Курсовая работа: Теоретичне вивчення дослідницьких методик в психології

ЗМІСТ

1. ВСТУП
2. ПРОБЛЕМАТИКА СКЛАДАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКИХ МЕТОДИК
3. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ПРОГРАМ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
3.1 ТИПОЛОГІЧНІ МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ
3.2 ЗНАЧЕННЯ МЕТОДИКИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ТЕСТУВАННЯ
3.3 ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ ЯКОСТІ МЕТОДИК
3.4 АНАЛІЗ ДЕЯКИХ МЕТОДИК ОСОБИСТІСНОГО ТЕСТУВАННЯ
3.5 МЕТОД СОЦІОМЕТРІЇ
4. ВИСНОВОК. ЗНАЧЕННЯ ЗАСТОСУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ МЕТОДИК ПРИ ВИВЧЕННІ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Дата добавления на сайт: 03 августа 2024

Скачать работу 'Теоретичне вивчення дослідницьких методик в психології':

Міністерство Охорони Здоров`я України
Національний Медичний Університет імені О.О. Богомольця
Кафедра загальної психології
Курсова робота
на тему: "Теоретичне вивчення дослідницьких методик в психології"
Студента 2 курсу, 5 групи
медико-психологічного факультету
Київ 2010
Зміст
1. Вступ
2. Проблематика складання дослідницьких методик
3. Основні вимоги до програм соціально-психологічних досліджень
3.1 Типологічні методики дослідження особистості
3.2 Значення методики психологічного тестування
3.3 Основні критерії якості методик
3.4 Аналіз деяких методик особистісного тестування
3.5 Метод соціометрії
4. Висновок. Значення застосування соціально-психологічних методик при вивченні міжособистісних стосунків
Використана література
1. Вступ
Психологія як наука має певні предмет і методи вивчення психічних явищ. Знання методів і вміння за їх допомогою вивчати вікові та індивідуальні особливості психічного розвитку особистості - шлях до глибшого пізнання психологічних особливостей особистості й використання цих знань у практичній діяльності.
Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ певні вимоги:
психічні явища потрібно вивчати в їх розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності;
метод психологічного дослідження має бути адекватним предметові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, другорядні особливості досліджуваного психологічного процесу, стану чи властивості.
Основним принципом психологічного дослідження є його об’єктивність. Методами, які забезпечують об’єктивність розкриття досліджуваного психічного явища, є спостереження, експериментальне дослідження, аналіз продуктів діяльності (навчальної, трудової, спортивної), бесіда, інтерв’ю та ін. Метод самоспостереження, особливо інтроспективна його форма, не може бути єдиним і вірогідним способом вивчення особливостей психічних процесів, станів і властивостей особистості. Самоспостереження легко піддається суб’єктивному тлумаченню психічних явищ, особливо тоді, коли досліджувана особа малорозвинена і не здатна до самоспостереження. Перевірити ж описи психічних переживань, що досліджуються самоспостереженням, здебільшого неможливо. Втім, при дослідженні об’єктивними методами самоспостереження може використовуватись у формі словесного звіту піддослідного про те, що і як він переживає під час самоспостереження психічного процесу чи стану. При самоспостереженні особистість одночасно постає як суб’єкт та як об’єкт дослідження, що унеможливлює успішність дослідження. Кращою формою самоспостереження є ретроспективне спостереження, засадовим стосовно якого є згадування про перебіг досліджуваного психічного явища після того, як воно відбулося. Людина може в такий спосіб описати, що вона відчувала у стані радості, суму, страху, як вона запам’ятовувала чи міркувала, розв’язуючи завдання.
Провідним принципом об’єктивних методів у психологічному дослідженні є єдність свідомості та діяльності, опосередкованість пізнання внутрішніх, психічних явищ зовнішнім їх виявленням у вчинках, поведінці, мовленні, мімічних рухах, жестах та інших реакціях. Наприклад, закономірності спостереження виявляються у ступені адекватності та швидкості розпізнавання предмета, виокремлення його серед інших об’єктів, знаходження спільного та відмінного в них.
Актуальність дослідження. Одним з напрямків діяльності психолога є дослідницька робота, яка ведеться різними методами. З їх допомогою вирішується цілий ряд завдань: це й визначення готовності особистості до різних видів діяльності, і виявлення домінуючих причин порушень в особистісній сфері, профорієнтація і ін. За допомогою різних дослідницьких методів проводиться найважливіша частина роботи психолога - психодіагностична робота. Психодіагностика - досить складна область професійної діяльності психолога, що вимагає спеціальної підготовки. Наприклад, в США, де підготовка практичних психологів ведеться давно і успішно, прийнято, що фахівців у цій галузі готують з числа осіб з вищою психологічною, у виняткових випадках - педагогічною, освітою на дворічних спецкурсах практичних психологів при університетах. Психодіагностика - не терпить помилок. Через помилки "зводяться нанівець" результати як експериментальної, так і консультаційної роботи, проведеної за допомогою різних дослідницьких методів. Все це і багато іншого свідчить про актуальність проблеми оптимального вибору методів дослідження в психології, які повинні відповідати поставленому завданню. Актуальність проблеми зумовила вибір теми дослідження: "Методи дослідження в психології"
Мета дослідження: дослідити сутність і вивчити методи деяких видів дослідження в психології
дослідницька методика психологія тестування
2. Проблематика складання дослідницьких методик
Високі вимоги життя до організації виховного процесу змушують шукати нові, більш ефективні соціально-психологічні методи досліджень. Існуючі соціально-психологічні методики в більшості своїй далекі від можливості відповісти на всі питання, що виникають перед практичним психологом.
У даній роботі з вивчення методик акцент зроблений на дослідженні двох важливих проблем - діагностики психічних станів особистості та діагностики міжособистісних відносин в групі.
Діагностична методика зобов'язана бути стандартизованою, причому стандартизація розглядається в двох планах: як вироблення єдиних вимог до процедури експерименту і як визначення єдиного критерію оцінки результатів діагностичних випробувань.
Якщо зі стандартизацією процедури все йде досить ясно, то з визначенням вибору єдиного критерію оцінки, виникають проблеми. І, перш за все, в проблемі точки відліку.
Поки йде мова про діагностику інтелекту, проблем не виникає. Такою точкою відліку є статистична норма, по відношенню до якої оцінюються різні ступені успішності виконання діагностичної проби.
Але як бути з діагностикою психічних властивостей і станів особистості в психології? Де та межа, яка відокремлює норму від патології? І як можна визначити норму, якщо навіть визначення такого поняття в психології не існує.
Протягом багатьох років психологи займалися акцентуаціями характеру, не задаючись питанням: акцентуація по відношенню до яких критеріїв? До якої норми поведінки? Тому що будь-яка методика, пов'язана з діагностикою психічних властивостей і станів, приходить до висновку про адекватну або неадекватну поведінку обстежуваного. Всі ці роздуми відомі і досить спантеличують тестологів.
У 1933р. під егідою Міністерства освіти і Психологічного інституту було випущено навчальний посібник "Психологічна діагностика", у якому вказувалося: "в якості критерію, орієнтуючись на який можна порівнювати значення тестового обстеження, доцільно використовувати т. з. соціально-психологічний норматив (СПН)".
У стислому вигляді СПН можна визначити як систему вимог, яку суспільство пред'являє кожному з його членів. Щоб не бути відторгнутим від існуючої поза його спільності, особистість повинна володіти тими вимогами, які до нього пред'являються, причому процес цей є активним - кожний прагне зайняти певне місце в соціальній спільноті і свідомо здійснює це процес прилучення до класу, групі. Ці вимоги і можуть складати утримання СПН, яке по суті, є ідеальною моделлю вимог соціальної спільності до особистості.
Отже, оцінка результатів тестування повинна проводитися по ступені близькості до СПН, який диференціюється в освітньо-вікових межах.
Отже, СПН "є ідеальною моделлю, вимог соціальної спільності до особистості", це та сама "норма" або точка відліку, яка "диференціюється в освітньо-вікових межах".
А як же бути з індивідуальними властивостями особистості, з індивідуальними характерами? Що може дати СПН при тестуванні "екстраверта чуттєвого типу" і "інтроверта уявного типу" (за методом К. Юнга), або індивіда "з рецептивної орієнтацією характеру" і індивида, "з експлуататорської орієнтацією характеру" (за методом Е. Фромма)?
3. Основні вимоги до програм соціально-психологічних досліджень
3.1 Типологічні методики дослідження особистості
Друга половина двадцятого століття ознаменувалась вибуховим характером появи нових типологій характерів, зі свого діагностичної процедури. У США виникла "теорія типів". Вже К. Юнг помітив, що "розглядаючи рух людського життя, ми бачимо, що долі одного типу (ектравертного) обумовлюються переважно об'єктами його інтересів, в той же час як долі іншого (інтравертного) визначаються насамперед його внутрішнім життям, його суб'єктом".
Саме керуючись типологією К. Юнга, був створений Індикатор типів Майєрс-Бріггс-МВТі, що базується на двох різних способах поповнення запасу енергії і зосередження уваги (шкала екстраверсія - інтраверсія), двох протилежних способів збору інформації (шкала сенсорність - інтуїція), двох різних способів прийняття рішень (шкала мислення - відчуття) і двох різних способів організації своєї взаємодії із зовнішнім світом (рішення - сприйняття). Таким чином, існує чотири основних шкали схильностей, три з них засновані на типології К. Юнга, четверта (рішення - сприйняття) - додана Ізабель Майерс.
І кожна людина в силу своєї індивідуальності займає визначене місце на цих шкалах, що визначає його приналежність до одного з шістнадцяти особистісних типів.
Вперше в нашій країні вийшла книга, яка розкриває можливості типологічного підходу до оцінки індивідуальних психологічних особливостей особистості людини, причому адаптована до умов сучасної Росії - це опитувальник Д. Кейрсі, створений на основі його теорії темпераментів і основі всесвітньо відомої методики Майерс-Бріггс.
Але найбільш значним явищем у сучасній психодіагностиці слід визнати опитувальник Дж. Олдхем і Л. Морріса та їх типологію особистостей, створену цими ж авторами, на підставі опитувальника.
До достоїнств тесту Дж. Олдхем та Л. Морріса відносяться не тільки виявлення психологічного типу особистості, а й імовірнісних розладів саме даного типу особистості.
Вітчизняна наука не залишилася осторонь від пануючої в світі тенденції створення типологій. І тут слід виділити "психотерапевтичну типологію" М. Є. Бурно, психотерапевтичну психологію М.Є. Литвака. Створено соціально-психологічна типологія особистостей В.М. Мініярова із супутнім тестом для визначення типу особистості.
3.2 Значення методики психологічного тестування
За класифікацією соціально-психологічних методик, пропонованої американським журналом "Psiychological Abstacts", до обсягу практичної психології включаються психотерапія, психодіагностика, консультативна психологія, психогігієна і реабілітація, дефектологія.
Уже в 70-х роках почалося обговорення питань і ролі психологічного тестування для психотерапевтичної практики. У цій області психологічний експеримент вирішує наступні завдання:
. Виявлення психічних властивостей особистості, і виходячи з виявлених характеристик, побудова подальших відносин.
Багато психологів, наприклад, застосовують у своїй практиці опитувальник Спілберга-Ханіна, шкалу прояву тривоги Тейлора та ін. Таким чином, психолог отримує часткові відомості про особу опитуваного ще до початку психотерапевтичного процесу.
. Застосування методик сприяє налагодженню контакту, так як дає психологу подання і про інтелектуальний рівень, про сугестивності, про характер комунікативних особливостей зв'язків і про багато інших параметрів особистості.
3.3 Основні критерії якості методик
Основними вимогами до соціально-психологічним методиками дослідження і тестування вважаються поняття "надійність" і "валідність".
Під "надійністю" слід розуміти відносну постійність, стійкість, узгодженість результатів тесту при первинному і повторному його застосуванні на одних і тих же випробовуваних. Але ступінь надійності залежить від багатьох причин.
Ось деякі чинники, що знижують точність вимірів:
.Нестабільність властивості, що діагностується;
2.Недосконалість діагностичних методик;
.Зміна ситуації обстеження;
.Відмінності в манері поведінки експериментатора;
.Коливання у функціональному стані випробуваного;
.Елементи суб'єктивності в способах оцінки та інтерпретації результатів.
К.М. Гуревич запропонував тлумачити надійність у трьох значеннях:
.Надійність самого вимірювального інструмента;
2.Стабільність ознаки, що вивчається;
3.Константність, тобто відносна незалежність результатів від особистості експериментатора.
Другим ключовим після критерію оцінки якості методики є валідність. Але питання про валідність методики вирішується лише після того як встановлено її надійність.
"Валідність тесту - поняття, яке вказує нам, що тест вимірює і наскільки добре він це робить" (А. Анастазі).
Виділяється чотири типи показників валідності:
.Критерій виконання (включають кількість робіт виконаних, успішність, час, витрачений на навчання тощо).
2.Суб'єктивні критерії (включають різні види відповідей, які відображають ставлення людини до чого-небудь або до кого-небудь, його думки, погляди, переваги). Суб'єктивні критерії отримують за допомогою інтерв'ю, запитальників, анкет.
.Фізіологічні критерії (вони використовуються при вивченні впливу навколишнього середовища та інших ситуаційних факторів на організм і психіку людини).
.Критерій випадковостей (застосовується, коли мета дослідження стосується, наприклад, відбору для роботи таких осіб, які менш схильні до нещасних випадків).
3.4 Аналіз деяких методик особистісного тестування
Гіссенській опитувальник.
Відомо, що фізичний стан людини впливає на емоційний стереотип поведінки. Це наслідок впливу соматики на психіку. Але можливий і зворотний вплив - складений у особистості емоційний стереотип поведінки накладає відбиток на переживання фізичного стану.
Емоційний стереотип поведінки чинить тиск на сприйняття органічних станів.
У медицині існує поняття "суб'єктивний рівень захворювання". На відміну від об'єктивної картини соматичних порушень, суб'єктивний рівень відображає, як людина емоційно інтерпретує стан свого здоров'я. При цьому кожне окреме відчуття супроводжується суб'єктивним емоційно забарвленим сприйняттям, а сума таких відчуттів визначає інтенсивність суб'єктивних нездужань.
Сумарна оцінка інтенсивності емоційно забарвлених скарг з приводу фізичного стану утворює самостійний і вельми значущий фактор, що визначає психічний статус особистості.
Мова йде про будь-яку особистість, а не тільки про хворого, що звернувся за допомогою до лікаря. Адже кожен з нас в тій чи іншій мірі стурбований своїм здоров'ям і переживає які-небудь нездужання, привносячи в повсякденні відносини з оточуючими емоційний психосоматичний фон.
Гіссенській опитувальник, адаптований в психоневрологічному інституті ім. В.М. Бехтєрєва, дозволяє виявити інтенсивність емоційно забарвлених скарг з приводу фізичного самопочуття.
Застосовувані в опитувальнику шкали ("виснаження", "шлункові скарги", "болі в різних частинах тіла", "сердечні скарги", "тиск") являють собою середнє поєднання відчутих людиною фізичних нездужань, але не відображають клінічні синдроми, які дозволяють діагностувати те або інше захворювання.
Проте показник надійності цього тесту не високий, тому що на нього чинять істотний вплив чинники нестабільності діагностуються властивості і коливання в функціональному стані випробуваного.
Методика діагностики самооцінки Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна.
Особистісна тривожність характеризує стійку схильність сприймати велике коло ситуацій як загрозливі, реагувати на такі ситуації станом тривоги. Реактивна тривожність характеризується напругою, занепокоєнням, нервозністю. Дуже висока реактивна тривожність викликає порушення уваги, іноді порушення тонкої координації. Дуже висока особистісна тривожність прямо корелює з наявністю невротичного конфлікту, з емоційними і невротичними зривами і з психосоматичними захворюваннями.
Але тривожність не є спочатку негативною рисою. Певний рівень тривожності - природна й обов'язкова особливість активної особистості. При цьому існує оптимальний індивідуальний рівень "корисною тривоги".
Значні відхилення від рівня помірної тривожності вимагають особливої уваги: висока тривожність припускає схильність до появи стану тривоги у людини в ситуаціях оцінки його компетентності; низька тривожність, навпаки, потребує підвищення уваги до мотивів діяльності та підвищення почуття відповідальності.
Діагностика самооцінки Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна є надійним і інформативним способом самооцінки рівня тривожності в даний момент (реактивна тривожність як стан) і особистісної тривожності (як стійка характеристика особистості).
Оскільки шкала самооцінки складається з двох частин, роздільно оцінюють реактивну й особистісну тривожність, надійність і валідність цієї методики відносно висока, тому що одна із досліджуваних ознак (особистісна тривожність) досить стабільна.
Побудова тестових висловлювань, що використовуються при тестуванні, дозволяє звести до мінімуму чинники, що знижують точність вимірювань.
Метод кольорових виборів - кольоровий тест Люшера
Метод кольорових виборів представляє собою адаптований варіант кольорового тесту Люшера. Макс Люшер - лікар та соціолог. Його восьмикольоровий тест - методика надзвичайно цікава, оригінальна за вибором стимульного матеріалу, впливаючого як потужний акорд одночасно на різні сторони людської психіки.
Розробка тесту базується на чисто емпіричному підході і від початку пов’язана з установкою на вивчення емоційного та фізіологічного стану людини з ціллю диференційованого психотерапевтичного підходу і для оцінки ефективності корекційного впливу. Методика позбавлена будь-якого серйозного теоретичного обґрунтування, натяки на яке зявилось лише в пізніх роботах як самого Люшера, так і його послідовників. В основі інтерпретаційного підходу методики лежить соціально-історична символіка кольорів, елементи психоаналізу так психосоматики. Досвід застосування восьмикольорового тесту Люшера у вітчизняних умовах не лише підтвердив його ефективність, але і дозволив осмислити його феноменологію в контексті сучасного наукового світогляду. Його перевага перед багатьма іншими особистісними тестами полягає в тому, що він позбавлений культурно-етнічних основ і не провокує (на відміну від більшості інших, особливо вербальних тестів) реакцій захисного характеру. Методика виявляє не тільки усвідомлене, суб’єктивне ставлення випробуваного до кольорових еталонів, але в основному його неусвідомлені реакції, що дозволяє вважати метод глибинним, проективним.
Кольорове бачення пов’язане в рівному ступені зі сприйняттям кожного конкретного кольору як через призму опосередкованого суб’єктивного досвіду, так і через реакції "старого мозку", тобто зони, яка являє собою диригента в складному оркестрі автономних систем організму. Особливо показовим в цьому плані є переплетення психологічних аспектів актуального стану людини із симпатико-парасимпатичними характеристиками, пов’язаними з функціями гіпофіза. Вони, як відомо, в...

Похожие материалы:

Курсовая работа: Особливості вивчення та психологічної діагностики інтелектуальної сфери особистості

Реферат: Вивчення темпераменту та характеру в психології