Реферат: Психологічні особливості підлітків

Підлітковий вік традиційно вважається найважчим у плані виховання. Головним змістом підліткового віку є перехід від дитинства до дорослості. Усе, що стосується розвитку, якісно перебудовується, виникають і формуються нові психологічні утворення. Цей процес перетворень «визначає основні особливості формування особистості дитини підліткового віку», а відповідно і специфіку роботи з ними.

Дата добавления на сайт: 29 июля 2024

Скачать работу 'Психологічні особливості підлітків':

Вступ
навчання самооцінювання підліток психологічний
Підлітковий вік традиційно вважається найважчим у плані виховання. Головним змістом підліткового віку є перехід від дитинства до дорослості. Усе, що стосується розвитку, якісно перебудовується, виникають і формуються нові психологічні утворення. Цей процес перетворень «визначає основні особливості формування особистості дитини підліткового віку», а відповідно і специфіку роботи з ними.
Залежно від конкретних соціальних умов, культури, традицій щодо виховання дітей, перехідний період може мати різний зміст. Нині, в умовах нашої країни, цей період розвитку охоплює приблизно вік із 10-11 до 14-15 років, збігаючись у цілому з навчанням дітей у середніх класах школи. Тут найбільша кількість дітей із так званою «шкільною дезадаптацією» спостерігається у середніх класах. Е. Шпрангер, наприклад, виділяє три основні суперечності підліткового віку, С. Холл - дванадцять, Л. Виготський пише про те, що їх можна було б нарахувати ще вдванадцятеро більше. Можливо, це й не межа. Але всі сходяться на тому, що основна суперечність у тому, що з одного боку - це вік соціалізації, вростання у світ людської культури і суспільних цінностей, а з іншого - вік індивідуалізації, відкриття і ствердження свого унікального й неповторного «Я». На полюсах цієї суперечності, як на гойдалці, розгойдуються всі підлітки, але в кожного з них ці полюси виражені по-різному. Більше того, за різних часів саме суспільство по-різному розгойдувало цю гойдалку, піднімаючи вгору то цінність індивідуальності, то цінність колективного життя. І підлітки, можливо, найчутливіші до цих коливань, що резонують із критичним періодом у їхньому психічному розвитку, коли руйнується стихійне, звичне, дитяче ставлення до світу і починає формуватися нове, доросле.
У науковій літературі є багато праць, присвячених проблемам підліткового віку. Л. Виготський у своїй книзі «Педологія підлітка» виділяв кілька критичних, поворотних пунктів психічного розвитку (кризи одного, трьох, семи і тринадцяти років), вважаючи, що «кризи - необхідні етапи розвитку, які, якби не були відкриті емпіричним чином, слід було б вивести теоретично. Більше того - чим яскравіше, гостріше, енергійніше проходить криза, тим продуктивніше йде процес формування особистості» [4, с. 115].
Література 60-70-х років XX ст. відображає занепокоєність педагогічної громадськості «проблемою шостих класів» і намагання психологів цю проблему пояснити. Проблема шостих класів є центральною й у книзі А. Краковського «Про підлітків». Автор звертає увагу на те, що в період навчання в шостому класі учні стали вшестеро впертішими, ніж у п’ятому, удесятеро зросла кількість випадків протиставлення себе вчителям, удев’ятеро частіше спостерігалося хизування недоліками і в сорок два рази більше стало не досить мотивованих учинків [10, с. 27].
Сьогодні у психологічній літературі ми спостерігаємо, що головною проблемою стали старші підлітки - учні 8-9 класів. Саме тут ми найчастіше зустрічаємося зі скаргами дорослих на свою професійну і особисту безпомічність, на не володіння ситуацією. На це вказують у своїх працях А. Бодальов, Д. Фельдштейн.
Виходячи з актуальності проблеми, ми обрали тему курсової роботи: «Психологічні особливості підлітків».
Об’єкт дослідження - особистісне становлення дитини підліткового віку.
Предмет дослідження - психологічні особливості спілкування, самооцінювання та поведінки у підлітковому віці.
Мета дослідження - визначити психологічні особливості розвитку, спілкування, самооцінки та поведінки дітей підліткового віку.
Завдання дослідження:
1)виявити особливості психологічного розвитку підлітків;
2)охарактеризувати кризу підліткового віку;
)дослідити особливості спілкування та поведінки підлітків;
)розробити поради для батьків відповідно до теми роботи.
Методи дослідження: аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, класифікація, бесіда, тестування, анкетування, умовисновки.
База дослідження: Барська загальноосвітня школа №1 І-ІІI ступенів Вінницької області.
Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Робота містить 7 додатків, список використаних джерел складається з 20 найменувань.
1. Проблема підліткового віку в психолого-педагогічній літературі
.1 Особливості психічного розвитку дитини підліткового віку
За сучасного швидкого розвитку науки й техніки наші знання про особливості психічного розвитку людини, зокрема дитини, усе ще недостатні.
Підлітковий вік посідає особливе місце у віковій періодизації дитинства, тому що в п’яти із одиннадцяти класів середньої школи вчителі мають справу з підлітками.
У психології виділяють шість основних періодів психічного розвитку в онтогенезі: вік немовляти, раннє дитинство, дошкільний, молодший шкільний, підлітковий і старший шкільний вік.
Кожний період характеризується своїми фізичними й соціально-психологічними особливостями. У розвитку особистості людини ці періоди не ізольовані один, від одного. Досягнення попереднього періоду на наступному етапі інтегруються й перебудовуються в якісно нові, пізнавальні, емоційно-вольові, характерологічні особливості.
Підлітковий вік, або отроцтво, - це період життя дитини між 10-15 роками. Підліток - це учень 5-9 класів середньої школи. Цей етап - один із найвідповідальніших у розвитку людини і підготовки її до життя. Ще В.О. Сухомлинський вважав, що більшість найгостріших, найважчих проблем, які завжди хвилюють вихователя, пов’язані з вихованням підлітків [19, с. 134].
Д.Б. Ельконін характеризує підлітковий період так:
1) основною для цього періоду стає суспільно корисна діяльність;
2) з’являється прагнення до дорослості й самостійності; критичне ставлення до оточуючих; самовизначення; уміння підпорядковувати свої інтереси нормам колективного життя;
3) діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна) спрямована на систему ставлень інших до неї.
«Вікова градація підліткового віку в дослідженнях різних авторів варіюється. За Д.Б. Ельконіним підлітковий вік охоплює період з 11 до 14 років. У навчальному посібнику «Вікова і педагогічна психологія» під редакцією професора А.В. Петровського межі підліткового періоду встановлюються між 11-12 і 14-15 роками [2, с. 158]. У схемі вікової періодизації онтогенезу підлітковий вік був визначений як 13-16 років для хлопчиків, 12-15 років для дівчаток. До цього часу вікова термінологія також ніколи не була однозначною. Так, у тлумачному словнику В. Даля «підліток - це дитя на підрості - 14-15 років». Л.М. Толстой межу між підлітковим віком і юнацтвом визначає в 15 років. А герою роману Ф.М. Достоєвського «Підліток» було 20 років. У давньоросійській мові слово «отрок» означало і «дитя», і «підліток», і «юнак» [1, с. 28].
У закордонній психології межі підліткового та юнацького періодів дуже умовні. Так, американський психолог С. Холл період від 8 до 12 років називає передпідлітковим, а період від 12-13 років до 22-25 років - юнацтвом. Відомий американський психолог А. Гезель визначив період від 11 до 21 року як перехід від дитинства до дорослості. Особливо важливі, за А. Гезелем, перші п’ять років (від 11 до 16). В 11 років починається перебудова організму: дитина стає імпульсивною, з’являються негативізм, часті зміни настрою, сварки з однолітками, бунт проти батьків. У 12 років турбулентність частково проходить, ставлення до світу стає більш позитивним, зростає автономія підлітка у сім’ї й посилюється вплив однолітків. Домінуючі риси цього віку: дотепність, терпимість і гумор; підліток охоче виявляє ініціативу, починає приділяти більше уваги зовнішності та цікавиться представниками протилежної статі. Головною властивістю 13-річного підлітка є увага до себе, інтровертованість, самокритичність, виникає цікавість до психології, критичне ставлення до батьків, характерні часті зміни настрою. У 14 років інтроверсія змінюється екстраверсією, підліток стає експансивним, енергійним, товариським, упевненішим у собі, зростає інтерес до людей; він зачарований словом «особистість», полюбляє обмірковувати й порівнювати себе з іншими, активно ідентифікує себе з героями кіно і літератури, шукає в них власні риси. Суть 15-річчя, як зазначав А. Гезель, неможливо описати єдиною формулою, позаяк швидко зростають індивідуальні відмінності. Новоутворенням цього віку є зростання духу незалежності, який робить стосунки підлітка в сім’ї та в школі напруженими, намагання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується з ростом самоконтролю і початком свідомого самовиховання. Усе це підвищує вразливість і чутливість підлітка до дій зовнішнього середовища. У 16 років знову настає рівновага: збентеженість змінюється життєрадісністю, значною мірою зростає внутрішня самостійність, емоційна врівноваженість, товариськість, спрямованість у майбутнє [2, с. 6].
Німецький психолог К. Левін, наприклад, не встановлює вікових градацій підліткового періоду, як це зробив А. Гезель. Він акцентує увагу на проміжному характері підліткового віку між дитинством і дорослістю, і називає його періодом марґінальності. Підліток не належить цілком ні до дитячого світу, ні до дорослого. Це виявляється і в його психіці, для якої характерні внутрішні суперечності, невизначеність рівня домагань, підвищена сором’язливість, агресивність, схильність обирати крайні позиції і погляди. Ця напруженість і конфліктність тим більші, чим гостріша різниця між світом дитинства і світом дорослості [3, с. 98].
Американський психолог Е. Еріксон розділяє весь життєвий цикл особистості на вісім фаз. П’яту фазу визначає як фазу юнацтва (від 12 до 18 років). Він наголошує, що це період, коли підліток-юнак починає дивитися на світ із різних боків, а тому поводиться по-різному в різних ситуаціях. Обираючи різні соціальні ролі, він виробляє у себе почуття особистої гідності, відмінне від інших. У несприятливих умовах підліток переживає збентеження в ролевій поведінці, не знаходячи собі місця в соціальному оточенні. Ця фаза характеризується появою почуття ідентичності, індивідуальності, несхожості з іншими, а в негативному варіанті виникає протилежне - дифузне, розпливчасте «Я», рольова й особова невизначеність. Це період формування самовизначення, нового почуття часу, психосексуальних інтересів [6, с. 42].
Ш. Бюлер період з 11 до 13 років у дівчаток і 14-16 років у хлопчиків називає фазою негативізму, коли з’являються неспокій, тривожність, роздратування, диспропорції у фізичному і психічному розвиткові, агресивність тощо. Це період метушні, суперечностей, абстрактного бунту, меланхолії, зниження працездатності. Потім поступово настає позитивна фаза, яка і виявляється в тому, що підліток починає відчувати близькість із природою, по-новому сприймати твори мистецтва, у нього з’являються нові цінності, потреба в інтимній близькості, він закохується, стає мрійником тощо [16, с. 58].
Швейцарський психолог Ж. Піаже характеризує перехідний вік (12-15 років) так: у підлітка дозріває здатність до абстракції, відокремлення розумових операцій від об’єктів, із якими ці операції проводяться. Це ускладнення розумових дій впливає на все життя, зокрема на емоції. Ж. Піаже вказує два таких моменти. Передусім, це вступ у фазу формальних операцій, який викликає у підлітка тяжіння до загальних теорій, формул тощо. Схильність до теоретизації стає деякою мірою основною віковою особливістю. Будуються власні теорії щодо політики, філософії, формули щастя й кохання. Друга особливість цього періоду - зміна співвідношення категорій можливості й дійсності - пов'язана з формально-операційним мисленням. Дитина думає передусім про дійсність, юнак на перший план висуває категорію ймовірності. Звідси - своєрідний егоцентризм юнацького мислення: асимілюючи весь навколишній світ у свої універсальні теорії, юнак, за словами Ж. Піаже, поводиться так, ніби світ підпорядкується системам, а не системи світові.
Аналізуючи теоретичні засади періодизації дитячого розвитку, Л.С. Виготський розрізняв три групи теорій [4, с. 85].
Першу групу становлять спроби періодизації дитинства не через розчленування розвитку дитини, а через східчасту побудову інших процесів, так чи інакше пов’язаних із дитячим розвитком. Наприклад, за основу періодизації дитинства береться періодизація філогенетичного розвитку Гетчінсона.
Другу групу становлять спроби, спрямовані на виокремлення якої-небудь однієї ознаки дитячого розвитку як умовного критерію для його розподілу на періоди. Прикладом тут можуть бути періодизації П.П. Блонського (на основі дентиції - появи і зміни зубів) і К. Штратца (сексуальний розвиток).
Третю групу - спроби періодизації дитячого розвитку, пов’язані з прагненням перейти від суто симптоматичного та описового принципів до виділення суттєвих особливостей самого дитячого розвитку. Наприклад, теорія А. Гезеля [16, с. 58].
Якими ж мають бути принципи побудови справжньої періодизації? Тут ми схиляємося до періодизації Л.С. Виготського, яка характеризує вікові періоди з позицій новоутворень кожного віку. Під віковими новоутвореннями слід розуміти той новий тип побудови особистості та її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, що вперше виникають на даному віковому ступені й визначають свідомість дитини, її ставлення до оточуючих, її внутрішнє й зовнішнє життя, її розвиток у даний період, динаміку переходу від одного віку до іншого й кризи кожного віку [4, с. 70].
Вивчення пізнавальної діяльності дітей наприкінці початкової школи свідчить про підвищення дослідницької активності дітей, подальший розвиток їхнього мислення. Ще у 8-9 років діти, читаючи та спостерігаючи за різними явищами життя, починають формулювати пошукові запитання, на які самі намагаються відповісти. У 11-12 років практично всі діти спрямовують свою дослідницьку активність формулюванням пошукових запитань. Це відбувається тому, що школярі намагаються зрозуміти та усвідомити причиново-наслідкові зв’язки і закони появи різних подій [2, с. 85].
Дослідницька активність дітей на етапі мотиваційного мислення характеризується двома ознаками: зростанням самостійності діяльності мислення і зростанням критичності мислення. Завдяки самостійності підліток навчається керувати своїм мисленням: ставити дослідницькі цілі, висувати гіпотези причиново-наслідкових залежностей, розглядати відомі йому факти з позицій висунутих гіпотез. Ці здібності, без сумніву, є передумовами розвитку творчості на етапі мотиваційного мислення. Критичність мислення виявляється у тому, що діти починають оцінювати свою діяльність та діяльність інших із Погляду законів і правил природи та суспільства. З одного боку, завдяки усвідомленню правил і законів, творчість дітей стає більш зрозумілою, логічною, щирою. З іншого боку, критичність заважає творчості, бо на етапі будування гіпотези можуть здаватися нереальними. Подібні самообмеження звужують можливості появи нових, оригінальних ідей [1, с. 47].
З віком діти стикаються з великою кількістю ситуацій, коли неможливо визначити одну причину події. Багато соціальних та природних явищ викликаються великою кількістю чинників. Прогнози розвитку цих явищ мають вірогідний характер.
В усіх цих випадках мотиваційного мислення недостатньо. Виникає необхідність у попередньому оцінюванні ситуації та відборі з-поміж багатьох варіантів таких, які мають суттєвий вплив на розвиток подій. Відбір при цьому здійснюється через вибір декількох критеріїв для звуження «зони пошуку». Мислення, яке робить такий вибірковий пошук і дає змогу вирішувати складні, невизначені, проблемні ситуації, називають евристичним.
Евристичне мислення формується у 12-14 років. Вивчення мислення дітей та підлітків свідчить, що, порівняно з молодшими школярами, підлітки по-іншому досліджують проблемну ситуацію. Так, якщо в період між 9-11 роками завдяки високій дослідницькі активності діти ставлять багато пошукових запитань щодо різних аспектів ситуації, то підлітки відразу концентрують свою увагу на одній або декількох гіпотезах. Це економить час, дає змогу більш поглиблено опрацювати проблемні аспекти. Таким чином, у підлітковому віці відпрацьовується вміння будувати проблемну ситуацію: виокремити проблему, критерії оптимального рішення, знайти головне і другорядне, ранжувати предмети і об’єкти за ступенем важливості [17, с. 24].
Характер підлітка. Акцентуації характеру - це крайні варіанти норми: окремі риси характеру надмірно посилені, завдяки чому підвищується чутливість організму людини до різних психогенних впливів.
Акцентуації найчастіше розвиваються в період становлення характеру та згасають із віком. Особливості характеру при акцентуаціях виявляються не постійно, а лише в деяких ситуаціях, за певних обставин, і можуть зовсім не виявлятися у звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуаціях або зовсім відсутня, або невелика.
Залежно від ступеня вираження акцентуації поділяються на виражені та приховані. У підлітковому віці при виражених акцентуаціях особливості характеру загострюються, а з впливом психогенних чинників можливі порушення адаптації, відхилення у поведінці. Підліток виявляє свій тип характеру в сім’ї та школі, з однолітками та дорослими, у навчанні та на відпочинку, у праці та розвагах, у звичайних умовах та у складних ситуаціях. Усюди й завжди гіпертимний підліток надто енергійний; шизоїдний ховається від оточуючих; істероїдний намагається привернути до себе увагу інших. З віком особливості характеру залишаються яскраво вираженими, хоча іноді компенсуються та не заважають адаптації [20, с. 3].
Приховані акцентуації більше відповідають звичайним варіантам норми. У звичайних умовах риси певного типу характеру виражені мало або зовсім не виражені. Але акцентуйовані риси іноді яскраво виявляються в екстремальних життєвих ситуаціях під впливом психічних травм. У таких випадках не спостерігається помітна соціальна дезадаптація, але з метою швидкого подолання таких моментів слід знати, за яким типом акцентуації підліток відреагує на психогенні впливи середовища.
Розвиток особистості підлітка. Вступ дитини в підлітковий період характеризується якісним поштовхом у розвитку самосвідомості. У підлітка починає формуватися позиція дорослої людини. Навіть якщо ця позиція ще не відповідає об’єктивному статусу підлітка в житті, - її поява означає, що підліток суб’єктивно вже ввійшов у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності [17, с. 25].
Виникнення потреби в пізнанні власних особливостей, цікавість до себе та роздуми про себе - характерна особливість дітей підліткового віку. До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, який допомагає в організації стосунків та діяльності, у досягненні особисто значущих завдань у теперішньому та майбутньому.
Соціально-регулювальна функція роздумів про себе виявляється в тому, що підліток спочатку звертає увагу на свої недоліки та має потребу в їх подоланні, а вже згодом - на особистісні риси в цілому, свої можливості та переваги.
Важливий стимул виникнення у підлітка міркувань про себе - його потреба мати повагу в колі однолітків та прагнення знайти близьких товаришів, друга. Підліток...

Похожие материалы:

Дипломная работа: ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ З РІЗНИМИ СТИЛЯМИ ВИХОВАННЯ

Реферат: Психологічні особливості виникнення бар’єрів у спілкуванні підлітків

Реферат: Психологічні особливості формування та становлення характеру у підлітковому віці

Курсовая работа: Соціально-психологічні особливості спілкування в підлітковому віці

Реферат: ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ ТА ЇХ УРАХУВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ