Реферат: Вплив темпераменту на розвиток соціального інтелекту

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що наш час спостерігається протиріччя між необхідністю володіння сучасною особистістю високим рівнем розвитку інтелекту та психологічної культури і часто зустрічаються труднощі в розумінні відносин між людьми, соціальної ситуації, в адаптації до суспільства. Вирішення цієї суперечності полягає у збільшенні компетентності особистості в спілкуванні і, в цілому, при пізнанні соціального світу.

Дата добавления на сайт: 27 августа 2024

Скачать работу 'Вплив темпераменту на розвиток соціального інтелекту':

Вступ
темперамент соціальний інтелект
Актуальність даного дослідження полягає в тому, що наш час спостерігається протиріччя між необхідністю володіння сучасною особистістю високим рівнем розвитку інтелекту та психологічної культури і часто зустрічаються труднощі в розумінні відносин між людьми, соціальної ситуації, в адаптації до суспільства. Вирішення цієї суперечності полягає у збільшенні компетентності особистості в спілкуванні і, в цілому, при пізнанні соціального світу. Для удосконалення цих здібностей необхідно розуміти що саме впливає на розвиток соціального інтелекту, зокрема в типологічних характеристиках особистості такої особливості як темперамент.
Багато вчених займалися виділенням факторів, що впливають на соціальний інтелект. Дж. Гілфорд, позначив основний зв'язок соціального інтелекту з пізнанням і зосередив свої дослідження на пізнанні поведінки. М.І. Бобнева пов'язує розвиток соціального інтелекту з соціалізацією і індивідуалізацією особистості. Ю.Н. Ємельянов вивчав соціальний інтелект в рамках практичної психологічної діяльності - підвищення комунікативної компетентності індивіда за допомогою активного соціально- психологічного навчання. Ємельянов так само, як і інші дослідники, пов'язує соціальний інтелект і ситуативну адаптацію. А.Л. Южанинова у своїх дослідженнях виявила що соціальний інтелект слабо пов'язаний з оцінками загального інтелекту; вона говорить про існування зв'язку з оцінками шкали « гри ролі», тобто, вміння взаємодіяти з оточуючими, бути соціально прийнятною особистістю як про компонент соціального інтелекту; також вказує, що завищення самооцінки дійсно пов'язано з нездатністю орієнтуватися в соціальному оточенні.
Проведено безліч досліджень соціального інтелекту, але до цих пір питання про зв'язки соціального інтелекту з іншими компонентами особистості вивчене недостатньо. В нашому дослідженні ми перевіряємо взаємозв'язок рівня розвитку соціального інтелекту із типом темпераменту особистості.
Предмет - вплив темпераменту на розвиток соціального інтелекту.
Метою роботи стало виявлення особливості впливу темпераменту на рівень розвитку соціального інтелекту.
Гіпотезою нашого дослідження виступає таке припущення: особливості розвитку соціального інтелекту та його рівень залежить від типу тепмераменту особистості.
У відповідності з метою і гіпотезою дослідження ставляться такі завдання:
Проаналізувати проблематику соціального інтелекту і типу темпераменту в психологічній літературі;
Розглянути проблему взаємозв'язку соціального інтелекту із типом темпераменту особистості;
Визначити психодіагностичний інструментарій, що дозволяє адекватно вирішити проблему виявлення взаємозв'язку соціального інтелекту та типу теемпераменту;
Визначити рівень розвитку соціального інтелекту та типу темпераменту і на цій основі вивчити особливості їх взаємозв'язку;
Сформулювати рекомендації з розвитку соціального інтелекту, виходячи з результатів дослідження.
Основними, методами дослідження стали психодіагностичні методи, спрямовані на вивчення соціального інтелекту та типу темпераменту особистості. Конкретними методиками дослідження були: Методика дослідження соціального інтелекту Гілфорда-Саллівена та Третій особистісний опитувальник EPI (Айзенка особистісний опитувальник).
Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел із 37 найменувань, 2 додатків. Загальний обсяг 44 сторінки.
1. Теоретичні основи вивчення соціального інтелекту і типів темпераменту
1.1 Поняття про соціальний інтелект
За всю історію розвитку психологічної думки автори пропонували безліч різних визначень поняття “соціальний інтелект». В узагальненому визначенні це психічне явище означає здатність правильно розуміти поведінку людей, яка необхідна для ефективної міжособистісної взаємодії та успішної соціальної адаптації.
Термін «соціальний інтелект» був вперше введений в 1920 році Е.Торндайк. Однак, хоч з цього часу психологія значно розвинулась, та у зв'язку зі складністю його діагностування проблема не втратила своєї актуальності. Е.Торндайк визначав «соціальний інтелект» як здатність розуміти інших і мудро, адекватно поводитися по відношенню до них [33]. Роботи Е.Торндайк були направлені на дослідження інтелектуальної поведінки. У своїх експериментах він вивчав закономірності адаптації організму до незвичайних умов. У його роботі «Інтелект тварин», написаної в 1898 році Е. Торндайк стверджує, що поняття про інтелект не повинно обмежуватися тільки внутрішніми операціями розуму, як це вважалося раніше [33]. Після введення в психологію цього поняття, соціальний інтелект отримав широке розповсюдження серед зарубіжних (Г. Айзенк, Х. Гарднер, Дж. Гілфорд, Г. Оллпорт, Р. Стернберг та ін) і вітчизняних психологів (Ю.Н. Ємельянов, Н.А. Кудрявцева, М.І. Бобнева, Е.С. Михайлова-Альошина, О.Б. Чеснокова, Г.П. Геранюшкіна та ін.)
Багато відомих психологів внесли свій вклад в інтерпретацію цього поняття. Г. Оллпорт в 1937 році пов'язував соціальний інтелект зі здатністю висловлювати швидкі, майже автоматичні судження про людей, прогнозувати найбільш вірогідні реакції людини [23].
У роботі Н.А. Кудрявцевої соціальний інтелект розуміється як здатність до раціональних, розумових операцій, об'єктом яких є процеси міжособистісної взаємодії, а важливим компонентом соціального інтелекту є самооцінка людини [16].
У подальшому здатності соціального інтелекту багато відомих учених розкривали в структурах загального інтелекту. Серед них найбільш яскраво представлені моделі інтелекту, запропоновані Д. Гілфорда, Г. Айзенком.
Г. Айзенк-розробив загальну концепцію інтелекту. Він виходить з того, що інтелект, незважаючи на труднощі його дефініції, - це настільки ж наукове поняття, як гравітація, електрика, хімічні зв'язки: від того, що їх не видно, вони не відчутні, а, отже, не матеріальні, вони не втрачають своєї пізнавальної цінності в якості наукових концепцій [1].
У 60-ті роки інший учений - Дж. Гілфорд, - творець першого надійного тесту для вимірювання соціального інтелекту, розглядав його як систему інтелектуальних здібностей, незалежних від фактора загального інтелекту і пов'язаних, насамперед, з пізнанням поведінкової інформації. Можливість вимірювання соціального інтелекту витікала із загальної моделі структури інтелекту Дж. Гілфорда. Він розглядав соціальний інтелект як систему інтелектуальних здібностей, незалежних від фактора загального інтелекту, і пов'язаних, насамперед, з пізнанням поведінкової інформації. Відповідно до його концепції, соціальний інтелект - є інтегральна інтелектуальна здатність, що визначає успішність спілкування та соціальної адаптації [6]. За Дж.Гілфордом соціальний інтелект - це особлива здатність людини, яка підрозділяється на три категорії: пізнавальні, поведінкові та емоційні здібності.
а) Пізнавальні здібності
До них ми відносимо соціальні знання, соціальну пам'ять, соціальну інтуїцію і соціальне прогнозування. До першого пункту належать знання про людей, знання деяких правил, розуміння людей. Пам'ять означає таку здатність, як запам'ятовування осіб та імен. Дуже важлива соціальна інтуїція: це здатність визначити настрій людини, оцінити його емоційний стан, почуття, зрозуміти мотиви дій іншої людини. Не менш значуще і соціальне прогнозування, яке допомагає людині спланувати свої дії, відстежити розвиток діяльність, дати оцінку своїм вчинкам і справ, оцінити упущені можливості і знайти альтернативу.
б)Емоційні здібності
Соціальна виразність передбачає, що людина вміє контролювати свої емоції, володіє емоційною чутливістю і знає, як адекватно висловити емоції. Важливим фактором тут є така здатність як емпатія (співпереживання). Це вміння увійти в становище, поставити себе на місце іншої людини. Також в цей блок входить здатність до саморегуляції, це вміння регулювати свій настрій і емоційну поведінку.
в) Поведінкові здібності
Насамперед, це соціальне сприйняття, тобто вміння вислухати іншу людину, почути його посил, зрозуміти і оцінити почуття гумору. Соціальна взаємодія означає готовність до співпраці з іншими людьми, до роботи по досягненню загальних значущих результатів. І, нарешті, в цю категорію потрапляє важлива соціальна адаптація. Вона передбачає вміння пояснити іншим свою точку зору, переконати. Це і відкритість у відносинах, вміння спрацюватися і домовитися з різними за соціальним статусом і характером людьми.
У роботі російського психолога Д.В. Ушакова зазначається, зокрема, що визначення соціального інтелекту повинно бути обмежено. «Соціальний інтелект, якщо ми розуміємо його як інтелект, - зазначає Д.В. Ушаков, - це здатність до пізнання соціальних явищ, яка складає лише один з компонентів соціальних умінь та компетентності, а не вичерпує їх ». Тільки за цих умов соціальний інтелект, на думку Д.В. Ушакова, стає в один ряд з іншими видами інтелекту, «… утворюючи разом з ними здатність до вищого увазі пізнавальної діяльності - узагальненої і опосередкованої» [34]. З цим твердженням можна погодитися в тому випадку, якщо ми ставимо перед собою завдання чистоти використання терміну «інтелект», але прагнення вирішувати більш масштабні завдання, пов'язані з проблематикою прогнозування ступеня успішності особистості на подальших етапах її розвитку, диктує інші підходи.
«Соціальний інтелект - це здатність вбачати і вловлювати складні відносини і залежності в соціальній сфері» - у визначенні М.І. Бобнева. Бобнева вважає, що соціальний інтелект слід розцінювати як особливу здатність людини, яка формується в процесі його діяльності в соціальній сфері, у сфері спілкування та соціальних взаємодій. І принципово важливо, підкреслює автор, що рівень загального інтелектуального розвитку не пов'язаний однозначно з рівнем соціального інтелекту [5]. Високий інтелектуальний рівень є лише необхідною, але не достатньою умовою власне соціального розвитку особистості. Він може сприяти соціальному розвитку, але не заміщати і не обумовлювати його. Більше того, високий інтелект може повністю знецінюватися соціальної сліпотою людини, соціальної неадекватністю її поведінки, його установок і т.д.
Інший вітчизняний дослідник, Ю. М. Ємельянов, вивчав соціальний інтелект в рамках практичної психологічної діяльності підвищення комунікативної компетентності індивіда за допомогою активного соціально-психологічного навчання. Визначаючи соціальний інтелект, він пише: «Сферу можливостей суб'єкт-суб'єктного пізнання індивіда можна назвати його соціальним інтелектом, розуміючи під цим стійку, засновану на специфіці розумових процесів, афективного реагування і соціального досвіду здатність розуміти самого себе, а також інших людей, їх взаємини і прогнозувати міжособистісні події» [9].
А.Л. Южанинова в 1984р. також виділяє соціальний інтелект як третю характеристику інтелектуальної структури, на додаток до практичного і логічному інтелекту. Останні відбивають сферу суб'єкт-об'єктних відносин, а соціальний інтелект - суб'єкт-суб'єктних. Вона розглядає соціальний інтелект як особливу соціальну здатність у трьох вимірах: соціально-перцептивних здібностей, соціального уяви та соціальної техніки спілкування. Дані, які отримала А.Л.Южанинова, а також ряд інших вчених, що досліджувала дану тему дозволяє говорити про правомірність виділення соціального інтелекту як самостійного компонента загальної системи пізнавальних здібностей особистості [37].
Перед дослідниками завжди стояло завдання визначення меж соціального інтелекту. Її рішення вимагало відокремити соціальний інтелект від абстрактного (IQ) і академічного. Але робота по створенню методичних інструментів для вимірювання соціального інтелекту не призводила до потрібних результатів. Як правило, ці спроби зазнавали невдачі. Головна причина, мабуть, криється в тому, що основною в обстеженнях соціального інтелекту виступала його вербальна оцінка. При діагностичних обстеженнях фахівці переважну увагу приділяли когнітивним характеристикам, таким, як сприйняття інших людей, розуміння мотивів їх поведінки і т.п. Причому виявлялося все це лише в результаті вербальних вимірювань, і навіть оцінка поведінкових аспектів соціального інтелекту також здійснювалася за допомогою вербальних методів (самозвіт, інтроспекція і т.п.).
1.2 Темперамент як властивість особистості: поняття та типології
Темперамент - одне з найдавніших й найпопулярніших понять психології. Проте, навряд чи є ще одне таке фундаментальне поняття, яке було б усім так добре зрозуміле на рівні здорового глузду, але фактично було б так мало вивчене, незважаючи на численні публікації. В історії психології відомо кілька теорій, що пояснюють природу темпераменту.
Гуморальна теорія, якій уже понад ХХV століть пов'язує темперамент з особливостями внутрішнього середовища організму. Перші відомі нам спроби пояснити індивідуальні відмінності людей здійснив відомий давньогрецький лікар Гіппократ (V ст. до н. ери). Він вважав, що стан організму залежить від певного співвідношення рідин, які є в організмі - кров, лімфа, жовч. Пропорція, в якій змішуються ці рідини називають "красис". Пізніше римські лікарі позначили це поняття лат. temperamentum, що означає "необхідне співвідношення частин". Далі римський лікар та послідовник Гіппократа Гален дійшов висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в організмі. Якщо переважає кров - людина - сангвінік (sanguis - кров), слиз - флегматик (phlegma - слиз), жовта жовч (сhole - жовч) - холерик, чорна жовч - меланхолік (melaina chole). Ця теорія дістала назву гуморальної теорії темпераменту Гіппократа - Галена і довгий час була провідною. До середини XVII ст. всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи. Так, німецький філософ Кант вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості хімічного складу крові [14].
Соматичні теорії. (гр. soma - тіло) пов'язували якості темпераменту із будовою тіла. Французький лікар Клод Сіго (20 рр. ХХ ст.) створив типологію, за якою кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на цю систему: повітря - джерело дихальних реакцій, їжа - реакцій травлення, фізичне середовище - моторних реакцій, соціальне середовище - мозкових реакцій. Переважання певної системи призводить до специфічних реакцій індивіда на зміни навколишнього середовища, тобто кожному типу будови тіла відповідають певні особливості темпераменту. Виходячи з цього, К. Сіго вирізнив чотири основних типи будови тіла та, відповідно, темпераменту: дихальний, травний, мускульний та мозковий.
Е. Кречмер у 1921 р. у своїй праці "Будова тіла та характер" стверджував, що "люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості та схильність до психічних захворювань". Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями і визначав три типи темпераменту, що залежать від типу будови тіла.
) лептосоматик (leptos - слабкий) - тендітна будова, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс - тип темпераменту шизотимік;
) пікнік (pyknos - товстий) - велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова - тип темпераменту циклотимік;
) атлетик (athlon - боротьба) - розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна, випуклі кістки обличчя - тип темпераменту іксотимік;
) диспластик (dys - погано; plastos - сформований) - будова безформна, неправильна. Можливі різні деформації тіла. Тип темпераменту змішаний або не визначається зовсім [15].
У 40-і рр. 20 ст. У. Шелдон визначив якості темпераменту залежно від переважання функцій певних органів тіла:
) вісцеротонія (viscera - нутрощі) - вісцеротоніки;
) соматотонія (soma - тіло) - соматотоніки;
) церебротонія (cerebrum - мозок) - церебротоніки;
) змішаний тип [36].
І.Павлов у своїй нервовій теоріїї говорив, що основа темпераменту - властивості центральної нервової системи, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Поєднання цих властивостей створює певний тип нервової системи, який обумовлює і тип темпераменту, тобто індивідуальні особливості протікання психічних процесів. Дослідження властивостей нервової системи, здійснені в межах нервової теорії темпераменту, довели складність їх структури, зумовлену багатоаспектністю роботи мозку [14].
На сьогодні темперамент вважають психологічним проявом комплексу властивостей ВНД. Темперамент - це динамічна характеристика діяльності, що виражається не стільки в її кінцевому результаті, скільки в особливостях її здійснення [32].
Характеристиками холеричного типу темпераменту є те, що умовні рефлекси утворюються легко, відзначаються точністю і залишаються стійкими при різноманітних умовах. Гальмівні рефлекси виробляються з труднощами. Зустріч двох протилежних процесів призводять до зриву нервової діяльності з боку гальмування - відмовляються працювати. Такі люди характеризуються підвищеною збудливістю і емоційною реактивністю. Холерик буває запальним, нетерплячим, різким у стосунках, прямолінійним, може довгий час невтомно працювати. Але прояви холеричного темпераменту залежать від спрямованості особистості; можуть по різному виявлятися в життєвих обставинах. У людей з серйозними позитивними інтересами емоційність та запальність знаходять свій вияв в ініціативних, енергійних та принципових діях. Там, де немає таких інтересів, підвищена збудливість може виявлятися в афективних переживаннях, роздратованості та нестриманості. Вольові дії дуже поривчасті, якщо холерику цікаво, він здатний до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення. За спрямованістю - екстраверт, любить бути в центрі уваги, але в спілкуванні непоступливий, прагне, щоб усе було так, як він хоче. Має організаторські здібності. Йому притаманна жвава міміка, виразна жестикуляція, часто швидкий темп мовлення.
Для сангвінічний тип темпераменту властиве легке утворення умовних рефлексів, що виявляються міцними і точними. Сангвініки легко збуджуються і так само легко гальмують свої дії, бажання. Завдяки пластичності, сангвініки дуже легко пристосовуються до нових умов життя, швидко знаходять контакт у стосунках з оточуючими людьми, у колі незнайомих людей почувають себе вільно, відрізняються товариськістю Серед товаришів веселі, життєрадісні, охоче беруть на себе організаторські обов'язки. Для них характерна підвищена реактивність: сангвініки голосно сміються та бурхливо сердяться. Настрій - здебільшого оптимістичний. Почуття виникають легко, і так само легко змінюються. Гнучкість розумової діяльності дозволяє швидко схоплювати все нове, легко переключати увагу, засвоювати нові навички. Добре розвинене почуття гумору.
Флегматичний тип темпераменту відрізняється тим, що умовні рефлекси утворюються дещо повільніше, ніж у сангвініка, але також є стійкими. Реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, тобто флегматики адекватно реагують на впливи середовища: слабкі подразники викликають слабку, сильні - сильну реакцію, але через свою...

Похожие материалы:

Реферат: Вплив функціональних станів людини на розвиток особистості при заняттях тхеквондо

Курсовая работа: Вплив сімейних відносин на розвиток особистості підлітка

Дипломная работа: Вплив стилю батьківського виховання на розвиток просоціальної поведінки молодших школярів

Курсовая работа: Вплив соціальних мереж на зміст ціннісних орієнтацій у підлітковому віці