Курсовая работа: Індивідуально-психологічні відмінності між людьми

Зміст

Вступ
Розділ І. Проблема своєрідності особистості
.1 Індивідуальне і типове у особистості
.2 Концепції індивідуалізації особистості в зарубіжній та вітчизняній психології
Розділ ІІ. Розвиток індивідуальності
.1 Основні форми розвитку індивідуальності особистості
.2 Самоактуалізація особистості, як прояв її індивідуальності
Висновки
Список використаних джерел

Дата добавления на сайт: 19 августа 2024

Скачать работу 'Індивідуально-психологічні відмінності між людьми':

Курсова робота
з дисципліни: «Загальна психологія»
на тему: Індивідуально-психологічні відмінності між людьми
Зміст
Вступ
Розділ І. Проблема своєрідності особистості
.1 Індивідуальне і типове у особистості
.2 Концепції індивідуалізації особистості в зарубіжній та вітчизняній психології
Розділ ІІ. Розвиток індивідуальності
.1 Основні форми розвитку індивідуальності особистості
.2 Самоактуалізація особистості, як прояв її індивідуальності
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Ставлячи питання про природу людини, люди у всі часи припускали наявність щось такого, що складає його сутність. Ніхто не сумнівався в спеціальній природі людини, але при цьому висловлювалися різні думки про її зміст.
Носієм біологічного в людині є, головним чином, індивід. Людина як індивід являє собою сукупність природних, генетично обумовлених властивостей, розвиток яких здійснюється в ході онтогенезу, результатом чого стає біологічна зрілість людини.
Соціальне - представлено в людині за допомогою особистості і суб'єкта діяльності. При цьому не йдеться про протиставлення біологічного та соціального хоча б тому, що індивід в ході індивідуального життя соціалізується і здобуває нові властивості. З іншого боку, особистістю і суб'єктом діяльності людина може стати лише на основі деяких індивідуальних структур.
Таким чином, кожна людина постає у вигляді якоїсь цілісності - як індивід, індивідуальність і суб'єкт, обумовлений єдністю біологічного та соціального.
Однак для кожного з нас, очевидно, що всі ми відрізняємося один від одного своїм темпераментом, своїм характером, стилем діяльності, поведінки і т.д. Тому крім понять індивіда, особистості і суб'єкта використовується поняття індивідуальність. Індивідуальність - це неповторне поєднання в людині її рис з усіх трьох вищеназваних підструктур психіки. Це особистість в її своєрідності.
Індивідуальність характеризує особу конкретніше і тим самим повніше. Вона є постійним об'єктом дослідження, як при вивченні психології особистості, так і інших напрямів психології, що обумовлює актуальність вибраної теми курсової роботи.
Зрозуміти індивідуальність можна лише об'єднавши всі факти і дані про людину у всіх аспектах її буття.
Дослідження індивідуальних відмінностей представляє собою особливу та актуальну наукову проблему. Як писав Б.М. Теплов, «...ни в одном разделе психологии нельзя принципиально отвлекаться от вопроса об индивидуальных различиях; такое отвлечение возможно лишь как временное самоограничение, естественное во всяком научном исследовании»
Проблема індивідуальності розглядалася в роботах С.Л. Рубінштейна Б.Г. Ананьєва, Г.Олпорта, Р.Кеттела, Д.Леонтьєва та багатьох інших видатних психологів вітчизняної та зарубіжної психології.
Мета дослідження - теоретично дослідити поняття, своєрідність і характеристику індивідуальності особистості, вивчити індивідуально-психологічні відмінності між людьми.
Об'єкт дослідження - індивідуально-психологічні особливості особистості.
Предмет дослідження - індивідуально-психологічні відмінності між людьми.
Завдання дослідження :
) визначити підходи в розумінні індивідуального і типового в особистості.
) розглянути питання розвитку основних концепцій індивідуальності особистості.
Для вирішення поставлених завдань використовувалися методи дослідження: вивчення, обробка і аналіз наукових джерел з проблеми дослідження.
Розділ І. Проблема своєрідності особистості
.1 Індивідуальне і типове у особистості
Елементами психологічної структури особистості є психологічні властивості і особливості, зазвичай звані "особливості особистості". Їх дуже багато. Тільки в словнику С.І. Ожегова, міститься 51333 слова, і близько 1500 з них означають властивості особистості. Але всю цю велику кількість властивостей особистості, психологи намагаються умовно викласти в деяке число підструктур.
Нижчим рівнем особистості є біологічно обумовлена підструктура, в яку входять вікові, статеві властивості психіки, вроджені властивості типу нервової системи і темпераменту.
Наступна підструктура включає в себе індивідуальні особливості психологічних процесів людини, тобто індивідуальні прояви пам'яті, сприйняття, мислення, відчуття, що залежать як від вроджених факторів, так і від тренування, розвитку, самовдосконалення цих якостей.
Далі рівнем особистості є також її соціальний досвід, в який входять придбані людиною знання, навички, вміння, навички.
Вищим рівнем особистості є її спрямованість, що включає бажання, інтереси схильності, ідеали, світогляд, особливості характеру, самооцінки.
Відмінності людей між собою багато планові: на кожній з підструктур є відмінності переконань і інтересів, досвіду і знань, умінь і навичок, темпераменту і характеру.
В психології існує два головних напрямки дослідження особистості: в основі першого лежить виділення в особистості тих чи інших особливостей, в основі другого визначення типів особистості [26,c.191].
Особливості особистості об'єднують в групи тісно пов'язаних психологічних ознак. Виділення рис особистості передбачає існування кінцевого набору базисних якостей, а індивідуальні відмінності визначаються ступенем їх вираження. Щоб показати характер змінних, які охоплюються факторним аналізом, наведемо кілька прикладів поверхневих рис за Кеттеллом:
.впевненність у собі - покірність.
.интелектуальність - обмеженість
. зрілість розуму - непослідовність, схильність до впливу і т.д.
У типологічному підході виходять з положення, що тип особистості є цілісним утворенням і не зводиться до комбінації окремих особистісних факторів. Його зміст розкривається описом типового або усередненого представника групи осіб, що відносяться до даного типу. Наприклад такий тип особистості як "авторитарна людина" - конгломерат, принаймні чотирьох факторів особистості, не зводиться до жодного з них - домінантності.
Здавна робилися спроби звести практично нескінченну безліч індивідуальностей до невеликої кількості типових портретів. У структуру індивідуально-типових властивостей входять конституціональні і нейро-динамічні.
Виділяють загальну і приватну конституцію людини. Під загальною конституцією розуміють сукупність найбільш істотних індивідуальних особливостей і властивостей, закріплених у спадковості і визначають специфіку всіх реакцій організму на вплив середовища. Іншими словами, загальна конституція - це загальна характеристика організму. Можна припустити, що в основі загальної конституції людини лежить генотип людини.
У структурі приватних конституцій виділяють два основних класу: клас морфологічних конституцій та клас функціональних.
Оскільки статура в порівнянні з іншими видами конституції - це легко спостережувана характеристика організму, що характеризує його як єдине ціле, саме вона займає центральне, а іноді і єдине місце в понятті "конституція людини".
Найбільшу популярність придбали конституціональні типології людської психіки Е Кречмера і У. Шелдона.
Німецький вчений, Е. Кречмер у своїй знаменитій роботі "Будова тіла і характер" намагався знайти ті зв'язки, які існують між будовою тіла людини і його психічним складом. На основі великого обсягу клінічних спостережень він прийшов до висновку: тип статури визначає не тільки форми психічних захворювань, але і наші основні особистісні (характерологічні) особливості.
Наприклад, астенічний тип - це люди, як правило, високого зросту, з тендітною статурою, плоскою грудною кліткою. Астеніки мають шизотимний темперамент. До більш поширених характеристикх слід віднести нетовариськість, замкнутість, стриманість, серйозність. Наступну групу якостей складають сором'язливість, боязкість, сентиментальність, підвищена збудливість.
В основі варіанту У. Шелдона лежать системи антропометричних показників ("компонентів статури"), відповідність яким оцінюється за семибальною шкалою. І Е. Кречмер і У. Шелдон прийшли до висновку про існування трьох "соматотипів", тобто максимально несхожих один на одного - "эндоморфний", "мезоморфний", "эктоморфний". Трьом основним соматотипам відповідають три варіанти психічної структури людини.
Чим же так привабливо типологічне мислення? На думку Д. Леонтьєва:
. Універсальністю. Наклеювання "ярликів" завжди спрацьовує. Немає людини, яку з першого погляду не можна було б підвести під тип.
Більш того, одну людину можна підвести під необмежену кількість типів.
. Це шлях найменшого опору при пізнанні особистості, так, що, по суті, віднесення людини до якого-небудь певного типу рятує нас від необхідності пізнавати її далі. Якщо ми, припустимо, визначаємо людину як хулігана або вундеркінда, вже немає необхідності проникати в неї глибше, пізнавати, чим один хуліган відрізняється від іншого. Якщо ми двох людей назвали хуліганами, то відмінності між ними нас вже мало цікавлять. І далі, діючи якось по відношенню до цих людей, ми вже орієнтуємося не на саму людину, а на той типологічний ярлик, який ми вже дали.
Полегшуючи нам життя, типологічне мислення надає нам ведмежу послугу. У чому вона полягає?
Як вже було сказано, типологічне мислення зупиняє подальше пізнання. Підведення під тип дає нам знання не про саму особистість, а про відповідність її нашій типології. Ми не можемо дізнатися про людину нічого крім того, що закладено в саму типологію. Підводячи людину під певний тип, ми робимо її рівною самому собі. Зміна не можливо. Незрозуміло, як хуліган може стати не хуліганом, экстерміст не экстермістом, а невротик - здоровим. Тим самим ми консервуємо людину, поміщаємо її в заздалегідь визначену комірку. Типологічні позначення майже завжди категоричні. Людина виявляється або хуліганом, або не хуліганом, або лівим, або правим, або колективістом, або ні. Проміжні стадії і градації неможливі в рамках типологічного підходу - не можна бути трошки хуліганом або злегка правим [5,c.125].
Не всім, але більшості типологічних характеристик властива позитивна або негативна оцінка. Відмітна особливість до особистості, полягає в його безоцінуватості. Це не означає, що оцінка відсутня взагалі, або різні форми поведінки оцінюються однаково. Мова йде про те, що оцінка формується вже після сприйняття людини, спочатку сприймається об'єктивно людина і те, що він робить, і вже після цього, окремо, у разі необхідності дається оцінка. Традиційна ж педагогіка за своїм задумом, за визначенням виходить з необхідності сформувати певні ідеальні типи, якості і завжди дивиться на конкретну людину через призму цього ідеалу, що заважає бачити людину самого по собі. Типологічний підхід до особистості за завантаженістю оціночними характеристиками близький традиційному педагогічному підходу. Немає потреби додавати, що сьогодні достатню силу придбала творча струмінь в педагогіці, що змикається з психологічним підходом, проте традиційна педагогіка ще аж ніяк не відійшла в історію.
Деяка штучність типології - це пов'язано з тим, що кожен тип виявляється на якоїсь однієї якості особистості, яка абстрагується і роздувається до таких розмірів, щоб охарактеризувати людину в цілому. По суті, тип на цьому будується, тобто одна якість виділяється як визначальна і стає позначенням цього типу. Всі типології, за словами одного з основоположників психології особистості Р. Олпорта, встановлюють межі там, де немає меж. І будь-яка типологія визначається завданнями, які ми ставимо. Віднесення людини до певного типу є, на думку Д. Леонтьєва, є не пізнанням людини як такого, а пізнанням того, як вона співвідноситься з якимось нашими завданнями.
.2 Концепції індивідуалізації особистості в зарубіжній і вітчизняній психології
На початку ХХ століття в психології виникає кризова ситуація: виявився значний розрив між психологічною теорією і даними експериментальної роботи - не вдалося уточнити специфіку психічної реальності, вирішити проблему зв'язку психічних явищ з фізіологічними.
Спроби подолання кризи призвели до формування декількох впливових напрямків (шкіл) в психологічній науці.
В кінці 20-х років у психології особистості почалася активна диференціація напрямків досліджень. В результаті чого склалося багато різних підходів і теорій особистості [27, c.211].
Як вже згадувалося, Г.Олпортом і Р. Кеттелом була почата розробка теорії, яка отримала назву "теорії рис". Її можна віднести до розряду психодинамічних, експериментальних, структурно-динамічних, що охоплюють все життя людини і описують її як особистість в поняттях, які характеризують внутрішні, психологічні властивості. Люди, відповідно до цієї теорії відрізняються один від одного за набором і ступенем розвиненості у них окремих незалежних рис, а опис цілісної особистості можна отримати на основі тестологічного обстеження.
Як з'ясувалося, поведінка людини, крім рис особистості, залежить ще й від багатьох інших умов, зокрема, від особливості самої ситуації, в якій вони розглядаються.
Як альтернатива рис особистості за кордоном одержала поширення концепція особистості, названа теорія соціального навчання. Основна психологічна характеристика особистості в цій теорії - це вчинок, або серія вчинків. Істотний вплив на поведінку людини, на її соціальні дії роблять інші люди, підтримка або засудження з їх боку його поведінки.
Прикладом інтеракціонистської теорії особистості є концепція, розроблена американським вченим У. Майшелом. Відповідно до цієї концепції, особистісні фактори, які спільно з ситуацією визначають поведінку людини, діляться на декілька груп.
Здібності людини, тобто те, що вона в змозі самостійно і незалежно від ситуації зробити в даній обстановці.
Когнітивні стратегії - способи сприйняття і оцінки людиною ситуації, вибору форм поведінки в ній.
Очікування - оцінки можливих наслідків вчинення в даній ситуації тих чи інших вчинків.
Цінності, тобто те, що має для даної людини цінність, сенс, значення. Людина, у сформованій обстановці вибирає такий спосіб поведінки, який призводить до твердження її цінностей.
Плани поведінки, способи її суб'єктивного регулювання. Опинившись у такій ситуації, люди, зазвичай воліють діяти звичним, вже перевіреним способом.
У 1896 році виникло напрямок психологічної теорії і практиці, який поклав початок того, що зараз називають глибинною психологією. У її витоків стояв австрійський психіатр і психолог Зиґмунд Фрейд. Фрейд прийшов до висновку, що фізіологічний підхід до психіці недостатній, і запропонував свою систему аналізу душевної життя людини, названу їм психоаналізом.
З топічної (структурної) точки зору психіка містить, за Фрейдом, три утворення: "Я", "Понад-Я" і "Воно". Дві останні системи локалізовані в шарі первинного психічного процесу - в несвідомому. "Воно" - це місце зосередження двох груп потягів: а) потяг до життя, або ероса, куди входять сексуальне лібідо і потяг до самозбереження "Я"; б) потяг до смерті і руйнування -танатосу. "Воно" становить рушійну силу поведінки, джерело психічної енергії, потужний мотиваційний початок. "Я" - це вторинний, поверхневий шар душевного апарату, іменований, звичайно, свідомістю. "Я" сприймає інформацію про навколишній світ і стан організму. Систему вимог "Я" до "Воно" становить Понад-Я" - внутрішній "критик", джерело морального самообмеження особистості.
У динамічному плані названі рівні особистості характеризуються конфліктом між свідомим і несвідомим.
Фрейд ввів в психологію ряд важливих тем: несвідома мотивація, захисні механізми психіки, роль сексуальності в ній, вплив дитячих психічних травм на поведінку в зрілому віці. Проте, вже його найближчі учні прийшли до висновку, що не сексуальне лібідо, переважно, почуття неповноцінності і необхідність компенсувати цей дефект (А. Адлер), або колективне несвідоме (архетипи), що увібрали в себе загальнолюдський досвід (К. Юнг), визначає психічний розвиток особистості. Адлер, засновник, так званої "індивідуальної психології", відзначав відсутність жорсткої кордону і антагонізмів між свідомим і несвідомим. Юнг у своєму вченні, названому ним же аналітичною психологією, "дивився на людину у світлі того, що є в ній здорового і міцного, ніж з точки зору її вад".
Зв'язати природу несвідомого ядра психіки людини з соціальними умовами її життя намагалися К.Хорні, Р. Саливен, Е. Фромм.
Прихильників гуманістичної теорії особистості насамперед цікавить те, як людина сприймає, розуміє і пояснює реальні події свого життя. Вони воліють описувати феноменологію особистості, а не шукати її пояснення. Самі описи особистості і подій в її життя в основному зосереджені на цьому життєвому досвіді, а не на минуле або майбутнє, даються в термінах типу "сенс життя", "життєві цілі", "цінності" [15,c.25].
Найбільш відомими представниками цього напрямку є американські психологи А. Маслоу і К.Роджерс.
Створюючи свою концепцію теорії особистості, Роджерс виходив з того, що кожна людина має прагнення і має здатність до особистісного вдосконалення. Будучи істотою, наділеною свідомістю, вона сама для себе визначає сенс життя, його цілі та цінності. Центральним поняттям для теорії Роджерса стало поняття "Я", що включає в себе подання, ідеї, цілі та цінності, через які людина характеризує саму себе і намічає перспективи власного розвитку. Основні питання, які кожна людина ставить і повинна вирішувати наступні: хто я є? Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути?
Образ "Я", що складається в результаті особистого життєвого досвіду, надає у свою чергу вплив на сприйняття даною людиною світу, інших людей, на оцінки, які дає людина власній поведінці.
Основна потреба людини, згідно гуманістичних теорій особистості - це самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення і вираженню самого себе. А. Маслоу створив концепцію самоактуалізації особистості і описав, яким вимогам вона повинна відповідати в своїй поведінці.
Значний внесок у розвиток психології особистості внесли вітчизняні психологи ХХ століття. Л.С. Виготський, П.Я. Гальперін, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія.
Л.С. Виготський ввів поняття про вищі психічні функції (мислення в поняттях, розумна мова, логічна пам'ять, довільна увага) як спеціально людську, соціально-обумовлену форму психіки, а також заклав основи культурно-історичної концепції психологічного розвитку людини. Названі функції спочатку існують як форми зовнішньої діяльності, і лише пізніше - як повністю внутрішній процес. Вони відбуваються з форм мовного спілкування між людьми і опосередковані знанням мови. Система знаків визначає поведінку більшою мірою, ніж навколишня природа, оскільки знак, символ містить у згорнутому вигляді програму поведінки.
Розвиваються вищі психічні функції в процесі навчання.
О.М. Леонтьєв представив свою концепцію структури і розвитку особистості, в якій центральне місце відведено поняття діяльності. Він провів цикл експериментальних досліджень, що розкривають механізми формування вищих психічних функцій як процес "вирощування" вищих форм орудійно-знакових дій в суб'єктивні структури психіки людини.
О.Р. Лурія особливу увагу приділив проблемам мозковоі локалізації вищих психічних функцій та їх порушень. Він став засновником нової галузі психологічної науки - нейропсихології.

Похожие материалы:

Курсовая работа: Індивідуально-психологічний стиль педагогічної діяльності. Прийоми його формування

Реферат: Психологічні особливості взаємодії подружжя у конфліктних ситуаціях

Реферат: Психологічні особливості розвитку емоційної сфери молодших школярів

Реферат: Соціально-психологічні особливості суїцидальних намірів у студентів

Статья: Соціально-психологічні особливості конфліктності у молодіжному віці