Курсовая работа: Експериментальне дослідження виявлення рівня гуманного ставлення до оточуючих людей у дітей старшого дошкільного віку

Однією з головних задач становлення суспільства є гуманізація взаємовідносин людей. Висока вимогливість повинна супроводжуватися такою ж високою повагою, принциповість - сполучатися з уважністю, діловитість у відносинах - з точно зваженим індивідуальним підходом.

Дата добавления на сайт: 16 августа 2024

Скачать работу 'Експериментальне дослідження виявлення рівня гуманного ставлення до оточуючих людей у дітей старшого дошкільного віку':

ВСТУП
дошкільник гуманний ставлення
Однією з головних задач становлення суспільства є гуманізація взаємовідносин людей. Висока вимогливість повинна супроводжуватися такою ж високою повагою, принциповість - сполучатися з уважністю, діловитість у відносинах - з точно зваженим індивідуальним підходом.
Сучасна освіта, розглядається як складний процес створювання умов для розвитку особистості. Багато уваги приділяється вихованню людини, орієнтованого на розуміння, визнання і прийняття іншої людини. Для цього важливу роль відводять художнім засобам, тому що дослідження багатьох вчених показують, що художня література викликає емоційний відгук у дітей раніше інших мистецтв.
Актуальність теми дослідження обумовлена назрілою необхідністю перебудови системи виховання дітей в умовах соціально-економічних перетворень, що відбуваються в сучасному суспільстві. В даний час підростаюче покоління звинувачують у втраті моральних орієнтирів, бездуховності, агресивності, жорстокості. Завдання гуманізації педагогічного процесу вимагають створення атмосфери зверненості до дитини, забезпечення необхідних умов для її повноцінного розвитку, в тому числі розвитку її моральної сфери, соціальних емоцій, таких як співпереживання, співчуття, милосердя, яке виконує найважливішу регулятивну роль у психічному та особистісному розвитку дитини, визначає її відношення до інших людей і самої себе.
Сьогодні особливо гостро назріли проблеми, пов'язані з моральною культурою особистості, яка виявляється у взаєминах з людьми, в прояві таких гуманних якостей, як співчуття, доброта, милосердя, співпереживання, готовність зрозуміти іншого.
Проблема виховання гуманних відносин вивчалася у вітчизняній дошкільній педагогіці досить докладно і з різних позицій. Розглядалося ставлення дитини до дорослих, до однолітків, до дітей старшого та молодшого віку; вивчалися засоби виховання гуманних відносин (художня література, гра, заняття, праця) в умовах сім'ї та дошкільного закладу. Значний внесок у розробку проблеми внесли дослідження Л.А. Пеньєвської, A.M. Виноградової, Л.П. Князевої, Л.П. Стрілецької, А.Д. Кошелєвої, Т.В. Черник, Г.В. Довженок, Кульчицької Є.І., Литвиненко С.А. та ін.
Гуманне виховання - цілеспрямований процес залучення дітей до моральних цінностей людства і конкретного суспільства. З плином часу дитина поступово опановує прийняті в суспільстві людей норми і правила поведінки і взаємин, привласнює, тобто робить своїми, що належать їй, способи і форми взаємодії, вираження ставлення до людей, природи, до себе. Результатом морального виховання є поява та затвердження в особистості певного набору моральних якостей, сформованість етичних уявлень у дошкільників. І чим міцніше сформовані ці якості, чим менше відхилень від прийнятих у суспільстві моральних устоїв спостерігається у особистості, тим вище оцінка її моральності з боку оточуючих.
Як відомо,дошкільний вік відрізняється підвищеною сприйнятливістю до соціальних впливів. Дитина, прийшовши в цей світ, вбирає в себе все людське: способи спілкування, поведінки, ставлення, використовуючи для цього власні спостереження, емпіричні висновки та умовиводи. І рухаючись шляхом проб і помилок, вона може в кінці кінців опанувати елементарні етичні норми життя в людському суспільстві. Проте шлях цей дуже довгий, не завжди ефективний і не забезпечує глибини в освоєнні моралі. Тому роль дорослого як «соціального провідника» дуже важлива і відповідальна. Завдання дорослого - визначити, чому, як і коли вчити дитину, щоб її адаптація до людського світу відбулася і пройшла безболісно.
Тема дослідження - Виховання гуманного ставлення у дітей старшого дошкільного віку до оточуючих людей засобами художньої літератури.
Мета дослідження - науково обґрунтувати та експериментально перевірити методику виховання гуманного ставлення до оточуючих людей засобами художньої літератури.
Завдання:
. Вивчити і проаналізувати стан проблеми в психолого-педагогічній літературі.
. Визначити критерії та показники гуманного ставлення старших дошкільників до оточуючих людей.
.Виявити та охарактеризувати рівні гуманного ставлення старших дошкільників до оточуючих людей.
.Розробити систему роботи по визначенню показників гуманного ставлення до оточуючих людей в старшій групі та експериментально їх перевірити.
Об’єкт дослідження: гуманне ставлення старших дошкільників до оточуючих людей.
Предмет дослідження: процес виховання гуманного ставлення у старших дошкільників до оточуючих людей засобами художньої літератури.
Методи: аналіз літературних джерел, спостереження, бесіди, педагогічний експеримент, що складається з: констатувального, формувального і контрольного етапів.
Структура роботи: дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, списку використаних джерел і додатків.
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ГУМАННОГО СТАВЛЕННЯ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ДО ОТОЧУЮЧИХ ЛЮДЕЙ
1.1Аналіз стану проблеми у вітчизняній і зарубіжній літературі
Основні положення, ідеї, концепції гуманістичного виховання своїми витоками сягають у давнину. Українська нація має самобутню історію, глибоко гуманістичну ідеологію, багату теоретичну спадщину. Як зазначає Володимир Штефуряк, наші прадіди ще в дохристиянські часи знали про нескінченність і незмірність світу, вічну змінюваність життя, про те, що людина перебуває в центрі світобудови, що природа - як матір, земля - годувальниця, а хліб - усьому голова, свобода - найбільша цінність для людини, кожний має жити по правді та ін.. Народна філософія стверджує культ Людини, Дитини, і Природи. Упродовж століть ці ідеї визначали сутність життя, народного гуманізму, моралі, естетики, становили основний зміст та напрями розвитку національної системи виховання.
Народна філософія зазнала впливу християнської філософської думки і це не могло не позначитися на національній системі виховання. В епоху великого національного Відродження (ХVI ст. - перша половина XVII століття) формувалася самобутня система навчально-виховних закладів, у яких переважали демократичні та гуманістичні принципи роботи.
Визначальними ідеями в системі педагогічних поглядів народного мислителя є ідеї гуманізму, демократизму, народності та патріотизму. Григорій Сковорода був першим вісником глибокого гуманізму. Він високо цінував знання людини: « Не будь ні вельможею, ні лихварем, ні Алкідом, ні Пігмеєм! Будь тільки Людиною. Людиною і знайдеш щастя і благо»[7, c. 7 ].
Справжнього педагога, вважав Г. Сковорода, характеризує насамперед висока людяність, чесність, принциповість, відсутність розбіжностей між словом і справою. Тільки такий педагог здатний установити теплі, сердечні стосунки з дітьми, без яких неможливий успіх виховання та навчання. Г. Сковорода сам був зразком педагога, який уміє встановлювати гуманістичні стосунки з дітьми. [ 7, с.7- 9 ].
Ще один вітчизняний педагог Ушинський К.Д. вважав, що моральне виховання дитини слід починати з найменшого віку і здійснювати постійно і систематично. Воно має бути спрямоване на формування у дітей кращих моральних рис і почуттів, зокрема, гуманізму, чесності й правдивості, почуття обов'язку, відповідальності та ін. Головними методами й засобами морального виховання є переконання, заохочення, покарання (але в жодному разі не тілесні), власний приклад вихователя, а також батьків, правильний режим дня тощо. К. Ушинський визначав вихователя як головну постать у виховному процесі.
Творча спадщина педагога Софії Русової про духовний розвиток дітей дошкільного віку особливо наголошує на великому значенні релігії у становленні особистості. Софія Федорівна писала про необхідність «з дитини, якою вона є, з природи, витворити різними засобами, що педагогічно нам слугують, людину в найкращому значенні цього слова, розвиваючи до максимуму всі позитивні здібності дитини і зводячи до мінімуму її негативні нахили» [47, c. 35]. Тому й мета нинішньої дошкільної освіти - розвиток світогляду кожної дитини, ціннісного ставлення до зовнішнього й внутрішнього світу, самовизначення й духовний розвиток . В особі малої дитини, Софія Русова поважала людину, хай ще недосвідчену, але повноцінну душею. Дитина здатна досягти високого духовного розвитку значно раніше, ніж дехто може собі уявити. Видатного педагога найбільше приваблювала чистота внутрішнього світу юної душі, ще не зіпсованої життям. Саме особистісний підхід до вищого духовного світу дитини проголошували Каменський Я.А., Шевченко Т.Г., Леся Українка, І. Франко, Ф. Фребель та багато інших мислителів.
Сьогодні кращі вітчизняні педагоги відчувають велику відповідальність за рівень людського в людині, за її духовність, адже в тому й полягає сенс гуманізації освіти. Багато хто з науковців та практиків переконаний в тому, що нашим дітям, з метою виховання у них гуманних почуттів, конче потрібно повернути основи християнської моралі й духовності. Ще відомий Т. Шевченка “Буквар” для українських дітей містив молитви і євангельські тексти. Великий Кобзар був переконаний, що найпершою абеткою для малечі мав бути голос Божий [47, с. 35-44].
Велику увагу розробці питань морального виховання приділяв А.C. Макаренко. Педагог, письменник, він створив наукову методику виховної роботи з дитячим колективом. В часи найбільш важких випробувань він вірив в перемогу ідей гуманізму, мужньо взявши на себе відповідальність за виховання нової людини. Він наголошував, що «виховання - процес соціальний у найбільш повному змісті. Зі всім світом навколишньої дійсності дитина входить в безмежне число відношень, кожне з яких розвивається, переплітаючись з іншими відносинами, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини» [7, c. 19]. А.С. Макаренко надавав великого значення впливу колективу на формування морально-стійкої людини і підкреслював, що дитина не може жити ізольовано, що у деяких дітей раніше, в інших пізніше перевага гри на самоті починає переростати в інтерес до товаришів, до групової гри; і треба допомогти дитині з найбільшою вигодою здійснити цей досить важкий перехід.
Важливий внесок зробив видатний український педагог Сухомлинський Василь Олександрович у розробку гуманістичної новаторської педагогіки. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку. Його праці знайшли визнання в цілому світі. Головною метою, яких є прагнення до виховання та всебічного розвитку особистості. Важливим аспектом педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського є її гуманізм. Виховання гуманних почуттів і відносин, а також людяності повинно, на думку педагога, стати одним із провідних завдань діяльності навчального закладу і педагога. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям - радість самовіддачі [ 7, с.19-25].
Проблема виховання гуманних почуттів і відносин вивчалася у вітчизняній дошкільній педагогіці досить докладно і з різних позицій. Розглядалося ставлення дитини до дорослих, до однолітків; вивчалися засоби виховання гуманних відносин (художня література, гра, заняття, праця) в умовах сім'ї та дошкільного закладу. Значний внесок у розробку проблеми внесли: Л.А. Пеньєвська, А.М. Виноградова, І.С. Дьоміна, Л.П. Князева, Л.П. Стрілецька, А.Д. Кошелєва, І.В. Княжина, Т.В. Черник та ін.
Відома вчена А.М. Гончаренко дослідивши педагогічні умови становлення гуманних взаємин старших дошкільників. Стверджує, що гуманні взаємини старших дошкільників є взаємоспрямованим і позитивно забарвленим зв’язком партнерів, здатних до встановлення, узгодження та збереження контактів, розгортання конструктивної спільної діяльності. Становлення та розвиток гуманних взаємин відбувається у специфічних для дошкільного віку видах діяльності: продуктивній, ігровій, художній і спілкуванні [47, с.45].
Для прогресивної російської й української педагогіки кінця XIX - поч. XX століття характерне звертання до ідей гуманізації дитячого колективу, культивування духу товариства і взаємодопомоги серед дітей, прагнення до вдосконалювання їхніх відносин з педагогами. Серед російських педагогів слід визначити О.Ф. Лазурського.
Зробив свій внесок до ідей гуманізації і відомий вчений О.В. Духнович який у своєму творі «Народна педагогія» обґрунтував вимогу виховання людини-громадянина, гуманіста, в якому міститься заклик « сили людські, тілесні і духовні, від природи дані, з молодості … зберігати, удосконалювати на користь ближнім» [7, c. 21]. Відповідно до цих завдань, на його думку, повинно здійснюватися розумове, фізичне та морально-гуманістичне виховання дітей та молоді. Успіх у навчально-виховній роботі значною мірою залежить від вихователя, до якого Духнович ставився з особливою повагою. « Хто дав тобі виховання, він більше тобі дав, ніж той, хто дав тобі життя » [7, c. 23], - так оцінював він благородне покликання вихователя, який повинен бути кращим, ніж художник, оскільки він будує не якусь « ламку річ, а людину» [7, с. 21-23 ] .
Дослідження С.А. Литвиненко, присвячене питанням гуманістичного виховання дітей, під яким учена розуміє цілеспрямований процес виховання дітей у дусі гуманізму, оволодіння системою узагальнених уявлень і понять. Гуманні почуття - це поняття, які характеризують різноманітні стани людини; в них відображені суттєві сторони гуманних відносин, тобто ставлення людини до інших людей, природи і суспільства. Показниками вихованості гуманних понять учена визначала: усвідомлення змісту, істотних ознак гуманних понять, уміння самостійно застосовувати гуманні поняття в реальних ситуаціях, використовувати у практичному досвіді [47, с. 49]. Нові взаємини між людьми, що виникають внаслідок перетворення суспільства, природно, повинні були знайти своє відбиття у практиці виховання. Однак така система не могла виникнути сама по собі, автоматично, услід за зміною суспільних умов, вона вимагала розробки нових виховних принципів, нової методики виховання. Педагоги вважали за необхідне створення передумов для усвідомлення вихователями свого високого людського призначення. Тому одним з провідних принципів виховної роботи став гуманізм: погляд на людину як на вищу цінність і вищу мету суспільства.
Педагогіка обґрунтовує найважливіший принцип виховання - гуманне ставлення до дитини, що полягає насамперед у любові і повазі особистості, яка розвивається. [7, с. 17]. Пізніше ідеї гуманізації дитячого колективу були частково реалізовані в діяльності колоній, клубів, майданчиків, «денних притулків», організованих у порядку приватної ініціативи для дітей міської бідноти великими педагогами і лікарями В.П. Кащенко, Н.Н. Іорданський, Д.І. Петров, І.Г. Розанов, А.У. Зеленко та ін. Таким чином, прогресивні педагоги залишили багато цінних спостережень, що характеризують ті чи інші соціально-психологічні процеси, які відбуваються в дитячому колективі, розкрили ряд важливих закономірностей становлення і розвитку дитячих об’єднань як соціально - психологічних спільностей. Багато припущень і висновків, до яких вони дійшли, пізніше більш чітко були сформульовані радянськими педагогами [ 7, с. 16].
Вітчизняні дослідники конкретизують принцип гуманності у взаєминах людей, звертаючись до відносин солідарності, взаємодопомоги, співучасті, активного "співпереживання загальних цінностей". Уявлення про гуманні відносини у вітчизняних дослідженнях, як правило, відрізняються активним дієвим характером і виражаються у конкретній допомозі індивідів один одному, їх взаємній турботі, співучасті у справах і переживаннях.
Дошкільний вік, перші роки життя дитини, вік " первісного складання особистості " (А.Н. Леонтьєв) є тим найважливішим періодом, коли дитина набуває певні навички спілкування, коли відбувається засвоєння нею етичних норм, якщо формується довільна, "особистісна " поведінка (Д.Б. Ельконін, А.В. Запорожець, Е.О. Смирнова ), набувається вміння діяти в інтересах інших людей (B.C. Мухіна, Т.А. Рєпіна ), тобто саме в ці роки зароджується почуття колективізму. У дослідженнях вітчизняних психологів і педагогів принцип гуманності та колективізму приймає форми: співпраці і взаємодопомоги, дружби, доброзичливості, позитивних взаємовідносин, чуйності. [ 4, с. 4 ].
Чим детерміновані гуманні відносини дітей один до одного? На думку деяких психологів, ці детермінанти слід шукати в особливостях сімейного виховання - А.П. Нєчаєв. Цей факт сам по собі не викликає сумніву, бо де, як не в родині, як не в первісному діадному спілкуванні з матір'ю формуються зразки відносин до "значущих інших", які, закріпившись, стають певними властивостями особистості. Первісне спілкування з дорослим психологічно інше, ніж подальше спілкування з однолітком - ( М.І. Лисіна; Д.Б. Ельконін ), зокрема, у взаємодії з однолітком дитина, з виконавця норми перетворюється на її носія, провісника (Є.В. Субботський ). Тому в групі однолітків в умовах дитячого саду багато в чому визначається загальна колективістська орієнтація дитини. Звідси важливість дослідження реальних груп і той інтерес педагогів і психологів до вивчення системи "дитина - група однолітків ".
Говорячи про дослідження мотивації колективної поведінки дошкільників (поведінки на користь групи ), не можна не назвати імена А.В. Запорожця, Я.З. Неверович, Л.І. Божович, Н.Н. Власової, Є.І. Кульчицької та ін. Дослідження А.В. Запорожця і Я.З. Неверович знаменують собою дуже важливий етап вивчення колективістських мотивів дошкільників: від оволодіння ними знаннями про норми поведінки в колективі, що не мають ще достатньої спонукальної сили, до прагнення дітей своїми моральними вчинками заслужити позитивну оцінку дорослого і, нарешті, поява потреби в благополуччі інших людей [4, с. 4]. Особливу роль у становленні гуманного ставлення до інших людей набувають особливі "розумні" емоції, що є своєрідною єдністю "афекту та інтелекту" (по Л.С. Виготському) і виконують роль "емоційного уяви", передчуття ситуації, яка може виникнути в результаті дій дитини і оцінки значення цих наслідків для себе і для інших людей.
Мотивація колективної поведінки виявляє зв'язок з певним рівнем усвідомленості, довільності - Л.І. Божович, О.І. Власова, Т.Є. Коннікова, Є.О. Смирнова, Є.І. Кульчицька, Д.Б. Ельконін, причому не завжди усвідомленість синонімічна "моральності", тобто дитина спочатку може оволодіти певними нормами поведінки і лише згодом усвідомити їх моральний сенс - Л.І. Божович, Т.Є. Коннікова, Я.З. Неверович.
На противагу методологічним позиціям західних досліджень, що виходять з " постулату безпосередності " до проблем гуманних стосунків дітей, вітчизняна психологія , розуміючи змістовну предметну діяльність як детермінанту відносин між людьми, реалізує свої провідні теоретичні принципи: принцип діяльності та принцип опосередкованості. Як справедливо зазначає Т.Є. Коннікова: «Ми виходимо з визнання того, що найбільш істотним для формування особистості дитини є те спілкування , яке здійснюється в цілеспрямованій практичній діяльності ... Зміст діяльності і способи її організації визначають освіту відносин, а це забезпечує втілення морального зразка в нескінченному різноманітті життєвих ситуацій. Ми вбачаємо особливу цінність практичної діяльності в тому, що в ній дитина виступає як безпосередній учасник, суб'єкт цього процесу ......

Похожие материалы:

Курсовая работа: Особливості проявів агресії у дітей шкільного віку та підлітків

Курсовая работа: ПСИХОЛОГО ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УВАГИ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ