Реферат: Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку дитини у підлітковому віці

Проблема вивчення самосвідомості є одним із ключових в психології. Вона широко обговорюється у межах вітчизняних і зарубіжних психологічних досліджень. Вивчення структури самосвідомості, динаміки його розвитку представляє великий інтерес, як у теоретичному, і у практичному плані, оскільки це дозволяє наблизитися до розуміння механізмів формування особистості онтогенезі.

Дата добавления на сайт: 16 августа 2024

Скачать работу 'Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку дитини у підлітковому віці':

План
Вступ
Розділ I. Психологічна характеристика розвитку дитини на всіх етапах дошкільного дитинства
1.1 Основні поняття, рушійні сили та етапи розвитку дитини
Розділ II. Формування дитини за теорією "Я-концепції"
2.1 Я-реальне і Я-перспективне
2.2 Образ тіла і Я-концепція
2.3 Структура і розвиток самооцінки дитини
2.4 Вплив шкільного навчання на розвиток самооцінки дитини
2.5 Корекції самооцінки дитини
Розділ III. Загальна характеристика психічного і особистісного розвитку дитини у підлітковому віці
3.1 Соціальна ситуація розвитку підлітка
3.2 Провідна діяльність підлітка
3.3 Психологічні новоутворення підліткового віку
3.5 Розвиток спонукальної (мотиваційної) сфери підлітка
Висновок
Список літератури
Вступ
Проблема вивчення самосвідомості є одним із ключових в психології. Вона широко обговорюється у межах вітчизняних і зарубіжних психологічних досліджень. Вивчення структури самосвідомості, динаміки його розвитку представляє великий інтерес, як у теоретичному, і у практичному плані, оскільки це дозволяє наблизитися до розуміння механізмів формування особистості онтогенезі.
У межах дослідження самосвідомості самооцінці відводиться провідна роль - вона характеризується як головний чинник цього процесу, показник індивідуального рівня її розвитку, включене у процес самосвідомості. Самооцінка одна із істотних умов, завдяки чому індивід стає особистістю. Вона формує у індивіда потреба відповідати як рівню оточуючих, так й рівню власних особистісних оцінок. Правильно сформована самооцінка виступає непросто як знання себе, не як сума окремих характеристик, але, як певне ставлення себе, передбачає усвідомлення особистості ролі деякого стійкого об'єкта.
Самооцінка є ланкою довільної саморегуляції, визначає напрям і культурний рівень активності людини, його ставлення до світу, до людей, перед самим собою. Становить собою складний по психологічний феномен. Він включений у безліч зв'язків і стосунків з усіма психічними утвореннями особи і виступає важливою детермінантою всіх форм і деяких видів її й спілкування. Витоки вміння оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвиток і удосконалювання його надається протягом усього життя людини.
Самооцінка дозволяє зберегти стійкість особистості незалежно від мінливих ситуацій, забезпечуючи можливість залишатися собою. Нині дедалі очевидніше вплив самооцінки дошкільника його поведінки, міжособистісні контакти.
Розділ I. Психологічна характеристика розвитку дитини на всіх етапах дошкільного дитинства
1.1 Основні поняття, рушійні сили та етапи розвитку дитини
Психологічний розвиток, анатомо-фізіологічний розвиток, вікові періоди, кризи, сенситивний період, сенсорний розвиток, пізнавальна активність, пізнавальні процеси, ведуча діяльність, мовленнєва діяльність, ігрова діяльність, самосвідомість, саморефлексія, співпраця, спілкування, "соподчинение" мотивів, психологічна готовність до навчання.
У відповідності до вікової класифікації у психічному розвитку дитини прийнято виділяти три стадії: немовляти (від 0 - до 1 року), раннє дитинство (від 1 - до 3-х років) і дошкільний вік (від 3-х до 6 - 7 років). Для кожної із цих стадій психологічного розвитку характерні свої особливості, які опираються на методологічні положення:
) розвиток психіки дитини з самого початку є соціальний процес;
) розвиток психіки здійснюється у процесі активної діяльності самої дитини;
) діяльність дитини завжди опосередкована відносинами (стосунками) дитини і дорослих.
У процесі свого розвитку дитина вступає в особливі, специфічні стосунки з оточуючими її світом предметів, явищ, що створили попередні покоління людей. Дитина активно привласнює собі досягнення людства, оволодіває ними. Опанування світом предметів і дій з ними, мовою, людськими відносинами, розвиток мотивів людської діяльності, здібностей повинно здійснюватися за допомогою дорослих. Психічні особливості дитини розвиваються в активній діяльності, якою керує і спрямовує дорослий.
На кожній віковій стадії виділяється ведуча діяльність. Зміна ведучої діяльності знаменує перехід дитини з однієї стадії на іншу.
Ведуча діяльність на перший стадії (немовляти) виступає емоційне спілкування з дорослими. Всі стосунки немовляти з оточуючою дійсністю переломлюються через призму відносин з дорослими. Протягом першого півріччя у дитини формується складна форма поведінки при спілкуванні з дорослими - "комплекс оживлення". Це перша найпростіша форма взаємодії дитини з оточуючим світом. "Комплекс оживления" складають наступні компоненти:
) виділення дитиною із оточуючого середовища дорослу людину (замирання);
) мімічне (посмішка) і специфічне голосове (гуління) спілкування з дорослою людиною;
) активне прилучення дорослого до спілкування (рух кінцівок і тіла).
За даними М.І. Лисиної, систематичне емоційно-словесний вплив дорослого, починаючи з 2,5 місяців, здійснює позитивний вплив на підвищення загальної активності дитини, суттєво впливає на розвиток її пізнавальної діяльності, яка спрямована на ознайомлення з предметами.
Дорослий не тільки задовольняє зростаючі потреби дитини, вчить його діяти з предметами, але й визначним чином оцінює поведінку дитини (інтонація мови, слова, міміки тощо), завдяки чому малюк починає засвоювати позитивні засоби поведінки.
На перших порах діяльність дитини злита з діяльністю дорослого. У сумісній діяльності дитини з дорослим на протязі періоду немовляти розвивається здатність до наслідування, що суттєво розширює можливості навчання. На основі наслідування немовля оволодіває окремими самостійними діями з предметами. При цьому йому приходиться звертатися до дорослого за допомогою. Так виникає потреба у мовленнєвому спілкуванні з дорослими. Це та основа, на якій будується спочатку розуміння мови, а потім і активна мова самої дитини. Не тільки в історії людства мова виникла із потреби щось сказати один-одному, але й в онтогенезі мова виникає із потреби спілкуватися з дорослими. Виникнення потреби в мовленнєвому спілкуванні, підготовка мовнорухового і слухового апарату до активного функціонування - найважливіше досягнення періоду немовляти.
На основі організуємої дорослими діяльності у дитини до кінця не мовленнєвого періоду складається первісне уявлення про оточуючий світ, виникають елементарні форми сприймання і мислення, що забезпечують йому орієнтировку в цьому світі і складають необхідну передумову для переходу до засвоєння суспільного досвіду в ранньому дитинстві.
Виходячи з цього, що розвиток психіки носить соціальний характер, мова грає велику роль в загальному психічному розвитку дитини, на усіх стадіях; оволодіння мовою перебудовує чуттєве пізнання дитини, розширює межи пізнання дитиною оточуючого світу, дає можливість виходу за межі безпосереднього сприймання.
Основним досягненнями раннього дитинства, що визначає розвиток психіки дитини, є оволодіння ходою (пряма хода), предметною діяльністю і мовою. Оволодіння ходою розширює можливості ознайомлення дитини з оточуючою дійсністю, а також перехід до предметних дій, що приводить до зміни його відносин з дорослими. Емоційне спілкування відходить на другий план, а на перший виступає ділове, практична співпраця. Предметна діяльність стає ведучою діяльністю (ведучою потребою) дитини. Дитина вчиться діяти з оточуючими його предметами, використовувати їх за призначенням. На основі наслідування і за допомогою мовленнєвих вказівок-інструкцій дорослого - формується перші побутові навички дитини. Переходячи від простих маніпулятивних дій до власно предметної діяльності, дитина розкриває функції предметів, їх приховані властивості. Але пізнає їх дитина тільки у спільній діяльності з дорослими. Оволодіння предметними діями можна розглядати як триступеневий процес. На першому ступіні дитина може виконувати з предметом будь-яку відому йому дію, на другому - предмет вживається тільки за призначенням, а на третьому ступіні, знаючи основну функцію предмета, дитина може вільно вживати предмет в різних призначеннях.
Для психічного розвитку особливе значення мають співвідносні і орудійні дії. Формуються ці дії у процесі навчання. Співвідносні дії розвивають координацію рук під контролем зору і формуються у процесі навчання. Оволодіння "орудійними" діями дозволяє використовувати будь-яку в якості посередника між рукою дитини і предметами, на які він впливає, така діяльність дитини набуває опосередкований характер.
На базі предметної діяльності починають складатися більш складніші види діяльності: з’являються елементи сюжетно-рольової гри, різноманітні продуктивні види діяльності (малювання, ліпка, конструювання, елементи трудової діяльності тощо).
Навчання, яке здійснюється в спільній з дорослими діяльності, неможливе без мовленевого спілкування. Мова використовується головним чином для налагодження співпраці з дорослими під час спільної предметної діяльності. Вона виступає як засіб ділових контактів дитини з дорослими.
Раннє дитинство визнане сензитивним періодом для засвоєння мовлення. Вирішальне значення в цьому віці для розвитку мовлення має зміна форм спілкування з дорослими, яке проходить у зв’язку з оволодінням предметної діяльності. Удосконалюється розуміння мови, і формується власна активність мовлення дитини. Суттєвим досягненням в розвитку розуміння мови у кінці переддодшкільного періоду є оволодіння слуханням. Слухання є розуміння повідомлень, які виходять за межі безперервної ситуації спілкування, утворюють можливість використовувати мову як основний засіб пізнання дійсності, яке недоступне безпосередньому досвіду дитини. На основі слухання розвивається вміння зосередитися, сприймати мову, запам’ятовувати, переживати.
У формуванні активної мови від вимовляння декілька одно-двускладових слів малюк проходить шлях до використання мови як основного засобу спілкування. Словник дитини наповнюється всіма частинами мовлення, він оволодіває багатьма елементами граматичної будови рідної мови, навчається промовляти більшість фонем.
В цей період інтенсивно формуються всі функції мовлення: позначення, узагальнення, комунікативна і регулятивна. Слово як позначення чогось служить для дитини засобом виділення, виокремлення предметів, їх прикмет, дії або зв’язків. Слово як узагальнення служить засобом об’єднання багатьох предметів в групи, категорії. Позначаючи зв’язки, відношення між предметами, слово забезпечує їх сприймання в різноманітних взаємозалежностях (просторових, функціональних, причинних, цільових), що необхідно для розвитку дитячого мислення. Розумовий розвиток дитини тісним чином пов’язано з основними досягненнями віку: оволодіння предметними діями і мовою. У ранньому віці з’являються первинні форми "наглядно-дієвого" мислення, що виникає у процесі оволодіння опосередкованою діяльністю і у зв’язку з її розвитком.
Через слово малюк засвоює перші правила поведінки, пред’являючи вимоги, заборони. Дорослі дають мовну оцінку його поведінки. Ці оцінювання формують, насамперед, відношення дитини до оточуючого світу. Так він поступово починає оволодівати формами поведінки, властиві людині, що лежить в основі передумов розвитку особистісних властивостей: самосвідомості, що виражається в самооцінці і елементах самоконтролю; зачатків волі, що проявляються в виникненні елементів довільності поведінки і діяльності; у слухняності, що базується на наслідуванні і звичці; елементів етичності особистості, що пов’язано з оволодінням деяких етичних норм і правилами поведінки і початком формування моральних почуттів. Зміни можливостей дитини породжують і нові потреби. На основі оволодіння багатьма навичками діяльності і поведінки з’являється прагнення до самостійності, що лежить в основі "кризи 3-х років".
Прагнення до самостійності, активної участі в житті оточуючих реалізується в сюжетно-рольових іграх дітей, які стають ведучою діяльністю наступного періоду дитинства.
На основі сюжетно-рольової гри починає розвиватися нова діяльність - навчання, спочатку через включення в гру (дидактичні ігри). У тісному взаємозв’язку з рольовою грою розвиваються в цей період і продуктивні види діяльності (образотворча, конструктивна, трудова). Поступово, набуваючи різні форми, ці види діяльності стають самостійними.
У грі дитина вчиться керувати своєю поведінкою, підкоряючись правилам ролі, яку взяла на себе, починає оволодівати своїми психічними процесами (вчиться запам’ятовувати цілеспрямовано, у відповідності до задуму гри розвивати її сюжет і т.п.).
Психічний розвиток дитини на стадії дошкільного віку приводить до перебудови його взаємостосунків з оточуючим середовищем. Дитина стає відносно самостійною і елементарно обслуговує себе, проте ця самостійність ще дуже відносна. Тому вона відчуває необхідність рахуватися з вимогами дорослих: від того як він виконує вимоги оточуючих, залежить ставлення дорослого до нього. Прагнення до збереження позитивних відносин з дорослими, з одного боку, і до спільної діяльності з ровесниками, встановленню позитивних контактів з ними - з іншого, - один з головних мотивів поведінки дошкільника. Тому прагнення до збереження позитивних стосунків з оточуючими приводить до практичного оволодіння правилами поведінки.
Під час характеристики досягнень у психічному розвитку дошкільника, необхідно:
) розкрити значення ведучої діяльності і змінившихся взаємовідносин дошкільника з оточуючими для формування особистості дитини;
) на конкретних прикладах показати, що до кінця дошкільного періоду дитина як з боку формуючих деяких властивостей особистості, так і з боку психічних процесів готовий перейти до нових способів діяльності і спілкування в умовах шкільного навчання.
Важливішим новоутворенням дошкільного віку є формування узгодженості мотивів. В залежності від умов виховання на перший план можуть виступити різні мотиви (суспільно значимі, честолюбства, егоїзму і т.д.). у цьому віці складається особистість з її основними компонентами. Направленість особистості виступає у формі визначеної ієрархії мотивів, що створює можливість довільної поведінки дитини. Від окремих довільних дій дошкільник переходить до власно-довільної поведінки. Розвивається самосвідомість дитини, вона вже не тільки виділяє себе із оточуючого середовища, не тільки може оцінити окремі свої дії, що сформувалися на попередній стадії розвитку, вона вже здатна оцінити свої можливості і знайомих їй видах діяльності, оцінити деякі якості своєї особистості. Інтенсивно формується в цей період і індивідуальність особистості, яка проявляється у темпераменті дошкільника, в у характері (відносно стійких рис характеру), спеціальних і загальних здібностях дитини.
Розвиток всіх компонентів особистості, що формується, нерозривно пов’язаний з діяльністю дошкільника. У спільній діяльності з іншими дітьми він оволодіває взаємовідносинами, які прийняті у суспільстві. Від того, як дорослі вміють організовувати спільну діяльність дітей, залежить процес формування особистості. В результаті безпосереднього знайомства з оточуючою дійсністю і спеціально організованого навчання у дошкільників складається система уявлень про оточуючий світ. Розумові здібності дитини досягають рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання у школі.
У розумовій діяльності старшого дошкільника представлені всі види і форми мислення, що дає змогу йому вирішувати інтелектуальні задачі. Усі види мислення функціонують в єдності. В залежності від умов і складності задачі на перший план виступає той чи інший чи інший вид мислення. "Наглядно-дійове" мислення набуває усвідомленість, що виражається у здібності дошкільника планувати хід наступних дій і давати опис у мовленні виконаної дії. У зв’язку зі збагаченням запасу уявлень про предмети, їх властивостей, діями з ними, явища оточуючої дійсності, формуючим вмінням оперувати уявленнями ведучим видом мислення в дошкільному дитинстві стає "наглядно-образное" мислення, що дозволяє дитині виходити за межі безпосереднього сприймання і "предвосхищают" хід подій.
психологічний підлітковий мотиваційний розвиток
На основі "дійового” і "образного" мислення у дошкільника до шести років інтенсивно формується словесно-логічне мислення. До семи років дитина здібна побудувати струнку систему суджень, вивести вірний умовивід на основі тих знань, що він вже має. Розвиток словесно-логічного мислення нерозривно пов’язаний зі знаннями, що у нього є, ступенем його узагальнення, розвитком операцій судження, що в свою чергу, залежить від характеру навчання і виховання дошкільника. Розвинуті форми творчої і відтворюючої уяви дозволяють засвоювати матеріал, недосяжний для безпосереднього сприйняття, створювати образи на основі словесного опису. Ця здатність забезпечена досвідом дитини і високим рівнем розвитку мовлення. Словник старшого дошкільника досягає 4,5 тис. слів; у дошкільника розвинуті всі види усної мови, внутрішня мова, в він готовий до засвоєння писемної мови у процесі навчання.
Таким чином, мотивація поведінки, можливість довільної регуляції поведінки і діяльності, вміння контактувати з однолітками, здійснювати спільну діяльність, високий рівень розумового розвитку є основою для формування у дошкільників прагнення до суспільно значимої і суспільно оцінюваної діяльності, готовності до шкільного навчання.
Розділ II. Формування дитини за теорією "Я-концепції"
2.1 Я-реальне і Я-перспективне
Перебування дитини в школі і ставлення, яке він там зустрічає, має великий вплив на врівноваженість її психіки. Розвиток багатьох здібностей і вмінь дитини залежить не тільки від батьків, а й від ставлення інших дорослих.
У дитини формується так звана Я-концепція - це узагальнене уявлення про себе, система установок щодо власної особистості
Я-реальне - уявлення особистості про себе, про те, "який я є". Я-реальне може бути більшою чи меншою мірою реалістичним.
Я-перспективне - модель, в яку може бути перетворено Я-реальне в процесі реалізації певних потреб.
Говорячи про Я-концепції дитини, слід зазначити, що вона включає в себе як констатуючий реальний образ Я (Я-реальне), так і Я-перспек - тивное, тобто те, на що Я-реальне орієнтоване.
Так, у дітей на початку етапу середнього дитинства можна констатувати наявність не тільки очікування і спрямованості на майбутні особистісні перетворення (наприклад, стати школярем), а й усвідомлення себе (яким школярем я буду). Це дозволяє включити в образ власного Я дитини різні якості особистості, необхідні для успішного виконання шкільних навчальних та організаційних обов'язків.
При вступі дитини до школи до усвідомлення себе як дитину своїх батьків додається ще один із значущих образів: "Я - учень такого вчителя". Причому такий Я-образ швидше виникає і займає в ієрархії Я-образів досить престижне місце, якщо учень схвалюємо учителем.
Дитина охоче приймає свій новий статус учня, так як в ньому міститься суспільна значущість. Важливість його навчальної діяльності постійно підкреслюють дорослі, що дає підставу дитині вважати, що його навчання і він - навчається значимі для...

Похожие материалы:

Курсовая работа: Теоретичний аналіз проблеми міжособистісного спілкування в підлітковому віці

Курсовая работа: Формування характеру в підлітковому віці

Курсовая работа: Соціально-психологічні особливості спілкування в підлітковому віці

Реферат: Психологічні особливості формування та становлення характеру у підлітковому віці

Курсовая работа: Акцентуації характеру в підлітковому віці