Дипломная работа: Теоретико–методологічні засади вивчення особистості, її формування та розвиток

Актуальність дослідження. Людина як особистість постійно розвивається й удосконалюється. З одного боку, особливості й рівні її розвитку можна постійно пристосовувати й фіксувати, а з іншого - в процесі навчання й виховання людини можна активно впливати на цей процес. Активність особистості обумовлюється сукупністю потреб, які викликають людину крізь складну систему усвідомлених й неусвідомлених мотивів до діяльності.

Дата добавления на сайт: 03 августа 2024

Скачать работу 'Теоретико–методологічні засади вивчення особистості, її формування та розвиток':

РЕФЕРАТ
У дипломній роботі розглянуто теоретико - методологічні засади вивчення особистості, її формування та розвиток. Проаналізовано рушійні сили особистості як одна з основних проблем психології особистості.
Запропоновано експериментально - психологічні методики дослідження особистості, проведено аналіз та підібрано психодіагностичні методики, спрямовані на дослідження особливостей особистості.
Ключові слова: АДАПТАЦІЯ, БІОГЕНЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ, ВЛАСТИВОСТІ, ДІАЛЕКТИКО - МАТЕРІАЛІСТИЧНА ПОЗИЦІЯ, ДОСЛІДЖЕННЯ, ІНДИВІД, ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ, ЛЮДИНА, МЕТОДИКА, ОПИТУВАЧ, ОСОБИСТІСТЬ, ПЕРСОНА, ПОТРЕБИ, РУШІЙНІ СИЛИ, СЕРЕДОВИЩЕ, СОЦІОГЕНЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ, СПАДКОВІСТЬ, СТАБІЛЬНІСТЬ, СТІЙКІСТЬ, СУСПІЛЬСТВО.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ
1.1 Аналіз наукової літератури за проблемою дослідження особистості у вітчизняній та зарубіжній психології
1.2 Поняття особистості у психології
.3 Формування й розвиток особистості
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
РОЗДІЛ 2. РУШІЙНІ СИЛИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ЯК ОДНА З ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ ПСИХОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ
.1 Проблеми стійкості особистості
.2 Проблема рушійних сил розвитку особистості
.3 Роль спадковості й середовища в розвитку особистості
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО - ПСИХОЛОГІЧНІ МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ
.1 Дослідження особистості біографічним методом (Н.А. Грищенко)
.2 Дослідження особистості за допомою модифіційованої форми В опитувача FPI (А. А. Крилов, Т. І. Рончинська)
.3 Опитувач Юнга
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність дослідження. Людина як особистість постійно розвивається й удосконалюється. З одного боку, особливості й рівні її розвитку можна постійно пристосовувати й фіксувати, а з іншого - в процесі навчання й виховання людини можна активно впливати на цей процес. Активність особистості обумовлюється сукупністю потреб, які викликають людину крізь складну систему усвідомлених й неусвідомлених мотивів до діяльності. Проте процес задоволення потреб є внутрішнім протиставним процесом. Правильно вирішити питання про рушійні сили психологічного розвитку допомагає марксистсько - ленінське вчення про розвиток особистості. К. Маркс визначив сутність людини, як «сукупність усіх суспільних відносин» [19, с. 198].
Це означає, що психічні особливості відзначаються характером суспільних відносин, в які включається людина як член суспільства, представник визначного класу, тієї або іншої соціальної групи й, нарешті, як член конкретних колективів різного рівня, ступеня організованності й оформлення. Сутність особистості по своїй природі соціальна.
В історії психології існувало два напрямки вирішення проблеми рушійних сил розвитку особистості, які отримали назву біогенетичної та соціальної концепцій психічного розвитку особистості. Описані напрями відбивають різні реальні іпостасі розвитку особистості, і тому надати пріоритет будь-якому з них дуже важко. Інтегрувати вищеназвані підходи до розуміння особистості дозволяє історико - еволюційний підхід, в якому антропологічні якості людини і соціально - історичний спосіб життя виступають як передумови і як результат розвитку особистості. В контексті цього підходу рушійною силою розвитку особистості виступає сумісна діяльність, завдяки якій відбувається індивідуалізація особистості. Адже рушійні сили психічного розвитку особистості виявляються в протистоянні між змінними в дитинстві потребами та дійсними можливостями їх задоволення. Подолання протиріч, які ведуть до розвитку особистості, відбувається в діяльності шляхом оволодіння визначеними способами її досягнення. Розвиток, вибір і виховання потреб, приводження їх до тієї моральної висоти, яка повинна бути властива людині є однією з центральних задач формування особистості людини. Тому, досліджуючи особистість, ми неодноразово звартаємо увагу на те, як вона формувалась у подальшому своєму розитку, які рушійні сили діяли на неї, та яка роль належить спадковості й середовищу в її розвитку.
Складний характер “саморуху” розвитку особистості був розкритий Г.С. Костюком: «Однією з основних суперечностей, що закономірно виявляються на всіх вікових етапах, є розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості, яка розвивається, та досягнутим нею рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення» [17, с. 75].
К. Маркс теж шукав рушійні сили суспільного розвитку, її детермінанти, але до вивчення історії він підійшов з діаметрально протилежних, а саме з матеріалістичних позицій. Він вважав, що «слід виходити не з ідей, а з реальних життєвих передумов. Це необхідні тривало діючі причини. Поняття рушійних сил розвитку протилежне поняттю гальмуючих сил. Під рушійними силами, насамперед, розуміється діяльність людей з їх спонукальними мотивами. Спонукальними мотивами є потреби та інтереси» [19, с. 202].
Від так, особливо актуальною стає тема рушійних сил розвитку особистості в психології. Адже особистість формується в умовах суспільного, конкретно - історичного існування людини, її начання та виховання.
Об’єкт дослідження - особистість, як основна категорія в психології.
Предмет дослідження - рушійні сили розвитку особистості як одна з основних проблем психології особистості.
Мета дослідження - проаналізувати особистість, як основну категорію в психології; розглянути рушійні сили психічного розвитку особистості.
Відповідно до поставленої мети дослідження визначити наступні завдання дослідження:
)проаналізувати теоретико - методологічні засади дослідження особистості;
)теоретично дослідити проблему рушійних сил розвитку особистості;
)запропонувати експериментально - психологічні методики дослідження особистості у психології.
Методи (методики) дослідження:
аналіз наукової літератури за проблемою дослідження;
спостереження;
аналіз існуючих методик дослідження особистості:
дослідження особистості біогафічним методом; дослідження особистості за допомогою модифіційоваої форми В опитувача FPI; дослідження особистості за допомогою опитувача Юнга.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ
1.1Аналіз наукової літератури за проблемою дослідження особистості у вітчизняній та зарубіжній психології
Психологія особистості стала експериментальною наукою в перші десятиліття минулого століття. Її становлення пов’язане з іменами таких учених, як А. Ф. Лазурський, Г. Олпорт, Р. Кеттел та інші. Проте теоретичні дослідження в психології особистості проводилися задовго до цього часу, й в історії відповідних досліджень можна виділити три періоди: філософсько - літературний, клінічний та експериментальний. Перший бере свій початок від робіт стародавніх мислителів й продовжується до початку ХІХ століття.
В перші десятиліття ХІХ століття поряд з філософами та письменниками проблемами психології особистості зацікавилися й лікарі - психіатри. Вони перші стали вести систематичні спостереження за особистістю хворого в клінічних умовах, вивчати історію його життя для того, щоб краще зрозуміти його поведінку. Цей період отримав назву клінічний. До початку ХХ століття філософсько - літературний та клінічний підходи до особистості були єдиними спробами проникнення в її сутність.
Важливою задачею експериментального періоду у вивченні особистості стала розробка надійних і валідних тестових методів оцінювання нормальної особистості.
Основними проблемами в психології особистості в філософсько - літературний період її вивчення стали питання про моральну й соціальну природу людини, про її вчинки й поведінку. Перші визначення особистості були достатньо широкими. Вони включали в себе все те, що є в людині і що вона може назвати своїм, особистим.
Експериментальний період в дослідженнях особистості почався в той момент, коли у вивченні основних пізнавальних процесів уже були досягнені важливі успіхи. Разом із тим в атомістичній, функціональній психології вже в той час широко використовувався експеримент і апарат математичної статистики.
Експериментальні дослідження особистості в Росії були початі А.Ф.Лазурським, а за кордоном - Г. Айзенком і Р. Кеттелем.
А. Ф. Лазурський розробив техніку й методику ведення систематичних наукових спостережень особистості, а також процедуру проведення природного експерименту, в якому можна було отримати й узагальнити дані, які зачіпають психологію й поведінку здорової особистості.
Заслугою Г. Айзенка є розробка методів і процедур математичної обробки даних спостережень, питань та аналіз документів, зібраних про особистість з різних джерел. У результаті такої обробки вийшли кореліруючі (статистично пов’язані) між собою факти, які характеризують загальні, найбільш поширені й індивідуально стійкі риси.
Г. Олпорт заклав основи нової теорії особистості, яка отримала назву «теорія рис», а Р. Кеттел, скориставшись методом Г. Айзенка, надав дослідженням особистості, які проводилися в рамках теорії рис, експериментальний характер. Він ввів у процедуру експериментального дослідження особистості метод факторного аналізу, виділив, описав і визначив ряд реально існуючих факторів, або рис особистості. Він же заклав основи сучасної тестології особистості, розробивши один з перших особистістних тестів, названий його іменем (16 - факторний тест Кеттела).
З усіх визначень особистості, запропонованих на початку експериментального періоду розробки проблеми особистості, найбільш вдалим виявилося те, яке було дано Г. Олпортом: «особистість є прижиттєво сформована індивідуально своєрідна сукупність психофізиологічних систем- рис особистості, якими визначається своєрідне для даної людини мислення й поведінка» [25, с. 209].
К. Роджерс визначав особистість у термінах самості «як організовану, довгочасну, суб’єктивно розуміючу сутність, яка складає саме серце нашої турботи» [29, с. 52 ].
Дж. Келлі розглядав особистість «як належний кожному індивіду унікальний спосіб усвідомлення життєвого досвіду» [12, с. 13 ].
А. Бандура розглядав особистість у вигляді «складного утворення взаємовпливу індивіда, поведінки та ситуації» [4, с. 179 ].
К. К. Платонов визначав особистість «як деяку біосоціальну ієрархічну структуру, в якій виділяються наступні підструктури: спрямованість, досвід, індивідуальні особливості різних форм відображення» [26, с. 83 ].
О. М. Леонтьєв вважав, що «особистість - це психологічне утворення особливого типу, яке породжується життям людини в суспільстві» [17, с. 85 ].
Я. Л. Морено уявляв собі особистість «як соціальний атом» [21, с. 217 ].
Таким чином, проаналізувавши наукову літературу за проблемою дослідження особистості у вітчизняній та зарубіжній психології можна зробити висновок, що як і в наш час, так і в минулому психологія особистості посідала важливе місце в роботах таких визначних авторів, як А.Ф. Лазурський, Г.Айзенк, Г. Олпорт, Р. Кеттел, А. Г. Асмолосов тощо. Ці та інші вітчизняні та зарубіжні психологи зробили великий внесок у розвиток психології особистості.
1.2Поняття особистості у психології
Людина, яка вийшла завдяки праці з тваринного світу й розвинулась у суспільстві, яка вступила у спілкування з іншими людьми за допомогою мови, стає особистістю - суб’єктом пізнання й активного перевтілення дійсності.
Факт належності до людського роду фіксується у понятті індивід. Індивідом ми можемо називати й дорослу, нормальну людину, й новонародженого, й ідійота, не здатного сприймати мову й навички. Проте перший з них є особистістю, тобто соціальною істотою, яка включається в суспільні відносини і є діячем суспільного розвитку.
З’являючись у світ як індивід, людина стає особистістю, і цей процес має історичний характер. Ще у ранньому дитинстві індивід вмикається у визначену історично систему суспільних відносин, яку він застає уже готовою. Подальший розвиток людини у соціальній групі створює такі відносини, які формують його як особистість.
В поняття «особистість» включають такі властивості, які є більш або менш стійкими й свідчать про індивідуальність людини, визначаючи її вчинки.
Особистість - це людина, яка взята в системі таких її психологічних характеристик, які соціально обумовлені, проявляються у суспільних по природі зв’язках і відносинах, є стійкими, визначають моральні вчинки людини, які мають суттєве значення для неї самої й оточуючих [23, с. 335 ].
Одна з найбільш характерних сторін особистості - її індивідуальність, під якою розуміється неповторне сполучення психологічних особливостей людини. Сюди належать характер, темперамент, особливості протікання психологічних процесів, сукупність переважаючих почуттів і мотивів діяльності, сформовані здібності.
Психологічний склад особистості, сполука психологічних особливостей утворює у кожної конкретної людини стійку єдність, яка може розглядатися як відносна постійність психічного складу особистості. Проте відмічена постійність - відносна.
Поряд з поняттям «людина», «особистість» в науці використовуються терміни «індивід», «індивідуальність» (див. рис. 1.1). Їх відмінність від поняття «особистість» складається з наступного. Якщо поняття «людина» включає в себе сукупність всіх людських якостей, незалежно від того, присутні чи відсутні вони у даної конкретної людини, то поняття «індивід» характеризує саме його й додатково включає такі психологічні й біологічні властивості, які також є в нього.
Відносно стійкі й відносно змінні особливості особистості утворюють її динамічну структуру як складну єдність рис особистості в їх цілісності й взаємопов’язанності.
Психологічне вивчення особистості включає в себе вирішення двох фундаментальних наукових задач. Перша з них - це виявлення індивідуальної для кожного структури особистості, яка відокремлює її від двох людей. Остання задача потребує виділити деяке число підструктур, яке у своїй сукупності утворює структуру людської особистості.
Рис. 1.1 Схема співвідношення об’ємів понять «людина», «особистість», «індивід» і «індивідуальність»
У сучасній зарубіжній психології помітне місце займають теорії, які виділяють в особистості людини дві основні підструктури, які сформувалися під впливом двох факторів - біологічного й соціального. Проте теорія двох факторів помилковаперш за все тому, що вона механічно протиставля соціальне й біологічне, середовище й біологічну організацію. У дійсності таке зовнішнє, механічне протиставлення нічого не дає для розуміння структури особистості.
Природні, органічні сторони й риси існують у структурі особистості як соціально обумовлені її елементи. Природне (анатомічні, фізіологічні й інші якості) й соціальне в структурі особистості утворюють єдність й не можуть бути механічно протиставлені одне одному.
Тому, визначаючи роль і природного, біологічного, й соціального в структурі особистості, неможна лише на цій основі протиставляти біологічне соціальному в особистості людини.
Таким чином, особистістю може бути тільки людина, досягнувши визначеного віку. Людина стає особистістю в тій мірі, в якій система її мотивів виявляється відповідною потребам суспільства. Ось чому поряд з поняттям «особистість» завжди стоїть поняття «суспільство».
1.3Формування й розвиток особистості
особистість психологія спадковість біографічний
З думкою про те, що особистістю людина не народжується, а стає, згодні зараз більшість психологів. Проте їх точки зору на те, яким законам підкорюється розвиток особистості, різні. Ці розходження торкаються розуміння рушійних сил розвитку, закономірностей й етапів розвитку, ролі в цьому процесі криз розвитку особистості, можливостей прискорення процеса розвитку та інших питань.
З кожним типом теорій пов’язане своє особливе уявлення про розвиток особистості. Психоаналітична теорія розуміє розвиток як адаптацію біологічної природи людини до життя в суспільстві, вироблення в нього захисних механізмів і узгоджених зі «Зверх - Я» способів задоволення потреб. Теорія рис засновує своє уявлення про розвиток на тому, що всі риси особистості формуються прижиттєво, й розглядає процес їх зародження, перевтілення й стабілізації як підлеглі іншим, небіологічним законам. Теорія соціального навчання представляє процес розвитку особистості крізь призму формувань окремих способів міжособистісної взаємодії людей. Гуманістична й інші феноменологічні теорії трактують його як процес становлення «Я».
В останні десятиліття усилюється тенденція до інтегрованого, цілісного розгляду особистості з позицій різних теорій. Однією з таких концепцій стала теорія, яка належить американському психологу Е. Еріксону, в якій дана тенденція виявилась вираженою.
Е. Еріксон у своїх поглядах на розвиток дотримувався так званого епігенетичного принципу: генетичної визначенності стадій, які в своєму особистістному розвитку обов’язково проходить людина від народження до кінця своїх днів.
Становлення особистості в концепції Еріксона розуміється як зміна етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення внутрішнього світу людини й радикальна зміна його відношення з навколишніми людьми.
Формуючись і розвиваючись як особистість, людина придбає не лише позитивні якості, а й недоліки. Детально уявити в єдиній теорії всеможливі варіанти індивідуального особистістного розвитку по всеможливим сполукам позитивних і негативних новоутворень практично неможливо. Саме тому Е.Еріксон зобразив у своїй концепції тільки дві крайні лінії особистістного розвитку: нормальну й аномальну (див. Додаток А).
Е. Еріксон виділив вісім стадій розвитку. На першій стадії розвиток дитини визначається майже виключно спілкуванням з ним дорослих людей, в першу чергу матері.
Друга стадія визначає формування у дитини таких особистістних якостей, як самостійність і впевненість у собі
Третя й четверта стадії розвитку, по Е. Еріксону, підкреслюють значення учбової й трудової діяльності для психічного розвитку дитини в ці роки.
Придбання нових життєвих і соціальних ролей змушує людину по - новому дивитися на більшість речей, і в цьому заключається основний момент особистістного розвитку в старшому віці, який слідує за юністю. Крім того, на кожній виділеній ним стадії розвитку автор вказує лише на окремі моменти, які пояснюють його хід, і тільки на деякі особистістні новоутворення, характерні для відповідного віку.
Е. Фромм дав філософськи найбільш правильну трактовку цілей і задач особистістного розвитку людини в умовах сучасного демократичного суспільства. Розвиток особистості - це визнання й реалізація унікальних можливостей, які має кожна людина. Люди, вважав автор, народжуються рівними, проте різними. Повага самобутності людини, культивування його унікальності, відповідне його природі й вищим моральним, духовним цінностям,- найважливіша задача виховання.
Особистість повинна розвиватися вільно, й свобода її розвитку на практиці означає непідвласність будь - якій вищій силі або цілі, крім самовдосконалення особистості. Майбутеє демократії залежить від реалізації...

Похожие материалы:

Реферат: Психологічні особливості формування та становлення характеру у підлітковому віці

Курсовая работа: Особливості вивчення та психологічної діагностики інтелектуальної сфери особистості

Реферат: Вплив функціональних станів людини на розвиток особистості при заняттях тхеквондо

Курсовая работа: Початковий етап формування самосвідомості особистості (від 1 до 3 років)

Реферат: ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ ТА ЇХ УРАХУВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ