Курсовая работа: Воля та прояви вольових та емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці

Актуальність дослідження обумовлена спрямованістю на вирішення фундаментальної проблеми вікової та педагогічної психології - розвитку в людини здатності до оволодіння власною поведінкою, регуляції (саморегуляції), підтримання високого рівня функціональності, на розкриття психологічних передумов формування особистості як активного суб’єкта власної діяльності, що, безумовно, передбачає розвиненість емоційно-вольового потенціалу.

Дата добавления на сайт: 11 августа 2024

Скачать работу 'Воля та прояви вольових та емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці':

Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз наукових поглядів у американській та вітчизняній психології на проблему волі
.1 Зміст поняття «воля» в історії американської та вітчизняної психології
.2 Аналіз вольової дії
Розділ 2. Емпіричне дослідження волі та вольової поведінки особи юнацького віку
.1 Організація дослідження
.2 Аналіз отриманих результатів
.3 Методичні рекомендації щодо розвитку волі в підлітковому та юнацькому віці
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність дослідження обумовлена спрямованістю на вирішення фундаментальної проблеми вікової та педагогічної психології - розвитку в людини здатності до оволодіння власною поведінкою, регуляції (саморегуляції), підтримання високого рівня функціональності, на розкриття психологічних передумов формування особистості як активного суб’єкта власної діяльності, що, безумовно, передбачає розвиненість емоційно-вольового потенціалу. Відомо, що юнацький період розглядається як такий, під час якого суперечності розвитку набирають особливої гостроти. Це зумовлено специфічними явищами, що свідчать про перехід від дитинства до дорослості, що супроводжується якісною перебудовою усіх сторін розвитку особистості. Саме у цей період відбувається усвідомлення дитиною своєї індивідуальності, змінюється її ставлення до навколишнього світу, до себе, до інших людей, відбувається перебудова потреб та мотивів, поведінки. Водночас змінюються вимоги суспільства до представників раннього юнацького віку. У зв'язку з цим юнакам необхідно погоджувати свої потреби з очікуваннями оточуючих та вимогами соціальних норм.
Необхідність такого погоджування часто пов'язана із значними труднощами, котрі й стають причиною виникнення суперечностей у розвитку підлітка. Ці суперечності можуть протікати в гострій формі, зумовлюючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці школярів, у їх взаєминах з дорослими та ровесниками.
Актуальність дослідження обумовлена, перш за все, необхідністю подальшої теоретичної та практичної розробки проблеми емоційних проявів та реакцій на різних етапах онтогенезу особистості. У ряді досліджень відзначається уразливість, у першу чергу, емоційної сфери особистості як дорослих, так і юнацтва (Г.О. Балл, О.І. Захаров, Г. Крайг, та ін.). Саме тому дослідження емоційної сфери юнаків, особливостей прояву емоцій та реакцій юнаків під час спілкування з однолітками на сучасному етапі, який характеризується підвищеною емоціогенністю, що обумовлена соціальними перебудовами у сучасному суспільстві, у період соціальних змін, є актуальним і значущим.
Крім того, враховуючи те, що саме у підлітковому та юнацькому віці закладаються основи наступного емоційного життя у зрілі роки (П.М. Якобсон), враховуючи підвищену емоційну чутливість юнаків до впливів сучасного соціуму, при спілкуванні з групою однолітків, виникає необхідність у дослідженні індивідуального середовища дитини. Актуальність даної теми визначається також необхідністю вирішення проблеми оптимізації взаємин юнаків між собою та гармонізації їх взаємин в цілому, втілення у практику виховання підростаючого покоління принципу особистісно зорієнтованого підходу.
Мета роботи полягає у порівнянні проблеми волі в американській та вітчизняній психологічних школах. Метою емпіричного дослідження було вивчення особливостей емоційних та вольових реакцій осіб раннього юнацького віку, а також розробка й обґрунтування методів корекції рівня вольових реакцій юнаків.
У відповідності з поставленою метою були визначені наступні завдання дослідження:
на підставі теоретичного аналізу літератури обґрунтувати підходи до дослідження проблеми вольових реакцій в американській та вітчизняній психології, розглянути структуру цих явищ, їх психологічний зміст та специфіку проявів;
застосувати комплекс діагностичних методик, релевантних меті та завданням дослідження; створити психодіагностичний інструментарій, спрямований на вивчення емоційності, емоційних реакцій осіб юнацького віку;
емпірично дослідити якісні показники вольових реакцій юнацтва, властивостей особистості залежно від типу характеру юнака, простежити взаємозв’язок цього типу на рівень вольових реакцій юнака;
розробити психологічні рекомендації для корекції рівня вольових реакцій.
Об’єкт дослідження - воля та прояви вольових та емоційних реакцій в ранньому юнацькому віці.
Предмет дослідження - якісні характеристики емоційності та характеристики прояву емоційних реакцій юнацтва в залежності від типу характеру.
Методи дослідження. Теоретичні методи: аналіз філософської, психологічної та психолого-педагогічної літератури; емпіричні: спостереження, тестування, анкетування; методи математичної обробки даних: статистичні та аналітичні. У психодіагностичний комплекс увійшли традиційні стандартизовані методики. До методик належать: методика «Вольова організація особистості» А.А. Хохлова та методика Дж. Роттера «Діагностика рівня суб’єктивного контролю» (адаптація - Є.Ф. Бажин, Є.О. Голинкіна, О.М. Еткінд).
Вибірку склали 30 школярів раннього юнацького віку - учні 11 класу Кам’янець-Подільської ЗОШ №10.
Розділ 1. Теоретичний аналіз наукових поглядів у американській та вітчизняній психології на проблему волі
Воля - здатність людини діяти у напрямі поставленої мети, долаючи ті чи інші (внутрішні чи зовнішні) перешкоди. Якщо розум формулює мету, то воля ініціює дії до даної мети.
Вольовий акт - це глибинний процес боротьби різноспрямованих мотивів, тенденцій в точках біфуркації (точки розгалуження) на життєвому шляху.
Плутанина в поняттях, що відносяться до визначення волі, чітко спостерігається в ряду авторів: з одного боку, воля не зводиться тільки до вольового зусилля, а з іншого боку - вона не збігається і з довільною дією. Справді, воля, з одного боку, пов'язана зі свідомою цілеспрямованістю людини, з навмисністю її вчинків і дій, тобто з мотивацією, з самоврядуванням при здійсненні дій. З іншого боку, найбільш яскравий прояв волі спостерігається при подоланні труднощів - звідси і виникає думка, що воля потрібна тільки для цих випадків. Насправді ж вольове (або, іншими словами, довільне) управління включає і те, й інше.
Тому розуміння феномена волі можливе лише на основі синтезу різних теорій, на основі врахування поліфункціональності волі як психологічного механізму, що дозволяє людині свідомо керувати своєю поведінкою.
.1 Зміст поняття «воля» в історії американської та вітчизняної психології
Розглянемо наступні підходи до вивчення питання волі та вольової поведінки особистості, що склались в історії американської та вітчизняної психології.
Воля як волюнтаризм. У спробах пояснити механізми поведінки людини в рамках проблеми волі виник напрям, що отримав в 1883 р., з легкої руки німецького соціолога Ф. Теніса, назву «волюнтаризм» і визнає волю особливою, надприродною силою. Згідно з ученням волюнтаризму, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають хід психічних процесів. В крайньому своєму вираженні волюнтаризм протиставляв вольовий початок об'єктивним законам природи і суспільства, стверджував незалежність людської волі від навколишньої дійсності [20].
Проти волюнтаризму виступали і фізіологи, які вольову (довільну) поведінку розглядали не тільки як детерміновану, але і як рефлекторну. Вперше це положення було обґрунтоване І.М. Сєченовим в його класичній роботі «Рефлекси головного мозку». Сєченов категорично не погоджувався з тим, що «так як людина вільна чинити як і відповідно до своїх думок і бажань, так і наперекір їм, - значить, між нею і вчинками повинна стояти особлива вільна сила, яка і називається волею» [23, с. 246].
Чи наша воля цілком визначається тими умовами, зовнішніми і внутрішніми, в яких ми живемо і діємо? На це питання, як наша безпосередня свідомість, так і наукові дані допускають двоякого роду відповідь: з одного боку, ми відчуваємо себе вільними у своїх вчинках, діях і рішеннях, з іншого боку, також безсумнівно, що вплив навколишнього середовища в значній мірі обумовлює всю нашу діяльність. Звідси виникли два протилежні вчення: одне - що заперечує свободу волі (детермінізм), інше - що визнає її (індетермінізм) [20, c.223].
Противники волюнтаризму стверджували, що свобода волі означає не що інше, як можливість приймати рішення зі знанням справи. Причому ця можливість відноситься і до придушення спонукань, а не тільки до ініціації дій. Недарма Л.С. Виготський [5], посилаючись на Ш. Блонделя, писав, що вольова, або довільна, поведінка є поведінкою соціальною по своїй суті і що максимум волі є максимум покори. Тому відсутність свободи в прийнятті рішень ще не говорить про відсутність волі.
Воля як вільний вибір. Американський психолог У. Джеймс вважав головною функцією волі прийняття рішення про дію за наявності у свідомості одночасно двох або більше ідей руху. Наявність конкуруючої ідеї гальмує перехід уявлення про рух в дію, тому для вчинення дії треба здійснити вибір ідеї і прийняти рішення. Вибір здійснюється на основі інтересу і полягає в напрямку уваги на обраний об'єкт, після чого починається рух, так як імпульс до руху повідомляє та ідея, яка в дану хвилину опанувала увагою людини. У. Джеймс вважав волю самостійною силою душі, що володіє здатністю до прийняття рішень про дію [20].
Л.С. Виготський при обговоренні проблеми волі також пов'язував це поняття зі свободою вибору: «Самим характерним для оволодіння власною поведінкою є вибір, і недаремно стара психологія, вивчаючи вольові процеси, бачила у виборі саме вольовий акт» [5, с. 274].
В.М. Аллахвердов [1] вважає проблему свободи волі, свободи вибору «чи не найстрашнішою» в психології та філософії. Автор зазначає, що як відповідь «так», так і відповідь "ні" на питання про те, чи вільна людина у своєму виборі, ведуть нас у глухий кут, про що свідчить практично вся історія людства. В.М. Аллахвердов підкреслює, що, з одного боку, одвічним є бажання відповісти «так», тому що, як переконують нас гуманісти, саме свобода волі робить людину людиною. Звідси випливає положення про те, що людина повинна нести моральну відповідальність за свої вчинки і діяння. Але, з іншого боку, варто відповісти «ні», тоді доведеться визнати поведінку людини недетермінованою і, тим самим такою, що не підлягає природничо-науковому поясненню. Така відповідь веде до містики та ірраціоналізму. Але заперечення свободи вибору, продовжує В.М. Аллахвердов, породжує інші складності. Відмова від свободи негайно перетворює людину на автомат, машину, нехай навіть найхимернішу, як писав І.М. Сєченов. Виникає питання: невже дійсно людина не більш ніж автомат? Таким чином, ні визнання свободи волі, ні визнання суворого детермінізму не вирішує проблему пояснення поведінки і діяльності людини, - підсумовує В.М. Аллахвердов.
П.В. Симонов [24] спробував переформулювати проблему свободи вибору. Визнаючи детермінізм, він прийшов до висновку про ілюзорність свободи вибору і поставив питання: чому, якщо свободи вибору немає, нам все-таки здається, що вона є? Пояснення цьому факту він бачив у тому, що існують певні внутрішні процеси, які впливають на свідомість, але при цьому не можуть бути усвідомлені. Тоді усвідомлюваний результат цих процесів для людини здається несподіваним, виникаючим нізвідки, а отже, недетермінованим.
Як вільна воля, так і детермінізм - це поняття, які не мають загальноприйнятих визначень, але основними теоретичними позиціями є жорсткий детермінізм, м'який детермінізм і лібертаріанізм. Жорсткий детермінізм передбачає, що людська поведінка повністю визначається чинниками, що знаходяться поза сферою свідомості людини, і говорити про вибір безглуздо. Деякі вчені, однак, стверджують, що раціональність не суперечить детермінізму, бо самі варіанти, з яких може вибирати людина, не підлягають вибору. Останній аргумент узгоджується з точкою зору, яку називають м'яким детермінізмом, - вона допускає сумісність волі з детермінізмом. Таким чином, люди можуть вибирати, але з обмеженої кількості варіантів.
Лібертаріанські погляди є подальшим розвитком м'якого детермінізму: хоча поведінка не вважається абсолютно вільною, повна передбачуваність людського вибору не допускається. Вільний вибір поведінки не означає «безпричинний», оскільки в останньому випадку вибір повинен бути випадковим, і прихильники свободи вибору звичайно припускають існування причини особливого роду, яка дозволяє людині вибрати інший спосіб дій, що відрізняється від того, що відбувся насправді. Ця особлива причина полягає в здатності самостійно діючої людини до цілеспрямованого, навмисного вибору.
В.М. Аллахвердов вважає, що відчуття свободи вибору виникає тоді, коли є суб'єктивні підстави, які не залежать причин, які їх породили. А це відбувається в тому випадку, коли одні причини викликають до дії зовсім інші спонукальні причини, що виявляються в подальшому абсолютно самостійно і незалежно від вихідних [1].
В.І. Селіванов [21] вважав, що в разі конфлікту спонукань однакової сили результат боротьби визначається вольовим імпульсом (який має всі ознаки внутрішнього свідомого стимулу), рефлекторно підсилює один з альтернативних мотивів.
Участь механізмів волі у вирішенні протиріч в процесі мотивації В.К. Калін [13] запропонував називати волінням. Цей процес, пише він, переживається суб'єктом як підконтрольність і підвладність йому усвідомлюваних потягів.
Воля як довільна мотивація. Німецький, а згодом американський психолог К. Левін [31, c. 123-125] довів, що завчені форми поведінки (стимульно-реактивні зв'язки, навички і т.п.) самі по собі не здатні детермінувати активність суб'єкта; для цього необхідна дія мотиваційного фактора. Тим самим була постульована чільна і координуюча роль мотиваційних і вольових процесів по відношенню до інших психічних процесів. За К. Левіним, поведінка особистості управляється великою кількістю «напружених систем», які являють собою цілі, що йдуть від самого суб'єкта або задані ззовні. Цілі є не тільки когнітивною репрезентацією майбутнього стану (когнітивний аспект), але одночасно динамічним вираженням певних потреб особистості (мотиваційний аспект), хоча повністю до цих потреб не зводяться, тому вони отримали назву квазіпотреб. Об'єкти або події, які можуть служити для розрядки напружених систем - квазіпотреб, - мають особливі спонукальні риси, буквально - характер вимоги («Aufforderungscharacter») від суб'єкта того чи іншого типу поведінки. Так, якщо нам необхідно зателефонувати, телефон як би «сам кидається в очі», вимагаючи від нас певних дій. Замінивши поняття «детермінуюча тенденція» Н. Аха поняттям «квазіпотреба», К. Левін фактично ототожнив проблематику волі і мотивації. Згідно з К. Левіном, квазіпотреба автоматично втілюється в дію, як тільки для цього наступають сприятливі зовнішні умови. [31].
Пов'язували волю з мотивацією і вітчизняні психологи. І тут не можна не згадати про уявлення І. М. Сєченова про дане питання. По-перше, вчений виділяв моральний компонент волі, що можна розглядати як постулювання ним участі в вольових актах морального компоненту мотиву («воля - діяльна сторона розуму і морального почуття, що керує рухом в ім'я того й іншого, і часто наперекір навіть почуттю самозбереження», - писав він [23, с. 177]). По-друге, І.М. Сєченов підкреслював, що просто так людина не стане проявляти силу волі, для цього потрібна вагома причина, мотив. «Безособової, холодної волі ми не знаємо», - стверджував учений [23, с. 181].
Г.І. Челпанов [27] виділяв у вольовому акті три елементи: бажання, стремління і зусилля. Він пов'язував вольову дію з боротьбою мотивів, наділяючи волю функцією вибору (прийняття рішення про дію). Про потяги, бажання і хотіння людини у зв'язку з питанням про волю і вольові акти говорив у своїх роботах й інший великий вітчизняний психолог Н.Н. Ланге [14]. Зокрема, він дав своє розуміння відмінності потягів від хотіння, вважаючи, що останні - це потяги, що переходять у дії і супроводжувані почуттям активності цих дій. Для Н.Н. Ланге хотіння - це діяльна воля.
Л.С. Виготський [5] виділяв у вольовій дії два окремих процеси: перший відповідає рішенню, замиканню нового мозкового зв'язку, створенню особливого функціонального апарату; другий - виконавчий - полягає в роботі створеного апарату, в дії за інструкцією, у виконанні рішення. Л.С. Виготський включав в структуру вольового акту операцію введення допоміжного мотиву для посилення спонукання до дії - необхідного, але слабо пов'язаного з особистим бажанням людини. Л.С. Виготський стверджував, що свобода волі не є свобода від мотивів. Вільний вибір людини з двох наявних можливостей визначається не ззовні, а зсередини, самою людиною.
Розуміння мотиваційного процесу як вольового можна знайти у С.Л. Рубінштейна [18]. Вся перша частина його глави про волю - «Природа волі» - є не що інше, як виклад різних аспектів вчення про мотивацію. С.Л. Рубінштейн вважав, що «зачатки волі укладені вже в потребах як у вихідних спонуканнях людини до дії» [18, с. 588]. Однак, мотиваційне спонукання у людини дає тільки поштовх до розгортання першого компонента вольового акту, тобто мотивації, але не призводить безпосередньо до дії. Про це писав і сам С.Л. Рубінштейн: «Будучи в своїх початкових витоках пов'язаною з потребами, вольова дія людини ніколи, однак, не випливає безпосередньо з них. Вольова дія завжди опосередковано більш-менш складною роботою свідомості - усвідомленням спонукань до дії як мотивів і її результату як цілі». І ще: «... У вольовій дії самі спонукання не діють безпосередньо у вигляді сліпого імпульсу, а опосередковано через усвідомлену мету» [18, с. 589].
Довільна дія, за А.Н. Леонтьєвим, характеризується тим, що зміст мотиву і мети в ній не збігається. Багато вчених розглядали і розглядають механізм мотивації як вольовий. Відзначаючи це, Б.В. Зейгарник з співавторами писала: «Проблема оволодіння своєю поведінкою (на рівні оволодіння власною мотивацією) традиційно ставиться в психології як проблема волі. Вольова поведінка розглядається різними авторами як процес виробництва нових мотиваційних утворень, що сприяють розгортанню поведінки в обраному напрямку».
Не зводив волю до мотиву П.В. Симонов, який справедливо вважав, що неможливо вважати волею домінуючу в даний момент потребу. Воля - це не просто панівна потреба, - писав він, - а деякий спеціальний механізм, додатковий до однієї з конкуруючих мотивацій [24].
В.А. Іванников [8] задавався питанням про те, що міститься загального в наступних поняттях, за допомогою яких описують і пояснюють феномен волі або вольової поведінки: дію без актуальної потреби; дію при конфлікті мотивів; дію з урахуванням її наслідків і моральних міркувань; дію по суспільній необхідності; довільно обрану дію, вільну від наявної ситуації; стримування своїх бажань; подолання перешкод і т.д. В.А. Іванников дав таку відповідь: всі ці поняття містять у собі момент зміни спонукань шляхом зміни сенсу дії. Він також вважав, що про волю починають говорити тоді, коли виявляється недолік спонукання до заданої дії. З одного боку, В.А. Іванников дотримувався розуміння волі з мотиваційних позицій, а з іншого боку, мабуть, примикав до прихильників розуміння волі як вольової регуляції, пов'язаної з подоланням труднощів.
Погляди В.А. Іванникова...