Дипломная работа: Вплив стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів

Зміст

Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів
.1 Просоціальна поведінка особистості як психолого-педагогічна проблема
.2 Чинники розвитку просоціальної поведінки молодших школярів
.3 Cтиль батьківського виховання як чинник розвитку просоціальної поведінки молодших школярів
Розділ 2. Психологічні особливості впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів
2.1 Організація експериментального дослідження
.2 Аналіз результатів експериментального дослідження
Розділ 3. Цивільна безпека
.1 Встановлення зв’язку нещасного випадку з виробництвом
.2 Працездатність та функціональні стани молодших школярів
Висновки
Список використаної літератури

Дата добавления на сайт: 13 августа 2024

Скачать работу 'Вплив стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів':

Дипломна робота
Освітньо-кваліфікаційний рівень «Бакалавр»
на тему: «Вплив стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів»
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів
.1 Просоціальна поведінка особистості як психолого-педагогічна проблема
.2 Чинники розвитку просоціальної поведінки молодших школярів
.3 Cтиль батьківського виховання як чинник розвитку просоціальної поведінки молодших школярів
Розділ 2. Психологічні особливості впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів
2.1 Організація експериментального дослідження
.2 Аналіз результатів експериментального дослідження
Розділ 3. Цивільна безпека
.1 Встановлення зв’язку нещасного випадку з виробництвом
.2 Працездатність та функціональні стани молодших школярів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Розвиток просоціальної поведінки особистості є важливим завданням для сучасного суспільства, в якому останнім часом зростає рівень поведінкової девіації. У цій ситуації, просоціальні вчинки мають важливі наслідки для особистості, оскільки породжують симпатію, схвалення й відповідну допомогу з боку інших людей, сприяють покращенню стосунків з ними, допомагають створенню і підтриманню позитивного образу «Я», приносять моральне задоволення, покращують емоційне благополуччя.
Актуальність потреби формувати просоціальну поведінку молодших школярів є очевидною з огляду на присутність в ній порушень, які розвиваються на тлі серйозних зрушень у сімейних відносинах. Можна зазначити, що упродовж двох останніх десятиліть спілкування у багатьох сім’ях стало формальним, відчуженим і нерідко обмежується вирішенням побутових проблем. Це призводить до часткової руйнації інституту сім’ї, що негативно відбивається на виконанні нею виховної функції.
Сучасні соціальні зрушення позначилися і на якості навчально-виховного процесу у школі. Втрата, або викривлення культурно-виховних ідеалів позбавляє вчителя можливості не тільки прогнозувати результат свого впливу на моральний стан підростаючого покоління, а й визначитися у виборі цілей, засобів і критеріїв виховання.
Оскільки саме це виступає передумовою формування просоціальної поведінки, яка здійснюється шляхом інтегративних впливів між вихованням в сім`ї та взаємодіями учня в школі, можна зазначити, що негативні зміни у становленні основ моральності та просоціальності зафіксовані відносно всіх вікових періодів. Уже в молодшому шкільному віці спостерігаються прояви егоїстичності, байдужості до емоційного стану іншої людини і зосередженості на власних потребах та переживаннях.
У такій ситуації, істотну роль у формуванні морального обличчя особистості та її особистісного становлення відіграє просоціальна орієнтація, чинником якої виступає, серед інших, батьківське спілкування та обраний батьками стиль ставлення до дитини, взаємодії з нею.
Розвиток просоціальної поведінки неможливий без спеціального вивчення цього феномена, без виявлення його причин і соціально-психологічних факторів, що визначають загальні закономірності розвитку просоціальності та виокремлення умов виникнення відхилень у цьому процесі.
Важливість окресленої проблеми спричинила активні дослідницькі пошуки, відображені у працях учених щодо сутності просоціальної поведінки (Х. Харппорн, М. Мей).
Вагомий внесок у вивчення питання впливу різноманітних чинників навколишнього середовища на просоціальну поведінку особистості здійснили такі вітчизняні вчені, як В. Антонович, Д. Багалія, М. Грушевський, М. Костомарова (висвітлювали у своїх працях благочинну діяльність як першоознаку просоціальної поведінки); М. Дмітрієв, П. Георгіївський, В. Картамишева, К. Побєдоносцева, Є. Максимов (здійснили періодизацію розвитку благочинної діяльності та охарактеризували її вплив на соціальну свідомість людини); В. Абраменкова, Т. Гаврилова, Н. Куницина, І. Юсупов (вивчали питання становлення гуманних стосунків у дитячому віці). Варто відмітити здобутки зарубіжних учених (Б. Латане, Д. Дарлі, Г. Бірхофф, Д. Майєрс, Г. Алвін) стосовно вивчення досліджуваних аспектів проблеми. Вивчення проблеми просоціальної поведінки у різноманітних її проявах увійшло до кола наукових інтересів Р. Павелківа, Н. Корчакової, С. Шеметюк,О. Решетнікова.
У контексті вивчення проблеми розвитку просоціальної поведінки молодших школярів заслуговують на увагу праці, присвячені дослідженню особливостей цього віку (М. Бріджит, Є. Ервін), зорієнтовані на розкриття специфіки поведінки молодших школярів (Ю. Мазур, Н. Корчакова).
Актуальність означеної проблеми та потреби освітньої практики зумовили вибір теми бакалаврської роботи «Вплив стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів».
Об’єкт дослідження - чинники просоціальної поведінки молодших школярів.
Предмет дослідження - вплив стилю батьківського виховання як чинника розвитку просоціальної поведінки молодших школярів.
Мета дослідження: з’ясувати особливості впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів.
Завдання дослідження:
. Охарактеризувати сутність феномена просоціальної поведінки особистості.
. Виявити чинники розвитку просоціальної поведінки молодших школярів.
. Довести детермінуючий вплив стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів.
. Експериментально перевірити значущість стилю батьківського виховання щодо розвитку просоціальної поведінки молодших школярів.
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що розвиток просоціальної поведінки молодших школярів має відмінності, зумовлені вибором стилю батьківського виховання, який обумовлений життєвими цінностями, методами, способами самоствердження, контролю та впливу батьків на особистість дитини
Методи дослідження:
теоретичні: аналіз, синтез, класифікація, систематизація, порівняння;
емпіричні: спостереження, бесіди, констатований експеримент з використанням методик: «Діагностика батьківських відносин», «Рукавичка», «Тест на визначення стилю батьківського спілкування».
статистичні методи кількісної та якісної обробки експериментальних даних.
Експериментальна база дослідження: дослідження проводилося на базі Малошпаківської ЗОШ. В експерименті взяли участь діти молодшого шкільного віку (30 осіб), та їхні батьки (30 осіб).
Структура бакалаврської роботи: бакалаврська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (46 найменувань). Загальний обсяг бакалаврської роботи 57 сторінок, основна частина - 55 сторінок.
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми впливу стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів
.1 Просоціальна поведінка особистості як психолого-педагогічна проблема
В науковій літературі, проблема просоціальної поведінки є відносно новою проблемою, що піддається науковому аналізу. Зважаючи на велику значущість взаємопідтримки, жертовності, турботи про ближнього, можна задуматись про глибинні корені проблеми просоціальності. Водночас треба зазначити, що рівень суспільної і наукової уваги до цієї проблеми, упродовж її становлення, мав різні рівні актуалізації.
Так, як зазначають Р. Павелків та Н. Корчакова перші дослідження просоціальності з’явились у 30-х роках ХХ століття [33, с. 269 - 319]. У цей період з’являється фундаментальна праця Х. Харппорна і М. Мея «Вивчення природи характеру», у якій одна з ліній аналізу поведінки спрямовувалася на вивчення соціальної взаємодії у дихотомії індивідуалізм - кооперативність. З точки зору дослідників, саме ці якості особистості, є найбільш важливими і необхідними для нормального функціонування особистості та суспільства в цілому [15, с.157].
Проте, ще наприкінці ХІХ ст. були опубліковані праці, присвячені питанню допомоги, що є одним із суттєвих показників просоціальної поведінки: М. Дмітрієва, який дослідив історію розвитку благодійності, здійснив її періодизацію, проаналізував її правові основи; П. Георгіївського, котрий виокремив загальні проблеми благодійності, охарактеризував державну систему захисту соціально незахищених верств населення; В. Картамишева і К. Побєдоносцева, які вивчали організацію громадської опіки як виду благодійної діяльності, охарактеризували форми надання допомоги; Є. Максимова, який дослідив благодійність як соціальне явище, виділив її основні напрями.
Дослідження проблеми просоціальності особливо активізувалися у 70-х роках ХХ століття. Зокрема, вони торкалися питань вікових закономірностей просоціальності (Мерфі Бріджит, Стауб Ервін), становлення гуманних стосунків та емоційної чутливості у дитячому віці (В. Абраменкова [1], Т. Гаврилова [12], Н. Куніцина [27], І. Юсупов [47]). А у 80 - ті роки, на Міжнародному психологічному конгресі у Лейпцигу (1980), поняття «просоціальна поведінка» було введено в науковий обіг [19].
Аналіз досліджуваної проблеми, проведений Г. Бірхоффом [6], Д. Майєрсом [30], дає змогу зробити висновок, що в основі будь-яких проявів просоціальної поведінки лежить здатність людини до співпереживання, і чим більше вона до цього схильна, тим з більшою готовністю надає допомогу людям.
Згідно з висновком С. Шеметюк, просоціальність, як особливе явище свідомості і поведінки людини, аналізується у контексті практичних відносин між людьми у формі солідарності, благодіяння, у контексті «допомагаючої поведінки».
Просоціальна поведінка є надзвичайно складним феноменом. Її сутнісні характеристики можна виокремити шляхом аналізу запропонованих ученими теоретичних моделей. Так, в моделі Б. Латане і Д. Дарлі описується п’ять стадій прийняття рішення у момент ускладненої життєвої ситуації. Перший крок просоціальності має передбачати виокремлення надзвичайної події, потім людина повинна проінтерпретувати її як надзвичайну. На третій стадії, людина повинна вирішити, чи варто їй брати на себе відповідальність за втручання, як тільки таке рішення прийняте - людина вирішує, в якій формі буде надана допомога, і нарешті, як саме буде реалізовуватись рішення.
У «теоретико-мотиваційній» моделі прийняття рішення про надання допомоги Ш. Шварца зосереджена увага на виокремленні структурних компонентів просоціальної поведінки. Автор виокремлює три основних компоненти просоціальної поведінки: оцінювання результатів, переживання відповідальності, наявність відповідних моральних приписів. Цінною ідеєю теорії є припущення, що моральні норми спонукають до допомоги лише за умови усвідомлення наслідків і покладання на себе відповідальності одночасно набувають для людини важливого значення. Важливим аспектом теорії є виокремлення пускових механізмів просоціальної поведінки. Основну функцію у цьому процесі автор відводить - самооцінці.
Модель «очікуваної цінності» базується на оцінці можливих позитивних наслідків - чим більш значущими вони є, тим швидше суб’єкт надасть допомогу іншому. Вперше положення «очікуваної цінності» з’явилися у теоріях К. Левіна і Є. Толмена [10, с. 340].
У «двоступеневій моделі» просоціальної поведінки (Ж. Кок, К. Мак-Девіс) описується динаміка її мотиваційних основ. На першому етапі об’єкт ставить себе на місце партнера, що потребує допомоги. І як наслідок, це формує емоцію співпереживання, яка стимулює надання допомоги. Без співпереживання просоціальна дія не наступає.
«Ментальна модель», запропонована З. Лінденбергом [44, с. 54], виконана у традиціях когнітивного підходу. В її основу покладено принцип когнітивного аналізу просоціальної ситуації. Автор вважає основою просоціальної поведінки соціальні зв’язки, які вимагають різних поведінкових комбінацій і виділяє п’ять видів просоціальної поведінки: співпрацю, альтруїзм, надійність, справедливість, повага до інтересів інших.
Згідно з «теорією соціального обміну» людська взаємодія спрямовується «соціальною економікою» - вони обмінюються не тільки матеріальними благами й грошима, але й соціальними товарами: любов’ю, послугами, інформацією, статусом. Діючи так, люди використовують стратегію «міні-максу» - мінімізують витрати, максимізують доходи. Теорія соціального обміну зовсім не стверджує, що ми свідомо розраховуємо на нагороду, просто вона висуває гіпотезу, що саме такі думки визначають нашу поведінку.
При цьому винагороди, які мотивують допомогу, можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Коли фірми, заради покращення свого корпоративного іміджу, виступають спонсорами, або ж коли будь-яка людина, аби отримати визнання або добитися дружби, пропонує скористатися її послугами, винагорода є зовнішньою. Ми даємо, аби отримати. Таким чином, ми більше за все бажаємо допомогти тим, хто є для нас привабливим, тим, чиєї прихильності ми добиваємося.
Винагороди від надання допомоги можуть включати внутрішню самовинагороду. Це може бути підвищення самооцінки, або зменшення дистресу, який виникає, коли ми проникаємось симпатією до того, кому ми надаємо допомогу. Нерідко люди надають допомогу іншим не тому, що свідомо підрахували, що така поведінка відповідає їхнім інтересам, а тому, що отримали таку вказівку зовні.
Соціальну поведінку мотивують норми - суспільні очікування щодо належних дій і вчинків. Вони приписують нам визначену поведінку, визначені життєві обов’язки.
Соціолог А. Гоулднер стверджує, що загальним моральним кодом є норма взаємності, згідно з якою людина прагне не завдавати шкоди, а надавати допомогу тим, хто їй допомагає. Вона «вкладає» свої зусилля в інших і очікує на «дивіденди» [4, с. 567].
Ця норма найбільшою мірою стосується взаємовідносин рівних з рівними. Ті, хто не вважають себе залежними від кого-небудь або від тих, хто є нижчими від них по статусу, особливо не відчувають необхідності відповідати взаємністю. Якщо вони не можуть цього зробити, вони можуть відчути, що, приймаючи допомогу, наражають себе на небезпеку або принижують власну гідність. Таким чином, на відміну від людей з низьким почуттям власної гідності, вони з більшим небажанням шукають допомоги. Що ж стосується людей, які явно знаходяться в залежному положенні і не в стані відповісти взаємністю, - дітей, жебраків, калік та інших, не здатних у відповідь дати стільки ж, скільки вони отримують -- людську допомогу мотивує інша норма - соціальної відповідальності. Її основу становить віра в те, що люди мають надавати допомогу тим, хто її потребує, не зважаючи на можливу винагороду в майбутньому.
Згідно з «теорією соціальних норм» люди здійснюють просоціальні вчинки тому, що суспільні очікування зумовлюють певний тип поведінки [10, с. 200]. Соціолог А. Гоулднер стверджує, що всезагальним «моральним кодом» є норма взаємності: ми схильні надавати допомогу тим, хто надає її нам.
Модель просоціальної поведінки на основі виокремлення її функціональних систем запропонована у роботі Ю. Мазур [29, с. 20]. Автор стверджує, що в основу просоціальності входить три компоненти: позитивне уявлення особистості про себе, пов’язане із здібностями до солідарності і співчуття; система життєвих цінностей, які визначають стратегії взаємодії із світом; здатність особистості реалізовувати себе на шляху альтруїстичної, суспільно значущої діяльності. Просоціальність - складне утворення, яке включає, як поведінкові, так і когнітивно-мотиваційні та ціннісні структури. До основних різновидів просоціальної поведінки належать: альтруїстична та допомагаюча поведінка, співробітництво, емпатія, гуманні відносини.
Сутність просоціальної поведінки - в її відповідності соціальним вимогам (нормам, цінностям). Альтруїзм - це один з багатьох її проявів. Емпатія базується на співпереживанні, що призводить до глибокого співчутливого розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи [24, с. 354].
Проведений аналіз наукових праць уможливив висновок, що просоціальна поведінка є системою позитивних, конструктивних, відповідних соціальним нормам дій, спрямованих на благо соціальних груп чи окремо взятої людини.
1.2 Чинники розвитку просоціальної поведінки молодших школярів
Просоціальна поведінка - це не лише складний соціально-психологічний феномен, але й динамічне явище, яке розвивається в процесі становлення особистості. Підкреслимо, що в період молодшого шкільного віку (6-9 років) відбувається інтенсивне усвідомлення дитиною того, що дорослі цінують і до якої поведінки вони заохочують. Важливою особливістю цього періоду є усвідомлення дітьми оцінки просоціального вчинку. На думку Д. Мацумото, у процесі зростання у дітей розвиваються більш складні способи розуміння навколишнього світу. Ці зміни породжують і зміни у розумінні моральних оцінок. Дитина в період молодшого шкільного віку оцінює вчинок крізь призму умов, нагород і покарань за дотримання принципів добра і зла [37, с.718]. Протягом цього періоду, завдяки розвитку когнітивних здібностей та моральної свідомості, відбувається засвоєння дитиною основних просоціальних принципів: соціальної відповідальності та справедливості.
Більшість дітей молодшого шкільного віку набувають здатності досить адекватно оцінювати наслідки несвоєчасного надання допомоги, ймовірність надання допомоги іншим, готовність її прийняття з боку партнера. Саме в цьому віці, вперше, групові мотиви починають домінувати над індивідуалістичними, як наслідок прагнення підвищити статус у групі. Молодші школярі мають знання про моральну норму взаємодопомоги. Вони визнають її як соціально значущу та обов’язкову, але саме в цьому віці у ситуації реальної взаємодії, надання допомоги залежить від характеру дитячих симпатій [13, с. 198]. Просоціальний розвиток цього віку пов’язаний з повсякденною взаємодією з авторитетним дорослим та однолітками у процесі виконання дитиною різноманітних шкільних обов’язків, що створює сприятливі умови для поглиблення моральної свідомості та почуттів. Молодші школярі засвоюють досить широкий обсяг норм і правил, якими вони повинні керуватися у взаєминах з учителями, іншими дорослими, однолітками.
Важливу роль у розвитку просоціальної поведінки дітей молодшого шкільного віку виконують такі інститути соціалізації, як сім’я, школа, релігія, кіно, телебачення, спорт, неформальні об’єднання. Провідну роль у первинній соціалізації можна віддати сім’ї [35, с. 400].
Почуття обов’язку, морального співпереживання та безкорисливої допомоги розвиваються саме у процесі спілкування з батьками. Батьки є посередниками між суспільством і дитиною. На думку І. Фурманова, така роль обумовлена тим, що батьки є готовим «соціальним продуктом» суспільства. Їх нормативна поведінка є для дитини конкретним прикладом, за яким вони спостерігають, роблять висновки щодо нормативності на підставі сприйняття батьків як близьких і авторитетних людей. Відповідно просоціальність формується на основі емоційної прихильності між дітьми і батьками, а самосвідомість дітей формується не лише шляхом прямого навчання і наслідування, але й шляхом співвіднесення свого досвіду з типом життя своїх батьків. При цьому засвоюються прийняті батьками норми і...

Похожие материалы:

Реферат: Розвиток вольової регуляції поведінки молодших школярів засобами психологічних казок

Курсовая работа: Вплив батьківського виховання на становлення самооцінки підлітка

Дипломная работа: ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ З РІЗНИМИ СТИЛЯМИ ВИХОВАННЯ