Курсовая работа: Соціально-психологічні особливості спілкування в підлітковому віці

Актуальність дослідження. Проблеми молоді завжди привертали увагу психологів, але особливо актуальними вони стали останнім часом. Підвищення рівня освіченості і матеріального стану членів нашого суспільства розширило можливості розвитку і задоволення духовних і матеріальних потреб підростаючого покоління, але зробило більш складним формування розумних бажань і потягів.

Дата добавления на сайт: 19 сентября 2024

Скачать работу 'Соціально-психологічні особливості спілкування в підлітковому віці':

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Навчально-науковий інститут права і соціальних технологій
Факультет соціальної роботи
Кафедра організації соціально-психологічної допомоги населенню
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: «Соціальна психологія»
на тему
« Соціально-психологічні особливості спілкування в підлітковому віці»
Забутько Ірина Степанівна
Курс III Група СЗ-131
Науковий керівник
к. психол. н. доцент
Кальницька К. О.
Голова комісії: к. психол. н., доцент
Кальницька К. О.
Члени комісії: ст. викладач
Новик Л. М.
Чернігів, 2015
ВСТУП
Актуальність дослідження. Проблеми молоді завжди привертали увагу психологів, але особливо актуальними вони стали останнім часом. Підвищення рівня освіченості і матеріального стану членів нашого суспільства розширило можливості розвитку і задоволення духовних і матеріальних потреб підростаючого покоління, але зробило більш складним формування розумних бажань і потягів.
Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційних сферах особистості підлітка, породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими.
В останній час в зв’язку з розвитком практики соціального навчання, соціально-психологічного тренінгу, підготовки особистості до різних видів діяльності, кількість питань, важливих для галузі спілкування, значно зросла.
Важливою обставиною, що діє на актуалізацію вивчення особливостей спілкування є те, що в умовах нестабільності суспільства виникає багато неблагополучних, конфліктних сімей, в яких підліток не може достатньо реалізувати свою потребу у спілкуванні, отримати відповіді на численні запитання, які його цікавлять. Унаслідок цього, він зневірюється у можливості існування дружніх і довірливих стосунків між людьми, передчасно розчаровується у людських взаєминах. Нереалізована потреба у спілкуванні спонукає підлітка до пошуку нових знайомих, які, як їм здається, у всьому зрозуміють, розрадять, допоможуть, але які, на жаль, не завжди є гідним зразком для наслідування.
Отже, вивчення специфіки й особливостей спілкування підлітків дуже важливе в сучасному суспільстві. Спілкування в підлітковому віці потерпає значний якісний перелом в порівнянні зі спілкуванням молодших школярів. На першому місці - спілкування з однолітками. Спілкуючись з друзями, підлітки активно освоюють норми , цілі, засоби соціальної поведінки, оцінюють себе та інших, активно, самостійно займаються самовихованням.
Проблема психологічних особливостей спілкування в підлітковому віці знайшла своє відображення у роботах психологів Я. Л. Коломінського «Психологія спілкування», А. А. Реан «Психологія підлітка», А. А. Бодальова «У світі підлітка», О. І. Бедлинського «Психологічні особливості провідної діяльності підлітків», С. А. Васюри «Психологія комунікативної активності», І. С. Кона « Підліткова сексуальність на межі XXI століття » та інших.
Незважаючи на велику кількість наукових досліджень, значення цієї теми не зменшилося,тому темою курсової роботи обрано «Соціально-психологічні особливості спілкування в підлітковому віці».
Мета курсової роботи - розкрити специфіку соціально-психологічних особливостей спілкування в підлітковому віці.
Об’єктом дослідження є процес спілкування в підлітковому віці як соціально-психологічне явище.
Предмет дослідження - соціально-психологічні особливості спілкування у підлітковому віці.
У відповідності з поставленою метою визначено такі завдання роботи:
1) з’ясувати сутність поняття спілкування як соціально-психологічного феномену;
) розкрити особливості спілкування підлітків з ровесниками, дорослими та однолітками протилежної статі;
) визначити чинники,що впливають на процес спілкування підлітків.
При написанні даної роботи були використані методи аналізу наукової літератури, метод індукції і дедукції, метод синтезу та узагальнення отриманої інформації.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 31 сторінка.
РОЗДІЛ 1 . ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ СПІЛКУВАННЯ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ
1.1 Спілкування як соціально-психологічний феномен
У соціальній психології явище спілкування є одним з найважливіших, оскільки породжує такі феномени, як обмін інформацією, сприймання людьми один одного, керівництво та лідерство, згуртованість і конфліктність, симпатія і антипатія тощо.
Вітчизняна психологічна наука має давні традиції щодо дослідження категорії «спілкування» та виявлення її специфічно-психологічного аспекту. Перш принциповим є питання взаємозв'язку спілкування та діяльності.
Виходячи з ідеї єдності спілкування і діяльності (Б. Ананьєв, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.), під спілкуванням розуміється реальність людських відносин, яка передбачає будь-які форми спільної діяльності людей. До того ж люди не просто спілкуються в ході виконання ними певних функцій, а й спілкуються під час відповідної діяльності.
Г. Андрєєва вважає, що доцільним є найширше розуміння зв'язку діяльності і спілкування, коли спілкування розглядається і як аспект спільної діяльності (оскільки сама діяльність не лише праця, а й спілкування в процесі праці), і як її своєрідний дериват [18, с. 156 ].
Іншими словами, спілкування доцільно розглядати в двох аспектах: як спільної діяльності і як її продукт (В. Слободчиков, Є. Ісаєв). Разом з тим діяльність за допомогою спілкування не просто організовується, але й збагачується, в ній виникають нові зв'язки і відносини між людьми. На думку Г. Андреєвої, таке широке розуміння зв'язку спілкування і діяльності відповідає розумінню самого спілкування як важливої ​​умови привласнення індивідом досягнень історичного розвитку людства, будь- то на мікрорівні, у безпосередньому оточенні, або на макрорівні, у всій системі соціальних зв'язків.
Щодо іншої позиції, коли категорія «спілкування» може розглядатися, як самостійна і зведена до діяльності (В. Знакова, А. Реан та ін.). Процес спілкування стає для людини не тільки засобом, а й метою. Таке розуміння спілкування дозволяє розглядати цю дефініцію як таку, що не обов'язково виникає внаслідок потреби в спільної діяльності; вона може виступати і в ролі самомотивованого процесу.
Ідея автономності та самоцінності спілкування (Я. Коломінський,
А. Реан, ) обгрунтовується, по-перше, теоретичною концепцією про структуру фундаментальних потреб людини (А. Маслоу), в якій спілкування є однією з основних потреб, по-друге, з позицій суб'єктного підходу до спілкування (якщо діяльність пов'язана з формулою «суб'єкт - об'єкт», то в спілкуванні нікого з партнерів не можна розглядати як об'єкт, адже кожен з них є активним суб'єктом цього процесу).
На думку вчених, суб'єктність спілкування не зводиться до спрощеного уявлення про цей процес, а до обов'язковості абсолютної рівності партнерів. Однак загальною і незмінною умовою розгляду будь-якої взаємодії як спілкування, є відмова від категорії об'єкта впливу. Саме тому маніпулятивне спілкування, яке будується за принципом «суб'єкт - об'єкт», спілкуванням як таким не може бути [14, с. 215].
Тому спілкування як самостійне і зведене до діяльності поняття може бути визначене в такий спосіб: це процес міжособистісної взаємодії, породжений широким спектром актуальних потреб партнерів, спрямований на задоволення цих потреб і опосередкований певними міжособистісними відносинами.
З усього вищевказаного неважко помітити, що поняття «спілкування» тлумачиться в психологічній літературі по-різному:
• як особливий вид діяльності;
• як специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку;
• як форма взаємодії суб'єктів;
• як самостійна і зведена до діяльності категорія;
• як процес міжособистісної взаємодії;
• як обмін думками, почуттями і переживаннями;
• як суттєвий аспект людської діяльності;
• як реальність людських відносин, що припускає будь-які форми спільної діяльності людей;
Більшість дослідників схиляється до думки про те, що діяльність людини у всіх її модифікаціях, і спілкування індивіда з іншими людьми переплетені в його житті найтіснішим чином і фактично жодна з них неможлива без іншої. З цього випливає, що будь-який вид або форма людської діяльності (гра, керівництво, виховання) проявляється через спілкування і навпаки.
Отже, аналізуючи сучасну літературу, можна виділити наступні аспекти вивчення спілкування:
) інформаційно-комунікативний - спілкування розглядається як вид особистісної комунікації, в процесі якої здійснюється обмін інформацією;
) інтеракційний - спілкування аналізується як взаємодія індивідів у процесі кооперації;
) гносеологічний - людина виступає як суб'єкт і об'єкт соціального пізнання;
) аксеологічний - спілкування вивчається як процес обміну цінностями;
) нормативний - виявляються місце і роль спілкування в процесі нормативного регулювання поведінки індивідів, а також процесі передачі і закріплення норм в повсякденній свідомості, реального функціонування стереотипів поведінки;
) семіотичний - спілкування виступає як специфічна знакова система, з одного боку, і посередник у функціонуванні різних знакових систем - з іншого;
) соціально-праксиологічний - процес спілкування розглядається як обмін діяльністю, здібностями, вміннями та навичками.
Спілкування є також соціальним явищем, природа якого проявляється в соціумі, в середовищі людей під час передачі соціального досвіду, норм поведінки, традицій та ін. Воно сприяє збагаченню знань, умінь і навичок учасників спільної діяльності, що задовольняє потребу в психологічному контакті, є механізмом відтворення подій, настроїв, координує зусилля людей, допомагає об'єктивному виявленню особливостей поведінки партнерів, їхніх манер, рис характеру, емоційно - вольової та мотиваційної сфери.
Отже, специфіка спілкування полягає в тому, що в процесі взаємодії суб'єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається взаємний обмін думками, інформацією, інтересами, почуттями, діяльністю.
У результаті спілкування відбуваються певні контакти, міжособистісні відносини, здійснюється об'єднання (або поділ) людей, виробляються правила і норми поведінки. Успішність будь-яких контактів залежить від налагодження взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню.
У реальних міжособистісних контактах розкривається весь спектр якостей особистості, її комунікативний потенціал, соціальна значимість, виявляються людські симпатії і антипатії, любов і дружба, сумісність і несумісність, привабливість і ворожнеча.
У зв'язку з цим надзвичайно важливо знати ті взаємини, які склалися між членами контактної групи, адже від них, зрештою, залежить вся система спілкування окремої особистості, розвиток її комунікативного потенціалу, засоби, що використовуються в процесі взаємодії.
Потреба людини у спілкуванні зумовлена ​​суспільним способом її життєдіяльності і необхідністю взаємодіяти з іншими людьми. Спостереження за дітьми, які перші роки свого життя провели серед тварин і не мали можливості спілкуватися із собі подібними, свідчать про численні порушення в їх розвитку як психічному і фізичному, так і соціальному.
Спілкування, таким чином, стає основною умовою виживання людини і забезпечує реалізацію функцій навчання, виховання та розвитку індивіда. Вивчаючи поведінку немовлят, американські дослідники К. Флейк-Хобсон, Б. Е. Робінсон і П. Скін відзначають, що в перші тижні життя діти можуть обмінюватися з дорослими тільки жестами, мімікою, численними звуками, що свідчить, мабуть, про генетичну «запрограмованість» на спілкування з оточенням. І хоча міміка і звукові «відповіді» рефлекторні і їх ще не можна назвати спілкуванням в повному розумінні цього слова, але вони надзвичайно важливі в процесі встановлення відносин між батьками і дитиною.
Дослідження Д. Ельконіна показали, що проявом справжньої потреби дитини в спілкуванні з дорослими є комплекс пожвавлення, який виникає в момент появи батьків і під час їхнього спілкування з дитиною. Коли дитина жваво рухає ручками та ніжками, посміхається дорослому, повертає голівку на голоси, які звучать поруч, все це свідчить про появу потреби в спілкуванні.
Протягом першого року життя діти все краще знайомляться з дорослими, які їх оточують, у них з'являються позитивне емоційне ставлення до дорослих, почуття довіри до них, задоволення від спілкування з ними, формується прихильність до дорослих. Щодо довіри (недовіри), то, за
Е. Еріксоном, беззахисні малюки в перший рік свого життя опиняються в ситуації конфлікту: довіра проти недовіри до навколишнього світу, успішне вирішення якої залежить від характеру взаємин дитини і дорослих.
Мова йде про те, що коли дитину люблять, розмовляють з нею, вона починає довіряти дорослим, якщо ж її потреби не задовольняються, особливо потреба в спілкуванні, вона виростає з почуттям недовіри до всього навколишнього світу.
У кінцевому рахунку можна стверджувати, що процес входження дитини в соціум, засвоєння його норм і цінностей охоплює потребу в спілкуванні, придбання, розширення, вдосконалення, збагачення і закріплення міжособистісних і соціальних зв'язків.
Взагалі, сучасні теоретичні та експериментальні розробки проблем спілкування в соціальній психології, вивчають особливості не тільки враховуючи те, яким чином спілкується суб'єкт (форма, способи взаємодії), але і з урахуванням змісту спілкування, тобто тим, з приводу чого людина вступає в міжособистісні відносини.
Як відомо, спілкування є надзвичайно складним феноменом у житті індивіда і людства в цілому, воно охоплює велику кількість взаємозв'язків, міжособистісних відносин, здійснюється в різних формах і за допомогою різних засобів, які є невід'ємним чинником культури й постійно удосконалюються і збагачуються.
Саме тому будь-яке визначення цієї дефініції має орієнтовний, звужений характер, адже звести в одне коротке формулювання всю сукупність смислових і змістовних аспектів соціальних зв'язків і міжособистісних відносин неможливо. Враховуючи сказане, зупинимося на такому визначенні цього поняття.
Спілкування - це весь спектр зв'язків і взаємодій людей у ​​процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, яке здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.
1.2 Соціальна ситуація розвитку особистості в підлітковому віці
Підлітковий вік характеризується виходом дитини на якісно нову соціальну позицію, пов'язану з пошуком свого місця в суспільстві: підліток починає інтенсивно рефлексу вати на себе, на інших, на суспільство, інакше розставляються акценти -сім'я, школа, однолітки набувають нових значень і смислів. Порівняння себе з дорослими і молодшими дітьми приводить підлітка до висновку, що він вже не дитина, а радше дорослий: він починає відчувати себе дорослим, прагне до визнання оточуючими його самостійності і значущості.
Соціальна ситуація в підлітковому віці відрізняється не стільки за зовнішніми обставинами, скільки за внутрішніми причинами. Підліток продовжує жити в сім'ї, учитися в школі, він оточений переважно тими ж однолітками. Однак сама соціальна ситуація трансформується в його свідомості в абсолютно нові ціннісні орієнтації. Для підлітка відбуваються зрушення в шкалі цінностей. Все освітлюється проекцією рефлексії, насамперед, найближчі: дім, сім'я. Підліток, як правило, живе разом зі своєю сім'єю. Але саме зараз наступає пора оцінок близьких.
Суть соціальної ситуації розвитку полягає в тому, що підліток включається до нової системи відносин і спілкування з однолітками і дорослими, при цьому безпосередній вплив на підлітка здійснює група однолітків.
Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо залежить від сім'ї, стосунків з батьками. Якщо ці стосунки враховують його потреби і можливості, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труднощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває соціальний досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін.
Основні психологічні потреби підлітка - прагнення до спілкування з однолітками, прагнення до самостійності і незалежності, до «емансипації» від дорослих, до визнання своїх прав з боку інших людей.
Підлітковий вік розглядається як особлива соціально-психологічна і демографічна група, що має свої настанови, специфічні норми поведінки, які утворюють особливу підліткову субкультуру.
Підлітковий вік характеризується різкими якісними змінами, які торкаються всіх сторін розвитку. Навіть за нормального перебігу підліткового віку властиві асинхронність, стрибкоподібність, дисгармонійність розвитку. Спостерігається інтеріндивідуальна нерівномірність (неспівпадання часу розвитку різних сторін психіки у підлітків одного хронологічного віку, часові відмінності у хлопчиків і дівчаток, акселерація і ретардація) й інтраіндивідуальна нерівномірність (наприклад, інтелектуальна сторона розвитку вже досягати високого рівня, а рівень довільності порівняно низький)[17, с. 32].
Перехідність психіки підлітка полягає в співіснуванні, одночасній присутності в ній дитячих і дорослих рис.
В підлітковому віці, як і в молодшому шкільному, підліток продовжує відвідувати школу. Однак, в підлітка змінюється внутрішня позиція стосовно школи та учіння. Так, якщо в молодших класах, дитина була психологічно захоплена самою навчальної діяльністю, то тепер підлітка більшою мірою цікавлять власне взаємостосунки з однолітками. Саме взаємостосунки стають основою внутрішнього інтересу в підлітковому віці. Підліток, не ігноруючи учіння, надає особливого значення спілкуванню. У спілкуванні з однолітками він розширює межі своїх знань, розвивається в розумовому плані, ділиться своїми знаннями і демонструє засвоєні способи розумової діяльності. Спілкуючись з однолітками, підліток опановує різні форми взаємодії людини з людиною, учиться рефлексії на можливі результати свого і чужого вчинку, висловлюванню, емоційному прояву.
Якщо в дитинстві соціальні стосунки дитина засвоює у грі, то в підлітковому віці такою діяльністю стає спілкування. Саме в цей період підліток вчиться осмислювати свої конформні і негативні реакції на пропоновані ситуації, відстоювати право на самостійний вибір можливої поведінки, вчиться пригнічувати імпульсивні дії (якими б вони не були: стереотипними, що склалися в сім'ї, чи як безпосередня емоційна реакція на несподівано нову для нього ситуацію) [10 с. 116].
В підлітковому віці відбувається надзвичайне розширення соціальних умов буття підлітка: і в просторовому плані, і в плані збільшення діапазону духовних спроб. Підліток прагне пройти через все, щоб потім знайти себе. Звичайно, це небезпечне прагнення для несформованої особистості. На цьому шляху без...

Похожие материалы:

Реферат: Психологічні особливості формування та становлення характеру у підлітковому віці

Курсовая работа: Теоретичний аналіз проблеми міжособистісного спілкування в підлітковому віці

Курсовая работа: Соціально - психологічні особливості тривожності в юнацькому віці

Дипломная работа: ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ У ПІДЛІТКІВ З РІЗНИМИ СТИЛЯМИ ВИХОВАННЯ

Дипломная работа: Соціально-психологічні особливості розвитку емоційної культури студентів-психологів