Реферат: Вивчення темпераменту та характеру в психології

Одним із найбільших за обсягом досліджень і суперечності вивчення в психології є розділ особистості. Характер і темперамент як структурні компоненти особистості вивчалися ще з давніх давен. За час їх інтенсивного дослідження виникало безліч теорій, концепцій та припущень що до їх природи, фізіологічної основи, причин та умов формування.

Дата добавления на сайт: 10 августа 2024

Скачать работу 'Вивчення темпераменту та характеру в психології':

Зміст
Вступ
Розділ І. Загальні відомості про темперамент та характер
1.1 Загальні відомості про темперамент
1.2 Загальні відомості про характер
Розділ ІІ. Історія вивчення темпераменту
2.1 Зародження вчення про темперамент. Гуморальна теорія Гіппократа
2.2 Епоха Відродження. Конституційний підхід А. Фулльє
2.3 Природничо-наукова теорія темпераменту І. Павлова
2.4 Конституційні теорії Епохи Проствітництва
2.4.1 Організмічна типологія Клода Сіго
2.4.2 Теорія Ернеста Кречмера
2.4.3 Конституційна типологія особистостей Вільяма Шелдона
2.5 Психічні теорії
2.5.1 Типологія психічних відмінностей Карла Густава Юнга
2.5.2 Уявлення про темперамент Г. - Ю. Айзенка
2.6 Психологічні теорії
2.6.1 Теорія Яна Стреляу
2.6.2 Структура темпераменту в теорії В. Русалова
Розділ ІІІ. Історія вивчення характеру
3.1 Зародження характерології
3.2 Типи характерів Ернеста Кречмера
3.3 Теорія Шелдона
3.4 Типологія Ле Сенса
Розділ IV. Зв'язок між темпераментом та характером
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Одним із найбільших за обсягом досліджень і суперечності вивчення в психології є розділ особистості. Характер і темперамент як структурні компоненти особистості вивчалися ще з давніх давен. За час їх інтенсивного дослідження виникало безліч теорій, концепцій та припущень що до їх природи, фізіологічної основи, причин та умов формування.
Характер всі звикли визначати як сукупність стійких психологічних рис, які виявляються виразно й постійно виявляється в тому, як людина спілкується з іншими людьми. Характер - надбудова темпераменту, і багато в чому залежить від нього. Але його не можна ототожнювати з темпераментом, який більш безпосередньо пов'язаний з властивостями вищої нервової системи.
Темперамент належить до первинних форм вищого психологічного синтезу. Його фізіологічною властивістю є тип вищої нервової діяльності, визначений співвідношенням сили, врівноваженості, рухливості процесів збудження та гальмування. Але співвідношення між типом вищої нервової діяльності і типами темпераменту, що традиційно виділяються (сангвініка, холерика, флегматика і меланхоліка), далеко не однозначні навіть в сучасній науці.
Загалом характер і темперамент людини практично впливає на всі інші властивості особистості, на пізнавальні, вольові, емоційні процеси і стани. Тому важливе правильне бачення і розуміння цих категорій психології. Виходячи з того, що кожна із концепцій, які були запропоновані, лишила свій вклад та мала відбиток на сучасному визначенні темпераменту та характеру, можна впевнено стверджувати, що дослідження щодо історії вивчення цих елементів є актуальними і навіть важливими як для історії психології, так і для загальної та практичної психології зокрема.
Предмет дослідження - темперамент та характер в психологічній науці.
темперамент характер психологія кречмер
Об’єкт дослідження - теорії вивчення темпераменту та характеру в психології.
Метою курсової роботи є ознайомлення з основними теоріями темпераменту та характеру.
Розділ І. Загальні відомості про темперамент та характер
1.1 Загальні відомості про темперамент
Не важко помітити, що люди незалежно від настрою, самопочуття різняться за активністю в поведінці чи роботі. Одні - енергійні, стрімкі, швидкі, інші навпаки - повільні, інертні. Крім того, люди різняться і за емоційністю. Одні швидко радіють і швидко засмучуються, другі більше радіють, ніж сумують, треті дуже виразно виявляють свої почуття. А ще є відмінність між людьми за рухами, зокрема їх швидкістю, розмахом, різкістю. Саме в цих відмінностях виявляє себе темперамент.
Темперамент належить до таких психологічних понять, про які ніби "всі знають”. Даючи характеристику своїм знайомим, ми часто використовуємо назви різних темпераментів. Про одного твердимо: "типовий холерик”, другого називаємо "сангвініком”, третього "флегматиком”, четвертого "меланхоліком”. Однак, за цими твердженнями не лежить наукове розуміння.
Сьогодні не існує загально визнаного визначення темпераменту. Але в найбільш узагальненому виді його визначають як закономірне, природно зумовлене поєднання стійких властивостей людини, які характеризують різні сторони динаміки психічної діяльності та поведінки людини.
Темперамент не є зовнішнім проявом у поведінці, наприклад, в особливостях моторики та емоційності, а органічно вплітається в структуру особистості, забезпечуючи їй найкращий спосіб рівноваги із зовнішнім середовищем. В сучасній науці виділяють такі психологічні особливості темпераменту, як чутливість, реактивність, активність, темп реакції, особистісна спрямованість, пластичність, тривожність, товариськість та опірність.
Темперамент є базисом наших дій, поведінки, певною мірою думок, емоцій, цінностей. Його часто ототожнюють з фундаментом будинку, а отже - запорукою його міцності та загальної характеристики.
1.2 Загальні відомості про характер
Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, притаманні істотні особливості, які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших - ліниві, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи тощо. Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру.
Характер визначають як сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, створених і проявляються в діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові способи сприйняття реальності, типові способи поведінки, а також своєрідні відносини людини до найрізноманітніших аспектів дійсності.
Характер не є вродженим і розвивається під впливом суспільства, батьківського виховання. Також він "дає основу для пристосування індивіду до суспільства. Характер дитини - це зліпок з характеру батьків, він розвивається у відповідь на їх характер. А батьки і методи їх виховання дитини в свою чергу залежать від соціальної структури їх культури" [№17; с.53-54]
Характер складається з певних складових. Серед них провідними є світогляд, переконання, система ставлень до життя, ставлення до людей, а в поведінці обов’язково практично розв’язуються моральні проблеми.
Характер людини проявляється у ставленні до людей, праці, речей, своєї особистості тощо. Також характер визначають певними властивостями: глибина, цілісність, стійкість, мінливість, активність та сила.
На основі морально-психологічної природи риси характеру поділяють на моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні.
Характер виявляє себе у зовнішності, в тому числі виразі обличчя, його визначають за почерком. Риси характеру відзеркалюються у посмішці, у жестах, у одязі… Він повно описує і узагальнює нас, як людей. Часто характер є визначальним у виборі партнера, прийомі на роботу чи просто співбесідника для проведення спільного часу. Риси характеру можна виховувати відповідно до наших потреб чи бажань, але для цього треба прикласти чимало вольових зусиль.
Розділ ІІ. Історія вивчення темпераменту
2.1 Зародження вчення про темперамент. Гуморальна теорія Гіппократа
Початок вивчення темпераменту припав на 460-372 рр. до н. е. Найдавнішу гуморальну теорією темпераменту розробив давньогрецький лікар Гіппократ, основою якої є чотири типи рідини,що циркулюють в людському організмі (кров, слиз, чорна жовч та жовта жовч). Він вважав, що від переважання певної однієї рідини залежить поведінка та зумовлюються індивідуальні відмінності людей. Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань. На основі його уявлень з’явилось вчення про темперамент, що включало в себе чотири домінуючих типи темпераменту. Індивіди, у яких переважає кров, життєрадісні, веселі, оптимістичні - мають сангвінічний тип темпераменту; пригнічені, сумні люди, у яких переважає чорна жовч - меланхолічний; дратівливі й збудливі, у яких дуже багато жовтої жовчі - холеричний; апатичні, байдужі люди, що мають більше за інших в організмі мокроти (слизу) - флегматичний. Проте, саме назви типів темпераменту з’явилися вже пізніше і пов’язані з іменами римських лікарів, що жили кілька сторіч потому і продовжували Гіппократові вчення.
Але не слід вважати, що подібні погляди - просто данина історії. Так, до сьогодні в науці існує гуморальний напрямок, що пояснює індивідуальні відмінності особливостями функціонування ендокринної системи організму, яка, в свою чергу, впливає на склад крові чи будову кровоносної системи. Отримані переконливі данні, які свідчать про те, що деякі ознаки, визначаючі той чи інший тип темпераменту (реактивність, емоціональна врівноваженість, чутливість), дійсно залежать від функціонування гормональної системи. Деякі психологи пропонували навіть діагностувати тип темпераменту по хімічному складу крові, відшукуючи кореляційні залежності між психічними особливостями людини і групою його крові.
2.2 Епоха Відродження. Конституційний підхід А. Фулльє
Розвиток анатомії і фізіології в епоху Відродження сприяв появі нового напряму пояснення типів темпераменту, їх стали пов'язувати з особливостями будови тіла.
Альфред Фулльє намагався побудувати теорію темпераментів з огляду на вчення про обмін речовин в організмі. Більша або менша активність процесів розпаду і відновлення речовин у тканинах тіла, особливо в центральній нервовій системі (нині називають інтенсивністю обмінних процесів), зумовлює тип темпераменту. За Фулльє, в одних випадках переважає розпад енергетичних ресурсів, в інших - відновлення. Виходячи з цього, у сангвініків переважає відновлення, надлишок живлення, швидка, але слабка і нетривала реакція. Меланхолікам властиве переважання відновлення нервової речовини, недостатнє її живленням, повільна, зате сильною і тривалою реакція. Холеричному темпераменту притаманний швидкий і сильний розпад нервової речовини, а флегматичному - повільний і слабкий.
Він сформулював найвдаліше визначення темпераменту в контексті конституціонального підходу, про те, що темперамент є характерною відмінністю у вродженій тілесній конституції людей. Він виражається у різній мірі їх сприйнятливості, швидкості розумового процесу й сили активності. Стверджував, що на основі темпераменту виробляється характер, причому темперамент додає характеру певного забарвлення, прирівнюючи це до того, як тембр додає забарвлення голосу.
2.3 Природничо-наукова теорія темпераменту І. Павлова
У вченні про типологічні властивості нервової системи тварин і людей Павлов сформулював визначення,що психіка - властивість нервової системи, а індивідуальні властивості психіки (в тому числі темпераменту) зумовлені особливостями нервової системи.
Також виокремив основні властивості нервової системи: силу, врівноваженість і рухливість збуджувального і гальмівного нервових процесів. Виходячи із різного сполучення цих показників, І.П. Павлов створив зручну класифікацію індивідів по типах вищої нервової діяльності. Теоретично можливим є набагато більша кількість сполучень, однак серед них по степені вираженості, чіткості відмінностей і частоті зустрічей явно домінують чотири типи: сильний врівноважений рухомий, сильний врівноважений інертний, сильний неврівноважений та слабкий.
Він вважав темперамент загальною характеристикою вищої нервової діяльності, яка виражає основні природні властивості вищої нервової системи. Але разом із загальними типами, властивими людині і тваринам, також розрізняв три спеціальні типи, характерні тільки для людини, оскільки вони відображають співвідношення між першою (образною) і другою (мовно-мислительною) сигнальними системами.
Перший, художній тип, вирізняється яскраво вираженою схильністю до образно-емоційного мислення. Люди цього типу надзвичайно гостро, яскраво, повно і безпосередньо сприймають дійсність, у них розвинена уява, добре виявлені здатність відтворювати дійсність у художніх образах.
Другий, розумовий тип, відзначається підвищеною схильністю до словесно-логічного мислення, здатністю до аналізу і систематизації, узагальнення явищ. Абстрактне мислення переважає над образним.
Третій, мішаний тип, має ознаки як художнього, так і розумового типів.
2.4 Конституційні теорії Епохи Проствітництва
З середини ХVІІ століття інтенсивно розвиваються напрямки, згідно яким основні типологічні відмінності людини залежать від його соматичних ознак (будови тіла) - конституційна теорія, і від особливостей його нервової системи. Активно розвиваються типології, що зв’язують психологічні особливості людини з будовою його тіла.
2.4.1 Організмічна типологія Клода Сіго
Французький лікар Клод Сіго створив типологію, за якою стверджував про те, що організм людини і його розлади залежать від середовища та вроджених схильностей. Кожній системі організму відповідає певне зовнішнє середовище, що впливає на неї. Так, повітря - джерело дихальних реакцій; їжа, що потрапляє в травну систему, - харчових; моторні реакції відбуваються у фізичному середовищі; соціальне середовище викликає різні мозкові реакції. З огляду на це, залежно від переважання в організмі однієї із систем, виділив чотири основні типи статури: дихальний, травний, мускульний і церебральний (мозковий), кожному з яких відповідають певні особливості темпераменту. А безпосередньо властивості темпераменту розуміються як спадкові (вроджені), пов'язані з індивідуальними відмінностями у будові тіла (статурі) - зростом, повнотою або пропорціями.
2.4.2 Теорія Ернеста Кречмера
Німецький психіатр Кречмер вважав, що відмінності в будові тіла вказують на певні відмінності в темпераменті, а тому стверджував, що тип статури визначає психічні особливості людей і схильність їх до відповідних психічних захворювань. Він виділив чотири основних характеристики, які, на його думку, становлять основний зміст темпераменту: психастезія (надмірне підвищення або пониження чутливості стосовно психічних подразників), фон настрою (схильність до веселощів або печалі), психічний темп (прискорення або затримка психічних процесів загалом і окремо взятих) та загальний руховий темп (рухливість або загальмованість, траєкторія рухів).
Він виокремив чотири конституційні типи: лептосоматик (високий зріст, худий, плоска грудна клітка, витягнуте обличчя, довгий тонкий ніс), пікнік (багата жирова тканина, надмірна повнота, малий або середній зріст, кругла голова на короткій шиї), атлетик (добре розвинені м'язи, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкий плечовий пояс і вузькі бедра, випуклі кістки обличчя) і диспластик (неправильна будова тіла). Відповідно Е. Кречмер розрізняє три типи темпераменту: шизотимічний, циклотимічний та іксотимічний.
Шизотиміки мають лептосоматичну або астенічну статуру, замкнуті, схильні до коливань емоцій, уперті, мало піддаються до зміни установок та поглядів, важко пристосовуються до оточення.
Іксотиміки мають атлетичну будову тіла, спокійні, маловразливі зі стриманими жестами та мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб'язкові.
Пікнічну будову тіла мають циклотиміки, емоції яких коливаються між гарним та поганим настроєм, вони легко контактують з людьми і реалістичні у поглядах.
2.4.3 Конституційна типологія особистостей Вільяма Шелдона
Вільям Шелдон припускав, що тіло і темперамент - це два параметри людини, які пов'язані між собою, ставив у пряму залежність тілесні особливості й особливості темпераменту. Запропонував виділяти такі типи особистості: ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний.
Ендоморфний тип (великий живіт, значні жирові відкладення на плечах і стегнах, слабкі кінцівки) схильний до вісцеротонії (внутрішньої напруги), товариський і поступливий, привітний, любить комфорт, легко виражає свої почуття. У важкі хвилини прагне спілкування, в стані сп'яніння стає чулим і м'яким.
Мезоморфний тип (могутня статура, груди "колесом", квадратна голова, широкі долоні і ступні) схильний до соматотонії (тілесної напруги), неспокійний, часто агресивний, полюбляє пригоди, потайливий у почуттях і думках. У поставі й діях цей тип виражає впевненість, складні життєві ситуації прагне вирішувати поведінково, через зміну світу навколо себе, у стані сп'яніння настирливий й агресивний.
Ектоморфний тип (худорлявий і високий, зі слабо розвиненими внутрішніми органами, худе обличчя, вузька грудна клітка, тонкі довгі кінцівки) схильний до церебротонії (мозкової напруги), загальмований та інтровертний, нетовариський, потайливий, скутий. У важких ситуаціях схильний до самоти, у стані сп’яніння практично не змінює своєї звичайної поведінки і стану.
2.5 Психічні теорії
Визначення темпераменту як психічного механізму, що проявляється в постійності співвідношення комплексу показників та процесів психіки, поклало початок вивченню темпераменту в розумінні його як такого, що підпорядковує психічні процеси.
2.5.1 Типологія психічних відмінностей Карла Густава Юнга
Психолог К. - Г. Юнг поділяв людей на типи, виходячи з психологічних відмінностей, які вважав вродженими. Він виокремив два загальні типи - екстравертний та інтровертний.
Екстраверти спрямовані на зовнішній світ та об'єкти, тому думки інших людей, загальноприйняті норми, об'єктивні обставини визначають їхні вчинки більшою мірою, ніж власне суб'єктивне ставлення до навколишньої дійсності. В інтроверта суб'єктивне завжди превалює над об'єктивним. Переживаючи емоцію, інтроверт звертає увагу не на події або людей, які її спричинили, а на власні переживання. Власна думка для нього важливіша, ніж думка інших та навколишня реальність.
Залежно від розвиненості мислення, емоцій, відчуттів та інтуїції Юнг розрізнив типи екстравертів та інтровертів.
Люди, які приймають важливі рішення розсудливо, створюють схеми об'єктивної реальності й керуються ними у своїй поведінці, відносяться до екстравертного розумового типу. Якщо ці схеми (формули) - результат глибокого розуміння реальності, то такі люди можуть бути реформаторами і новаторами. Проте що вужча схема, то більше шансів, що представник типу перетвориться на буркотуна, а в служінні ідеалу його не зупинять жодні етичні закони. Люди цього типу емоційно бідні, їм не власттиві естетичні переживання, рідко співчувають іншим, не цінують дружби.
Екстравертний емоційний тип схильний "правильно" емоційно оцінювати все те, що його оточує, їхні почуття завжди здаються нещирими, поведінка - вдаваною. Такі люди люблять партнерів, які відповідають певним критеріям, посідають певне соціальне становище, чин, вигідні суб’єкту.
Люди, які визначають цінність об'єктів за силою відчуття, відносяться до екстравертного сенсорного типу. Їм необхідна насолода і задоволення. Для оточення вони - життєрадісні естети (якщо їхні відчуття не надто домінують над рештою функцій) або ж стають неприємними у спілкуванні.
Екстравертний інтуїтивний тип чутливий до нового і незвичайного, легко і бурхливо захоплюється новим об'єктом, своїм ентузіазмом може надихнути інших, але щойно об'єкт прихильності перестає бути цікавим, без жалю забуває про нього і переключається на новий. Людей такого типу вважають легковажними...

Похожие материалы:

Реферат: Психологічні особливості формування та становлення характеру у підлітковому віці

Курсовая работа: Теоретичне вивчення дослідницьких методик в психології

Реферат: Психологічні чинники виникнення та подолання страхів у молодших школярів

Курсовая работа: Психологічні особливості видів пам'яті та їх прояви в процесі діяльності та поведінці

Реферат: ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ ТА ЇХ УРАХУВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ