Курсовая работа: Типи темпераменту і особливості їх прояву в молодшому шкільному віці

Зміст

Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження типів темпераменту і особливостей їх прояву в молодшому шкільному віці
.1 Поняття темпераменту
.2 Вікові особливості та зміни темпераменту
.3 Особливості прояву темпераменту у молодших школярів
Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей прояву типу темпераменту у молодшому шкільному віці
.1 Методика та організація дослідження
.2 Аналіз результатів дослідження
Висновки
Література

Дата добавления на сайт: 04 августа 2024

Скачать работу 'Типи темпераменту і особливості їх прояву в молодшому шкільному віці':

Типи темпераменту і особливості їх прояву в молодшому шкільному віці
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження типів темпераменту і особливостей їх прояву в молодшому шкільному віці
.1 Поняття темпераменту
.2 Вікові особливості та зміни темпераменту
.3 Особливості прояву темпераменту у молодших школярів
Розділ 2. Емпіричне дослідження особливостей прояву типу темпераменту у молодшому шкільному віці
.1 Методика та організація дослідження
.2 Аналіз результатів дослідження
Висновки
Література
Вступ
Актуальність теми дослідження. На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності.
Фізичні індивідуальні особливості - це конституція організму, його фізіологічні процеси: гуморальні, ендокринні, нервові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини.
Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам'яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями: музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.
Індивідуально-психологічні особливості - неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на ґрунті яких за життя залежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне буття.
Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх прояву залежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво виявляються вже в дошкільному віці.
Темперамент (від лат. temperare - змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини - їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність.
На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші - спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Деякі люди надто афективне реагують на події, на ставлення до них - спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.
Вплив цих індивідуальних особливостей на поведінку людини, особливо дітей, має велике значення.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об'єктом дослідження курсової роботи є індивідуальні особливості людини.
Предмет дослідження - типи темпераменту і особливості їх прояву в молодшому шкільному віці.
Метою курсової роботи є дослідження типів темпераменту і особливостей їх прояву в молодшому шкільному віці.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
проаналізувати психологічний зміст проблеми в науковій літературі.
здійснити емпіричне дослідження визначеної проблеми;
сформулювати висновки теоретико-емпіричного дослідження.
Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дослідження можна при роботі психолога та соціального педагога.
Гіпотезу дослідження можна сформулювати наступним чином:
Навчальні досягнення дитини залежать від її індивідуальних особливостей, які великою мірою визначаються типом темпераменту.
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження типів темпераменту і особливостей їх прояву в молодшому шкільному віці
.1 Поняття темпераменту
темперамент молодший шкільний поведінка
Розвиток поглядів на визначення темпераменту. Не можна знайти двох людей, однакових за своїми психічними властивостями і темпераментом. Кожна людина відрізняється від інших багатьма особливостями, єдність яких утворює її індивідуальність.
У психологічних відмінностях між людьми суттєве місце займають так звані динамічні особливості психіки. Як відомо, люди помітно відрізняються один від одного за силою відгуку на навколишні дії, за енергією, що проявляється ними, за темпом, швидкістю психічних процесів. Такого роду особливості суттєвим чином характеризують психічну активність індивіда, його моторику, емоційні прояви. Так, для однієї людини характерніша пасивність, для іншої - невпинна ініціативність, одному властива легкість пробудження відчуттів, а іншому - холоднокровність, одного відрізняють різкі жести, виразна міміка, іншого - стриманість рухів, дуже мала рухливість обличчя.
Зрозуміло, динамічні прояви людини можуть залежати від вимог ситуації, від вихованих установок і звичок і т.п. Але психічні відмінності, про які йде мова, виступають і за інших рівних умов: у одних і тих же обставинах, при відносній рівності мотивів поведінки. Ці індивідуальні особливості виявляються ще в роки дитинства, відрізняються особливою постійністю, виявляються в самих різних сферах поведінки і діяльності, тобто вони не є тільки чимось зовнішнім. Багатьма експериментальними дослідженнями доведено, що в основі такого роду динамічних проявів лежать індивідуально-природні, природжені властивості людини [5, 432].
Динамічні риси, властиві індивіду, внутрішньо зв'язані між собою, складають своєрідну структуру. Індивідуально своєрідна, природно-зумовлена сукупність динамічних проявів психіки і називається темпераментом людини.
Термін "темперамент" сходить до переконань античної науки на природу індивідуально-психологічних відмінностей. Старогрецька медицина в особі найбільшого її представника Гіппократа (V ст. до н.е.) вважала, що стан організму залежить головним чином від кількісного співвідношення "соків" або рідин, наявних в організмі. Такими необхідними для життя "соками" вважалися кров, жовч, чорна жовч і слиз (флегма), і передбачалося, що для здоров'я необхідне їх оптимальне співвідношення. Римські лікарі, що працювали декількома сторіччями пізніше, для позначення "пропорції" в змішанні рідин стали використовувати слово temperamentum, що означає "належне співвідношення частин", від якого і відбувся термін "темперамент". Поступово в античній науці одержала визнання думка про те, що не тільки тілесні функції, але й психічні особливості людей є вираженням їх темпераменту, тобто залежать від пропорції, в якій змішані в організмі основні "соки". Римський анатом і лікар Клавдій Гален, що жив в ІІ ст. до н.е., вперше дав розгорнену класифікацію різних типів темпераменту. Згодом представниками античної медицини число типів темпераменту було зведено до 4-х. Кожний з них характеризувався переважанням якої-небудь однієї рідини [14].
Змішання рідин в організмі, що характеризується переважанням крові, було названо сангвінічним темпераментом (від латинського слова "сангвіс" - кров); змішання, при якому переважає лімфа - флегматичним темпераментом (від грецького слова "флегма" - слиз); змішання з переважанням жовтої жовчі - холеричним темпераментом (від грецького слова "холе" - жовч) і, нарешті, змішання з переважанням чорної жовчі - меланхолійним темпераментом (від грецьких слів "мелайна холе" - чорна жовч) [5, 433].
Ці назви темпераментів збереглися дотепер, але колишні уявлення про органічну основу психологічних відмінностей між людьми мають тепер переважно історичний інтерес.
Протягом багатьох століть, що пройшли з часів античної науки, висувалися різні нові гіпотези, що прагнули пояснити причину відмінностей динамічних проявів психіки. В історії вивчення цієї проблеми можна виділити три основні системи поглядів. Найстародавніша з них, як уже згадувалось, пов'язує причину індивідуальних відмінностей з роллю тих або інших рідких середовищ організму. До цих гуморальних теорій відносяться уявлення про особливе значення крові, що набули широкого поширення вже в новий час [16].
Так, німецький філософ І. Кант (кінець XVIII ст.), що вніс великий внесок в систематизацію психологічних уявлень про темпераменти, вважав, що природною основою темпераменту є індивідуальні особливості крові. Близька до такої точки зору ідея російського педагога, анатома і лікаря П.Ф. Лесгафта, що писав (в кінці XIX - початку XX ст.) про те, що в основі проявів темпераменту кінець-кінцем лежать властивості системи кровообігу, зокрема, товщина і пружність стінок кровоносних судин, діаметр їх просвіту, будова і форма серця і т.д., з чим пов'язані швидкість і сила кровотоку і як наслідок - міра збудливості організму і тривалість реакцій у відповідь на різні стимули. Давні уявлення про значення рідких середовищ організму одержали часткове підтвердження в сучасних ендокринологічних дослідженнях, які показали, що такі властивості психіки, як та або інша динаміка реактивності, чутливість, емоційна врівноваженість, в значній мірі залежать від індивідуальних відмінностей у функціонуванні гормональної системи [16].
На рубежі XIX - початку XX ст. сформувалася так звана соматична концепція, згідно з якою існує зв'язок між властивостями темпераменту і статурою. Широку популярність здобули праці німецького психіатра Е. Крешера (20-і роки ХХ століття), в яких обґрунтовуються уявлення про те, що відмінності в типах будови тіла (деякі особливості зростання, повноти, пропорцій частин тіла) вказують і на певні відмінності в темпераменті. Американський учений ст. Шелдон (40-і роки ХХ століття) також ставив у прямий зв'язок тілесні особливості, виступаючі в тому або іншому ступені розвитку різних тканин організму, і особливості темпераменту. Соматичні теорії не слід надмірно протиставляти гуморальним: як тип будови тіла, так і динамічні властивості психіки можуть бути наслідком однієї і тієї ж причини - результатом дії гормонів, що виділяються залозами внутрішньої секреції [5, 434].
Тільки на початку ХХ століття відбулися різкі зміни в інтерпретації біологічних основ темпераменту. У цьому величезну роль зіграли роботи Е. Кречмера [15], який спробував "угрузати" особливості темпераменту вже не з гуморальними системами, а з особливостями будови тіла людини. Він стверджував, що кожному типу статури відповідає певний психологічний склад темпераменту, або, згідно його термінології, характеру, а також певна схильність до того або іншого психічного захворювання. Астенікам властива замкнутість, емоційна ранима, швидка стомлюваність, пікніки - люди балакучі, товариські, любителі добре поїсти, легко заводять друзів. Атлети - агресивні, властолюбні.
Американські дослідники У. Шелдон і С. Стівенс зробили спробу також вивести з типу статури певний темперамент людини. Їх схема статури була набагато складніша, ніж у Кречмера. Вони оцінювали статуру по розвитку трьох основних тканин людини: екто-, мезо- і ендоморфії. Згідно Шелдону і Стівенсу, ектоморфи, тобто люди, у яких переважають ектоморфні тканини (шкіра, волосся, нервова система), характеризуються церебротонічним темпераментом, а саме: тягою до естетичної насолоди і холодністю в спілкуванні з людьми. Ендоморфи, люди з добре розвиненими внутрішніми органами, відрізняються жвавим, товариським темпераментом. Особам з добре розвиненою кістковою і м'язовою тканинами (мезоморфам) властива тяга до змагальності, агресивності.
У зарубіжних країнах теоретичні питання, що стосуються суті темпераменту, практично не ставилися. Для більшості західних психологів характерна емпірична спрямованість досліджень темпераменту, що знайшло своє яскраве вираження в так званому "факторному" підході до вивчення структури темпераменту.
Одна з перших спроб вивчення структури темпераменту належить англійському психологові С. Берту. У своєму дослідженні він використовував тільки емоційні характеристики темпераменту, а саме 11 емоцій: гнів, страх, ніжність, цікавість, відчуття безпеки, дружелюбність, задоволення, відчуття неприємності, статевий потяг, огида і покірність. На основі факторного аналізу він виділив три чинники темпераменту: загальну емоційність; стенічні емоції - астенічні емоції; позитивні емоції - негативні емоції.
Погляди Берта на структуру темпераменту не набули широкого поширення.
Наступні спроби дослідження структури темпераменту належать Дж. Гілфорду. Він запропонував так звану 13-факторну структуру темпераменту. Проте надалі було показано, що виділені Гилфордом фактори не є незалежними один від одного, а утворюють деякі кластери. Його послідовниця К.Лоуелл, провівши факторний аналіз другого порядку, виділила основні чотири незалежні параметри темпераменту:
запальність - стриманість;
реалізм;
емоційність;
соціальну адаптованість.
Набагато більший успіх припав на долю факторної концепції темпераменту Айзенков. Відмітною характеристикою теорії Р. і М. Айзенков є її опора на величезний, більш ніж на тридцятирічний експериментальний матеріал, що підтвердив існування таких фундаментальних рис темпераменту (особи - по термінології Айзенков), як екстраверсія - інтроверсія, нейротизм (емоційна стійкість - емоційна нестійкість) і психотизм. На думку Айзенков, саме ці три фундаментальні виміри темпераменту є універсальними, властивими всім представникам Homo sapiens і можуть бути покладені в основу типології темпераменту.
Вирішальне зрушення в розумінні біологічних основ темпераменту відбулося на початку 30-х рр. ХХ століття завдяки роботам І.П. Павлова. Він вперше висловив думку про те, що в основі темпераменту лежать не властивості рідин або тілесних тканин, а особливості функціонування нервової системи.
Паралельно з уявленнями про гуморальні, а потім і соматичні джерела відмінностей по темпераменту розвивалися (починаючи з середини XVIII ст.) ідеї, що одержували все більш повне і доказове обґрунтування, про значення для динамічних особливостей психіки збудливості і чутливості нервів. Найважливішою віхою на цьому шляху стало звернення І.П. Павлова до вивчення властивостей головного мозку як органу психіки. Великим фізіологом було розроблене (у 20-30-і роки ХХ століття) вчення про типи нервової системи, або, що те ж саме, типи вищої нервової діяльності. І.П. Павлов виділив три основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збудливого і гальмівного процесів [17].
Як довів І.П. Павлов, динаміка протікання психічної діяльності і індивідуальні особливості поведінки цілком залежать від індивідуальних відмінностей в діяльності нервової системи. Прояв і співвідношення властивостей двох основних нервових процесів - збудження і гальмування - є основою цих відмінностей в нервовій діяльності.
Разом зі своїми співробітниками він виявив три основні властивості нервової системи, з комбінації яких закладається той або інший тип темпераменту:
рухливість процесів збудження і гальмування;
баланс, або врівноваженість;
сила процесів збудження і гальмування.
Сила нервових процесів виражається в здатності нервових клітин переносити тривале або короткочасне, але дуже концентроване збудження і гальмування. Це визначає працездатність (витривалість) нервової системи.
Слабкість нервових процесів характеризується нездатністю витримувати тривале і концентроване збудження і гальмування. Нервові клітини швидко переходять в стан охоронного гальмування при дії вельми сильних подразників. Таким чином, в слабкій нервовій системі нервові клітини відрізняються низькою працездатністю, а енергія їх швидко виснажується. Та зате така нервова система володіє великою чутливістю: навіть на слабкі подразники вона дає відповідну реакцію.
Врівноваженість є важливою властивістю вищої нервової діяльності нервових процесів, тобто пропорційне співвідношення збудження і гальмування. У деяких людей ці два процеси взаємно врівноважуються, а у інших цієї рівноваги не спостерігається: переважає або процес гальмування або процес збудження.
Одна з основних властивостей вищої нервової діяльності - рухливість нервових процесів. Рухливість нервової системи характеризує швидкість змінюваності процесів збудження і гальмування, швидкість виникнення і припинення їх (коли цього вимагають умови життя), швидкість руху нервових процесів (іррадіації і концентрації), швидкість появи нервового процесу у відповідь на роздратування, швидкість утворення нових умовних зв'язків, вироблення і зміну динамічного стереотипу.
Комбінації вказаних властивостей нервових процесів збудження і гальмування були покладені в основу визначення типів вищої нервової діяльності. То або інше поєднання сили, рухливості і врівноваженості процесів збудження і гальмування складає тип нервової системи.
Тип вищої нервової діяльності відноситься до природних вищих даних, це природжена властивість нервової системи. На даній фізіологічній основі можуть утворитися різні системи умовних зв'язків, тобто в процесі життя ці умовні зв'язки будуть по-різному формуватися у різних людей: у цьому і виявлятиметься тип вищої нервової діяльності. Темперамент і є проявом типу нервової системи в діяльності, поведінці людини.
Сила нервової системи - найважливіший показник типу: від цієї властивості залежить працездатність клітин кори, їх витривалість. Важливе значення має і інший показник - рухливість нервових процесів: встановлено, що існують дуже великі індивідуальні відмінності в швидкості, з якою відбувається зміна одного нервового процесу іншим. Вельми значущий показник і врівноваженість нервової системи: відомо, наприклад, що нерідко гальмівний процес відстає по силі від збудливого, ступінь врівноваженості між ними буває різним. Те або інше поєднання вказаних властивостей і складає тип нервової системи.
Деякі з поєднань властивостей типу, які зустрічаються частіше за інших чи ж виступають найяскравіше, і можуть, згідно І.П. Павлову, служити поясненням тієї класифікації темпераментів, яка відома з глибокої старовини. А саме: сангвінічному темпераменту відповідає сильний урівноважений швидкий тип нервової системи, флегматичному темпераменту - сильний урівноважений повільний тип, холеричному темпераменту - сильний неврівноважений тип, меланхолійному темпераменту - слабкий тип нервової системи.
З часом в теорії Павлова виявилися багато слабких місць, що привело до серйозних її трансформацій.
Підхід до відмінностей в динамічній стороні психіки з боку властивостей типу нервової системи поклав початок новому етапу у вивченні фізіологічних основ темпераменту. У працях психологів Б.М. Теплова [32], В.Д. Небиліцина [17] (50-60-і роки) уточнювалися і збагачувалися уявлення про властивості типу вищої нервової діяльності людини. Були відкриті нові властивості нервової системи. Одна з них - лабільність (від...

Похожие материалы:

Реферат: Психолого-педагогічні особливості розвитку довільної уваги у молодшому шкільному віці

Статья: Особливості прояву адиктивної поведінки у юнацькому віці

Реферат: Особливості проявів творчого мислення підлітків залежно від розвитку ціннісної сфери особистості

Реферат: Психологічні особливості формування та становлення характеру у підлітковому віці

Статья: Особливості прояву «Я-образу» у дітей з щелепно-лицевими аномаліями