Курсовая работа: Теоретичний аналіз проблеми міжособистісного спілкування в підлітковому віці

ЗМІСТ
ВСТУП
. Наукові підходи щодо розуміння поняття спілкування
. Психологічні особливості підліткового віку
. Психологічні особливості міжособистісного спілкування в підлітковому віці
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТОК А

Дата добавления на сайт: 03 августа 2024

Скачать работу 'Теоретичний аналіз проблеми міжособистісного спілкування в підлітковому віці':

Теоретичний аналіз проблеми міжособистісного спілкування в підлітковому віці

ЗМІСТ
ВСТУП
. Наукові підходи щодо розуміння поняття спілкування
. Психологічні особливості підліткового віку
. Психологічні особливості міжособистісного спілкування в підлітковому віці
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТОК А

ВСТУП
Спілкування є важливою духовною потребою людини як суспільної істоти. Потреба людини у спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії в процесі діяльності.
Спілкування - це зв’язок між людьми, в ході якого виникає налагоджений контакт, що виявляється в обміні інформацією, у взаємному впливові, взаємному переживанні, взаєморозумінні.
Зазначимо, що значення спілкування з боку психології розглядались як у зарубіжній, так і в радянській психології. На нашу думку проблема міжособистісного спілкування є недостатньо дослідженою і потребує подальшого опрацювання, розробки та уточнення. Над вирішенням цієї проблеми працювали К.О. Альбуханова-Славська, О.О. Ануфрієва, А.В. Брушлинський, B.А. Гезикова, Д. Карнегі, О.В. Киричук, Г.C. Костюк, Н.С. Мансуров, В.С. Мерлін, Ф. Прокопович, Г.С. Сковорода та ін.
Наукова розробка проблеми спілкування педагогами і психологами В.П. Бєхтєрєвим, Л.С.Виготським, Б.В. Зейгарнік, Я.Л. Коломенським, Є.С. Мазуром, А.С. Макаренком, Н.В. Семилет, В.О. Сухомлинським, T.C. Яценко та іншими, полягала у теоретичному і практичному її обґрунтуванні.
Об’єкт дослідження: спілкування як комунікативний процес.
Предмет дослідження: психологічні особливості спілкування в підлітковому віці.
Мета дослідження: теоретично і практично дослідити психологічні особливості спілкування учнів підліткового віку.
Завдання дослідження:
1.Вивчити наукові підходи щодо розуміння поняття спілкування
2.Розглянути загальну психологічну характеристику підліткового віку.
.Охарактеризувати психологічні особливості спілкування учнів підліткового віку.
.З’ясувати та дослідити міжособистісне спілкування в колективі підлітків
5.Визначити домінуючу стратегію психологічного захисту в спілкуванні
6.Розробити рекомендації щодо покращення міжособистісного спілкування підлітків.
Гіпотеза: припустимо, що розроблені нами рекомендації щодо міжособистісного спілкування підлітків сприятимуть покращенню міжособистісних відносин.
Припустимо, що рівень благополуччя міжособистісних стосунків зростає на основі сприятливого психологічного клімату, зокрема наявності якості дружелюбності та спрямованності особистості на справу у міжгрупових стосунках.
База дослідження: середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №23 м. Вінниця
Структура дослідження: вступ, теоретичний розділ, експериментальний розділ, висновки, список використаних джерел, додаток.
Теоретичною цінністю є узагальнення соціально-психологічних теорій міжособистісних відносин у підлітковому віці, в обґрунтуванні необхідності цілеспрямованої роботи з удосконалення змістових аспектів спілкування в підлітковому віці.
Практичне значення полягає в тому, що апробований в експерименті підібраний комплекс психодіагностичних методик для дослідження психологічних особливостей спілкування учнів підліткового віку може бути застосований психологами загальноосвітніх шкіл.
Методи наукового дослідження: вивчення й аналіз наукових джерел і сучасних концепцій; спостереження, бесіда, тестування.

1. Наукові підходи щодо розуміння поняття спілкування
Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом.
Спілкування - це процес встановлення і розвитку контактів між людьми який породжується потребами спільної діяльності і містить обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини.
На думку відомого філософа Григорія Сковороди, людина, спілкуючись, реалізує свої природні обдаровання, які можна реалізувати тільки через освіту та самопізнання. Пізнати в собі справжню людину - в цьому щастя, а корінь нещастя - в неправильному розумінні своїх здібностей, самого себе [10].
Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Відомо, що найтяжчим покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим.
В англійській мові немає слова “спілкування”, є лише слово “communication”, яке охоплює набагато ширше значення, ніж “комунікація” в нашій літературі. Оксфордський словник англійської мови подає “communication” як “спілкування”, “зв’язок”, “повідомлення”, “комунікація” [35, с. 724]. У нас теж зараз широко вживаються слова “комунікації”, “комунікаційний” та ін., але вони сприймаються швидше, як технічна сторона взаємодії. Слово "спілкування" має більш людський характер. Тому, мабуть, Антуан де Сент-Екзюпері писав, що “найбільша розкіш на Землі - це розкіш людського спілкування”.
В історії суспільної свідомості існували різні підходи до розгляду спілкування як складного соціально-психологічного явища [2].
На ранніх етапах розвитку людства свідомість, втілена в давніх міфах і первісній художній літературі, не здатна була виділити ставлення людини до людини як самостійну проблему. В мистецтві головним героєм був звір, а не людина. "Я" розчинялося в "Ми". Людина існувала як представник роду, племені. У словесній творчості домінував епічний, а не драматичний спосіб зображення.
У давньогрецькій філософській думці вперше виникає етична проблематика, що відображує міжособистісні стосунки. І сама філософська рефлексія виступала у формі діалогу, тобто інтелектуального спілкування різномислячих людей. Проте філософська думка античності внаслідок об'єктивних причин зробила лише перші кроки в напрямку дослідження феномена спілкування.
Новий крок в осмисленні цього явища знайшов відображення в християнстві. Його формування в межах античної культури пов'язане з розвитком самосвідомості особистості. Християнство, з одного боку, ствердило право особистості на самостійний, добровільний вибір своєї поведінки, а з іншого - найвища цінність була визнана не за земним життям людини, а за потойбічним.
Християнство принесло містифіковані форми спілкування. Головна увага приділялася спілкуванню з Богом.
Епоха Відродження дала нове, демістифіковане розуміння спілкування, що знайшло своє художнє втілення у творах Боккаччо, Петрарки, Шекспіра, Леонардо да Вінчі. В їхній творчості відображаються реальні взаємовідносини людей, і спілкування наповнюється новим змістом. І хоча епоха Відродження надавала головного значення земному життю людей, все ж ці погляди були вписані в таку концепцію буття, центром якої було пізнавальне ставлення людини до природи.
В епоху Просвітництва центр уваги переміщується з природи на ті механізми, котрі управляють стосунками людей. У XVIII ст. виникли поняття, які і в подальшому розроблялися у психології: симпатія, "самоспілкування" особистості як внутрішній діалог. У цей період відбувався пошук органа спілкування. На думку Ф. Гемстергойса, "моральним органом" є серце.
Наприкінці XVIII - на початку XIX століть філософами як ідеалістичного, так і матеріалістичного напрямків були запропоновані плідні ідеї щодо сутності спілкування та осмислення стосунків людей. Це знайшло своє відображення в розробленні категоріального апарату й виділенні категорії "суб'єкт", "об'єкт", "Я". Однак для німецьких філософів-ідеалістів (Гегель, Фіхте) суб'єкт - це не реальна людина, а людська свідомість, а її активність - тільки духовна, пізнавальна, звідси - "Я" є суб'єктом пізнання. Перетворення суб'єкт-об'єктних відносин у вихідну площину аналізу свідчить про те, що на зміну теологічному розумінню світу прийшло гуманістичне. У вченні німецького мислителя цього періоду Ф. Шлейєрмахера дається розгорнута концепція людського буття як міжособистісного спілкування.
У матеріалістичній концепції німецького філософа Л. Фейєрбаха сутність людини розкривається через спілкування, єдність "Я" і "Ти". Однак спілкування для нього - це тільки природна спільність людей, природжене відчуття єдності "Я" і "Ти". Силою, яка об'єднує "Я" і "Ти", є любов в її релігійному тлумаченні.
У XIX столітті значення проблеми спілкування для вивчення моральних почуттів досліджував І. Сеченов. Одним із перших у російській (та й світовий) психології ґрунтовно почав розробляти цю проблему В. Бехтерев, творець колективної рефлексології.
Проблема спілкування інтенсивно вивчалася у 20-30-х роках XX ст. Потім інтерес до неї згас і знову відновився в 60-70-х роках. Нині ця проблема перетворюється на деякий "логічний центр" загальної системи психологічної проблематики. Наприклад, Б. Домов вважає, що спілкування, поряд із відображенням та діяльністю, належить до базових категорій психологічної науки.
Вивчення проблеми спілкування має давні традиції, пов’язані з працями В.М. Бехтерєва, Л.С. Виготського, В.М. Мясищева, С.Л. Рубінштейна та ін., які розглядали спілкування як важливу умову психічного розвитку індивіда, формування його особистості. Природа спілкування, його індивідуальні особливості, механізми протікання і зміни стали предметом вивчення філософів і соціологів (І.С. Кон, Б.Д. Паригін), психолінгвістів (О.О. Леонтьєв, В.Ф. Петренко), представників соціальної психології (Г.М. Андрєєва, Б.Ф.Ломов, Б.Д.Поршнєв), педагогічної і вікової психології (О.О. Бодальов, Я.Л. Коломінський, М.І. Лісіна, В.С. Мухіна). Як специфічна форма взаємодії індивіда з іншими людьми, спілкування розглядається в працях К.О. Абульханової-Славської, О.В. Запорожця, Б.Ф. Ломова та ін. [1; 13].
Психологи зазначають, що спілкування - це взаємодія людей, тобто їх вплив один на одного, а також обмін інформацією між людьми під час їхньої взаємодії [14, с. 74]. На думку деяких психологів, спілкування - це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного та обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо) [1].
Спілкування визначають також як взаємодію двох або більше людей, спрямовану на узгодження та об’єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Говорять також, що спілкування - це процес встановлення та налагодження міжособистісних взаємин. Найбільш узагальнено можна дати таке визначення: спілкування - це складний багатоплановий процес встановлення та розвитку контактів між людьми, який породжують потреби спільної діяльності та який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини [15].
Спілкування, на відміну від діяльності, спрямоване на взаємодію людини з іншими живими істотами і передбачає обмін уявленнями, думками, переживаннями тощо [14, с.73]. Сам процес встановлення взаємин з метою обміну інформацією, думками тощо іноді називають комунікативною поведінкою людини, а окремий її елемент обміну інформацією, контакт - комунікативним актом [13].
О.О. Бодальов зазначає, що спілкування - це переплетіння відносин його учасників між собою, ставлення до спільної діяльності, її результатів [3]. Взаємозалежність спілкування, відносин і взаємодії розглядається також у дослідженнях О.В. Киричука. Автор характеризує індивідів як таких, що відповідають процесу об’єднання (співпереживання) чи роз’єднання (суперництво) [3].
Спілкування - складний, багатогранний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності. Зокрема психологи виділяють такі функції спілкування [32, с,112]:
інформаційно-комунікативну - передбачає передавання та приймання не лише готової інформації, а й такої, що формується, розвивається, а також передавання та приймання значень;
регулятивно-комунікативну - коли спілкування регулює поведінку людей та їхню спільну діяльність, а також способи впливу один на одного: переконання, навіювання, наслідування та ін.
аффективно-комунікативну - йдеться про те, що розмаїття людських емоцій виникає й виявляється саме під час спілкування.
Якщо спілкування розглядається як діяльність, то виокремлюють такі його функції: організація спільної діяльності; пізнання людьми один одного; формування та розвиток міжособистісних взаємин. Використання цієї класифікації допомагає зрозуміти, що особливості психологічної природи спілкування безпосередньо впливають на його перебіг та формування його культури. Всі функції спілкування спостерігаються у житті й виявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну.
Існує кілька класифікацій видів спілкування. Відповідно до цілей та засобів спілкування поділяють на матеріальне (коли люди спілкуються за допомогою якихось предметів), ідеальне (коли відбувається обмін між людьми ідеями, уявленнями, переживаннями); безпосереднє та опосередковане; вербальне та невербальне [14, с. 75]. Найуживанішими є види спілкування, які можна
описати таким чином:
залежно від специфіки суб’єктів (особистість чи група) виокремлюють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю та групою;
за кількісними характеристиками суб’єктів - розрізняють самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;
за характером - спілкування може бути опосередкованим і безпосереднім, діалогічним і монологічним. Пряме спілкування відбувається безпосередньо між людьми, опосередковане - це спілкування через листи, книги, твори
мистецтва, кінофільми, наукову діяльність тощо;
за цільовою спрямованістю розрізняють спілкування анонімне, рольове, неформальне, у тому числі інтимно-сімейне, ділове.
Існують також різні підходи до класифікації рівнів спілкування.
Проте основні з них такі:
маніпулювання - варіанти від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають іноді навіть приємний характер;
конкуренція, суперництво - варіанти від спілкування, коли “людина людині - вовк” до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові його учасників уперед;
співробітництво - це спілкування за принципом “людина людині - людина”. Саме на цьому рівні виявляються гуманістичні установки спілкування, високий рівень його культури.
Швейцарський психолог Е. Берн виділяє шість рівнів спілкування:
) “нуль спілкування” або “замкнення на себе”;
) ритуали (норми спілкування);
) розваги;
) ігри (людина думає одне, а демонструє інше з тим, щоб завести другого в пастку);
) близькість;
) робота (ділове спілкування).
Отже, на кожному рівнів людина використовує різні прийоми і засоби, оскільки мета спілкування щоразу змінюється [4].
Спілкування розглядають: як один із різновидів самостійної людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, І.С. Кон, О.О. Леонтьєв); як атрибут інших видів людської діяльності (О.О. Леонтьєв, В.М. Панферов); як обмін думками, почуттями та переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн); як специфічна соціальна форма інформаційного зв’язку (А.Д. Урсул, Л.О. Резников); як специфічна форма взаємодії суб’єктів (М.С. Каган); як взаємодія, стосунки між суб’єктами які мають діалогічний характер (Г.М. Андрєєва, В.С. Соковін, К.К. Платонов); як специфічна форма задоволення потреби людини в іншій людині, у живому контакті, тобто як самомотивований процес (Б.Ф. Ломов, В.В. Знаков, А.О. Реан) та ін. [10].
Отже, у широкому розумінні спілкування - це той бік людського буття, що вказує на активну суб’єктну міжособистісну взаємодію людей у процесі їхнього матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації їх соціальних відносин, який здійснюється через безпосередні чи опосередковані форми контактів, в які вони вступають. Саме через спілкування люди та групи вступають у всі види стосунків одне з одним, без якого неможливі соціальні відносини, не може існувати жодне суспільство.
2. Психологічні особливості підліткового віку
Значний інтерес викликають у дослідників проблеми, пов’язані з перехідним періодом підліткового віку, який прийнято називати «дорослішання». Як відомо, проведена значна кількість досліджень та багаторазових спроб визначення специфіки даного періоду у різноманітних як вітчизняних, так і зарубіжних класифікаціях. Загальноприйнятої класифікації вікових періодів розвитку людини не існує. Але у значній кількості вже існуючих спостерігаються деякі схожі тенденції та спорідненість у різних вікових періодах. Слід звернутися до поняття «аdolescence», що перекладається з англійської мови як «юність», «дорослішання», «підростання» та означає перехідний етап від підліткового до юнацького віку. Слід зазначити, що цей досить складний період розвитку підлітка не виділяється окремо в існуючих класифікаціях вікового розвитку, та, відповідно, не є достатньо вивченим. Якщо проаналізувати більшість існуючих класифікацій вікового розвитку, узагальнені А.А. Реаном [19], то можна дійти такого висновку: вивчати підлітковий та юнацький вік потрібно у єдності, як передбачає міжнародна традиція, означати його терміном «підлітковий вік», але розподіляти його на ранній (до 14 років) та старший підлітковий або «дорослішання» (до 19 років), що відповідає вітчизняній традиції виділяти підлітковий та юнацький вік. Такої точки зору притримуються Д.І. Фельдштейн, В. Квин, Г. Крайг, Ф. Райс. У існуючих класифікаціях, хоч і є спроба виділити саме період «дорослішання», але чіткості у його визначенні, вікових меж початку-кінця, специфічних ознак періоду не існує.
У психологічній літературі цей етап називають етапом «другого перерізання пуповини». Дитина відділяється від батьків і йде в свій світ - світ однолітків. психологічний підлітковий міжособистісний комунікативний
Підлітковий вік як перехідний період нерідко пребігає дуже важко. Це пов’язано з тим, що процеси фізичного, статевого, нервово-психічного і соціального дозрівання проходять в різні часові інтервали.
В період статевого дозрівання підлітки зіштовхуються з багато-численими проблемами, неправильно прийняті рішення можуть відобразитись на їх здоров’ю і мати соціальні наслідки, як для них самих, так і для суспільства в цілому.
Підлітковий період - важкий час для піділтків і час випробовувань для дорослих. Але це природня фаза, через яку проходять всі підлітки. Вона може бути меньш чутливою і заплутаною, якщо дорослі точно знають, що їм робити і як поступити в різних ситуаціях. Існують основні принципи, якими необхідно керуватись в побудові відношень з підлітками, знання цих правил дозволить уникнути багатьох проблем і конфліктів.
Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична сила. Але ріст хребта відстає від темпу росту тіла в довжину. Можна відмітити порушення пропорцій тіла. Простежується невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної системи. Тому часто порушується робота серця, спостерігається швидка втомлюваність. Здійснюється перебудова моторного апарату. Часто втрачається гармонія в рухах, вміння володіти власним тілом. У підлітків може з'являтися протест проти таких змін зовнішності та формуватися гіпертрофований образ фізичного "Я". Перебудова нейрогуморальних співвідношень стає основою загальної неврівноваженості підлітка, вразливості, роздратованості [11].
В...

Похожие материалы:

Реферат: Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку дитини у підлітковому віці

Курсовая работа: Акцентуації характеру в підлітковому віці

Курсовая работа: Вплив соціальних мереж на зміст ціннісних орієнтацій у підлітковому віці

Реферат: Психологічні особливості формування та становлення характеру у підлітковому віці

Курсовая работа: Формування характеру в підлітковому віці