Курсовая работа: Вплив ЗМІ на формування толерантності у студентів

Зміст

Вступ
. Теоретичний аспект дослідження толерантності
1.1 Проблема толерантності і шляхів її формування
1.2 Особливості політичної толерантності
. Засоби масової інформації та їх роль
.1 Ефективність ЗМІ в системі соціального формування особистості
2.2 Вплив засобів масової інформації на формування толерантності у студентів
. Емпіричне дослідження особливостей впливу ЗМІ на формування толерантності у студентів
.1 Методика і процедура дослідження
.2 Аналіз результатів дослідження
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

Дата добавления на сайт: 12 августа 2024

Скачать работу 'Вплив ЗМІ на формування толерантності у студентів':

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,УКРАЇНИ
Вплив ЗМІ на формування толерантності у студентів
Зміст
Вступ
. Теоретичний аспект дослідження толерантності
1.1 Проблема толерантності і шляхів її формування
1.2 Особливості політичної толерантності
. Засоби масової інформації та їх роль
.1 Ефективність ЗМІ в системі соціального формування особистості
2.2 Вплив засобів масової інформації на формування толерантності у студентів
. Емпіричне дослідження особливостей впливу ЗМІ на формування толерантності у студентів
.1 Методика і процедура дослідження
.2 Аналіз результатів дослідження
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
толерантність інформація студент особистість
Вступ
Актуальність теми дослідження визначається необхідністю аналізу ще недостатньо вивченого нового напрямку політичної науки - особливостей впливу засобів масової інформації на формування політичних поглядів і орієнтацій в суспільстві. Інформативно-системні зв'язки займають провідне місце в передачі і трансляції соціально-культурних і політичних цінностей і традицій.
Важливу роль у формуванні політичних орієнтацій відіграє сучасні ЗМІ. Вплив ЗМІ на масову свідомість громадян особливо велике під час виборчих кампаній, переломних політико-історичних подій.
У даній курсовій роботі нами проаналізовано соціально-педагогічні можливості впливу засобів масової інформації на формування толерантності та світоглядних позицій студентів вищих навчальних закладів. Ми розглядаємо засоби масової інформації як один із чинників соціалізації молоді. В роботі проаналізовані як позитивні, так і негативні можливості ЗМІ. Ми досліджуємо можливості залучення ЗМІ до виховання та освіти, формування світогляду студентів вищих навчальних закладів.
Об’єктом дослідження даної курсової роботи, виступає толерантність як особистісна властивість.
Предметом дослідження є психологічні особливості впливу ЗМІ на формування політичної толерантності у студентів.
Мета курсової роботи полягає в установленні особливостей ефективного формування політичної толерантності у студентів через вплив засобів масової інформації.
Відповідно до мети поставлені такі основні завдання дослідження:
Здійснити теоретичний аналіз проблеми толерантності та політичної толерантності особистості, а також особливостей її прояву;
Охарактеризувати роль ЗМІ на формування толерантності;
Здійснити емпіричне вивчення політичної толерантності;
Проблеми позитивного та негативного впливу ЗМІ останні два десятиліття стають предметом дослідження психологів, педагогів, філософів. С.Г.Кара-Мурза аналізує маніпулятивні можливості ЗМІ, науковець досліджує засоби впливу на людину через телеекран. До цікавого висновку приходить К.Гаврилов. На його думку, світ, який сприймає сучасна людина - споживач ЗМІ - звузився до масштабів певної телевізійної передачі або випуску теленовин. Такої ж точки зору і В.А.Кудін, який досліджує виховні та освітні можливості електронних ЗМІ. Я.В.Шведова розглядає соціально-педагогічний вимір ЗМІ. На наш погляд, необхідно на основі проаналізованих як позитивних, так і негативних можливостей ЗМІ розглянути можливості залучення засобів масової інформації до виховання та освіти студента, формування світогляду молодої людини.
Зауважимо, що методологічною основою роботи є сучасні методи наукового пізнання. Для вирішення завдань та досягнення поставленої мети використовувалися такі методи дослідження, як: теоретичні - аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація наукової літератури з проблеми толерантності; емпіричні - спостереження, бесіди, анкетування, тестування;
статистичні методи обробки результатів дослідження.
Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
1. Теоретичний аспект дослідження толерантності
1.1 Проблема толерантності і шляхів її формування
Зазначимо, що проблема толерантності досить молода як, і у зарубіжних дослідженнях. Перші роботи з темі з'являються лише середині 1990-х років. Важливим чинником світового визнання необхідності вивчення цієї проблеми стала Декларація принципів толерантності, затверджена резолюцією 5.61 Генеральної конференції ЮНЕСКО від 16 листопада 1995 р. Вона проголошує 16 листопада щорічно який відзначають Міжнародним днем, присвяченим толерантності. Також дана декларація дає міжнародне визначення поняття толерантності і навпаки - інтолерантності.
З неї слідує, що толерантність означає повагу, правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження та способів прояву людської індивідуальності. Толерантність означає, що кожен вільний, щодо дотримання своїх політичних переконань і визнає таке ж право за іншими; означає визнання того, що люди за своєю природою різняться по зовнішньому вигляду, становищу, промові, поведінці й цінностями, мають право жити на світі і зберігати свою індивідуальність, не можуть нав’язувати погляди іншим.
Інтолерантність - це неприйняття іншої людини, неготовність співіснування з іншими людьми; інтолерантність проявляється через деструктивну, конфліктну, агресивну поведінку. [6]
Поняття толерантності багатозначне і різноманітне. У кожній культурі є своє визначення толерантності, які в чомусь схожі, проте мають деякі відмінності. Ось кілька визначень толерантності головними мовами світу:
tolerance (анг.) - готовність бути терпимим, поблажливим;
totolerance (анг.) - бути терпимим, дозволяти існування різних думок і їх дискримінації;
tolerance (фр.) - впевненість, що інші можуть думати й діяти у манері, відмінній від нашої власної;
tolerencia (ісп.) - здатність приймати ідеї, або думки, які різняться від власних;
kuanrong (кит.) - приймати інших такими, які вони є, і бути "великодушними" стосовно інших;
tasamul (араб.) - поблажливість, милосердя, всепрощення, вміння приймати інших такими, які вони є, і прощати;
толерантність, толерантність - вміння терпіти (витримувати, виносити, миритися з чимось), приймати/признавати існування когось, примиряти, забезпечувати відповідність до себе стосовно кого-небудь/чого-небудь, бути поблажливим до чогось/когось. [24, с. 14-15]
Як бачимо, кожне з визначень має власну культурну специфіку. Так англійська - поблажливість, китайська - великодушність, російська - вміння терпіти.
У науковій літературі толерантність розглядається, передусім, як повага та визнання рівності, відмова від домінування і насильства, визнання різноманіття людської культури, норм, вірувань і від відомості цього різноманіття єднання або до переважання погляду. Толерантність передбачає готовність узяти інших такими, які вони є, і взаємодіяти із ними з урахуванням згоди. Толерантність має зводитися до індиферентності, конформізму, обмеження. Передусім вона не передбачає взаємність й активну позицію всіх зацікавлених сторін. Толерантність є важливий компонент життєвої позиції зрілої особистості, має свої цінності й інтереси, готової, якщо знадобиться, їх захищати, але водночас із повагою що належить до позицій і цінностей іншим людям.
Відповідно до вищесказаного необхідно конкретизувати якості толерантної особистості. Це необхідно для кращої діагностики і складання тренінгу толерантності. Серед перших узагальнених характеристик толерантній особистості дав Р. Оллпорт. Він виділив такі параметри:
потреба у визначеності (визнає сповнену багатоманітність, готова вислухати будь-яку точку зору, відчуває менший дискомфорт);
менша відданість порядку (толерантна людина менш орієнтована на соціальний порядок, менш педантична);
спроможність до емпатії (схильність давати адекватніші судження людей);
перевага свободи, демократії (має значення ієрархія у суспільстві);
знання себе (толерантна людина володіє інформацією про свої достоїнства і хиби, не схильна в усіх бідах звинувачувати оточуючих);
відповідальність (розвинуте почуття відповідальності, не перекладає відповідальності на інших);
захищеність [24, с. 17-18.].
Щеколдіна також виділяє критерії й економічні показники толерантності людини. До них вона відносить: соціальну активність (готовність до взаємодії у різних соціальних міжетнічних ситуаціях з досягнення поставленої мети і вибудовування конструктивних відносин), мобільність поведінки (спроможність до швидкої зміни стратегії чи тактики з урахуванням створених обставин), дивергентність поведінки (здатність нестандартно вирішувати звичні завдання, орієнтація до пошуку кількох варіантів розв'язання), емпатія (адекватне уявлення у тому, що відбувається в внутрішньому світі людини) і стійкість особистості.
Виділяється кілька рівнів толерантності:
. Цивілізаційний - відсутність насильства в контактах різних культур і цивілізацій;
. Міжнародний - умови співробітництва Києва й мирного співіснування держав незалежно від їхнього розміру, економічного розвитку, етнічної й релігійної приналежності їх населення;
. Етнічний - толерантність до чужого способу життя, чужих звичаїв, традицій, думок і співчуваючим ідеям.
. Соціальний - партнерська взаємодія між різними соціальними групами суспільства;
. Індивідуальний - на повагу до інших особистостей, розуміння того, що існують погляди, які різняться від власних.
Толерантність виконує такі функції: 1) запобігає між-груповим і внутрішньо-груповим конфліктам, що сприяє формуванню та підтриманню стабільності групи; 2) створює імідж стабільної та згуртованої групи, що забезпечує більш продуктивну взаємодію з державними структурами, з соціальними групами і міжнародними організаціями.
Однією з чинників формування толерантності є придбання людиною соціально значущих правил поведінки. Вони створені у ході історичного поступу людини й сприяють її гармонійному і рівномірному прогресу. В усьому світі є певна система цінностей, закріплена більшістю країн на законодавчому рівні. У неї включені такі норми як презумпція прав людини, толерантність до недоліків і помилок інших людей, цінність злагоди і ненасильницького дозволу конфліктів, проходження нормам права, жаль, співпереживання, співчуття, цінність людського життя й відсутності фізичних страждань.
Іншим чинником формування толерантної особистості вважають прагнення людини до самосвідомості, до розширення її кругозору, формування світоглядної позиції. Ці якості зміцнюють уявлення людини про себе. Роблять їх позитивними і адекватними. Сюди ж можна вважати і формування вищого рівня самооцінки в людини. Як справедливо зазначає Щеколдіна: "У розвитку розуміння особистістю навколишньої дійсності, об'єктом глибокого розуміння стає людина, її внутрішній світ. Це призводить інтерес до власного життя, якостям своєї постаті, потреби порівнювати себе з іншими. Толерантність особистості сприяє формуванню уявлення себе і оточуючих [24, с. 57]".
Людина із високим рівнем толерантності має характерний комплекс поведінки, що характеризується зниженою агресивністю. Вона менш конфліктна. Переважає тенденція до продуктивного ведення і вирішення конфліктів. Одночасно людина отримує позитивне ставлення до життя, що підвищує її стресостійкість і загальний життєвий тонус.
Ознакою толерантної особистості також можна вважати вміння виходити з конфліктних ситуацій шляхом переговорів. Вважається, що володіння великим спектром способів вирішення конфліктів призводить до найбільш продуктивної,толерантної взаємодії.
1.2 Особливості політичної толерантності
Розглянемо місце та особливості толерантності в політичній сфері. Оскільки політика це не чисте, а зацікавлене сприйняття на базі принципів упередженості, то й вивчення толерантності як універсального модератора її конфліктної природи, аналіз її чинників, умов, проблем і перспектив у суспільстві виступає одним із важливих завдань політичної науки. Саме для політики як цілепокладаючої діяльності є важливим, що толерантність виступає свідомо обраним, а не випадковим, раціонально обґрунтованим, а не емоційно зумовленим, цільовим, а не спонтанно спрямованим у русло комплементарності принципом між суб’єктних взаємодій. [20, с. 6]
Осмислення у загальному плані феномену політичної толерантності підказує нам, що йтиметься про терпиме ставлення до іншого, у зв’язку з відносинами влади. М. Мацьковський так й визначає її сутність: "Політична толерантність ставлення до діяльності різноманітних партій, висловлювань їх членів і т.д." [18, с. 150]. На думку І. Жадан і Н. Шовкопляс, "політичну толерантність можна визначити як форму соціальної поведінки, яка забезпечує зв’язок і взаємодію різних, відмінних один від одного суб’єктів" [10, с. 453]. Але, зауважимо, що "ставлення" і "зв’язок і взаємодія різних суб’єктів" можна доволі легко здійснювати, спираючись на силу наказу, на авторитет або шляхом залякування.
Існує погляд на політичну толерантність як на засіб, що призупиняє переслідування і долає страхи [7, с. 256], що є протилежністю по відношенню до етноцентризму, націоналізму, специфічних рис авторитарної особистості [23]. Однак й ці визначення недостатньо специфікують саме політичну толерантність поміж інших її типів, приміром, міжетнічної.
В традиційно ліберальній парадигмі трактує політичну толерантність професор університету штату Вісконсін Ендрю Файела: як ідеал позапартійності і безсторонності політичного судді, як термін, що застосовується для опису позиції нейтральності держави до носіїв відмінних групових символів, беззаперечної поваги до приватності, прав людини, відділення церкви і держави.
Наш підхід полягає в тому, що досліджувати політичну толерантність слід, по-перше, в контексті співвідношення категорій всезагального і одиничного, реального, тобто, через співвідношення понять "толерантність" "політична толерантність". Це означає, що її визначати необхідно у зв’язку із ситуацією (що має стосунок до політики) взаємодії різних суб’єктів, які у ставленні один до одного орієнтуються на принципи рівності людської гідності кожного, поваги прав і свобод, дотримання деяких загальних для всіх правил. В рамках реалізації суб’єктом цих принципів у відношенні до іншого здійснюється легітимація інакшості партнера по взаємодії світоглядної, статусної, побутової, іншої, і (головне) політичної, що позначається деяким відчутним впливом на особливостях безпосередньо його діяльності та опосередковано на прикінцевих результатах зусиль інших індивідуальних та інституціональних політичних суб’єктів.
Поняття політичного має безпосередній стосунок до відносин влади, яка втілюється й проявляє себе через ті відносини, в яких (скористаємося словами з назви класичної праці X. Лассвела) вирішується у загальному плані питання: "хто отримує що, коли, як", заради чого, у зв’язку з чим і внаслідок чого плануються, ухвалюються та здійснюються певні рішення. "Хто займається політикою, підкреслював Вебер, той прагне до влади" задля досягнення інших, приміром, економічних цілей, або заради престижу, можливості реалізувати власні амбіції [5].
Влада як реалізація відносин панування і підкорення передбачає боротьбу суб’єктів політики як закономірну і тому цілком очікувану характеристику взаємин між ними, що проявляється в конкуренції ідей, програм, цінностей, в суперництві партій і окремих лідерів.
У політичному протистоянні конфліктологи виділяють два основні шари: верхній, що визначається соціально-економічними і похідними від них політичними параметрами, і нижній цінності та традиції, що свідчать про наявність або відсутність культури злагоди у суспільстві. Цей нижній шар більш за все співвідноситься із власне процедурними факторами і багато в чому визначає орієнтацію на спільні або на однобічні рішення [21, с. 16].
Отож, про політичну толерантність є сенс говорити тоді, коли стає відчутним її брак, через що конкуренція і боротьба між соціальними, політичними суб’єктами щодо розподілу різноманітних ресурсів загрожує суспільній стабільності, коли не спрацьовують необхідні для підтримання мінімального рівня кооперації і солідарності між ними механізми моралі, традицій та культури, коли відсутні або не є ефективними існуючі організаційні та процедурні засади погодження інтересів агентів політичній системи, в тому числі, в діяльності органів державної влади.
По-друге, аналізувати політичну толерантність з огляду на зазначені обставини варто в контексті політичного процесу. Характеризуючи його як складний, в якому беруть участь багато агентів (політиків, груп тиску, державних службовців, громадських діячів тощо), відомий британський вчений М. Хілл наголошує на тому, що будь-яка дискусія з публічного політичного процесу має ґрунтуватися на широкому розгляді природи влади у державі, адже зміни уможливлюються лише завдяки певному владному імпульсу. Отже, в центрі політичної толерантності перебувають ті аспекти у взаємодіях акторів, в яких відображається ставлення до феномену влади власного та опонента, у зв’язку з боротьбою за неї та реакції на втрату її, оцінкою її використання тощо.
Феноменологія політичної толерантності в суспільстві охоплює також реалізовані в поведінці акторів норми та цінності політичної культури, проявляється через особливості змісту впливових політичних ідеологій та пануючий тип політичного дискурсу; фіксується в характері стосунків всередині еліти, між її структурними елементами, між політичними лідерами.
Політична толерантність проявляється в першу чергу в здатності агентів політичної системи, насамперед, держави, артикулювати та втілювати в життя не схожі між собою, суперечливі групові інтереси, уникаючи при цьому деструктивних, руйнівних для всього соціуму наслідків від неминучих конфліктних зіткнень між ними, і орієнтувати способи їх розв’язання виключно у формат всебічного зацікавленого обговорення з наступним домовлянням. Пояснюється це тим, що, як пише Ф. Фішер, політична система зберігає себе у вигляді мережі формальних і неформальних відносин, що можуть бути сформовані і обговорені тільки через мову.
Про політичну толерантність слід говорити у вузькому і в широкому смислі слова. У вузькому вона охоплює якісний бік процесу взаємодій тих суб’єктів, які реалізують їх у зв’язку з функціями самої політики. Все те в управлінні, в поглядах на його сутність та призначення, форми та методи, в практичній діяльності щодо здійснення в суспільстві влади, в організації держави, що припускає плюралізм як їх принцип, забезпечує варіативність і змагальність, діалог з іншим і здатність розв’язувати конфлікти мирним шляхом, і тим самим сприяє поширенню в масовій свідомості консенсусного мислення і культури домовляння, характеризує політичну толерантність.
У широкому смислі політична толерантність/нетерпимість відображає ставлення індивідів один до одного у різних сферах суспільних відносин, якщо особливості їх перебігу та наслідки їх взаємодій набувають політично значимого впливу на життєдіяльність залучених до них груп людей і оцінюються ними самими в контексті взаємин "держава суспільство", "влада громадяни". Будь яка справа у будь-якій суспільній сфері, що зачіпає групові інтереси і що задля запобігання можливих порушень...

Похожие материалы:

Курсовая работа: Вплив соціальних мереж на зміст ціннісних орієнтацій у підлітковому віці

Курсовая работа: ВПЛИВ КОЛЬОРОТЕРАПІЇ НА АДАПТАЦІЮ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ДО УМОВ ШКОЛИ

Курсовая работа: Початковий етап формування самосвідомості особистості (від 1 до 3 років)

Дипломная работа: Взаємовплив індивідуального стилю учбової діяльності та тривожності у студентів

Курсовая работа: Вплив батьківського виховання на становлення самооцінки підлітка