Курсовая работа: Сутність, особливості й основні напрямки дослідження олігофренії

Актуальність дослідження обраної теми зумовлена різноманітністю етіології олігофренії, її клінічним поліморфізмом, уявною простотою діагностики, зростанням поширеності, малою ефективністю лікування олігофренії і, в той же час, важливістю соціально-правових аспектів у цій групі.

Дата добавления на сайт: 20 сентября 2024

Скачать работу 'Сутність, особливості й основні напрямки дослідження олігофренії':

ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи діагностики олігофренії
1.1 Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури за проблемою дослідження олігофренії
1.2 Олігофренія як вид розумової відсталості
1.3 Психологічна характеристика олігофренії, її форми та ступені
1.3.1 Психологічна характеристика олігофренії
.3.2 Ступінь розумової недостатності
1.3.3 Генетичні та хромосомні форми розумової відсталості
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Методологічні засади дослідження олігофренії
.1 Проблема оцінки рівня інтелектуального розвитку при виявленні грубих форм розумової відсталості у дітей
2.2 Основні підходи до психологічної діагностики інтелектуальної недостатності у дітей
.3 Комплексна діагностика олігофренії
.4 Основні методи та методики комплексного дослідження олігофренії
2.5 Практичні рекомендації щодо профілактики та психокорекції олігофренії
Висновки до розділу 2
Висновки
Список використаної літератури

ВСТУП
Актуальність дослідження обраної теми зумовлена різноманітністю етіології олігофренії, її клінічним поліморфізмом, уявною простотою діагностики, зростанням поширеності, малою ефективністю лікування олігофренії і, в той же час, важливістю соціально-правових аспектів у цій групі.
Розумова відсталість (mental retardaion), або олігофренія - це патологічний стан, обумовлений ураженням мозку під час пологів або на першому році життя, розладами метаболізму, вродженими каліцтвами, а також хромосомними аномаліями, в клініці яких виявляється синдром стабільного інтелектуального недорозвинення, що веде до ускладнень в соціально-трудовій адаптації.
Від розумової відсталості слід відрізняти затримки і спотворення психічного розвитку, які розглядають як патологію психічного розвитку зі зміною послідовності, темпу, ритму дозрівання психічних функцій (психічний дизонтогенез).
Проблема розумової відсталості інтенсивно вивчається у багатьох напрямках, досліджуються її генетичні аспекти. В результаті отриманих даних з'являється можливість уточнення етіології олігофренії та її впливу на генетичний апарат для запобігання виникненню розумової відсталості.
Починаючи з XVIII ст. увага таких психіатрів, як Ж. Еськіроль, Е. Сеген, Ф. Гальтон, А. Біне, Е. Крепелін, Дж. Кеттел, зосередилася на вивченні та аналізі виражених порушень розумового розвитку.
Вчені, які вивчали психічні процеси і можливості навчання дітей із затримкою психічного розвитку (Т. В. Єгорова, Г. І. Жаренкова, В. І. Лубовский, Н. А. Нікашина, Р. Д. Тригер, Н. А. Ципіна, С. Г. Шевченко, У. В. Ульєнкова та ін.), виявили ряд специфічних особливостей в їх пізнавальній, особовій, емоційно-вольовій сфері і поведінці.
Чималий внесок у вивчення олігофренії внесли роботи вітчизняних лікарів, психофізіологів, психологів, педагогів (С. Я. Рубінштейн, І. П. Кащенко, Г. І. Россолімо, Л. С. Виготського, К. Д. Ушинського, Г. Я. Трошиної, Л. В. Занкова).
Об’єкт дослідження - олігофренія.
Предмет дослідження - сутність, особливості й основні напрямки дослідження олігофренії, її причин та ступенів.
Мета дослідження - вивчення і наукове обґрунтування проблеми олігофренії, розкриття її особливості.
У відповідності з метою і гіпотезою дослідження ставляться такі завдання:
) Проаналізувати основні теоретичні підходи щодо вивчення олігофренії у вітчизняній та зарубіжній психології.
) Надати психологічну характеристику та виявити сутність олігофренії.
) Розкрити проблему виникнення та протікання олігофренії.
) Розглянути методи діагностики олігофренії.
) Запропонувати рекомендаціі щодо профілактики та психокорекції олігофренії.
Методи дослідження: метод теоретичного аналізу літератури та узагальнення отриманих знань.
Теоретичне значення полягає в уточненні, доповненні та систематизації знань з проблеми олігофренії.
Практичне значення: робота представляє значущість для вивчення особливостей олігофренії. Вона може бути використана психологами, лікарями, соціологами і педагогами в роботі з особами, які мають розумову відсталість, оскільки ця проблема є актуальною і має велике практичне значення.
Структура курсової роботи: вступ, 2 (два) розділи, висновки, список використаних джерел із 35 найменувань. Загальний обсяг 47 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОЛІГОФРЕНІЇ ТА МЕТОДІВ ЇЇ ДІАГНОСТИКИ
.1 Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури за проблемою дослідження олігофренії
Розглянемо визначення поняття «розумова відсталість» у різних вітчизняних авторів.
С.Я. Рубінштейн дає таке визначення: «Розумово відсталою називають таку дитину, у якої стійко порушена пізнавальна діяльність внаслідок органічного ураження головного мозку (успадкованого або придбаного)».
Далі вона пише: «Наявність лише якоїсь однієї ознаки, наведеної в цьому визначенні, недостатньо для встановлення розумової відсталості. Тільки поєднання двох ознак (порушення пізнавальної діяльності і органічне ураження мозку, яке викликало це порушення) свідчить про наявність у дитини розумової відсталості» [11, c.197].
В.М. Блейхер дає наступне визначення: «Розумова відсталість - це стан затриманого або неповного розвитку психіки, що характеризується порушенням здібностей, які виявляються в період дозрівання і забезпечують загальний рівень інтелектуальності, тобто когнітивних, мовних, моторних і соціальних здібностей. Розумова відсталість може розвиватися з будь-яким іншим психічним або соматичним розладом або виникати без нього» [3].
Олігофренопсихологія - розділ спеціальної психології, що вивчає психічний розвиток та можливості його корекції у людей з важкими формами недорозвиненості мозку. Олігофренопсихологія виявляє причини їх розумової відсталості (вроджені вади нервової системи, результат хвороби або травми), вивчає їх психологічні особливості, форми і ступінь вираженості дефекту (дебіли - легка ступінь відсталості, імбецили - середня, ідіоти - глибока), сприяє створенню програм і методик їх навчання в допоміжних школах [13, c. 216].
Психологія розумово відсталих дітей - один з напрямів спеціальної психології, що розглядає динаміку пізнавальної діяльності та особистості розумово відсталих дітей дошкільного та шкільного віку.
У роботах французьких лікарів Ж.Эскіроля, Э.Сегена, яким належить заслуга перших досліджень розумово відсталих, даються деякі диференційно-діагностичні критерії. Так, Ж. Эскіроль вважає показником інтелектуального розвитку стан мови. І це значною мірою вплинуло на мовний (вербальний) характер подальших тестів. Э.Сеген надає велике значення стану сенсорних і вольових процесів.
Слід зазначити, що аж до середини XIX ст. встановлення розумової відсталості залишалося переважно медичною проблемою. Основним завданням було визначення зв'язку інтелектуальної недостатності з душевними, психічними захворюваннями та оцінка глибини цих порушень.
З середини XIX ст., коли в багатьох європейських країнах почали вводити загальну початкову освіту, питання виявлення інтелектуальної недостатності, що перешкоджає засвоєнню шкільних знань, привернуло увагу не тільки медиків, а й педагогів, а потім і психологів. В цей же час з'являються допоміжні класи і школи, де навчалися діти, що не засвоюють програму загальноосвітнього навчання.
На допомогу лікарям і педагогам прийшли психологи, які у своєму арсеналі методик мали і експериментальні методи, що з'явилися в ці роки (кінець XIX - початок XX ст.). Почалися пошуки найбільш об'єктивних, компактних і універсальних шляхів обстеження дітей, що слід розглядати як позитивне явище в розвитку психології цього періоду. Експериментальні методи дослідження дітей стали використовуватися в цілях визначення рівня здібностей.
Одним з перших, хто почав тестування, був англійський біолог Ф. Гальтон. Він розробив нескладні досліди для дослідження індивідуальних відмінностей. Він вважав головним показником розумових здібностей стан сенсорних функцій людини: гостроту зору і слуху, швидкість психічних реакцій і т. п.
Подальша розробка тестів пов'язана з діяльністю французького психолога А. Біне, який ще в 1897 р. висловив думку про розробку «метричної шкали розуму», - такої системи вивчення дитини, при якій за основу береться вимір її «розумового віку». При цьому А. Біне ставив своєю ціллю створення тестів, які б досліджували вищі психічні процеси - мислення, пам'ять, уяву та ін. Пізніше А.Біне спільно з Т.Симоном уперше приводять тести в певну систему, яку назвали «Метричною шкалою розумових здібностей».
У вітчизняній науці розгляд різних проявів розумової відсталості, відмежування олігофренії як форми вродженого психічного недорозвинення від душевних захворювань прогресуючого характеру почалося дещо пізніше - на початку XX ст. і стало предметом широкого вивчення не тільки в медицині (І. П. Кащенко, Г. І. Россолімо та ін), але і в дефектології. Ця наука виникла в 20-і рр.. XX ст. зусиллями Л. С. Виготського та об'єднала дослідження лікарів, психофізіологів, психологів, педагогів.
Вчені, що вивчали психічні процеси і можливості навчання дітей із затримкою психічного розвитку (Т. В. Єгорова, Г. І. Жаренкова, В. І. Лубовский, Н. А. Нікашина, Р. Д. Тригер, Н. А. Ципіна, С. Г. Шевченко, У. В. Ульєнкова та ін.), виявили ряд специфічних особливостей в їх пізнавальній, особовій, емоційно-вольовій сфері і поведінці.
Питання про те, що серед учнів загальноосвітніх шкіл зустрічаються діти, нервово-психічні особливості яких є причиною відставання в навчанні, розвиває у своїх працях К. Д. Ушинський. Педагоги та психологи надають велике значення аналізу причин цієї неуспішності. Досить часто вона пояснювалася розумовою відсталістю, що супроводжувалося напрямом таких дітей в допоміжні школи, які з'явилися в Росії в 1908 - 1910 рр..
У середині XIX ст. лікарі стали відокремлювати розумово відсталих дітей від інших пацієнтів психіатричних лікарень. Під час їх виховання і навчання накопичувалися відомості про особливості їх психічної діяльності.
У 1915 - 1916 рр.. вийшла з друку перша в Росії фундаментальна праця Г. Я. Трошина «Антропологічні основи виховання. Порівняльна психологія нормальних і ненормальних дітей» [32]. Автор узагальнив у ньому матеріали, отримані зарубіжними та вітчизняними дослідниками, висловив ряд цікавих і продуктивних положень щодо пізнавальних процесів та особистісних особливостей розумово відсталих дітей. До їх числа відносяться твердження про можливість розвитку розумово відсталих дітей, про спільність законів, за якими здійснюється розвиток нормальної та аномальної дитини.
Важливим слід вважати відкриття в 1929 р. в Москві науково-практичного інституту дитячих будинків та спеціальних шкіл та створення при ньому лабораторії спеціальної психології, що об'єднала зусилля молодих талановитих учених. Великий внесок у розвиток загальної та спеціальної психології зробив Л. С. Виготський. Він сформулював ряд найважливіших теоретичних положень, до яких відносяться наступні:
про системність будови психіки людини, про зміну функціонування всієї системи при порушенні однієї з ланок, про актуальну і найближчу зони розвитку дитини, про ідентичність факторів, що обумовлюють розвиток нормальних і аномальних дітей, про первинні та вторинні відхилення у розвитку аномальної дитини та про основні напрямки корекційної педагогічної роботи з дітьми, що мають відхилення у розвитку,
про колектив як чинник розвитку вищих психічних функцій дитини,
про зміну співвідношення інтелекту й афекту при розумовій відсталості,
про важливість раннього корекційно-педагогічного впливу на дитину з відхиленнями у розвитку.
На початку 1930-х рр.. Л. В. Занков розробляв теоретичні основи спеціальної психології та зробив різнопланове вивчення пам'яті у розумово відсталих дітей. Він охарактеризував загальний напрямок, етапи розвитку їх пам'яті і умови, цьому сприяють. Пізніше вчений здійснив дослідження мислення і мови цих дітей, а також провів вивчення індивідуальних і типологічних особливостей учнів спеціальної школи і гостро поставив питання про необхідність розробки проблеми диференціальної діагностики. Потім його увагу привернула психолого-педагогічна проблема взаємодії слова і засобів наочності при організації процесу навчання розумово відсталих дітей, дослідження якої знайшло своє відображення не тільки в його наукових статтях і книгах, але і в програмах, підручниках, методичних посібниках.
Л.В. Занковим була написана перша в історії післяреволюційної Росії книга, в якій були широко використані матеріали, здобуті співробітниками нової лабораторії. Це «Нариси психології розумово відсталої дитини» (1935). Дещо пізніше, в 1939 р., Їм був опублікований перший оригінальний підручник з психології розумово відсталих дітей для студентів дефектологічних факультетів педагогічних інститутів. Л.В.Занков написав також статтю про пам'ять до збірки «Розумово відстала дитина» (1935), виданої під редакцією Л.С.Виготського та І.І.Данюшевского і зіграв велику роль у становленні в Росії спеціальної психології [24].
Багато уваги питанню розумово відсталих дітей присвятила С.Я.Рубінштейн [29]. Вона розглянула особливості пізнавальних процесів розумово відсталих дітей та їх методи дослідження.
.2 Олігофренія як вид розумової відсталості
Розумова відсталість визначається як стан, що виникає внаслідок органічного дифузного ураження головного мозку, на відміну від затримки психічного розвитку, яка пов’язана з мінімальною мозковою дисфункцією. Те, що обидва ці стани пов’язані з порушенням мозку, веде до певної схожості в їхньому прояві. Різниця у формі ураження центральної нервової системи визначає відмінність між розумовою відсталістю і затримкою психічного розвитку.
Розумова відсталість виявляється у стійкому зниженні пізнавальної діяльності і своєрідності емоційно-вольової сфери. Залежно від часу ураження головного мозку та його причин виділяють різні види розумової відсталості. Так, найчисленнішу групу становлять олігофрени.
Олігофренія виникає у результаті пошкодження мозку в період внутрішньоутробного розвитку, раннього дитинства або як наслідок пологової травми, що нерідко веде до дифузного крововиливу у мозкову речовину. До органічного ураження мозку можуть призвести різні інфекційні захворювання матері, які були під час вагітності (краснуха, грип). Часто причиною олігофренії виступає алкоголізм, наркоманія батьків, венеричні захворювання. До пошкодження мозку може призвести важкий токсикоз матері під час вагітності, підвищення вуглекислоти або зниження кисню у крові плоду, радіоактивні опромінення під час внутрішньоутробного розвитку, під впливом паразитів - токсоплазмозу. До тих самих наслідків призводить й інтоксикація малят, викликана довгою диспепсією. Органічне ураження мозку може стати наслідком асфіксії - відсутності дихання. Якщо асфіксія триває довго 15-30 хвилин і більше - у мозку під впливом відсутності кисню настають певні зміни, які можуть негативно вплинути на подальший психофізичний розвиток дитини. Серйозною причиною ураження головного мозку виступає також порушення хромосомного набору (хвороба Дауна), захворювання батьків на сифіліс.
Своєрідність психофізичного розвитку цих дітей виявляється рано. На відміну від норми, вони починають тримати голівку в 2-3, а інколи в 6-10 місяців, сидіти у 8-10 місяців, пізніше, ніж здорові діти, починають ходити. З великим запізненням у них розвивається мовлення. У більшості перші слова з’являються у 2-3 роки, а у деяких навіть у 4-5 років. Словниковий запас зростає дуже повільно. Це стосується не лише активного, а й пасивного мовлення.
Діти-олігофрени не виявляють пізнавального інтересу до іграшок, не намагаються «дослідити» їх, а просто маніпулюють ними, розкидують. В результаті цього у них не формується сюжетна гра.
Дуже виразно відрізняє їх від норми пізнавальна пасивність. Відомо, що діти знайомляться з навколишнім світом, спілкуючись з дорослими. Інформація, яку вони отримують в результаті спілкування, трансформується, узагальнюється, перетворюючись у знання, які викликають безліч нових запитань. Дорослий добре знає такий період розвитку, коли у дитини з’являється запитання «чому?». Виступаючи передумовою набуття знань, пізнавальна активність нормальної дитини під їх впливом не зменшується, а, навпаки, збільшується, сприяючи розумовому розвитку.
У розумово відсталих дітей такої пізнавальної активності не виявляється. У олігофренів-дошкільників не виникає жодного запитання про те, що їх оточує. Отримані відомості швидко забуваються. Причиною цього виступає не лише та пасивність, яку вони виявляють при сприйманні інформації, а й те, що вони її не використовують, не повторюють, не закріплюють. Звичайні діти роблять це у іграх, у спілкуванні з іншими дітьми. Розумово відсталі цього не вміють.
У зв’язку з недостатністю розуміння об’єктивної дійсності у дошкільників з розумовою відсталістю не буває і словотворень. Неправильна вимова слів веде до присвоєння об’єкту невластивої йому назви. Ці назви закріплюються за предметом, але такі слова не мають нічого спільного із словотворенням, оскільки вони не передають змісту предмета або дії і не можуть бути зрозумілими стороннім людям без пояснення тими, хто знає дитину.
У дошкільників з розумовою відсталістю не сформована здатність співвідносити кількість з числом, уміння виконувати арифметичні дії навіть у межах 5.
Згідно з міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (МКХ-10) олігофренія (вроджене слабоумство) включає чотири ступені: незначне, помірне, важке і глибоке зниження інтелекту - залежно від кількісної оцінки інтелекту. Розумова відсталість виникає на більш пізньому етапі розвитку дитини. Причини такого відставання бувають різними. Однією з них може виступати травма головного мозку, струси, які інколи ведуть до серйозних органічних ушкоджень, що далі впливають на психічний розвиток. Чим менша дитина, чим слабкіше її здоров’я і чим сильніша травма, тим більше підстав для глибоких змін у психічному розвитку.
Причиною розумової відсталості може стати пошкодження мозку під впливом енцефаліту (запалення мозку), що призводить до різких змін у емоційно-вольовій сфері. Діти стають дратівливі, запальні, рухливо неспокійні, настрій нестійкий. Водночас у них повільний темп мислення. У деяких випадках наслідки енцефаліту інші - діти малорухливі, з млявою, одноманітною моторикою.
Розумова відсталість може виникнути і внаслідок захворювань головного мозку. Такими захворюваннями є епілепсія і шизофренія. Найхарактернішою рисою епілептиків є повільний перебіг усіх психічних процесів. Вони повільно сприймають, думають, говорять. Характерною також для них є інертність психічної діяльності. Дитину-епілептика дуже важко переключити на інший вид діяльності доти, поки вона не виконала попередньої. Це є порушення рухливості основних нервових процесів збудження і гальмування. Спостерігаються також своєрідні зміни характеру та емоційно-вольової сфери.
Часто у ранньому дитинстві недорозвинення пізнавальної діяльності й емоційну тупість викликає шизофренія. Таким дітям притаманне аутистичне слабоумство - відірваність від...

Похожие материалы:

Реферат: Дослідження сексуальних взаємовідносин у ранній юності

Реферат: Дослідження стратегій поведінки у психотравмувальній ситуації як ресурсу для психологічної реабілітації особистості комбатанта

Курсовая работа: Емпіричне дослідження механізмів міжособистісного сприйняття

Учебно-исследовательская работа студента (УИРС): Дослідження харчування

Реферат: Теоретико-методологічні підстави дослідження проблеми формування «я-концепції» підлітка в перехідний період