Курсовая работа: Психологічні особливості діагностики важковиховуваності скачать бесплатно

Главная страница >> Курсовая работа >> Психология >> Психологічні особливості діагностики важковиховуваності

Курсовая работа: Психологічні особливості діагностики важковиховуваності

Зміст

Вступ
Розділ 1. Аналіз проблеми психодіагностики важковиховуваності
.1 Поняття про важковиховуваність. Типи важковиховуваних дітей
.2 Аналіз підходів до психодіагностики важковиховуваності
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Психодіагностичне дослідження важковиховуваності
.1 Організація та методика психодіагностичного дослідження
.2 Аналіз результатів психодіагностичного дослідження важковиховуваності
Висновки до розділу 2
Висновки
Список використаної літератури
Додатки

Дата добавления на сайт: 24 августа 2024

Скачать работу 'Психологічні особливості діагностики важковиховуваності':

Бердянський державний педагогічний університет
Кафедра психології
Курсова робота
Психологічні особливості діагностики важковиховуваності
Студентки 2 курсу 24 групи
Шумейко А.В.
Керівник:
доцент, канд. психол. наук
Малихіна Тетяна Петрівна
м. Бердянськ - 2014 рік

Зміст
Вступ
Розділ 1. Аналіз проблеми психодіагностики важковиховуваності
.1 Поняття про важковиховуваність. Типи важковиховуваних дітей
.2 Аналіз підходів до психодіагностики важковиховуваності
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Психодіагностичне дослідження важковиховуваності
.1 Організація та методика психодіагностичного дослідження
.2 Аналіз результатів психодіагностичного дослідження важковиховуваності
Висновки до розділу 2
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
На сучасному етапі інтенсивного будівництва української правової держави, в умовах політичного напруження, економічної нестабільності, відбувається переписування основних моральних, духовних цінностей та поглядів у різних сферах громадської думки. Внаслідок не сформованості основних життєвих цінностей та хиткості етичних принципів, найбільш вразливими виявляються діти та підлітки. Саме вони найчастіше сприймають і засвоюють негативні тенденції поведінки.
Нерідко підлітки проявляють бездуховність, аполітичність, відсутність почуття відповідальності за свою поведінку, втрачають інтерес до навчання, знань. У вчинках таких неповнолітніх проявляються жорстокість, безсердечність і агресивність.
Вже в підлітковому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми неблагополуччя у формуванні особистості, констатувати появу "важких", агресивних дітей, які за відсутності відповідної соціально-педагогічної роботи, поступово перетворюються на правопорушників, злочинців. За даними МВС кримінальна активність неповнолітніх є значно вищою, ніж у дорослого населення. Якщо на десять тисяч підлітків віком від 14 до 17 років протягом року припадає близько 120 злочинів, то на таку ж кількість дорослих - 90 злочинів. Але найбільш небезпечною і такою, що потребує уваги, тенденцією, є збільшення за останні роки так званих резонансних злочинів, які відрізняються особливим цинізмом і жорстокістю. Основними причинами цього є соціальна незрілість і психофізіологічні особливості підлітків, прагнення пережити нові відчуття, підвищене бажання незалежності. Подібний сплав біологічних і соціальних чинників ускладнює соціальну адаптацію дітей і підлітків у суспільстві.
Проблема відхилень у поведінці неповнолітніх привертає увагу вчених, які ретельно вивчають її природу (К. Булгакова, Н. Єгонська, І. Звєрєва, А. Капська, І. Кирилюк, Г. Лактіонова, В. Сорчинська, В. Шахрай, А. Шевченко, О. Шинкаренко та інші.), особливості діагностики відхилень у поведінці школярів (А.С. Белкін, О.І. Кочетов, В.М. Обухов), шляхи і засоби попередження асоціальної поведінки учнів (В.Г. Баженов, М. Бурмака О.Д. Гонєєв, Л.В. Кондрашова), профілактику девіантної поведінки неповнолітніх (І.В. Козубовська, Т.Є. Колесіна, Н. Максимова, І.І. Парфенович, Г.О. Пономаренко, М. Фіцула, Т. Федорченко).
Важковиховуваність, педагогічна занедбаність підлітків в наш час стала звичним явищем і вміння своєчасно вплинути на дитину, здійснити профілактичну або корекційну роботу, що допоможе не тільки значно поліпшити взаємовідносини між учнями та їхніми однолітками, учнями і педагогами, учнями та їхніми батьками, педагогами та батьками, а й знизити чисельність правопорушень, які здійснюються на основі агресивності та емоційної неврівноваженості, є дуже важливим. Тому особливе місце при розгляді цієї проблеми посідає діагностика особистості, котра дозволяє не лише встановити причини такої поведінки та глибше пізнати сутність її проблем, а й намітити адекватні шляхи профілактичної роботи.
Об’єкт: діагностика важковиховуваності.
Предмет: психологічні особливості діагностики важковиховуваності.
Мета дослідження: вивчити психологічні особливості діагностики важковиховуваності.
Завдання:
проаналізувати теоретичні і методологічні підходи вивчення аморальної поведінки підлітків у психології;
розкрити психологічний зміст і прояви важковиховуваності;
провести діагностичну роботу з підлітками схильними до важковиховуваності.
Наукова новизна та теоретичне значення полягають в комплексному аналізі проблем психодіагностики важковиховуваності.
Під час написання роботи використовувалися такі методи дослідження:
для збору необхідного теоретичного матеріалу використовувалися загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння;
для дослідження важковиховуваності підлітків використовувалися: анкета по виявленню учнів із девіантної поведінкою в класі, карта визначення типу важковиховуваності.
Розділ 1. Аналіз проблеми психодіагностики важковиховуваності
.1 Поняття про важковиховуваність. Типи важковиховуваних дітей
Успішність виховання залежить не тільки від вихователя, його особистих якостей, педагогічної майстерності, але й від самих вихованців, їх готовності сприймати виховні впливи. Готовність дітей адекватно реагувати на виховні впливи називають виховуваністю.
Нерідко вчителеві, вихователю, батькам доводиться стикатися з дітьми які не сприймають його слів, не зважають на поради і зауваження, а то й відкрито виявляють антипатію і ворожість. Таких дітей називають важкими, дітьми з асоціальною поведінкою, педагогічно занедбаними, соціально дезадаптованими, важковиховуваними.
Важковиховувані - це категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з’являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки.
Важковиховуваність дітей проходить певні стадії і починається в той період, коли учитель ще не має безпосереднього контакту з учнем, тобто в дошкільний період. Якщо цей патологічний процес не зупинити вчасно, сформується стійка лінія антигромадської поведінки, яка може мати вияв не тільки у вчинках, але й в правопорушеннях.
До типових відхилень у поведінці школяра відносять лінощі, агресивність, егоїзм, недисциплінованість, демонстративна галасливість, брутальність, упертість. Виявляються вони у формі вчинків, конфліктів з іншими учнями, вчителями й батьками, безвідповідальному ставленні до навчання, громадських доручень, ігноруванні вимог дорослих, пропусках уроків, а у більш серйозних випадках - у втечах із дому, крадіжках хуліганстві, вживання алкоголю тощо. Набір цих негативних проявів спостерігається у багатьох важких дітей, тому їх поведінка здається схожою. Мабуть, саме тому у педагогів часто складається думка, що важкі учні всі однакові й виховувати їх треба за однією системою. Проте справа набагато складніша. По-перше, не всі діти, які порушують норми поведінки є важковиховуваними; по-друге, безвідповідальне ставлення до навчання, пропуски уроків, неприязнь до школи взагалі далеко не завжди пов’язані з важковиховуваність; по-третє, ступінь важковиховуваності учня не завжди визначається тим, як часто він порушує норми поведінки та наскільки серйозні ці порушення.
Є різні типи класифікацій дітей з нестандартною поведінкою.
А. Невський в основу класифікацій кладе поведінку дітей:
. важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисципліну. Їм властиві грубощі, брехливість, нечесність тощо
. педагогічно-занедбані підлітки, які негативно ставляться до навчання й суспільно-корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну і правила поведінки, постійно проявляють негативні моральні якості особистості.
. підлітки-правопорушники, які перебувають на обліку в інстанціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ.
. неповнолітні-злочинці, які скоїли кримінальні злочини порушили правові норми й направлені судом до виправно-трудових колоній. [18]
В.М. Галузяк і М.І. Сметанський залежно від причин дезадаптації виділяють такі типи важких учнів:
. педагогічно-занедбані учні, у яких опір педагогічним впливам зумовлений не сформованістю особистості, низьким рівнем морального розвитку.
Соціальна дезадаптація таких дітей починається з неуспіху в навчанні. Оскільки в сім’ї їм приділяли мало уваги, готовність до школи в них не сформувалася. Вміння долати труднощі, довільна саморегуляція, навички спілкування, моральні норми та установки, властиві їхнім благополучним ровесникам, також відсутні або недорозвинуті, викривлені. Тому вже перші невдачі, викликаючи негативні переживання, виливаються в агресію, фіксуються як образа, несправедливість. Погані оцінки ведуть до порушення стосунків учителями. До підліткового віку такий тип взаємодії поширюється на всіх учителів, на школу в цілому. Постійні невдачі у навчанні формують невпевненість у собі, низький рівень самоповаги. З однокласниками така дитина найчастіше також не знаходить контакту. Засвоївши негативні стереотипи стосунків у батьківській сім’ї учень несвідомо переносить їх на спілкування з ровесниками, а ті не розуміють, бояться й цураються його або перетворюють на об’єкт нехтування та глузування.
. учні, у яких опір педагогічним впливам зумовлений певними особливостями психічного розвитку. Це передусім діти, яким властиві відхилення в розвитку емоційних і вольових процесів, аномалії в становленні характеру (акцентуації), що зумовлюють труднощі в спілкуванні, навчанні, трудовій діяльності. Виникнення цього типу важковиховуваності не можна однозначно пов’язувати з якимось не правильним типом сімейного виховання. Першопричина криється в особливостях психіки, притаманних самій дитині від народження або таких, що виникли внаслідок прижиттєвих ушкоджень. Проте, помилкові виховні дії учителів і батьків щодо дитини можуть мати ще більш тяжкі наслідки, ніж стосовно здорових дітей.
. Учні, опір яких зумовлений невмілими діями вихователя (оманлива або ситуативна важковиховуваність).
Дослідження психологів свідчать, що значна кількість конфліктів та інших форм соціально дезадаптованої поведінки дитини провокується дорослими, педагогами. [14; 28; 31] Таких учнів ще не можна назвати важковиховуваними, оскільки їхні негативні прояви не пов’язані з відхиленнями в розвитку особистості, а викликані незалежними від них причинами.
Наприклад, опір учня виховним впливам може бути зумовлений тим, що вихователь своєчасно не змінив стилю спілкування. Дитина відкидає "мораль слухняності" й намагається замінити її рівноправними стосунками з дорослими. Прагнення відстояти право на самостійність, ствердити як незалежну особистість створює постійну емоційну напруженість, загострює почуття власної гідності, чим зумовлюються хворобливі реакції на нетактовні звертання дорослого. [1]
Якщо старші намагаються жорстоко регламентувати поведінку школяра, продовжуючи вимагати колишнього послуху, якщо стиль спілкування вихователя авторитарний, то конфлікти неминучі. Не знаходячи конструктивного вирішення, вони призводять до відчуження дитини, до її впевненості в тому, що вчитель не може й не хоче її зрозуміти. На основі цього виникає вже свідоме неприйняття вимог, оцінок, суджень вихователя, який втрачає можливість впливати на дитину. Реакції протесту, негативізму закріплюються, нагромаджується досвід негативної поведінки, і це стає звичкою. [27]
. Власне важковиховувані діти, у яких опір педагогічним впливам викликаний сформованими захисними механізмами.
Оскільки цей різновид важковиховуваності пов’язаний з розвитком стійких особистісних якостей, він виникає здебільшого у підлітковому віці.
Який загальний механізм його формування?
У житті кожної дитини рано чи пізно виникають проблеми із задоволенням потреб у визнанні, самоствердженні, позитивному ставленні оточуючих. Наприклад, учень відчуває труднощі у навчанні, отримує негативні оцінки, тощо. Так ситуація закономірно викликає емоційний дискомфорт, тривогу. Якщо дитина тривалий час не може вийти з такого стану "включаються" захисні механізми, які дозволяють позбутися тривоги за рахунок спотворення сприйняття навколишньої дійсності, оточуючих і себе: учень перестає помічати власні недоліки, некритично ставиться до своєї поведінки, звинувачує у несправедливості вчителя, ровесників, вдається до неприйнятих способів самоствердження. [30; 33]
Захисні механізми виключають необхідність діяльності дитини, як у напрямку реальної зміни життєвих умов, так і в напрямку самовдосконалення, оскільки дають можливість позбутися негативних переживань, не змінюючи себе і власної поведінки.
Внутрішній спокій забезпечується ціною ігнорування реальних проблем, викревленного сприйняття себе і ставлення оточуючих. Таким чином виникає психологічний бар’єр, "непроникливість" дитини стосовно виховних впливів, подолання якої можливе лише після корекції дезадаптивних механізмів психологічного захисту. [18]
Л.С. Славіна в основу класифікації важких підлітків кладе недисциплінованість:
До першої групи належать ті діти, причиною недисциплінованої поведінки яких є неправильно розвиваючі мотиви поведінки, неправильно сформовані відносини чи наявність сильних емоційних переживань, афектів, тобто в цю групу відносять таких учнів, недисциплінованість яких пов’язана з мотиваційно-афективною стороною їх особистості. Перша група поділяється на наступні підгрупи: [17; 21]
) Учні, в яких недисциплінована поведінка викликана афектом і конфліктами, в основному через неможливість завоювати певну позицію у колективі;
) Учні, для яких основним ділом стала не школа, а яка-небудь по стороння для школи діяльність, в якій вони намагаються зайняти певне місце, завоювати свою позицію.
) Учні, які завойовують позицію в школі своєю недисциплінованою поведінкою.
) Свавільні учні.
До другої групи належать ті учні, недисциплінованість яких викликається відсутністю у них вміння вести себе згідно правилам поведінки, незнанням цих правил, невмінням організовувати себе, оволодівати своєю поведінкою. Тут теж виділено підгрупи:
) Учні, які не засвоїли правил поведінки.
) Імпульсивні і рухливі учні. [17]
Н. Максимова виділяє типи важковиховуваності залежно від соціальної дезадаптації підлітків, які чинять опір педагогічним впливам:
•несформованість особистісних структур, низький рівень моральних уявлень і соціально прийнятних навичок поведінки (педагогічно занедбані діти);
•особливості розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність тощо);
•невмілі виховні впливи (помилкова або ситуативна важковиховуваність);
•функціональні новоутворення особистості (власне важковиховуваність).
І. Фурманов формування негативних форм поведінки в дітей пов'язує зі стилями сімейного виховання:
•емоційне відторгнення (на кшталт Попелюшки);
• "гіпопротекція" (дитина належить сама собі);
•панівна гіперпротекція (надто велика увага
батьків і позбавлення дитини самостійності).
Існує багато інших спроб класифікації важковиховуваності. Ці знання необхідні практичним психологам для розуміння механізмів походження, появи відхилень у поведінці школярів, передумов і причин девіантності.
.2 Аналіз підходів до психодіагностики важковиховуваності
Ускладнення, з одного боку, світу, в якому ми живемо, а з іншого - самої людини, зумовило зростання актуальності всіх питань, пов'язаних з вихованням, і зокрема проблем та особливостей психодіагностики важковиховуваності. Комплексне вивчення причин виникнення відхилень у поведінці, створення прогностичної програми реальних заходів і шляхів подолання проблем "важких дітей", одночасна робота з подолання недоліків сімейного та педагогічного виховання диктувала та диктує необхідність розробити систему заходів для надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу.
Які ж діагностичні методики прийдуть на допомогу у вирішені цього питання? Цією проблемою задавалися багато відомих вчених-психологів та педагогів минулого і сучасності. Блок таких діагностичних методик доволі різноманітний. Для діагностичних цілей можуть бути використані і загальні методики, і спеціальні тести, і їх поєднання. Пропонуємо використовувати в роботі різноманітні моделі діагностики.
Для виявлення важковиховуваності учня ми рекомендуємо методику В.М. Оржеховської, яку можна використовувати для початкової спільної роботи практичного психолога, та класного керівника.
Для роботи з важковиховуваними дітьми доцільно використовувати патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) А. Лічко, який виділяє 11 типів акцентуацій характеру. Даний метод призначений для визначення у віці 14-18 років типів акцентуації характеру і типів психопатій, а також сполучених з ними деяких особистісних особливостей (психологічної схильності до алкоголізації, делінквентності та ін.). ПДО може бути використаний психіатрами, медичними психологами, лікарями інших спеціальностей і педагогами, які отримали спеціальну підготовку з медичної психології. Передумовами для створення ПДО послужили досвід психіатрії та концепція психології відносин. На підставі опису типів патологічних характерів у посібниках та монографіях: Е. Крепеліна, Е. Кречмера, К. Шнайдера, П.Б. Ганнушкина, Г.Е. Сухаревой, К. Леонгарда, А.Е. Личко були складені набори фраз, що відображають відносини при різних типах характеру до ряду життєвих проблем, актуальних в підлітковому віці. У число таких проблем увійшли оцінка власних функцій, таких як самопочуття, сон, апетит, сексуальний потяг; ставлення до оточення (батьків, друзів, незнайомих і т.д.) і до деяких абстрактних категорій (до правил і законів, до опіки і повчання, до критики на свою адресу і ін.). У ці набори були включені індиферентні фрази, що не мають діагностичного значення. [31]
Принцип ставлення до особистісних проблем, запозичений з психології відносин (А.Ф. Лазурский, С.Л. Франк, В.Н. Мясищев), був використаний для діагностики типів характеру, тому оцінка випробуваним своїх відносин виявилася більш об'єктивною і надійною, ніж дані досліджень, в яких підлітку пропонують самому відзначити у себе ті чи інші риси характеру.
Спрощений та більш доступний у роботі для діагностики акцентуацій особистості є опитувальник X. Шмішека, в основу якого покладено концепцію "акцентуацій особистості" К. Леонгарда. Відповідно до цієї концепції всі риси особистості можуть бути розділені на основні та додаткові. Основні риси - стрижень особистості, вони визначають її розвиток, процеси адаптації, психічне здоров'я. При значній вираженості основні риси характеризують особистість в цілому. У випадку впливу несприятливих факторів вони можуть набувати патологічний характер, руйнуючи структуру особистості. Особи, у яких основні риси яскраво виражені, названі К. Леонгардом акцентуйовані. Акцентуйовані особистості не слід розглядати в якості патологічних. Це випадок "загострення" визначених, властивих кожній людині, особливостей. За К. Леонгардом, в...

Учебные метериалы

Прочие разделы

Курсовая работа: Психологічні особливості діагностики важковиховуваності

Скачать работу 'Психологічні особливості діагностики важковиховуваності':

Похожие материалы: