншими індивідами є важливою частиною її життя, та необхідність поєднання сприйняття загальноприйнятих соціальних норм поведінки і розвитку власної особистості стає важливою ціллю розвитку людини.
Таким чином метою даної курсової роботи є аналіз самоактуалізації та соціалізації особистості, погляд на негативний та позитивний вплив соціуму на процес само актуалізації і шляхи розвитку особистості в процесі інтеграції до соціального середовища.
Дана тема є актуальною в будь який час, оскільки досягнення самоактуалізації та взаємозв’язок з суспільством є невід’ємною частиною життя людини у будь який час. Зважаючи на постійне, безперервне спілкування та існування серед людей у наш час, питання самоактуалізаїї є важливим. Оскільки зовнішнє середовище має постійний вплив на розвиток особистості, зі сторінок журналів, ітернету, телебачення, пропаганди стилю життя через медіа простір та думки інших людей. Важливо не втратити власну особистість з іі поглядами на життя, але в той же час отримуючи інформацію знати методи котрі допоможуть відфільтровувати зайву інформацію та правильно маніпулювати нею для власного розвитку, повнї реалізації власного потенціалу, самоактуалізацію.

.Поняття самоактуалізації
Питання самоактуалізації розвивається в контексті гуманістичної психології.
Вперше цей термін ввів Курт Гольдштейн. Він розглядав самоактуалізацію як фундаментальний процес у кожному організмі, котрий може мати як позитивний, так і негативний вплив для індивіда. За К. Гольдштейном організм управляється тенденцією актуалізації у найбільшій можливості ступеня своїх індивідуальних здібностей.
Самоактуалізація (від лат. дійсний, справжній) - прагнення людини до якомога більш повного виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей. У деяких напрямках сучасної західної психології самоактуалізація висувається (на противагу біхевіоризму і фрейдизму, які вважають, що поведінкою особистості рухають біологічні сили, а його зміст полягає в розрядці створюваного ними напруги і пристосуванні до середовища) на роль головного мотиваційного фактора. Справжня самоактуалізація припускає наявність сприятливих соціально-історичних умов.
Самоактуалізація - це безперервна реалізація потенційних можливостей, здібностей і талантів, як звершення своєї місії, або покликання, як більш повне пізнання, отже, прийняття своєї власної споконвічної природи, як невпинне прагнення до єдності, інтеграції, або внутрішньої синергії особистості.
Представник гуманыстичноъ психологыъ Абрамам Маслоу активно розглядав проблематику самоактуалізації. Він вважав, що самоактуалізація є найвищою потребою людини, відповідно до «пырамыди потреб». У міру задоволення нижче розсташованих потреб, все більш актуальними стають потреби більш високого рівня, але це зовсім не означає, що місце попередньої потреби займає нова, тільки коли колишня задоволена повністю. Також потреби не знаходяться в нерозривному послідовності і не мають фіксованих положень, як це показано на «піраміді потреб». Така закономірність має місце як найбільш стійка, але у різних людей взаємне розташування потреб може варіюватися.
Потреби самоактуалізації: Маслоу охарактеризував самоактуалізацію як бажання людини стати тим, ким він може бути. Людина, яка досягла цього вищого рівня, домагається повного використання своїх талантів, здібностей і потенціалу особистості, тобтосамоактуалізуватися - означає стати тією людиною, яким ми можемо стати, досягти вершини нашого потенціалу. Але, на думку Маслоу самоактуалізація дуже рідка, тому багато людей просто не бачать свого потенціалу, або не знають про його існування, або не розуміють користі самовдосконалення. Вони схильні сумніватися і навіть боятися своїх здібностей, тим самим зменшуючи шанси для самоактуалізації. Це явище Маслоу назвав комплексом Іони. Він характеризується страхом успіху, який заважає людині прагнути до величі і самосоверршенствованію.
Визначити способи самоактуалізації. Концепція самоактуалізації Карла Рождерса - це прагнення живої істоти до зростання, розвитку, самостійності, самовираження, активізації всіх можливостей свого організму. Роджерс вважає, що прагнення до повної самореалізації є вродженим для кожного з нас.Так само, як рослини розвиваються, щоб вирости здоровими, як насіння містить в собі прагнення стати деревом, так і людина схиляється до того, щоб знайти цілісність і найбільш повно реалізувати себе. Хоча Роджерс не включав в свої формулювання ніяких релігійних чи духовних аспектів, інші вчені розвинули його теорії і внесли в них поняття про трансцендентних переживаннях. В кінці життя Роджерс прийшов до розуміння погляду Артура Кестлера про те, що індивідуальна свідомість є лише фрагмент космічного .
Прагнення до здорового розвитку не є переважною силою, яка змітає в сторону будь-які перешкоди на своєму шляху. Роджерс бачить її просто як переважну і мотивуючу силу в людині, що діє вільно, силу, яка не ослаблена ні подіями минулого, ні установками сьогодення.
Абрахам Маслоу прийшов до аналогічних висновків, назвавши цю тенденцію тихим, ледь помітним внутрішнім голосом. Твердження про те, що зростання можливе і є головною метою організму - один з головних постулатів Роджерса.
Можна помітити, що основна тенденція до актуалізації є єдиним спонуканням, яке затверджується в цій теоретичній системі ...«Я», наприклад, є центральним поняттям в нашій теорії, але «я» нічого не «робить», воно просто висловлює панівну тенденцію організму поводитися таким чином, щоб підтримувати і посилювати себе.
Для Роджерса тенденція до самоактуалізації є не просто якимось одним спонуканням серед безлічі інших, а центром, на якому базуються усі інші прагнення.
Ця тенденція - єдиний висунутий Роджерсом мотиваційний конструкт.
Тенденція самоактуалізації людини бере свій початок у фізіологічних процесах організму - це не психологічна тенденція, а біологічний факт. Вона, з одного боку, націлена на зниження напруги, на збереження життєвих процесів і пошуки комфорту і спокою, а з іншого - на підвищення напруженості, оскільки поведінка індивідуума мотивовано його потребою розвиватися і поліпшуватися. Найбільш важливим аспектом цієї тенденції, з точки зору особистості, є прагнення людини до самоактуалізації (зробити себе таким, як ти хочеш).
Тож наведені мною приклади трактування поняття самоактуалізації психологів- гуманістів має багато спільного.
Самоактуалізація - вища ступінь розвитку особистості, котрої прагне індивід. У процесі самоактуалізації людина реалізує власний потенціал.
Можна виділили п'ять основних груп ціннісних орієнтацій, які лаконічно і водночас досить повно характеризують несуперечливу ціннісну систему, що формується у процесі самоактуалізації і складає основу життєвої компетентності особистості:
. Ставлення до себе та інших як до цінності, мети, а не засобу досягнення чужих цілей.
. Чесність (відкритість досвіду, щирість у почуттях; почуття є цінними, якими б вони не були).
. Свобода (спонтанність, відсутність постійного контролю та сліпого дотримання належного, відповідальність).
. Довіра до людської природи.
. Творча спрямованість (домінування Б-цінностей над гедоністичними).
. Самоактуалізація та основні чинники її розвитку
Останнім часом у наукових колах спостерігається ескалація інтересу до самоактуалізації, як до психічного феномену. Вимоги сучасного суспільства до своїх членів точно відтворюють риси самоактуалізуючої особистості. І саме самоактуалізація стає кінцевою метою розвитку особистості.
Самоактуалізація за А. Маслоу - це «повне застосування талантів, здібностей, потенціалів і т. д.» Це постійний процес, при якому здатності індивіда застосовуються повністю, творчо і радісно. Разом з тим самоактуалізація - це рушійна сила розвитку особистості, мотив людської діяльності. Однак, чинники самоактуалізації до цих пір визначені недостатньо чітко.Теорія самоактуалізації стала активно розроблятися в США в середині XX ст.групою вчених, до якої входили Гордон Олпорт, Генрі Мюррей, Гарднер Мерфі, Джордж Келлі, Абрахам Маслоу, Карл Роджерс, Ролло Мей, Курт Гольдштейн, Шарль Бюлер, О. Хакслі, Д. Бьюдженталь. В рамках вироблених досліджень були сформульовані п'ять основних постулатів гуманістичної психології:
. Людина є цілісна істота, і вона сама, і його внутрішній світ не можуть бути пояснені виключно в результаті наукового вивчення його органів, рефлексів, фізіологічних і функціональних систем і т.д.
. Людське буття розгортається в соціокультурному середовищі, в контексті людських відносин, отже, поведінка людини і її псіхосфера не можуть бути зрозумілі і пояснені теоріями, в яких не приймається в розрахунок міжособистісний і соціокультурний аспекти розвитку.
. Людина має здатність до самосвідомості й самопізнання, має властивості суб'єкта, отже, не може бути зрозумілий психологією, не враховує у своїй методології ці чинники.
. Людина не є пасивним спостерігачем процесу свого існування, творить свій власний досвід і володіє правом вибору.
. Людина інтенціальна, вона звернена у майбутнє, в його житті є мета, цінності і сенс.
Найбільш відома і найбільш теоретично розроблена теорія самоактуалізації А. Маслоу. Розглянемо основні постулати цієї теорії в порівнянні з теоріями інших авторів.
Теорія А. Маслоу - це теорія мотивів, де самоактуалізація постає як вроджена потреби людини в «повному використанні талантів, здібностей, можливостей і т.п.».У цьому погляди А. Маслоу ідентичні поглядам К. Гольдштейна і К. Роджерса.
Потреба в самоактуалізації, по А. Маслоу, опредмечується і перетворюється в мотив людської діяльності і всього людського існування тоді, коли задоволені інші, якісно більш низькі потреби: фізіологічні, потреба в безпеці; потреби в приналежності; потреба в повазі. Потреби збудовані в ієрархію, де актуалізація більш високих потреб залежить від задоволення нижчих. Тобто, тенденції самоактуалізації передує тенденція самозбереження, виживання. Тенденції ці, однак, не суперечать і не пригнічують одна одну, оскільки ці потреби не задовольняються за принципом «все або нічого». Потреби частково збігаються, і людина одночасно може бути мотивований на двох і більше рівнях потреб. Маслоу зробив припущення, що середня людина задовольняє свої потреби приблизно в такій мірі :
% - фізіологічні;
% - безпека і захист;
% - любов і приналежність;
% - самоповага;
% - самоактуалізація.
Таким чином, ступінь задоволення нижчих потреб не впливає безпосередньо наактівізацію мотиву самоактуалізації.
Далі, як стверджує А. Маслоу: «Важливо зрозуміти, що здібності, органи та системи органів прагнуть функціонувати і виражати себе, їм потрібно, щоб їх використовували і вправляли; таке використання приносить задоволення, а невикористання руйнівно» . І самоактуалізація, виходячи з цього, є прагнення людини робити задовольняють його вибори, функціонувати у відповідності зі своїм призначенням. Використовуючи задоволення в якості орієнтира, людина буде робити вибір у згоді з належним функціонуванням соматичних компонентів організму, оскільки саме використання цих компонентів відповідно до їх призначення викликає почуття задоволення. Однак і суб'єктивне відчуття задоволення також не може бути визнано фактором самоактуалізації, оскільки, на думку самого А. Маслоу самоактуалізуючись людина завжди робить вибір на користь зростання (а не задоволення), навіть якщо для цього доводиться вдаватися до самообмеження і переживати дискомфорт. А. Маслоу говорить про те, що в житті людини є мета, цінності і сенс, і заради цієї мети і смислів людина може пожертвувати особистим задоволенням. У цьому виявляється кзистенційний вибір - феномен, запропонований до розгляду в екзистенціальному підході В. Франкла, заснованому на гуманістичному підході.
З поданням про екзистенціальному виборі тісно перегукуються погляди психоаналітика Отто Ранка. На його думку, все функціонування людини висловлює тенденцію до одночасної мінімізації страху життя і страху смерті. Терміни «життя» і «смерть» для послідовників Ранка мають особливий сенс, і необхідно прояснити цей сенс перш, ніж ви спробуєте співвіднести це положення з вашим особистим досвідом. Життя - це те ж саме, що процес сепарації та індивідуалізації, тоді як смерть - це зворотне явище, це об'єднання, злиття, залежність. І все людське життя - це безперервний вибір між сепарацією і індивідуальністю, з одного боку, і відмовою від них, регресом до старого і знайомому - з іншого.
Схожі з поглядами О. Ранка ідеї висунули незалежно один від одного представники персонологічного підходу Андраш Ангьял і Девід Бейкан. На думку Ангьяла, розвиток особистості - це спроба максимізувати як автономію, так і капітуляцію перед суспільством, або відчуття спільності з ним. На думку Бейкана, розвиток полягає у спробі максимізувати як прояв сили, так і відчуття приналежності.
Таким чином, більшість авторів, прихильників різних підходів до розуміння особистості, сходяться в тому, що сама сутність особистості являє собою єдність двох протилежностей: індивідуального (суб'єктного) та соціального. І самоактуалізація, як вищий рівень розвитку особистості і мотив людської діяльності, також повинна розглядатися з точки зору взаємодії факторів соціалізації і індивідуації. Саме суб'єктність і соціальність в їх єдності і взаємозумовленості, визначаючи розвиток особистості, є факторами самоактуалізації. Крім того, відповідно до вітчизняної теорією діяльності, як фактора розвитку особистості необхідно розглядати діяльність як активне і свідоме взаємодія людини з середовищем, спрямоване на досягнення свідомо поставленої мети, оскільки розвиток поза діяльності не відбувається, і лише в діяльності людина може реалізувати свої потенції , тобто самоактуалізуватися.
Виділивши в якості факторів самоактуалізації суб'єктність, соціальність і діяльність, можна припустити, що людина може досягти вищої форми розвитку власної особистості - самоактуалізації лише досягнувши певного якісного рівня розвитку кожного з перерахованих факторів. Очевидно також, що і діяльність і суб'єктність і соціальність особистості проходять в процесі розвитку ряд стадій, при поступовому проходженні яких і можливе досягнення самоактуалізації. І навпаки - якщо хоча б одна стадія не пройдена, не реалізована, або реалізована не повною мірою - подальший розвиток особистості (і, як наслідок, досягнення самоактуалізації) неможливо.
Власне особистість починається з виділення себе з навколишнього світу як суб'єкт діяльності та соціальних відносин. І з цього моменту, коли людина виділив для себе «Я» і «Не Я», людина прагне оцінити себе і свої можливості в діяльності і в соціумі, іншими словами, починає формуватися самооцінка. Самооцінка впливає на рівень домагань особистості і, як наслідок, на результативність діяльності та особливості соціальної взаємодії. Крім того, особистість розвивається тільки в соціумі. Соціум транслює дитині свої цінності, диктує норми поведінки, нав'язує свої мотиви, цілі і способи пізнання світу. Щоб не «розчинитися» у соціумі, а, навпаки, стати самостійною і незалежною особистістю, людина починає самостверджуватись. Тобто, протиставляти себе соціуму, стверджувати свою цінність і значимість, своє право на самостійність, свою здатність активно впливати на соціум, маніпулювати ним відповідно до власних мотивами.
Діяльність дитини в ранньому віці носить предметно - маніпулятивний характер. Крім того, власна діяльність дитини йому не підконтрольна. Як стверджує Л.С.Виготський: «кожен предмет« тягне »дитину до того, щоб він його помацав ..., сходи манить дитини, щоб він пішов за нею, двері - щоб він закрив і відкрив ...» . Тобто, діяльність дитини...

Похожие материалы:

Курсовая работа: Роль учнівського самоврядування у соціалізації молоді (на прикладі Смілянської ЗОШ №1)

Реферат: Соціально-психологічна ситуація в період зрілої юності

Реферат: Організація приймання товару в аптеці

Контрольная работа: Умовы, якія спрыяюць прадаўжэнню актыўнага даўгаляцця